mind
Вірменська мрія: як колишній журналіст змінює країну

Вірменська мрія: як колишній журналіст змінює країну

І наскільки довготривалими можуть бути ці зміни

Цей матеріал також доступний російською
Вірменська мрія: як колишній журналіст змінює країну

Пострадянські політичні режими часто характеризуються монолітністю своєї влади. Ця монолітність зазвичай підкріплена адміністративним ресурсом, великою бюрократичною машиною, підтримкою силовиків і заангажованими провладними медіа. Та навіть за таких умов, час від часу громадянське невдоволення все ж переростає у бурхливі протести, які завершуються революцією. А от чи переростає революція в якісні зміни і побудову незалежних державних інституцій – залежить від лідера.

Найяскравішим прикладом  радикальних змін у демократичному напрямку на пострадянському просторі є Грузія, де за останні 15 років відбулись серйозні перетворення. Меншими успіхами в побудові демократичних інститутів може похвалитись Україна, де населення вже встигло розчаруватись у нових лідерах.

Остання вагома революція на теренах екс-СРСР відбулася навесні цього року у Вірменії.

Чи буде ця країна позитивним прикладом для інших пострадянських країн? Чи дійсно Нікол Пашинян став новим народним лідером? Що насправді сталося у цій країні? Спостерігаючи за ситуацією у Вірменії після революції, Mind шукав відповіді на ці питання.

Помилка президента як шанс для країни. На початку 2018 року здавалося, що Вірменія піде торованим шляхом – і стане типовою автократичною державою.

Президент Серж Саргсян завершував другу президентську каденцію. Він провів нову конституційну реформу, змінивши політичний устрій у країні з президентської республіки на парламентську.

Відповідно до нововведень, прем'єр отримував найширші повноваження та очолював усю систему виконавчої влади. Президент у свою чергу отримував обмежені, представницькі функції і мав стежити за дотриманням конституції.

Фактично, після реформи основна влада в країні перейшла від президента до прем'єра. Попри обіцянку полишити владу, Саргсян став новим прем’єр-міністром.

ЗМІ почали порівнювати вірменську політичну ситуацію з Росією – мовляв, владу хоче законсервувати одна людина і її оточення.  Як відомо, у 2008 році президентом РФ став близький соратник Володимира Путіна – Дмитро Медвєдєв. Він за роки свого правління підготував фундамент для повернення Путіна на посаду, хоча Путін до цього вже відбув на посаді два терміни, передбачених конституцією.

У  Вірменії  це викликало чимале невдоволення серед населення. У країні почалися мирні протести, які очолив опозиціонер Нікол Пашинян.

Вірменська мрія: як колишній журналіст змінює країну
Вуличні протести в Єревані
Фото: Depositphotos.com

Хто такий Нікол Пашинян? У політику Пашинян прийшов з журналістики. Ще будучи студентом, він почав працювати кореспондентом у друкованих виданнях, після чого заснував свою власну газету.

Але частіше про Пашиняна згадували не як про журналіста, а як про «професійного опозиціонера».  У 2008 році він брав активну участь у виборах президента Вірменії, працювавши у виборчому штабі кандидата в президенти Левона Тер-Петросяна. Після програшу останнього на виборах, Пашинян долучився до акцій протесту. Тоді в зіткненнях з поліцією загинули 10 осіб, сотні були поранені. Пашиняна звинуватили в організації заворушень, він переховувався від влади, а коли здався, його засудили до семи років позбавлення волі.

Втім, до політичного опонента влада поставилася досить «м’яко»: спочатку Пашиняну зменшили термін удвічі, а невдовзі  він вийшов на свободу за амністією до 20-річчя незалежності Вірменії.

Тюремний досвід не відбив бажання займатися політикою: після свого звільнення Нікол Пашинян організував партію «Громадянський простір», до якого згодом приєднались ще дві політсили – «Освічена Вірменія» і «Республіка». Разом блок на останніх парламентських виборах отримав лише 7,7% голосів. У той же час політична сила Саргсяна «Республіканська партія» отримала майже половину місць у парламенті.

Вірменська мрія: як колишній журналіст змінює країну
Нікол Пашинян
Фото: Depositphotos.com

«Давід проти Голіафа». Протестний рух у Вірменії почався з пішої акції «Мій крок», за допомогою якої Пашинян хотів перешкодити призначенню Саргсяна прем'єр-міністром після закінчення другого президентського терміну.

За кілька днів Пашинян і група його соратників пішки подолали понад 200 кілометрів, провівши акції в Гюмрі, Ванадзорі, Діліжані та інших містах. 13 квітня опозиціонери дійшли до Єревана, де проводили акції громадянської непокори, блокували дороги і мітингували на центральній площі. Незважаючи на протести, депутати 17 квітня обрали Саргсяна прем'єром. У той же день Пашинян оголосив про початок «оксамитової революції».

Представники правоохоронних органів називали протести незаконними. Заступник начальника поліції Єревана Валерій Осипян вручив повідомлення Пашиняну, проте той демонстративно розірвав документ, заявивши про початок «тотальних акцій непокори». Співробітники поліції здійснювали доволі жорсткі заходи проти учасників масових акцій протесту. Так, на проспекті Баграмяна, де розташовані президентська резиденція та парламент, правоохоронці розтягнули колючий дріт, підтягнули бронемашини та водомети.

Кожного дня поліцейські затримували десятки людей, багатьох з яких згодом відпускали. В один із днів кількість затриманих перевищила 200 осіб. Поліція і спецназ також застосували спецзасоби для розгону демонстрантів.

У той же день Саргсян і Пашинян сіли за стіл переговорів, але дійти згоди не вдалося. «Мова йде не про діалог, а про наш порядок», – заявив Пашинян і додав, що планує обговорити умови відставки свого опонента і «мирної передачі влади». Саргсян відповів, що політична сила, яка набрала на виборах 7-8%, не може говорити від імені народу, і залишив місце проведення зустрічі.

Після безрезультатних перемовин з прем'єром Саргсяном протести спалахнули з новою силою. Поліцейські у свою чергу продовжили затримувати протестуючих, при цьому серед затриманих цього разу опинився сам Пашинян і ще два депутата від його партії.

Акції протесту стали причиною багатьох незручностей для мешканців і гостей столиці Вірменії. Перекривалися дороги, з перебоями працював транспорт, багато людей не могли потрапити на роботу, страждав навчальний процес у школах і вищих навчальних закладах. Зрозуміло, що через це з'явилося багато незадоволених порушенням їх звичного способу життя. Але в цілому єреванці з розумінням ставилися до того, що відбувалося в центрі столиці.

Ключові події сталися у понеділок, 23 квітня. На бік учасників протестів перейшли військовослужбовці однієї з частин, дислокованих у Єревані. Міністерство оборони підтвердило цю інформацію, попередивши про наслідки для порушників військової дисципліни.

Вірменська мрія: як колишній журналіст змінює країну
Кордон силовиків біля президентського палацу в Єревані
Фото: Depositphotos.com

У результаті багатоденних протестів Саргсян 23 квітня оголосив про відставку. «Нікол Пашинян мав рацію. Я був не правий. Ситуація, що склалася, має кілька рішень, але на жодне з них я не піду. Це не моє. Я залишаю пост керівника країни, посаду прем'єр-міністра», – заявив тоді Саргсян.

1 травня на спеціальному засіданні Національних зборів пройшли вибори нового прем'єр-міністра Вірменії. Єдиним кандидатом на цей пост був Нікол Пашинян. У підсумку йому не вдалося отримати необхідну для обрання кількість голосів, оскільки його підтримали лише 45 народних обранців, а 56 віддали свої голоси проти.

2 травня прихильники Пашиняна на знак протесту проти відмови парламенту обрати його прем'єр-міністром продовжили на його заклик акцію тотальної непокори. Протестувальники заблокували деякі дороги в Єреваны, також у країні було повністю припинено залізничне сполучення і вперше перекрито рух траси, яка вела до аеропорту.

Після згоди Республіканської партії Вірменії, яка має більшість у парламенті, підтримати на виборах прем'єра кандидатуру від опозиції, Нікол Пашинян оголосив про беззаперечну перемогу народу. В результаті 8 травня парламент Вірменії обрав його новим прем’єр-міністром.

Що скаже Росія… Для економіки Вірменії характерні ті ж хвороби, що і для інших країн, які болісно переживали перехід від планової до ринкової економіки. Як і більшість пострадянських держав, Вірменія завжди мала економічну і відповідно політичну залежність від Російської Федерації.

Росія на сьогоднішній день  контролює енергетичний сектор країни. «Газпром» через вірменську дочірню компанію ЗАТ «АрмРосГазпром» є монопольним постачальником газу.

Основний постачальник електроенергії – компанія «Електричні мережі Вірменії» – раніше належала російській «ИнтерРАО», а в 2015 році її придбала російська група «Ташир» Самвела Карапетяна. Російські компанії домінують і в секторі мобільного зв'язку, де ключовими гравцями є МТС і Beeline.

«Росія завжди була і залишається великим геополітичним гравцем і, звичайно, має вплив у регіоні Південного Кавказу. Це реальність, і ніхто не може її відкинути», – підкреслює директор Інституту Кавказу Олександр Іскандарян.

Відзначимо, що на території Вірменії, в місті Гюмрі, розташована російська військова база. Її було створено в 1995 році, а через два роки між Москвою та Єреваном була укладена відповідна міждержавна угода щодо її функціонування. В 2010 році термін перебування російських військ на вірменській землі був подовжений до 2044 року. Москва не сплачує Єревану орендну плату за базу, втім, зобов’язується захищати Вірменію у випадку агресії проти цієї країни. Враховуючи конфлікт Вірменії та Азейбарджану навколо Карабаху, Вірменії очевидно необхідній сильний союзник.

За словами Іскандаряна, політику Вірменії можна назвати «компліментарною». Її суть полягає в тому, що країна намагається підтримувати дружні відносини як з Росією і Іраном, так і з західними державами, в тому числі з США. Вірменія – єдина країна пострадянського простору, яка стала членом ЄвразЕС і при цьому у 2017 році підписала рамкову Угоду про всеосяжне і розширене партнерство з Євросоюзом, хоча у 2013 році на саміті ЄС підписувати її відмовилася.

Сам Нікол Пашинян ще до обрання главою держави підкреслював, що кардинальних змін у вірмено-російських відносинах не буде, а президента Путіна він назвав «прямим і щирим». Така лінія поведінки може бути пов’язана не тільки з питаннями безпеки, а й з доволі великою часткою російського капіталу в економіці Вірменії.

Подібні заяви Пашиняна викликали чималий скепсис в окремих українських ЗМІ, які назвали події у Вірменії «Революцією за згодою Росії» і відповідно спробували передбачити, що великих змін у країні очікувати не слід. Втім вже за декілька місяців авторитетні російські ЗМІ писали, що у Кремлі не приховують роздратування поведінкою нової влади Єревану.

Вірменська мрія: як колишній журналіст змінює країну
Протестувальники
Фото: Depositphotos.com

100 днів Пашиняна. Після обрання на посаду Пашинян сформував новий, тимчасовий уряд, який мав працювати до проведення дострокових парламентських виборів. 17 серпня уряду Пашиняна виповнилося 100 днів. Новий прем’єр на відміну від своїх попередників вирішив не обмежуватися банальною прес-конференцією, а зібрав людей у центрі Єревана, на площі Республіки, куди навесні цього року десятки тисяч вірмен вийшли з вимогою змінити владу і у підсумку отримали своє.

Прихід до влади людини без досвіду керування країною та ще й революційним шляхом багатьма політологами сприймався з побоюванням, адже наслідки могли бути вкрай непередбачуваними. Саме тому більшість опитаних експертів одним з головних досягнень Пашиняна за перші 100 днів вважають збереження «контролю над ситуацією». «Якщо врахувати, що він прийшов до влади революційним шляхом, то головним досягненням можна вважати збереження керованості держави і швидку побудову нової системи виконавчої влади», – каже політолог, експерт з Південного Кавказу Карен Мадоян.

Крім того, влада на чолі з Пашиняном почала безпрецедентну боротьбу з корупцією. Не менш важливим є й той факт, що «нові обличчя» вперше за багато років самі жодним чином з корупцією не асоціюються. «Під слідством опинилися не тільки корумповані чиновники середнього рівня, а й колишні представники керівництва країни, а також їхні родичі. В цілому, ці дії викликають велике схвалення серед населення», – розповідає Мадоян.

Втім, така політика виявилася не до вподоби Кремлю. «Червоні лінії» для Москви стали очевидні тоді, коли з Єревана почали надходити новини про притягнення до кримінальної відповідальності колишніх топ-чиновників, включаючи екс-президента Роберта Кочаряна. Останнього звинувачують у зв'язку зі справою про розгін демонстрантів 1 березня 2008 року, коли в результаті дій силовиків в Єревані загинуло 10 осіб.

«Дзвінок Путіна колишньому вірменському колезі в день його народження 31 серпня став своєрідним сигналом для влади Вірменії. Росія також відкрито захищає від кримінального переслідування на батьківщині нинішнього генсека ОДКБ Юрія Хачатурова», – розповідає Мадоян. (ОДКБ – аналог НАТО, створений з об’єднання шести пострадянських країн, членом якого є також Вірменія).

Успіхи в боротьбі з корупцією відзначає й Армен Закарян, директор Єреванської школи політичних досліджень. «У результаті цієї боротьби до бюджету було повернуто десятки мільйонів доларів. Чи достатньо цього? Звичайно, ні. Необхідно ще багато чого зробити в галузі створення незалежної судової системи, кваліфікованих навчальних закладів, зростання економіки, модернізації армії тощо», – наголосив він.

Крім цього, додає Мадоян, було ліквідовано низку монополій, коли цілі групи товарів до Вірменії могли ввозити лише певні бізнесмени з числа наближених до влади. «Разом з цим, ліквідовані всі митні схеми, які раніше заважали вільній транскордонній торгівлі», – наголосив він.

Ще одна важлива зміна – уряд Пашиняна на відміну від попередників працює в безпрецедентних для Вірменії умовах відкритості. Новий прем’єр першим серед політиків почав спілкуватися з прихильниками за допомогою онлайн-трансляцій в соцмережі Facebook, яка була основним каналом комунікацій для учасників протестів. Що стосується зовнішньої політики, то в цьому напрямку лідер «оксамитової революції» вирішив не робити різких кроків.

Варто відзначити, що жодних суттєвих реформ за часів уряду Пашиняна не відбулося. Цей факт новоспечений прем’єр визнав і сам, підбиваючи підсумки перших 100 днів роботи. За словами Пашиняна, протягом цього періоду його команді вдалося впоратися з основним завданням – забезпечити нормальну життєдіяльність країни і безперервний розвиток економіки в постреволюційний період.

«Я вважаю, що після 100-денного періоду ми вступаємо в новий етап, основним змістом якого є проведення швидких і ефективних реформ, щоб для країни і економіки відкрилося нове, друге дихання, щоб ми зуміли також в контексті бюджетних обговорень зафіксувати вже конкретні перспективи і результати», – заявив прем'єр-міністр.

Вірменська мрія: як колишній журналіст змінює країну
Площа Республіки у Єревані
Фото: офіційний сайт президента Арменії

Вірменія сьогодні. Сьогодні Пашинян – вкрай популярна у Вірменії політична фігура. Це підтвердили результати виборів Ради старійшин (міської ради) Єревана, на яких блок прем’єра «Мій крок» отримав 81% голосів.

Зі слів спостерігачів, уперше за довгі роки вибори не супроводжувались ані фальсифікаціями, ані побиттям незгодних. «Це було своєрідним тестом для Пашиняна. Його партія пішла на ці вибори самостійно і отримала 80% голосів. Таким чином, перший свій електоральний тест Пашинян здав на відмінно. Це показник його популярності серед народу. Фактично він витягнув всю виборчу кампанію на своїх плечах. Люди швидше віддають голоси популярному лідерові, аніж партії», – каже Мадоян.

Успіх на виборах до Ради старійшин цілком став тригером для форсування процесу дострокових парламентських виборів. «Пашиняну потрібно терміново закріпити результат. Своя сила в парламенті дозволить йому далі проводити необхідні країні реформи. Існуючий розклад в Національних зборах Вірменії не відображає сформованих політичних реалій. Громадяни підтримують ідею дострокових виборів», – вважає експерт.

Так, Пашинян тріумфально провів форум Франкофонії, гостями якого стали прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо та президент Франції Емануель Макрон, після чого залишив свою посаду для того, щоб оголосити дострокові парламентські вибори.

На думку Армена Закаряна, проведення виборів завершить передачу влади новим політичним силам, що нейтралізує реваншистські настрої. Погоджується з ним і Карен Мадоян: «Реванш старих політиків неможливий. Незважаючи на фінансові та медіа можливості, у них немає електоральної бази. Люди хочуть бачити у владі нові обличчя. Старі еліти на даному етапі стежитимуть за подальшими кроками команди Пашиняна, щоб активізуватися в тому випадку, якщо нова влада почне робити помилки, які можуть призвести до падіння її популярності», – резюмував експерт.

Але сьогодні Пашинян явно виділяється серед усіх своїх опонентів, та й у кріслі прем’єра виглядав досить органічно. Після перших місяців його перебування при владі схоже на те, що у Вірменії є шанс побудувати еталонну для пострадянського простору демократію.

Матеріал підготовлено в рамках конкурсу від Open media hub

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті