«Преторіанці» іранського режиму: хто і чому збив український літак

Через місяць після того, як 8 січня іранські військові знищили над Тегераном український «боїнг» з 176 пасажирами, ця трагедія залишається незрозумілою, безглуздою і непоясненою. Світло на її причини проливає опубліковане днями 72-сторінкове дослідження британського Інституту глобальних змін Тоні Блера, який роз'яснює, на якого монстра за 40 років свого існування перетворилися в Ірані «ідеологічні війська», що збили пасажирський літак.

У 350-тисячної іранської армії, що захищає країну, є дублер – друга 150-тисячна армія, що захищає режим. Своєю місією вона називає «збереження досягнень Ісламської революції». А захист повітряного простору над Тегераном до її прямих обов'язків не входить. Однак саме ця структура – Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) – взяла відповідальність за вчинений 8 січня ракетний удар по українському пасажирському «боїнгу» біля Міжнародного аеропорту імені Імама Хомейні.

Цією шокуючою заявою «вартові» привернули до себе увагу міжнародної спільноти. Західні організації вперше перевели з перського доктрину і, вивчивши діяльність КВІР, жахнулися її масштабам. Корпус вартових Ісламської революції, за оцінкою інституту Тоні Блера, контролює від 20 до 40% ВВП Ірану, утримуючи майже монопольну владу над найважливішими секторами економіки: нафтогазовою галуззю, телекомунікаціями, будівництвом, імпортом-експортом. До того ж «друга армія» контролює аеропорти, морські порти та інші найважливіші «ворота» держави.

З огляду на експансіоністську ідеологію «вартових» та їх активну військову присутність у Лівані, Іраку, Сирії, Ємені та Афганістані, Корпус вартових Ісламської революції можна назвати екстремістською «державою всередині кількох держав».

«За 40 років свого існування КВІР був причетний до терористичних атак, захоплення заручників, морського піратства, політичних убивств, порушень прав людини і придушення внутрішніх дисидентів по всьому Ірану. Нещодавнім прикладом такого придушення стали листопадові кровопролиття, що залишили на іранських вулицях 1500 убитих менш ніж за два тижні», – йдеться у звіті інституту Тоні Блера.

Спрут, що охопив весь Іран

КВІР був створений лідером Ісламської революції – аятолою Рухоллою Хомейні відразу після повалення шаха в 1979 році. Спочатку це була різношерста «колекція» добровольчих або нерегулярних воєнізованих формувань, що складаються з «істинно віруючих», часом до фанатизму. Об'єднані в єдину структуру, ці прихильники ісламської революції, за задумом Хомейні, мали стати противагою регулярній армії, яка до 1979 року була лояльна шахові та могла вчинити контрпереворот – перетворити республіку знову на монархію, як це вже було в 1953 році. Існування КВІР в Ірані було узаконено новою конституцією, прийнятою 1980 року.

Перший обраний президент Ірану Абольхасан Банісадр (1980–1981) чинив спроби встановити над КВІР політичний контроль і перевести «вартових» у підпорядкування регулярній армії. Виниклий конфлікт з аятолою обернувся для нього втратою влади і ледь не вартував йому життя. Парламент Ірану в червні 1981 року оголосив першому президентові імпічмент «за діяльність проти духовенства», після чого підрозділи КВІР блокували його будинок і резиденцію, і Абольхасану Банісадру довелося втікати до Франції на викраденому літаку.

Наступні вісім років посаду президента Ірану займав представник духовенства Алі Хаменеї, що був покровителем КВІР і рік від року вливав у цю організацію все більші ресурси. Прискореному зростанню корпусу «вартових» посприяла ірано-іракська війна (1980–1988). Хоча спочатку підрозділи КВІР були спрямовані на неї як сили підтримки операцій регулярної армії, вони за сприяння політичного істеблішменту швидко розрослися в розмірах і розширили сферу діяльності на сусідні країни. Уже в 1982 році сформований спецназ КВІР «Сили Кудс» рушив брати участь у громадянській війні в Лівані, а в 1985-му Алі Хаменеї розпорядився приплюсувати до КВІР морські сили для патрулювання Ормузької протоки і військово-повітряні війська.

Організація «вартових» трималася на відстані від політики під час правління прагматичного президента Алі Акбара Хашемі Рафсанджані (1989–1997), але відігравала істотну роль у економічному розвитку післявоєнного Ірану. А в період президентства «реформатора» Мохаммада Хатамі (1997–2005), коли запущені ним ліберальні перетворення створили загрозу підриву впливу КВІР і фундаменталістам на чолі з Алі Хаменеї, що її опікали, «вартові» почали втручатися в політичні справи. Щоб зміцнити їхні позиції, Алі Хаменеї авторизував створення при КВІР розвідувального підрозділу.

У період президентства Махмуда Ахмадінежада (2005–2013), ветерана КВІР, політична і економічна міць «вартових» зростала як на дріжджах. Десятки колишніх офіцерів КВІР були призначені на високі посади в уряді, сама організація отримала безліч державних контрактів, а також мільярди доларів держпозик на здійснення великих бізнес-проектів. У 2009 році, коли після суперечливого переобрання Махмуда Ахмадінежада в Ірані спалахнули демонстрації, КВІР став інструментом придушення протестів.

Розчарований нездатністю офіційного міністерства розвідки запобігти народним заворушенням, Алі Хаменеї розпорядився розширити масштаби розвідувального підрозділу КВІР, щоб воно стало повноцінним конкурентом урядового міністерства. У рамках КВІР, зокрема, був створений IТ-відділ, фахівці якого моніторять соцмережі в Ірані та блокують антиурядові ресурси.

Коли на початку 2010-х у відповідь на ядерну програму Ірану проти ісламської держави були введені міжнародні санкції та ембарго, компанії, що належать КВІР, постраждали нарівні з іншими іранськими бізнесами, проте на відміну від інших виявилися не в повній ізоляції від світу. Здійснюваний КВІР контроль над потоками контрабанди поставив його підприємства у вигідне становище перед конкурентами, і їхня частка на легальному ринку Ірану продовжила розширюватися.

В альянсі з Богом та імамом Махді

У квітні 2019 року уряд США вніс КВІР до списку іноземних терористичних організацій, поставивши його поруч з «Аль-Каїдою», «Хезболлою» та ІДІЛ. У недавньому звіті інституту Тоні Блера міститься заклик до урядів Британії та Євросоюзу наслідувати приклад Штатів і оголосити іранських «вартових» терористами, щоб стримати поширювану ними пропаганду джихаду і радикалізацію шиїтської молоді.

За оцінками британських експертів, тільки на підтримку режиму Башара Асада Іран з 2011 року витратив гігантську суму в $30 млрд. На ці гроші КВІР рекрутував і навчив для Сирії 80 000 іноземних військових-шиїтів, а також розширив свою мережу релігійних установ, ісламістських шкіл і освітніх центрів по всьому Близькому Сходу. Це наділило КВІР значними можливостями щодо промивки мізків молодому поколінню таким же способом, як це роблять сунітські екстремістські угруповання.

«Шиїтська ісламістська ідеологія іранського режиму базується на спотвореній, супрематичній і жорстокій інтерпретації ісламу, – йдеться в дослідженні інституту Тоні Блера. – Свою місію з поширення ісламу на інші регіони світу КВІР називає священною. Своїх рекрутів організація переконує в тому, що лідер КВІР – «імам» Хаменеї володіє таким же авторитетом, як пророк Мухаммед і непогрішні імами. Інші релігії, країни Заходу і опоненти іранського режиму (включаючи мусульман-шиїтів) виставляються як смертельні вороги істинної релігії».

Своїх членів КВІР називає «моджахеддінами», підкреслюючи цим спеціальним статусом їхню перевагу над військовослужбовцями регулярної армії Ірану та їх відмінність від усіх інших віруючих. КВІР вселяє у своїх членах впевненість, що вони союзники Бога та імама Махді – месії, який, згідно з шиїтським пророцтвом, принесе благо людству.

У пропагандистській літературі КВІР головний ворог, який представляє екзистенціальну загрозу для шиїтів, визначений як «арабсько-сіоністсько-західна вісь». При цьому ваххабізм і салафізм – основні течії сунітського ісламу – затавровані як відступницькі секти, що мають єврейське походження, створені британськими християнськими колоністами і які наразі просуває США.

Подібне уявлення речей дозволяє КВІР легко пояснювати свої поразки і звеличувати перемоги. Так, невдачі в Сирії «вартові» виправдовують тим, що ІДІЛ та інші сунітські угруповання отримують зброю і фінансування від «арабо-сіоністсько-західної осі». А свої успіхи КВІР може трактувати як свої перемоги над Заходом (зокрема, США), Ізраїлем і сунітськими нафтовими державами Перської затоки.

«Чорнобильський синдром» Тегерана

Трагедія 8 січня залишила багато питань. Як військові КВІР могли сплутати з американською крилатою ракетою цивільний літак, що повільно летів з Тегерана? Чому воєнізоване релігійне угрупування обстрілює небо над цивільним аеропортом? Чому влада Ірану протягом трьох днів після трагедії намагалася приховати явні факти ураження українського літака ракетами?

Ізраїльський дослідний центр BESA Center Perspectives порівнює реакцію Тегерана на трагедію 8 січня з поведінкою Радянського Союзу після вибуху на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

«Тегеран повторив помилку, зроблену Кремлем у 1986 році, яка стала початком кінця СРСР. Режим у Тегерані після 8 січня демонстрував свою неспроможність і брехав з метою самозахисту. Цим він лише накликав на себе безпрецедентну хвилю критики з боку іранських громадян, обурення яких виявилося сильнішим за страх перед жорстокістю і репресіями», – зазначає BESA Center.

Як вважають ізраїльські аналітики, причиною трагедії стало «нетерпеливе бажання» операторів системи ППО КВІР обстріляти те, що вони пізніше назвуть ціллю, помилково прийнятою за крилату ракету США. Це сталося через декілька годин після того, як Іран здійснив ракетну атаку по військовій базі в Іраку, на якій розміщувалися американські військовослужбовці. Іранський повітряний удар по базі був актом відплати за організоване Штатами вбивство командира «Сил Кудс» Касема Сулеймані.