Захворіло у світі
155,918,548
Померло у світі
3,258,269
Вилікувалось у світі
133,382,771
Захворіло в Україні
2,097,024
Померло в Україні
45,451
Вилікувалось в Україні
1,711,709
Назад у майбутнє: чи стане знову Україна вотчиною російського «Газпрому»

Назад у майбутнє: чи стане знову Україна вотчиною російського «Газпрому»

І до чого тут черговий «тарифний майдан»

Этот материал также доступен на русском
Назад у майбутнє: чи стане знову Україна вотчиною російського «Газпрому»
Фото: pixabay

На тлі дедалі зростаючої соціальної напруженості, викликаної збільшенням комунальних тарифів, знову актуалізувалося питання: наскільки адекватними є тарифи на газ в Україні. І чого більше у формулі їхнього обрахунку – економічної складової чи політичної доцільності.

Mind продовжує публікувати матеріали в рубриці Nota Bene. Цей формат передбачає дещо більше емоційне забарвлення, що, втім, компенсується глибиною експертизи автора в досліджуваному питанні. Сьогодні Інна Коваль, редактор відділу «Промисловість», розмірковує над тим, яке підґрунтя мають дискусії навколо схем постачання газу в Україну; які висновки можна зробити з уже набутого досвіду та які історичні паралелі проглядаються в діях нинішнього керівництва країни. 

Третя фаза гібридної війни під назвою «повернення України в російське газове річище» розпочалася. Як повідомила 15 січня народний депутат від «Європейської солідарності» Ірина Іонова, більше половини часу з 6-годинної зустрічі 12 січня радники голів «Нормандської четвірки» Андрій Єрмак з Офісу президента Володимира Зеленського та Дмитро Козак з адміністрації Владіміра Путіна присвятили обговоренню питань відновлення прямого постачання «Газпромом» газу в Україну.

Як то кажуть, не пройшло й року. У січні 2020-го, коли Зеленський з родиною і Єрмаком відпочивали в Омані, туди ж прибула на відпочинок старша дочка очільника ОПЗЖ Віктора Медведчука – Ірина разом із дітьми та чоловіком Андрієм Рюміним. За даними ЗМІ, Андрій Рюмін є сином Валерія Голубєва, колишнього співробітника КДБ, який до лютого 2019 року був заступником голови правління «Газпрому» і відповідав за всю систему газопостачання в РФ. Є також відомості, що родина Медведчуків-Рюміних має житло в Москві в елітному будинку «Газпрому».

Тож українські експерти отримали всі підстави вважати, що Зеленському з Єрмаком було запропоновано відновити стару газову «схему» на кшталт «РосУкрЕнерго», тільки вже з новими акціонерами. Суть її проста: фінансові бонуси дістаються конкретним персоналіям і приватним компаніям, а відповідальність і борги – державі.

Чому йдеться про реванш промосковських сил у зв’язці з колишніми представниками «Партії регіонів» та в тісній співпраці зі «Слугою народу»?

Президент в Україні, за усіма законами та посадовими обов’язками, не має права встановлювати тарифи на енергопостачання. Проте він зобов’язаний контролювати регуляторні структури, як-от Нацкомісія з питань енергетики та комунальних тарифів чи Антимонопольний комітет. Саме ці держустанови мають наглядати за тим, щоб на ринку не було монополій, картельних змов і дій, що становлять загрозу незалежності країни. Однак є підстави вважати, що президент зі своїми обов’язками не впорався.

Зараз НКРЕКП та АМКУ перевірятимуть, хто з місцевих газорозподільних і газозбутових контор підвищили тарифи на 2021 рік найбільше та чи справедливо це було зроблено. Навіть просте порівняння цін дає зрозуміти, що найбільше в підвищенні тарифів відзначилися газові контори під керуванням «Регіональної газової компанії» Дмитра Фірташа, колишнього голови НАК «Нафтогаз України» і міністра енергетики Юрія Бойка та його заступників – Ігоря Вороніна і Юрія Величка, свого часу шматок «Лубнигазу» перепав навіть багаторічному піарщику Бойка – Костянтину Бородіну.

Імовірно, саме «тандем» Бойко – Фірташ колишня прем’єрка Юлія Тимошенко мала на увазі, коли заявила, що ситуацією в Україні «заради власної вигоди користуються міжнародні спекулянти». І саме своїх однопартійців і спонсорів Вадим Рабінович закликав «націоналізувати облгази й обленерго».

Що знову «не так» із точками закупівлі газу?

Дивним чином разом із темою переговорів Єрмака й Козака щодо відновлення співпраці з «Газпромом» з’явився пост т.в.о. міністра енергетики Юрія Вітренка, де він пропонує перенести «пункти закупівлі російського газу» із західного на східний кордон України. І це дозволить будь-якій компанії купувати російський газ у російських незалежних компаній, а також придбавати і транспортувати середньоазійське «блакитне паливо».

Розмови про перенесення пунктів «закупівлі газу» ведуться вже років 20. Цю тему любив обговорювати ще Ігор Бакай, перший очільник НАК «Нафтогаз України». Та от біда: у РФ заборонений експорт газу будь-якою компанією окрім «Газпрому», а в російському законодавстві навіть немає такого поняття, як «транзит газу».

Дивно, що ці фактори проігнорував у своїй публічній заяві чиновник, який виграв Стокгольмський суд у «Газпрому» й отримав за це $4 млн премії.

Тепер згадаємо коротку історію газових відносин України з Росією

На початку 1990-х років, дійсно, була можливість купувати газ у Середній Азії. Тому в Україні з’явилося багато газотрейдерів, які брали необхідні обсяги в Туркменістані, Узбекистані, Казахстані.

А вже в середині 1990-х розпочався переділ ринку. У 1994-му стався замах на бізнесмена Віктора Пінчука, через що він рік був змушений переховуватися в Москві. В 1995-му в аеропорту Донецька було розстріляно Євгена Щербаня з родиною. Після цього весь «транзит» азійського газу зупинився, у багатьох бізнесменів «зависли в дорозі» по 2–3 млрд кубів.

У 1995 році на ринку України з’являється міжнародна корпорація «ЄЕСУ» Юлії Тимошенко. За допомогою прем’єр-міністра Павла Лазаренка Україну територіально ділять під низку наближених газових трейдерів. Найбільше територій отримує «ЄЕСУ», а постачанням усього азійського газу відтак займається корпорація «Ітера» Ігоря Макарова. Вони працювали до кінця 1990-х, у «ЄЕСУ» й досі залишився борг за російський газ майже у $400 млн. Згодом «Ітеру» прибрали зі всіх ринків.

У 2002–2004 роках, за часів головування в НАК Юрія Бойка, головним трейдером газпромівського газу стає маловідома фірма з Угорщини «EuralTransGas». Засновниками її, як згодом з’ясувалося, офіційно значилися четверо селян із маленького села в Угорщині. Щоправда, гравці ринку головним бенефіціаром цієї компанії настійливо називали Семена Могилевича, який був оголошений у розшук ФБР і Інтерполом.

2005 року на світ з’явилася нова фірма – «РосУкрЕнерго». З українського боку її засновниками виступили Дмитро Фірташ та Іван Фурсін, з російського – менеджери середньої ланки «Газпрому». У 2008-му «РосУкрЕнерго» заборгувало «Газпрому» $1,4 млрд за 11 млрд кубів газу. Для розв'язання питання в Москву поїхала тодішня прем’єрка Юлія Тимошенко. «Газпром» їй нав’язав договір, за яким «передає Україні право вимоги боргу в «РосУкрЕнерго».

Замість того, щоб подати в суд на «РУЕ», як того вимагає законодавство, Тимошенко «дала команду» просто викачати цей газ із підземних сховищ. Фірташ подав у суд на Україну, адже, фактично, це держава в нього забрала енергоносій без усілякого попередження. У результаті через дії Юлії Тимошенко в 2010 році Україна програла суд у Стокгольмі та була змушена повернути  Дмитрові Фірташу вже 12,1 млрд кубів газу, враховуючи пеню. До позбавлення волі були засуджені заступник голови НАК Ігор Діденко та голова Митної служби України Анатолій Макаренко – за те, що «самовільно дозволили» відбирати спірний газ.

Потім вже Україна купувала блакитне паливо напряму в «Газпрому», але й тоді «забувала» платити. На кінець 2013 року, коли Юрій Бойко був віцепрем’єром з питань ПЕК, Україна заборгувала $827 млн, які другий Стокгольмський суд зобов’язав нас виплатити. Залишається питання: як Юрій Вітренко міг про це забути, якщо він брав участь у цьому суді?

Що ж стосується транзиту середньоазійського газу, то головним і найбільшим його лобістом виступав перший президент Туркменістану Сапармурат Ніязов. Та наприкінці 2006 року він раптово помер у віці 66 років, причина не відома й досі. Більше в Середній Азії питання транзиту газу в Європу не порушують.

Два роки очільники ОПЗЖ Віктор Медведчук і Юрій Бойко розповідають, що домовилися про «дешевий російський газ», але чомусь його не купують, хоча мають прямі ринки збуту через свої газозбутові компанії. Чому? Ймовірно, тому, що купівля російського газу – це перш за все не економічний, а політичний важіль.

Що маємо в реаліях сьогодення?

Вчергове відновити контакти з «Газпромом» через нову «фірму-прокладку» – означає знехтувати набутками десятків тисяч українських газотранспортників. Саме вони 2009 року за три доби розвернули ГТС України, другу за розмірами у Європі, із заходу на схід і не дали населенню замерзнути. Нагадаємо: у січні 2009-го морози опускалися до мінус 19–20 градусів, але на Україну відверто тиснули з Москви – на очах усього світу.

2019 року той же «Газпром» у новорічні дні без попереджень знизив тиск у магістральних трубах до критичного – ймовірно, сподіваючись, що Україна не зможе вчасно забезпечити транзит у Західну Європу. Та вітчизняні газотранспортники були готові й до цього: заздалегідь підготували страхувальні обсяги газу вже на східному кордоні. І за кілька годин після падіння тиску відновили його на всьому маршруті магістральних труб.

Жоден газотранспортник не отримав звання Героя України за те, що врятував 45 млн людей під час зимових морозів. А от громадянин Юрій Бойко – чинний Герой України. Він свою медаль отримав від президента Леоніда Кучми 2004 року – «за особистий внесок у розвиток паливно-енергетичного комплексу України». До речі, серед 14 пільг, які отримують Герої України, є 50%-ва знижка на оплату комунальних послуг, зокрема й на газ та опалення.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті