Прискорення кризи народжуваності в Китаї

В 2016 році влада Китаю остаточно відмовилася від державної політики однієї дитини, яка призвела до стрімкого падіння рівня народжуваності. Отже, чому показники народжуваності знову падають, Mind пропонує дізнатися з матеріалу декана Школи економіки Університету Фудань та директора Китайського центру економічних досліджень, аналітичного центру в Шанхаї Чжан Цзюнь (Zhang Jun) на Project-syndicate.

Переклад підготовлено партнером Mind – Бюро перекладів та Локалізації MK:translations.

Так склалося історично, що демографічні показники представляють повільну змінну. Але східноазіатські держави – зокрема, Китай, Японія, Південна Корея – доволі швидко перейшли від швидкого зростання народжуваності до стрімкого та приголомшливого падіння.

Як країна з плановою економікою, Китай колись вже був одержимий ідеєю зростання населення. Але 1957 року  економіст Ма Іньчу опублікував «Нову теорію народонаселення» і попередив, що ця тенденція незабаром почне підривати економічний розвиток КНР. І хоча спочатку теорія стикнулася з жорсткою критикою з боку влади, китайські лідери зрештою прислухались до його попереджень та запровадили планування сім'ї як стимул економічного зростання.

1973 року Китай зробив крок вперед із національною кампанією wan, xi, shao («пізній шлюб, довші проміжки і менше дітей»), що заохочувала пари мати не більше двох дітей. Шість років потому це обернулося сумнозвісною політикою однієї дитини. З метою забезпечення довгострокового впливу планування сім'ї було остаточно прописане в Конституції Китаю 1982 року.

Чому в Китаї падає народжуваність?

Показники народжуваності стрімко знизились. У середині 1980-х вони коливались вище 2,1, так званого рівня заміщення, у порівнянні з 6,0 – показником 1960-х та 1970-х. У 1990-х рівень народжуваності впав до 1,2–1,3 – рівня, що обіцяв значне прискорення демографічного старіння країни. Втім, уряд продовжував впровадження політики однієї дитини аж до 2016 року, коли нарешті перейшов до політики двох дітей.

За даними Національного бюро статистики, з урахуванням зазначеного вище, рівень народжуваності в Китаї дещо зріс до 1,58 у 2017 році. Наразі спостерігається повторне падіння показника, з 1,49 у 2018 році до 1,47 у 2019-муі. На думку економіста-демографа Джеймса Ляна, це може зумовити повернення до рівня 1990-х років.

Як зазначив Лян, 2017 року загальному показнику народжуваності 1,58 відповідали показники 0,67 – сімей з однією дитиною, 0,81 – сімей із двома дітьми, та 0,11 – з трьома. Той факт, що показники народжуваності в сім'ях з двома дітьми вище, ніж у сім'ях з однією дитиною, свідчить про «накопичувальний ефект» для двох дітей– тобто сім'ї з однією дитиною, що до цього хотіли ще одну дитину, нарешті мають можливість зробити це.

Найближчим часом цей ефект згасне, і загальний показник народжуваності швидко впаде до 1,2, і Китай опиниться в становищі, аналогічному Кореї та Сінгапуру, і, ймовірно, позаду Сполучених Штатів.

Цю позицію підтримують тенденції народжуваності до 2016 року. 2010 року показник народження однієї дитини склав 0,73. У 2011–2013 роках спостерігалося його поступове зростання, тоді як він впав до 0,72 у 2014 році та до 0,56 у 2015-му. Враховуючи той факт, що одна дитина завжди була допустимою, переважна більшість була б зареєстрованою, з чого виходить, що наведені показники народжуваності для сімей з однією дитиною є з малою вірогідністю заниженими.

Загалом протягом останнього десятиліття щорічно було зареєстровано менш ніж 18 млн народжень у порівнянні з 25–30 млн у пікові періоди. В 2019 році в Китаї було зареєстровано лише 14,65 млн новонароджених.

Швидке падіння народжуваності в Китаї демонструє наслідки політики планування сім'ї. Це також залежить від стрімкої та стійкої урбанізації, загальної освіти та економічного розвитку – факторів, що, як відомо, впливають на суттєве падіння показників народжуваності.

Як змінюється народжуваність в інших країнах?

Така ситуація явно спостерігається в Японії, де підвищення статусу передової економіки викликало різке падіння народжуваності. Разом з тим 1995 року показник народжуваності впав нижче 1,5. Десятиліття потому він сягав 1,26. Політиці стимулювання народжуваності вдалося згодом підвищити рівень народжуваності, та лише до 1,4, що лишається актуальним на цей час.

У Південній Кореї склалася ще гірша ситуація. І хоча влада закликає населення народжувати більше дітей, показники народжуваності коливаються від 1,0 у 2017–2018 роках, до їх падіння на минулорічному рівні 0,84 – що є найменшим у світі.

Як і в Японії, низькі показники народжуваності в Південній Кореї можуть бути в значній мірі обумовленими економічними факторами.

За останнє десятиліття працездатне населення Китаю скоротилося приблизно на 3,4 млн на рік. Ті, що стають представниками робочої сили в ці дні, були переважно народжені в період, коли показники народжуваності вже були нижче за рівень заміщення.

Разом з тим тривалість життя збільшується. Внаслідок цього частка населення похилого віку (у віці 60 років і старше) зросла з 10,45% в 2005 році до 14,7% в 2013-му та до 18,1% в 2019 році. Наразі в Китаї більше людей похилого віку, ніж дітей (у віці 15 років та молодше). До 2050 року прогнозується, що кількість населення похилого віку Китаю подвоїться – із сьогоднішніх 254 млн до майже 500.

Ці тенденції в значній мірі підірвуть потенційне зростання обсягів виробництва в економіці Китаю через зменшення участі робочої сили, справляючи величезний тиск на державний бюджет, оскільки пенсійні витрати та соціальне страхування перевищать надходження від податку на заробітну плату. Це вже відбувається в Японії і Південній Кореї.

Китай завжди обачно ставився до послаблення правил планування сім'ї. Разом з тим, якщо країна планує зберегти свій економічний динамізм у подальші десятиліття, необхідна наполеглива праця над збільшенням робочої сили, зокрема, шляхом підвищення пенсійного віку та заохочення сімей до більшої кількості дітей. В іншому разі населення старітиме так само, як Ернест Гемінґвей описував банкрутство: поступово, а потім раптово.