Акценти тижня: інформаційна «кримська війна», нові антилукашенківські санкції та невідновлювані ресурси для відновлюваної енергетики
Огляд основних подій минулих семи днів і реакція на них зарубіжної преси
Mind продовжує цикл публікацій під загальною назвою «Акценти тижня». У ньому ми висвітлюємо головні події, що напередодні сколихнули світове співтовариство та мають відчутний вплив на економіку не лише окремих держав, а й цілих регіонів. 11-й випуск інформаційної добірки присвячено дипломатичному протистоянню Великої Британії та РФ через прохід британського військового судна неподалік Криму; черговим західним санкціям проти Білорусі та складнощам із ресурсозабезпеченням «зеленої» енергетики у світі. Всі ці теми прямо чи опосередковано впливають на Україну, вкотре підкреслюючи важливість впевненого та виваженого державного курсу. Особливо – на тлі 25-ї річниці затвердження Основного закону нашої країни.
«Морський диспут» Британії та Росії: хто переміг?
21 червня в Одесі голова Міністерства з оборонних закупок Британії Джеремі Квін та заступник міністра оборони України Олександр Миронюк на борту британського військового корабля «Дефендер» урочисто підписали Меморандум про морське співробітництво між двома країнами. Для України це стало не лише черговою можливістю зблизитися із західними державами, а й зміцнити свій військово-морський потенціал: згідно з Угодою, Британія зобов’язалася передати Україні два майнхантери (військові кораблі, що спеціалізуються на нейтралізації морських мін) класу Сендоун.
Крім того, держави домовилися про заснування в Одесі нової військово-морської бази. Подальший шлях «Дефендера» пролягав через Чорне море до грузинського міста Батумі, і у вівторок 22 червня судно офіційно залишило одеський порт. 23 червня «Дефендер» досяг прибережних вод мису Фіолент, що в районі кримського міста Севастополь.
Маршрут британського корабля
Як пише The Guardian, перетинання британським військовим судном 12-мильної морської межі і наближення до території окупованого Росією півострова викликало негайне обурення російської влади. Речник МЗС РФ, зокрема, пообіцяв у четвер «виголосити догану» британському послу в Росії Деборі Броннерту, а Кремль у середу заявив, що російський флот у Криму у відповідь на «вторгнення» британського судна вдався до «попереджувальних пострілів» і встановлення мін на шляху «Дефендера», завдяки яким, власне, російському контингентові і вдалося «прогнати» ворожий корабель.
Однак таку версію заперечили британські високопосадовці: міністр оборони Британії Бен Уоллес, зокрема, назвав «вторгнення» судна «рутинним транзитом», підкресливши при цьому приналежність Криму до України. Згодом і британський прем’єр-міністр Борис Джонсон запевнив, що екіпаж «Дефендера» діяв згідно з міжнародним законодавством і рухався у міжнародних водах.
Крім того, очевидці на британському судні заперечили твердження Росії про сигнальні постріли в бік судна. За словами журналіста ВВС на борту корабля, постріли були, проте вдалині від «Дефендера». Натомість Росія вдалася до переслідування есмінця, і тривалий час «Дефендер» рухався в супроводі 20 російських літаків-винищувачів. Як стверджував журналіст, Росія також вислала назустріч британському військовому кораблю власне судно, яке намагалося змусити «Дефендер» змінити курс. Проте, як вважає британська сторона, російські провокації виявилися невдалими, а британський корабель успішно проплив повз Крим, не змінивши початкового маршруту.
Таким чином, кожна сторона відзначила власну перемогу: російські медіа потішили своїх читачів висновком про те, що бойовикам РФ у Криму вдалося «прогнати» нахабних британців, відстоявши «недоторканність» загарбаного півострова, тоді як Британія засудила російську провокацію, ще раз підтвердивши невизнання міжнародною спільнотою законності окупації владою РФ українського півострова.
Британську позицію одностайно підтримали українські дипломати, а вітчизняний міністр закордонних справ Дмитро Кулеба наголосив на важливості співпраці між Україною та НАТО в майбутньому.
А цієї неділі, 27 червня, відкрилися подробиці справжньої позиції британської сторони під час планування маршруту есмінця. Згідно з документом, знайденим на автобусній зупинці в англійському графстві Кенті, британські політики були цілком готові до агресії з боку Росії, а захід судна у територіальні води Криму був добре спланованим дипломатичним кроком для зближення з українським урядом. Тому справжнім переможцем конфлікту, вочевидь, слід вважати Україну, для якої англо-російський морський конфлікт став черговою можливістю тіснішої співпраці з Британією та силами Північноатлантичного альянсу.
Продовження білоруської саги: новий пакет санкцій ЄС
Ось уже місяць як у Мінську білоруською поліцією було незаконно затримано двох опозиційних до режиму Лукашенка журналістів – Романа Протасевича та Софію Сапегу. ЄС, США, Британія та Канада, у відповідь на порушення білоруським президентом Олександром Лукашенком міжнародного законодавства, оголосили низку санкцій проти окремих білоруських громадян, а також проти деяких юридичних осіб, зареєстрованих у Білорусі. Унаслідок санкцій європейські літаки почали уникати повітряного простору над Білоруссю, що, за оцінкою фахівця з компанії OAG Джона Гранта, загрожує країні щоденними втратами в розмірі декількох десятків тисяч євро.
Захід, однак, не задовольнився травневим раундом санкцій, вже тоді обіцяючи поширення обмежень на всю білоруську економіку. Зрештою, таке рішення європейські політики прийняли в четвер 24 червня, в ході дводенного саміту Ради Європи в Брюсселі.
Як передає Reuters, «мішенню» нової хвилі обмежень стали найважливіші галузі білоруської економіки, які водночас становлять значну частину експорту країни. Так, під санкціями опинилися білоруський поташ, тютюнові та нафтохімічні продукти. Крім того, європейські країни припинили постачання до Білорусі стратегічно важливих технологій та приладів.
На санкції невдовзі відреагував міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, який в інтерв’ю Reuters схвалив ініціативу ЄС, запевнивши, що європейські політики «не мали іншого вибору».
Як зазначає FTimes, санкції сформовані таким чином, щоб «максимізувати тиск на режим Лукашенка і мінімізувати тиск на пересічних громадян». Хоча точні наслідки цих заходів для білоруської економіки у вартісному вираженні стануть відомі пізніше, Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель стверджує, що санкції «завдадуть їй тяжкого удару».
І не дивно: експорт нафтохімічних продуктів та поташу, за свідченням FТimes, минулого року забезпечував білоруську владу доходом у розмірі $6,6 млрд.
Сам Лукашенко, схоже, здаватися не збирається, повторюючи долю свого найближчого союзника – президента РФ. Різниця лише в тому, що Білорусь – значно бідніша за Росію, і тому ще більше залежить від торгівлі з ЄС. Хоча Путін, безперечно, простягне руку допомоги білоруському диктатору, та російсько-білоруський дует навряд чи зможе компенсувати всі «прогалини» білоруської економіки після розриву з ЄС. Так, за даними Reuters, Росії бракує портів для обслуговування значної частини білоруських мінеральних добрив. І все ж, чи виявляться санкції ефективними, покаже лише час.
Залежність від природних ресурсів: зворотний бік чистої енергетики
Згідно з Програмою сталого розвитку, прийнятою ООН у 2018 році, одним із пріоритетів на шляху до екологічно чистого та вільного від парникових викидів майбутнього оголошувалося «стале та ефективне використання природних ресурсів». Під цим, зокрема, мався на увазі й майбутній перехід від невідновлювальних нафти, вугілля й газу до альтернативних джерел енергії.
Як виявилося, хоч сама енергія з таких джерел і є відновлюваною, але технології, необхідні для її виробництва, зовсім не вільні від проблеми ресурсозабезпечення.
Так, The Economist наголошує на залежності «зелених» технологій від смаків інвесторів та великих видобувних компаній, як-от перуанської Quellaveco, Glencore, Rio Tinto, Anglo American чи BHP. Останні чотири, за даними Statista, лідирують у гірничо-видобувній індустрії світу і є найбільшими в ній компаніями за ринковою капіталізацією.
Так, як пише The Economist, капіталовкладення у видобування необхідних для побудови «чистої» економіки металів значно відстає від попиту на них, а великі майнингові компанії дедалі частіше стикаються з економічними труднощами під час розширення власних виробничих потужностей. Найголовнішою проблемою лишається відданість найбільших компаній «брудним» ресурсам, які забезпечують їх значно більшим прибутком, а інвесторів – привабливішими дивідендами.
Відкриття нових родовищ матеріалів, необхідних для «зелених» технологій, додає видобувним гігантам порівняно невеликий дохід. Як приклад автори британського журналу наводять новий проєкт концерну Rio Tinto в Сербії, де ще на початку цього століття було виявлено родовище літію, що застосовується в акумуляторах для електрокарів. Однак цей проєкт, що має запрацювати протягом наступних років, гарантуватиме компанії надбавку до теперішніх доходів в обсязі лише 2-3%.
Іншою перешкодою для великих компаній стає політична нестабільність у країнах, у яких зосереджені великі запаси «зелених» металів, зокрема в ДР Конго.
На додачу до всього, уряди держав, де гірничо-видобувні гіганти добувають значну частину руди, найчастіше не йдуть назустріч, а навпаки, відлякують підприємства високими податками на прибуток. Так, Перу й Чилі, де знаходяться великі поклади міді, планують підвищити податок на прибуток з видобутку матеріалів до 80% та 70% відповідно.
За таких умов, як вважає The Economist, важливим є стратегічне партнерство національних урядів з найбільшими майнинговими корпораціями. Зокрема, плани щодо залучення нових інвесторів та компаній до видобутку металів на кшталт нікелю та літію виношують владні органи ЄС та США.
Деякі компанії, як-от російський «Норильськ-Нікель» та китайська Zijin Mining, стрімко нарощують капітальні інвестиції в розробку нових родовищ. Тим не менш, як зазначають автори видання, в майбутньому інтерес гірничих компаній, основним джерелом доходу яких досі лишаються нафта й газ, до «зелених» металів залежатиме переважно від високих цін на останні. Тому нестача необхідних для «очищення» світової економіки від парникових викидів речовин, а з нею – пересихання потоку «зелених» інвестицій, у найближчому майбутньому може виявитися неминучими.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
