Азарт «по-київськи»: як розважалися наші предки у XVIII–XIX століттях

Азарт «по-київськи»: як розважалися наші предки у XVIII–XIX століттях

Чим заповнювали своє дозвілля студенти, ремісники та заможні містяни

Азарт «по-київськи»: як розважалися наші предки у XVIII–XIX століттях

11 років – це багато чи мало? 25 червня 2009 р. набрав чинності закон про заборону грального бізнесу в Україні. Минулого року ця заборона пала – президент України підписав закон про державне регулювання грального бізнесу в Україні. Відтоді реклама букмекерських компаній, азартних ігор в онлайн казино, гральних автоматів заполонила інформаційний простір. Особливо в інтернеті. І ось сьогодні пересічний студент київського вишу сідає перед екраном ноутбука для того, аби подивитися популярний серіал: спочатку в рекламних роликах онлайн-сервіси пропонують йому пограти на гроші, а потім він знайомиться зі світовим хітом – корейським серіалом «Гра в кальмара». Там теж грають на гроші. Тільки ставка – життя.

Гра, азарт та гроші… Цікаво, але в історії Києва був період, коли азартні ігри були чимось більшим, ніж просто засіб полоскотати нерви окремим поціновувачам адреналіну в крові. На рубежі XVIII-XIX cт., фактично за життя одного покоління, Київ поступово перетворився на своєрідний «Лас-Вегас» Російської імперії. Пропонуємо вам, увімкнувши уяву, «прожити» життя представника покоління, для якого гра та азарт були буденними речами.

Уявіть собі, що ви народилися у 1770-ті рр. Свято Великодня. Ваші друзі збираються в полі. Старші діти запускають повітряного змія. Але у зовсім маленьких є своя розвага –  гратися крашанками. Звісно «на гроші»! «Катали крашанки по черзі у поставлений мідний гріш: хто збив, того яйце та гріш, а промахи, один за одним, бере той, чий гріш», – відзначав у своїх спогадах Ілля Тимковський (1773-1853), в майбутньому юрист та професор Харківського університету.

Азарт «по-київські»
Рис. №1 М.Кошелєв. Діти, що катають великодні яйця.
Полотно, олія. 1855 р. Державний руський музей. Санкт-Петербург. РФ

Ви приїхали у Київ  на навчання до Могилянської академії. Кожну весну на місяць до міста приїздять італійські торговці з Ломбардії «з великою лавиною латинських та французьких книжок, естампів та вченого «зілля». Студенту гроші потрібні на книжки, цікавинки і, звісно, на розваги. Але де ж їх взяти? Юний студент академії Ілля Тимковський вирішив цю проблему радикально. Разом з однокласниками він пішов на Хрещатик, і просто знайшов скарб:  «побачив нависшу опуклість, сухими комками глини вибив її, випав горщик, повний срібних монет… Я свою долю витратив частково у згаданих італійців, а частково на м’ячі та інші дитячі забавки».

Азарт «по-київські»
Рис. №2 Р. Штейн. Богослов Халява, філософ Хома Брут та ритор Тиберій Горобець. Микола Гоголь. Повість «Вій». 1901 р. (ілюстрація).

Кінець XVIII cт., а київські студенти витрачають шалені гроші на придбання м’ячів для колективних ігор. Звучить фантасмагорично.  Але не більш дивно та незвично, ніж гра в кеглі, якою бавилася учнівська молодь під час канікул. Єгор Тимковський, рідний брат нашого знайомця Іллі, пригадував, що ці ігри відбувалися на Шулявці, на дачі Київських митрополитів: «під батьківським архіпастирським наглядом, все грало, вирувало, бавилося і м’ячем, і кеглями». Дивина, але азарт студентів не виглядав гріховним в очах архіпастиря.

Також вашій увазі у Києві представлений певний спектр вуличних розваг. На дворі весна 1788 року. На Подолі ви можете побачити рослого чоловіка, якому на позір років 50. Він одягнений арлекіном, а у руках тримає довгу фарбовану жердину із гучним дзвіночком на горі для привернення уваги потенційних клієнтів. Арлекін прибув з Білорусі. Він дає імпровізовані вистави-декламації, за які небайдужі кияни кидають йому гроші, хто скільки може. Даємо копієчку білоруському арлекіну і йдемо далі…

Азарт «по-київські»
Рис. № 3 Дж. Мітеллі. Арлекін. Гравюра XVII ст.
Джерело: Дживелегов А. Итальянская народная комедия. – Москва, 1954. – С. 123
.

Якщо ви не витратили всі гроші на м’ячі, кеглі, та вуличних артистів, то можна спробувати «зазирнути у майбутнє» аби по-справжньому полоскотати собі нерви. Звісно, не безкоштовно.  Саме зараз на Подолі живе загадковий астролог. Судячи з вимови він – угорець. «Він кожен день з’являвся поважно на високому ґанку дома в чудернацьких кріслах, у парчовій стягнутій сукні до колін із перекинутим на шиї широкім зодіаком, в золотій гостроверхій митрі», – відзначав студент Ілля Тимковський. Якщо ви захочете дізнатися своє майбутнє, астролог заведе вас у темну кімнату, яку освічує семисвічник. Дивлячись у «картки зі знаками», він продемонструє своє мистецтво хіромантії. Ілля заходить до темної кімнати. «Ти полюбляєш вогонь, остерігайся води», – промовляє астролог. Студент дістає гаманець і «бідніє» на 20 копійок сріблом. Непогані гроші, як на той час. За 20 копійок у 90-ті роки XVIII cт. у Києві можна було придбати 20 «хвостів» донських оселедців.

А ось рідний брат Іллі Тимковського Єгор навряд чи витрачав би гроші на астрологів та пророцтва. Свого часу його батько привіз із Санкт-Петербургу декілька китайських гравюр. Їх розглядання стало одним з найяскравіших дитячих спогадів маленького Єгора. У майбутньому він відправиться працювати в Православну духовну місію в Пекіні та напише твір у трьох томах «Подорож в Китай через Монголію у 1820 і 1821 роках». Але наприкінці XVIII cт. Єгор Тимковський ще київський студент, який марить далеким Китаєм. Тож його улюбленою забавою цілком могло бути відвідування китайського театру тіней у Києві.

Для того, аби потрапити на це дійство ми маємо піднятися з Подолу до Верхнього міста – на Печерськ. В театрі на Печерську різноманітний репертуар. Станом на 1797 р. його прибутки склали 746 руб. 60 коп., у тому числі репертуар з демонстрацією «китайскія тени» – 86 руб. (ймовірно квитки були доступними).

Здавалося б «китайський театр тіней» – то є  досить несподівана розвага для Києва кінця XVIII cт. Але є одне але. Якби ми потрапили на тогочасний київський ринок, то побачили б там помітну долю китайських товарів. «Тут також продаються деякі китайські товари, як, наприклад чай, ревінь та шовкові тканини, які привозять з Москви. Ціни їх значно підвищилися, бо вже два роки як сваряться з китайцями. Китайська речовина для чихання, тенза, різного кольору – жовтого, сірого і т. д., продається і тут», – здивовано відзначав мандрівник Йоганн Мьоллєр, проїжджаючи Києвом 1787 р. Китайські картини прикрашали оселю найвідомішого тодішнього київського лікаря Георгія-Фрідріха Бунге. А тогочасний настоятель Києво-Кирилівського монастиря архімандрит Микола Цвіт мав гардероб, який включав понад 10 «одеяний китайських» (вишиті шовкові сорочки, головні убори) – свого часу він жив у Пекіні. Ось тільки чи прогулювався архіпастир Києвом у китайських строях  – невідомо.

Але найбільшим щастям для київського студента кін. XVIII – початку XIX ст. було побачити виступ справжнього європейського мага – ілюзіоніста. Тогочасні фокусники позиціонували себе як «експериментатори природної магії». Проте виступ такого артиста був задоволенням не з дешевих.

Азарт «по-київські»
Рис. №4 Митрополичий будинок на подвір’ї Святої Софії. Сучасне фото.

У 1808 р. до Києва прибув європейський ілюзіоніст, який мав у своєму репертуарі виступи дресированих тварин, пташок, фокуси із використанням піротехнічних засобів, володів технікою оптичної ілюзії. 6 травня він дав феєричну виставу в оселі тодішнього Київського митрополита Серапіона. Дійство почалося з дресированого поні: «Лошадка зійшла на сходи швидко й вільно, на запитання відповідала киванням голови й тупцюванням ногою; не без дотепності всьому навчена!». Далі йшла серія фокусів: «З фокусів найбільше вразило те, що в годинник, який лежав перед очима глядачів, фокусник вкладав карти, не торкаючись годинника. На завершення живі пташки неначе фортецю осаждали й палили з гарматок так, що вся фортеця від пострілів була запалена порохом і вигляд мала феєрверка».

Азарт «по-київські»
Рис. №5 Портрет Київського митрополита Серапіона (Александровського).
Полотно, олія. XIX ст. Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник
.

За виступ у митрополичих покоях перед поважною київською публікою фокусник одержав 50 рублів. На ці гроші тоді у Києві можна було купити 50 кг осетрової ікри, або ж понад 2 тонни житньої муки.

Азарт «по-київські»
Рис. №6 Джузеппе Пінетті. Гравюра 1789 р.
Джерело: Henry Evans. The Old and New Magic. – Chicago, 1906

У вищеназваних фокусах анонімного ілюзіоніста відчувався вплив школи найвідомішого тогочасного європейського мага – італійського ілюзіоніста Джузеппе Пінетті (1750 – бл. 1803). У «Британській енциклопедії» його названо фокусником, який став засновником «класичної школи магії» («conjurer who founded the classical school of magic»). Орієнтуючись на глядачів придворних кіл, Пінетті відмовився від грубих традиційних ярмаркових трюків – вони коробили вишуканий аристократичний смак. Про «обезголовлення» чи демонстрацію окровавлених скелетів за допомогою чарівного фонаря тут не могло бути й мови. В реквізиті Пінетті з’явилися магічні пташки, годинники, табакерки й інші аристократичні речі. Його автомати витончено розкланювалися. І головне – у виконавчій манері Пінетті не було жодного натяку на участь позаземних сил, а на афішах його виступи позиціонувалися як «механічні, фізичні або ж філософські п’єси». Не дивно, що вистави подібного штибу не викликали осуду навіть у київських монастирях.

З часом маестро Пінетті видав книгу, де описав секрети деяких своїх фокусів. Тож він мав велику кількість послідовників. Дивовижно, але життя та смерть великого мага були тісно пов’язані з … Україною.

Приїзд Пінетті на гастролі до Російської імперії у 1799-1800 рр. викликав небувалий ажіотаж. Італійський маг мав великий успіх у Санкт-Петербурзі. Утім невдовзі Пінетті важко захворів. Його життєвий шлях завершився в оселі дворянина, який прийняв хворого мага у містечку Бердичів в Україні. Про факт смерті великого ілюзіоніста у Бердичеві відомо зі спогадів Жана Ежена Робер-Удена (1805-1871) – французького ілюзіоніста, який розвинув школу «класичної магії Пінетті». Найбільш відомі трюки Робера-Удена  «Апельсинове дерево» та «Метелики» були яскраво змальовані у голлівудському блокбастері «Ілюзіоніст» 2006 р. з Едвардом Нортоном у головній ролі.

Азарт «по-київські»
Рис. №7 Фокус з виростаючим на очах глядачів апельсиновим деревом.
Кадр з фільму «Ілюзіоніст»
.

Гра в м’яч, кеглі, вуличні арлекіни, астрологи, китайський театр тіней, ілюзіоністи, повітряні змії. Несподіваний набір розваг. Але саме так розважалися кияни на зламі XVIII-XIX ст. Утім,  була у тогочасному Києві ще одна розвага, яка об’єднувала всіх – і можновладців, і простий люд (незалежно від статків). По завершенню навчання у Києво-Могилянській академії Ілля Тимковський слізно просив батька відправити його на продовження навчання до Москви. Люблячий батько довго вагався, але зрештою погодився. «В последних его заповедях было: не пить крепких напитков до 28 лет и век не играть … в карты», – записав у спогадах Ілля.

(далі буде)

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті