Азарт «по-київськи». Ч. 2: як формувалася індустрія розваг в Україні
І до чого тут банкіри, російська армія та Гостинний двір
Офіційний гемблінг в Україні набирає обертів. Принаймні, тепер ринок азартних ігор має бодай якісь законодавчі межі, пов'язані з цим вимоги та ліцензованих учасників. У свідомості співвітчизників потроху вкорінюється поняття відповідальної гри, а оператори привчаються відкрито змагатися за «споживача» в легальному просторі.
Азарт як складова дозвілля – це не ознака лише сьогодення. Гральна індустрія має багату історію, сповнену і драматичних, і яскравих сторінок. На теренах сучасної України з давніх-давен існувала величезна кількість розваг, що мали азартну складову. Mind вже писав про те, як розважалися наші предки декілька століть тому. Тепер пропонуємо продовження цього історичного екскурсу.
Київ кінця XVIII ст. був невеличким містом за кількістю населення близько 20 000 мешканців. Гра в карти здавна була традиційною забавкою мешканців провінційного містечка. «Бали розпочиналися тоді рано (не пізніше 19.00)… Карти являли собою невід’ємну приналежність цех вечорів, але у середньому класі вони часто доводили до розорення», – характеризував тогочасну київську аристократію історик Володимир Іконніков (1841-1923). Утім, саме наприкінці XVIII cт. сталася вікопомна подія, що призвела до поступового перетворення Києва на своєрідний «Лас-Вегас» регіону. За якихось 50 років до Києва для гри у карти почали з’їжджатися найвправніші гравці з усієї Російської імперії.
«Банківська справа забиває все. У Києві нічим не цікавляться, окрім карт та грошей», – характеризує життя киян сер. XIX cт. герой серії оповідань російського письменника Миколи Лєскова «Печерські антики» (1883). «Якщо в той час можна було сказати, що у Варшаві танцювали, в Кракові молилися, у Львові закохувалися, у Вільно полювали, то в древньому Києві… грали в карти», – влучно відзначав політичний діяч та письменник Михайло Чайковський (1804-1886).
Рис. №1 Невідомий художник. «Козака з ляхом розговор». Полотно, олія.
Перша половина XIX ст. (Національний художній музей України).
Що ж трапилося у тихому провінційному Києві?
27 вересня 1797 р. вийшов «высочайший указ» російського імператора Павла I про перенесення контрактового ярмарку з містечка Дубно до Києва. Новий ярмарок, що починався звичайно після 6-8 січня, злився з давнім київським хрещенським ярмарком, встановленим ще у XVI cт. привілеєм Великого князя литовського Сигизмунда I (1506-1548). Перші Київські контракти відбулися у старовинному будинку магістрату на Подолі, який до нашого часу не зберігся.
Рис. №2 Київська ратуша. Загальний вигляд. Літографія XIX ст.
(фонди Національного заповідника «Софія Київська»)
До Києва рушили численні шляхтичі та поміщики з метою одержання кредитів під залог маєтків, їх продажу, аренди, погашення боргів, укладення договорів купівлі-продажу хліба та іншої продукції. Маємо змогу «підгледіти» за ними за допомогою історика Федіра Ернста: «Мандрівка на контракти це було свято для обивателів Правобережжя, що засиділися по своїх маєтках. Лагодитися у дорогу починали ще задовго до початку ярмарку. Карети пристроювали на сани, так звані ґринджоли, щоби, як буває часом одлига, можна було на колесах доїхати до Києва. Численна челядь – локаї, гайдуки, гардеробниці, куховари, посуд, сила харчі – усього цього набирали з собою. Шкатули та скриньки з червінцями, сріблом, асигнаціями, векселями і т.д. – укладалися в дорогу».
За кілька років центром укладення вищеназваних торгових операцій став спеціально зведений Контрактовий будинок на Подолі. Палкий шанувальник фокусів, Київський митрополит Серапіон освятив місце закладення Гостинного двору – торгово-складського мурованого комплексу будівель у вигляді каре з рядами крамниць (справжній «мегамаркет» свого часу на понад 50 магазинів). У своєму щоденнику митрополит записав, що 5 жовтня 1809 р. «під час закладин Гостинного двору йшов дощ». Наступного дня цей дощ припинився. Але вже повною мірою йшов інший дощ – з грошей…
Рис. №3 Краєвид Подолу з Адріївської гори. 1861 р.
Літографія Й. Цеглінського з малюнка Р. Рачинського.
На Контрактовий ярмарок традиційно з'їжджалися 5-7 тисяч поміщиків і купців з багатьох місцевостей Російської імперії та Європи (з Австрії, Прусії, Франції, Англії та інших країн). Щорічний ярмарок сприяв зростанню добробуту киян і міста загалом. Пік ажіотажу довкола Київських контрактів припав на 30-40 рр. XIX cт. Показово, що підприємливі кияни одержували зиск від ярмарку навіть у більшій мірі за міський бюджет. Для прикладу, у 1840 році місто одержало за «винаймання місць та крамниць» візитерами Київських контрактів 6 522 рублів сріблом. Натомість кияни за «винаймання приїжджими квартир та крамниць у їхніх домах» збагатилися на суму в рази більшу – 26 982 рублів сріблом. У цей час населення міста перевалило позначку у 50 тисяч мешканців. «У порівнянні з 1797 роком київське населення зросло більш ніж втричі», – задоволено потирав руки Київський губернатор Іван Фундуклей (1839-1852).
Рис. №4 Ринок на Подолі. 1850-ті рр.
Літографія з акварелі М. Сажина кінця 1840-х рр.
Слідом за великими грошима до Києва прибули фахівці з організації «розважальної індустрії». Бали у Київського губернатора, концерти у Контрактовому будинку за участю справжніх світових зірок (зокрема угорського композитора та піаніста Ференца Ліста) стали буденною справою у часи проведення Київських контрактів. Поблизу Контрактового будинку, що був головним «концертним майданчиком», знаходилася ресторація Беллота. Ресторатор приїздив ярмарок з Бердичева. Під виступи арфісток тогочасна «золота молодь» (сини заможних шляхтичів та поміщиків, яких називали «балагурами») лишала в ресторації Беллота десятки тисяч карбованців під пісеньку, складену на його честь:
«A gdy w kabzie brakine zlota,
Kto by z zuchow o to dbal,
Gdy ma kredyt u Bellota...
Wio! pawelki, dalej w cwal!!».
Головним способом спорожнення кишень «мажорів» XIX ст. була гра в карти. Але яка саме?
Вже згаданий вище Михайло Чайковський, який відвідав Київські контракти 1830 року, згадував у мемуарах, що найкращих гравців приваблювала перспектива пограти в Києві на великі гроші у т.зв. «фараон». Перемога у цій фатальній грі цілковито залежала від удачі. Один з гравців тримав банк, інший робив ставку та обирав карту. Далі все просто: перемога/поразка залежала від того, з якого боку (ліворуч/праворуч) ляже карта від тримаючого банк гравця, що метає колоду.
Рис. №5 П. Федотов. Гравці. 1852 р. Полотно, олія.
(Національний музей «Київська картинна галерея»)
Поміщики придніпровських губерній (київської, подільської та волинської) на Київських контрактах вважалися «місцевими». Їх опонентами у «бізнесі» та азарних іграх були «задніпровці». «Із задніпровськими поміщиками грали в карти, оскільки це були найкращі гравці в усій Російській імперії. Генерал Завадовський, пізніше – отаман чорноморських козаків (наказний отаман Чорноморського козачого війська Микола Степанович Завадовський (1788-1853) – авт.), генерал Іслєньєв (генерал інфантерії Микола Олександрович Іслєньєв (1785-1851) – авт.), кавалергардський ротмістр Чорба, ротмістр Чернік, чорноморець, артист-художник, ціла родина Нечаїв з херсонської губернії, різні «предводители дворянства», радники та полковники – всі вони вели гру на тисячі й десятки тисяч; з ними водилися поляки. До них долучалися курляндці та великороси, з яких першу роль грав князь Голіцин, одружений на Ходкевич (князь Олександр Сергійович Голіцин – авт.). Золото текло наче вода», – відзначав Михайло Чайковський. За його словами, Олександр Сергійович Голіцин та інші знані майстри грали в фараон на Київських контрактах «воістину по диявольськи» – ставки доходили до 100 000 рублів.
Представники роду Голіциних взагалі славилися любов’ю до азартних ігор. У 1802 р. князь Олександр Миколайович Голіцин (1769-1817) в карти програв навіть свою дружину – княгиню Марію Григорівну (уроджену В’яземську). Його суперником у цій грі був Лев Розумовський – син останнього гетьмана України-Гетьманщини Кирила Розумовського.
Цікаво, що саме у «фараон» грав герой повісті Олександра Пушкіна «Пікова дама» – німецький військовий інженер Германн. Вважається, що ім’я головного героя повісті та її сюжет були навіяні творчістю великого французького письменника Оноре де Бальзака – частого гостя Київських контрактів. У 1847-1850 рр. Бальзак жив в Україні. Причиною тому було його палке кохання до шляхтянки Евеліни Ганської, з якою письменник одружився у костелі св. Варвари в Бердичеві незадовго до смерті. Враженням про перші відвідини Київських контрактів взимку 1849 р. французький романіст поділився з сестрою у листі: «Протягом 15 чи 20 днів контрактової ярмарки у Києві, куди з’їзжаються з усіх кінців Росії, – стільки руху, справ, розваг, що неможливо написати листа». Наступного року Бальзак знову відвідав Київські контракти. На його честь Київським губернатором Іваном Фундуклеєм було дано розкішний обід. Цей рік великий письменник не пережив…
Рис. №6 Зображення торговців на композиції «Вигнання торговців з храму» у Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської лаври.
20-30-ті рр. XVIII ст. Олійний стінопис.
Але, за великим рахунком, Київські контракти не на довго «пережили» свого зіркового гостя. 1853 року спалахнула Кримська війна, яка негативно вплинула на бажання гостей з Європи відвідувати контрактовий ярмарок у Києві. Після скасування кріпацтва у 1861 р. була підірвана одна з основ Київських контрактів – купівля-продаж маєтків і торгівля кріпосними. Роль головного хлібного ринку перебирала на себе Одеса. Великі гроші поступово покинули Київські контракти, а слідом за ними і зірки азартних ігор свого часу.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
