Вирішальний момент. Як Європі скоротити споживання російських енергоносіїв

Через чотири місяці після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, збереження нормальних відносин західних союзників із кремлем виглядає анахронізмом. ЄС переживає повномасштабну газову кризу, спровоковану обмеженням постачання з рф. До листопада для всіх країн-членів потрібно на 80% заповнити сховища газу, щоб стабільно пройти новий опалювальний сезон. Цих заходів, вочевидь, буде достатньо для захисту домогосподарств, але промислове виробництво доведеться обмежити.

Німецький канцлер Олаф Шольц на зустрічі лідерів G7 визнав, що відносини з росією не зможуть повернутися до того стану, який був до 24 лютого. Одна з причин таких радикальних змін пов'язана з тим, що москва тримає в заручниках Німеччину, залежну від російського газу більше, ніж інші країні ЄС. Також путінський режим продовжує з особливою жорстокістю атакувати Україну.

Економічна ізоляція, ембарго на постачання російських енергоносіїв, юридичне визнання росії державою-спонсором тероризму – те, чого домагається Україна від міжнародної спільноти, щоб обмежити фінансування путінського режиму та наблизити мир. У цьому переліку постачання енергоносіїв є найбільш дискусійним питанням.

«Зниження залежності від російських енергоресурсів реальніше, ніж можна уявити на перший погляд, – стверджує колумніст Bloomberg Ліам Деннінг, колишній інвестиційний банкір. – Це ризиковано, складно та важко, але так само, як дозволити кремлю продовжувати загрожувати Європі насильством та економічним крахом».

Mind пропонує своїм читачам адаптований переклад його публікації, де він наводить аргументи на користь своєї точки зору.

Сучасне суспільство залежить від довгих, складних систем, які забезпечують постачання енергії. Нафту й газ часто видобувають у нестабільних і напружених частинах світу. Паливо транспортують через пустелі, гори та відкрите море, щоб, зрештою, воно стало доступне всюди – навіть в Антарктиді.

Електромережі у більшості країн світу надійно забезпечують електрикою не лише густонаселені міста, а й віддалені села, які самі собою ніколи не змогли б виправдати витрати на будівництво таких довгих ліній електропередач. Ми все частіше використовуємо джерела електроенергії, робота яких залежить від погоди та часу, а не від наших вимог. Ми також розщеплюємо атоми, щоб мати можливість заряджати мобільні телефони.

Але варто озвучити ідею про те, що всі ці процеси треба організувати інакше, такою неминучою відповіддю буде: «Це нереалістично». Оскільки росія веде все більш жорстоку війну з Україною, настав момент, щоб нарешті ретельно розібратися, що ми насправді можемо зробити.

Плани та альтернативи

У березні Міжнародне енергетичне агентство оприлюднило план із 10 пунктів щодо скорочення імпорту до Європи російського газу на третину протягом року. Цей обсяг еквівалентний річному споживанню Франції, другої за величиною економіки ЄС, і навіть більше.

План МЕА передбачає комбінацію таких рекомендацій, як торги за кожну зайву партію скрапленого природного газу на світовому ринку, відстрочення закриття атомних електростанцій, фонд допомоги в розмірі 200 млрд євро для бідних домогосподарств, який фінансується завдяки податку на прибуток виробників електроенергії, та зниження температурі термостата в приміщеннях на 1–2 градуси за Цельсієм.

Моя перша реакція була: «Так, усе правильно». Але трансформувати майже все, що пов'язане з енергетикою, протягом року – складне завдання. Споживачам подобається, коли енергія дешева та миттєво доступна. Із цього боку план МЕА є за що критикувати. Наприклад, за дорогий СПГ, підвищення податків для корпорацій чи завдання переконати кілька сотень мільйонів європейців одягати вдома светри, а також посилити теплоізоляцію будинків.

Однак розгляньте альтернативу: це й надалі пов'язувати долю європейського континенту із забаганками диктаторського режиму, який зруйнував систему безпеки, що зберігала світ майже вісім десятиліть. Прийміть той факт, що кремль може загрожувати економічним крахом, вторгненням і навіть ядерною війною, якщо його вимоги не будуть виконані, хоча його частково фінансують потенційні жертви. Порівняно з цим масове регулювання термостатів звучить як дрібниця. Але лише в порівнянні.

Нова реальність

Забезпечення будь-якими енергоресурсами та формами енергії пов'язане з компромісами та питаннями про те, чого можна досягти при переважному розумінні ризиків і винагород.

Наприклад, Європа десятиліттями покладалася на постачання енергоносіїв із Радянського Союзу та країн, які утворилися після його розпаду, навіть попри всю напруженість холодної війни. Тому що торгові сили, які пов'язують дві сторони, вважалися сильнішими, ніж ті, що їх розділяли. Це було просто реальністю, хоч би якою малоймовірною вона не здавалася.

Тепер наше уявлення про те, що є реалістичним, стикається із суворою дійсністю. Масштабна війна в Європі за участю ядерної держави видається такою, що належить іншій епосі. Протягом багатьох років від відносно слабких держав, як-от Україна, було просто нереально очікувати, що вони робитимуть своє діло без огляду на імперію. Усталений порядок почав втрачати опору після розпаду СРСР.

Зміни проти кризи

Нинішнє відродження солідарності серед західних демократій, напевно, є ще одним наслідком глобальних змін. Але цей процес містить безліч речей, які ще до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну вважалися неймовірними: раптове переозброєння Німеччини, серйозне ставлення Фінляндії до вступу до НАТО, відкриті постачання зброї Євросоюзом для вбивства російських солдатів.

Кроки для різкого скорочення залежності Заходу від експорту російських енергоносіїв пов'язані з ризиком і труднощами, загрожують компромісами та невдачами. Але чи можна в цьому історичному контексті вважати їх нереалістичною метою? Звісно, ні. Світ відносно швидко до максимуму скоротив споживання нафти під час енергетичної кризи в 1970-ті роки, спровокованої постачальниками з Перської затоки.

Окрім європейців, які тремтять від холоду чи страху, багато інших сторін борються з реальністю. По-перше, це президент росії владімір путін, який, схоже, має глибоко спотворене уявленння про волю України до опору. «путін вважає, що це слабка політична система, яку можна отримати за низькою ціною», – сказавТейн Густафсон, професор Джорджтаунського університету та експерт із російської енергетики.

Є також активісти – захисники довкілля, особливо в Німеччині, які готові засудити заклик МЕА продовжити роботу атомних електростанцій, не визнаючи того факту, що війна чи рецесія змушують уряди використовувати всі доступні джерела енергії. Це передбачає також спалювання вугілля, що найбільше критикують екоактивісти.

На іншому боці «спектру» – країни ОПЕК та їхні союзники, що бачать себе захисниками стабільності на тлі тризначних нафтових цін.

І над усім цим нависла розтягнута в часі, але явна й реальна загроза зміни клімату. Порівняно з необхідністю переоснащення нашої енергетичної системи для розв'язання цієї глобальної проблеми, скорочення залежності від постачання російських енергоносіїв є надзвичайно реалістичною метою.

Хоча гостра криза в Україні повинна мати пріоритет, зусилля для розв'язання обох завдань є частиною того самого процесу. Він передбачає прийняття витрат, у випадку з росією спровокованих відсутністю безпеки, а у випадку зі зміною клімату – катастрофічним погіршенням стану довкілля.

Що станеться з вашою фінансовою моделлю, якщо ви врахуєте в розрахунках удар росії по країні НАТО або обвалення льодовика з шельфу Антарктиди? Зіткнувшись із непримиренними погрозами, єдиний нереалістичний варіант – сказати, що нічого не можна зробити.