Літак у подарунок: як українським волонтерам вдається дістати будь-що й будь-де заради ЗСУ
Чим наповнені будні вітчизняних благодійних фондів, які працюють на армію та допомагають цивільним. Репортаж Mind. Ч.1
Офіс благодійного фонду «Армія SOS» більше схожий на гараж. З 2014 року він майже не змінився, от тільки прапорів на стінах побільшало. Це невеличка кімната та імпровізована кухня з барною стійкою, за якою волонтери по черзі сьорбають розігрітий у мікрохвильовці суп. Кілька столів із комп’ютерами утворюють єдину стільницю, завалену документами. Час від часу дзеленчить телефон «гарячої лінії», на дзвінки по черзі відповідають дівчата із залізними нервами: Вікторія та Антоніна.
Вікторія, волонтерка благодійного фонду «Армія SOS», щодня відповідає на дзвінки «гарячої лінії»
«Дістанемо все»
«Часто телефонують родичі мобілізованих – тих, які перебувають на полігоні і без амуніції, – розповідає Антоніна. Вона за професією викладач німецької мови, але довгий час працювала як керівник відділу продажів, тож звикла до потоку знервованих «клієнтів».
«У жінок зазвичай паніка, і вони починають шукати бронежилети, аптечки, форму, взуття та їжу. Але ж броніками та касками ми зараз не займаємося. І ніякі інші фонди не радимо, контакти не даємо, бо достеменно не знаємо, хто саме й чим займається», – додає вона.
За словами досвідченої волонтерки Олени Суєтової, після початку повномасштабного вторгнення бійці два місяці були вкрай залежні від благодійників, бо мали затримки зарплат. У березні Олена щодня отримувала понад 100 повідомлень із найрізноманітнішими запитами: мовляв, потрібні броніки, машини, рації, їжа, вода. Але навіть зараз бувають випадки, коли Міноборони не надає всім військовим найнеобхідніші речі. Наприклад, взуття.
Волонтер Олена Суєтова організувала закупку кількох тисяч пар взуття для українських військових, які воюють на передовій,
«Людині із 50-м розміром взуття просто торба, бо таке взуття не знайдуть, – розповідає Олена. – «Нестандартним» у військовій частині кажуть: «Сам собі купуй форму і взуття. Як хочеш викручуйся». А викручуються в результаті саме волонтери. У таких випадках просимо дівчат пошити нестандартну форму, рюкзак, взуття. Або робимо велетенські оптові закупівлі – щоб вибити максимально низькі ціни. Я розумію, що зі своїм демпінгом переходжу дорогу великим бізнесменам, які ці товари продають дорожче. Зате я допомагаю фронту».
На відміну від військових, волонтери мають більше часу на пошуки якісної продукції та роботу над помилками.
Бійці 30-ї бригади повернулися на Київщину для недовгого перепочинку аж після чотирьох місяців виснажливих боїв на Сході. На фронт вони поїхали в зимовому взутті. І навіть зараз, сидячи в концертній залі в Бучі, у тридцятиградусну спеку дехто з них все ще взутий в утеплені берці. Більшість хлопців – у кросівках, куплених у найближчому магазині як тимчасовий варіант.
Повернувшись із передової, українські військові мають однакову форму, але взуття (переважно кросівки) їм довелося брати з дому або просити родичів або волонтерів передати на фронт
Сучасне тактичне літнє взуття вони можуть придбати лише зараз – бо в гарячі точки пошта товар не довозить. Комусь із них уже допомогли волонтери. Але, щоб знайти свою ідеальну модель тактичних берців, бійці поспіхом шерстять інтернет. Ціни на якісне взуття різні: від 2500 до 7500 гривень.
«Те взуття, що нам видають у ЗСУ, непогане. Рік витримує. Нарікань на якість немає. Але є моделі легші, комфортніші. Коли ти взутий у ті самі берці майже цілодобово, ці нюанси мають значення», – пояснює сержант Сергій, показуючи у своєму телефоні модель, яку йому порадив побратим.
Наразі у благодійному фонді «Армія SOS» у режимі 24/7 працюють два десятка волонтерів. За головного тут Олексій Савченко (на фото – зліва)
Що було б, якби волонтери не допомагали ЗСУ? Усі військові, з якими Mind спілкувався під час підготовки цього матеріалу, відповіли дуже схоже: «Ми б вистояли, але значно більшою ціною. Бо якщо в тебе незручне взуття, що швидко натирає ноги, то ти вже не боєць. Тим паче неможливо вести війну без БПЛА, тисяч одиниць тепловізорів. Та банально комунікація на фронті неможлива без тисяч радіостанцій».
Фактично це означає, що волонтерська допомога в прямому сенсі рятує людські життя.
Зараз українські волонтери виконують роль «чарівної феї», яка здійснює буквально всі бажання військових. Волонтери «Армія SOS» називають себе тиловими військовими розвідниками, бо вивчають потреби української армії та намагаються ці потреби задовольнити. Чого б це не коштувало.
Олексій, капітан бойового підрозділу: «Без волонтерів було б погано. Вони дуже допомагають. Усе доставляють: потрібні тепловізори – вони знаходять тепловізори, потрібна броня – вони привозять броню, потрібні квадрокоптери – привозять квадрокоптери. Якщо ми зробимо заявку».
«Немає? Зробимо!»
Українські волонтери не зупиняються лише на пошуках товарів. Інколи запит військових неможливо виконати, адже необхідної річі просто не існує. Тоді ентузіасти створюють її з нуля. Або ремонтують.
Автомеханік і волонтер Богдан щойно повернувся з нульового рубежу: відвіз на фронт відремонтоване авто, а назад привіз авто з пошкодженнями: «У нас у фонді є власний автопарк, тобто машини, які ми передаємо на фронт. Ось днями замінили машину групі, яка розвідкою займається. Там зараз наш мобілізований директор фонду служить».
Координатор «Армія SOS» Олексій Савченко довго слухав скарги бійців на відсутність сучасних мап: «Ще 2014 року був шалений запит на якісні карти. Нашим хлопцям видавали карти зразка 1980-х років, по них неможливо було орієнтуватися, бо, наприклад, на місці якогось поля уже виросло котеджне містечко. Ми на ноутбуці зробили супутникові знімки з Google Maps, додали координати, розрахунки стрільби. Так у нас з'явилася унікальна програма для артилеристів «Кропива».
16-річний Матвій якраз інсталює цю програму на семи планшетах одночасно. У 2014 році він із батьками виїхав із Криму. До волонтерства хлопця привчив батько: «Об 11:00 приїжджаю і допомагаю аж до початку тренування по кікбоксингу о 16:00. А сьогодні тренування немає, тому буду в офісі до 18:00», – каже він. І, випереджаючи моє запитання про літні канікули та розваги, додає: «Мені моє заняття дуже подобається, бо це допомагає вбивати ворогів».
Волонтер Матвій встановлює програму «Кропива» на кожен планшет, який організація відправляє на передову
Поруч за столом перебирає стос документів Ганна Морозова. За її словами, військові самі вчаться користуватися програмою «Кропива», для цього є посібник користувача на 130 сторінок. «Програму створили так, щоб люди змогли навчатися самостійно, – пояснює Ганна. – Бо ми не можемо проводити тренінги для десятків тисяч людей. Це просто нереально».
Зараз в Україні є багато волонтерських ініціатив, які закривають базові потреби військових: кевларові каски, бронежилети, медичні аптечки. Маючи обмежений людський ресурс, «Армія SOS» вирішила сконцентруватися на більш складних задачах. Зокрема, зараз тут будують безпілотники та мобільні комплекси радіорозвідки, яка поблизу передової слухає ворожий ефір і передає його командуванню.
«Ми це почали робити, бо в нас Саша – фаховий військовий, і він на цьому розуміється. Спочатку наші ентузіасти об'єдналися з військовими, зробили кілька експериментальних комплексів, і потім поширили по військам, – розповідає Олексій Савченко. – Для будівництва БПЛА ми по суті створили підприємство. І тепер постало питання, чи буде хтось це продовжувати. Або воно має перетворитися на самоокупний бізнес. Бо волонтеру особливо не накажеш. І дисципліна не така, бо ніхто йому не платить».
Благодійний фонд «Повернись живим» також створює власні продукти. Наприклад, мобільний комплекс відеоспостереження. Керівник фонду «Повернись живим» Андрій Римарук наводить яскравий приклад того, чому роль програмного забезпечення не варто недооцінювати: «До війни на фронті було 60 таких комплексів, і в результаті на цих ділянках від снайперського вогню ніхто (наголошую – жодна людина!) не загинув».
«Дуже нахабні масштаби»
Щоб зустрітися з Андрієм Римаруком, авторці цього матеріалу довелося пройти кілька блокпостів. Сірі коридори та справжні підземелля, склад розміром із баскетбольний майданчик, і лише за ним – скромна кімнатка зі скляними стінами. Ще недавно цей схожий на акваріум кабінет і був складом. А тепер площа зберігання допомоги для української армії побільшала в десятки разів.
Воно й не дивно: у порівнянні з минулим роком від початку повномасштабного російського вторгнення надходження фонду зросли більш ніж стократно. А з ними зросли й можливості, і вага фонду в житті українського війська. За лічені місяці громадянська ініціатива перетворилася на інституцію, яка впливає на обороноздатність країни та її розвиток.
Кабінет керівника благодійного фонду «Повернись живим» із видом на склад із тисячами одиниць товарів подвійного призначення, які щодня відправляються на передову
«Коли в тебе бюджет 28 млн грн (як у 2021 році), то це один процес роботи. А коли ти за кілька місяців війни збираєш 3,5 млрд грн – це зовсім інші масштаби, – розповідає Андрій Римарук. – Ми прийшли до рішення, що зараз маємо бути ще компетентнішими, мислити масштабніше і діяти ще оперативніше».
На озброєнні української армії завдяки допомозі фонду «Повернись живим» є дев’ять із десяти безпілотників, кожна друга радіостанцій Motorola, кожен третій пікап. Усі без винятку снайпери ЗСУ оснащені далекомірами, перехідниками, оптичними прицілами, метеостанціями, глушниками, підставками для гвинтівки, системами фотовідеофіксації («щоб після пострілу побачити, як у москаля голова відлітає») – бо їх подарував Фонд.
Немає на фронті жодного командного пункту або штабу правління підрозділу, який би не мав панелі відображення (куди стікаються картинки з відеоспостереження), оргтехніку (принтери, ноутбуки, телевізори). Всі Starlink працюють на системах енергозбереження, які подарував благодійний фонд: акумулятори, генератори, вирівнювачі напруги, які дозволяють Starlink працювати з будь-якої точки. 95% саперів користуються металошукачами, які надіслав фонд «Повернись живим».
У фонді вважають нахабність позитивною рисою, тому після початку війни поставили собі за мету отримати офіційну можливість купувати не лише планшети та прилади нічного бачення, а й те, чого конче не вистачало ЗСУ – летальну зброю. І за кілька тижнів переговорів амбітної мети досягли – у квітні цього року «Повернись живим» став єдиним благодійним фондом у світі, який має право придбавати не лише автомати, артилерію та боєприпаси, а й навіть вертольоти та літаки.
Андрій Римарук працює у фонді «Повернись живим» уже шість років. «Зухвалість – це мислити масштабно. Якщо раніше ми думали, де купити 10 дронів, то зараз – де придбати 1000».
«Вибити цей дозвіл було виснажливою місією для декількох людей – за кілька тижнів переговорів і зборів документів, – каже Андрій Римарук. – Ми просто стали на рівні оборонних підприємств: закуповуємо такі самі комплектуючі. Але робимо це швидше, у нас менше бюрократії. Швидше контрактуємо БПЛА, ніж держава. І це не про конкуренцію, а про те, щоб підставити плече армії, коли вона того потребує».
Щоб охопити новий фронт роботи, організація збільшила свій штат удвічі. Людей набирали за рекомендаціями, бо робили ставку на досвідчених і підготовлених професіоналів. Ідеальний кандидат – той, що має великий бойовий досвід, а також розбирається в логістиці та закупівлях. А ще – поділяє цінності благодійного фонду: зухвалість, прагнення саморозвитку та відповідальність.
Тільки конкретні задачі
У БФ «Повернись живим» після реорганізації сформувалося чотири основних напрями роботи: операційний, фінансовий, військовий та міжнародної співпраці.
«Військовий напрям займається комунікацією із ЗСУ, вивченням потреб армії, прогнозуванням з подальшою закупівлею на внутрішньому й зовнішнього ринку. До того ж попри те, що ми працюємо з меншою кількістю паперів, ніж наші військові підприємства, ми стежимо за прозорістю всіх витрат та обліком товарів. І перевіряємо, чи дійшла допомога до кінцевого отримувача – згідно з договорами передачі» , – пояснюють у фонді.
Пакування медичних аптечок для фронту в офісі БФ «Повернись живим»
Андрій Римарук із гіркотою каже про те, що компетентність у питаннях забезпечення війська прийшла після численних помилок.
«От є одна річ, якої потребують три запитувачі. І саме ти вибираєш, кому видати цю допомогу. Я довго картав себе, бо одного разу не зміг правильно прорахувати, кому ця річ потрібніша. І через це були втрати. Зараз, маючи величезний досвід роботи на фронті та злагоджену комунікацію з військовим керівництвом, ми можемо навіть відмовити військовим, коли ті просять якийсь «гаджет». І коли відмовляємо, аргументовано пояснюємо, чому це недоцільне використання майна».
Волонтери намагаються продумати наперед, що зараз потрібніше армії: одна високоточна річ чи десять дешевших, але так само потрібних. «Це історія про тактику бойових дій, – каже Андрій Римарук. – І коли до нас дзвонить підрозділ і просить авіарозвідник БПЛА ПД2, я кажу «Ні, бо він тобі не потрібен». Бо в цьому підрозділі артилерія стріляє на 40 км, а літак летить на 150 км. Відповідно я цей літак дам тому, хто стріляє на 150 км, а йому дам БПЛА із дальністю польоту на 40 км».
Зараз організація не лише купує для армії сучасні прилади, а й навчає бійців користуватися ними. У команді фонду є інструктори, які проводять курси підготовки снайперів, саперів, операторів БПЛА та дронів.
«Ми купуємо БПЛА вартістю в $1 млн. Ці гроші нам не з неба впали, їх пожертвували українці в надії, що це наблизить нашу перемогу. Чи можемо ми цей безпілотник довірити людині, яка не вміє ним користуватися? У бойових умовах прилад проживе максимум 15 хвилин», – аргументує Андрій Римарук.
Про рівень професіоналізму інструкторів таких курсів говорить хоча б те, що 2018 року держава затвердила програму з підготовки саперів, яку написав саме співробітник «Повернись живим» Євген Антипенко: «І тепер усі сапери навчаються так, як прописав наш Женя». Він же постійно лобіює закупівлю сучасних металошукачів та шукає сучасні засоби.
Євген Антипенко, головний інструктор із мінної безпеки, зараз виховує майбутнього чотирилапого сапера – свою таксу Джавеліну
Нашу розмову перебиває співробітник, який без стуку зайшов у кабінет. Римарук на пальцях серйозно-жартівливим «армійським» тоном пояснює хлопцю план подальших дій: «Збільшуємо потребу АРМОРУ на 100 одиниць, прокомунікуй це з Гавришем. І передай йому прівєт від мене, і те, що він гамно, бо на вчорашню СМС не відповів. І Юлії Володимиривні Родченко не відповів». Побачивши мої круглі очі, керівник фонду додає: «Те, що не відповідають на СМС, то нормальна історія, бо інструктори на сході і не завжди можуть на зв'язку бути. І вони пропадають, поки не закінчилося навчання».
Літак у подарунок
Усі процеси у волонтерському русі побудовані на довірі. І найкращою рекламою для благодійного фонду слугують рекомендації в стилі «сарафанного радіо». Саме тому великі бізнес-компанії в першу чергу допомагають тим організаціям, які мають найбільше позитивних відгуків. Керівництво розкручених фондів боїться втратити свою кришталеву репутацію, порадивши звернутися до когось, кого вони особисто не знають. Бо репутаційні втрати відгукуються фінансовими втратами.
Наприклад, «Армія SOS» економить сотні тисяч гривень щомісяця, бо компанія «Нова Пошта» безкоштовно перевозить їхню волонтерську допомогу в дуже великих обсягах. А БФ «Повернись живим» для перевезення товарів використовує безкоштовні талони на пальне від заправних станцій ОККО. Ба більше, деяким волонтерам вдається отримувати спонсорську допомогу у вигляді літака, який доставляє тисячі тонн гуманітарної допомоги для України аж із-за океану.
На початку березня 2022 року американка українського походження, співзасновниця фонду Revival Foundation Washington D.C. Оксана Крупенко зателефонувала гендиректору «Укрпошти» Ігорю Смілянському о третій годині. А коли той підняв слухавку, пояснила, що тисячі американців зібрали для українців величезну кількість гуманітарної допомоги. Та от біда – доставити її нічим.
Оксана Крупенко (на фото – у центрі) організувала складний маршрут доставки гуманітарної допомоги із США до України: з JFK аеропорту в США до Любліна, потім – Варшави. Звідти – до Львова вантажівками, а зі Львова – потягами в 15 регіонів України
«Я представилася, вибачилася за пізній дзвінок, і сказала: «Просто нам потрібні літаки», – згадує ту розмову Оксана Крупенко. – І він сказав, що допоможе. Мовляв, зверніться до Юлії Павленко, директорки міжнародних операцій в «Укрпошті» – вона все скоординує. На ранок ми з нею зв’язалися. І миттєво порозумілися».
Від того часу до України із США прибуло 13 авіарейсів із медикаментами, медичними приладами, вітамінами, продуктами харчування, гігієни вартістю $50 млн. Потім вони були доставлені у бойові підрозділи ЗСУ, військові госпіталі та лікарні, а також переселенцям із Чернігівщини, Маріуполя, Бахмута й багатьох інших міст і сіл, які постраждали від російського вторгнення.
Склад із американською гуманітарною допомогою у Києві зараз напівпустий, бо вантажі тут надовго не затримуються – одразу їдуть туди, де вони зараз потрібні
$160 000 на першу авіадоставку гуманітарної допомоги «Нью-Йорк – Варшава» таємно пожертвував грузинський меценат. Ще 12 літаків зголосилися оплатити міжнародні донори. Також непублічно.
Юлія Павленко каже, що логістику їм вдалося побудувати за лічені дні. Хоча ані вона, ані Оксана Крупенко гуманітарною допомогою раніше не займалася, а працювала на ентузіазмі та численних знайомствах в Штатах та Україні. «Американські волонтери з десятків благодійних фондів збирають усе необхідне, везуть на склад у Нью-Джерсі, який мені безкоштовно надали друзі. Потім ці товари віддають авіакомпанії «Дніпро», яку ми порадили Оксані (мовляв, власник цієї компанії – теж виходець з України, може, допоможе»), – розповідає Юлія Павленко.
За її словами, компанія «Дніпро» розпаковує все і заново за свій кошт купує спеціальні коробки, палети, оплачує роботу пакувальників і вантажників. «Пакувальники так старалися, що умудрялися на літаку, який зазвичай брав 25 тонн комерційних вантажів, везти аж 42 тонни!», – додає вона.
Директор міжнародних операцій в «Укрпошті» Юлія Павленко каже, що під час війни всі забули про свій високий статус і регалії. Бо думали лише про кінцевий результат – допомогти фронту та постраждалим цивільним
Оперативно вирішувати логістичні проблеми допомагало неформальне спілкування учасників процесу у WhatsApp-чатах. Так, коли виникли затримки з доставкою вантажів зі Львова до Києва вантажівками через комендантську годину, в чат запросили гендиректора «Укрзалізниці». І вже за тиждень десять вагонів вантажів щодня курсували до п’яти міст України.
Оксана Крупенко, співзасновниця фонду Revival Foundation Washington D.C.: «Пожертв у США було дуже багато, але ніхто не знав, як відправити ці сотні тонн до України. Мені потрібен був склад у США, я знайшла людину, яка його надала. Уся допомога поїхала на цей склад. 15 березня відкрилися двері складу в Меріленді, а через три дні в нас уже було 60 тонн. За один рейс вдається доставити еквівалент чотирьох фур».
Експрес-самоорганізація
Завідувач Центру здоров'я жінки АТ «Укрзалізниця» Мар’яна Двуліт зайнялася волонтерством у перший же день війни. Завдяки друзям із різних країн світу вона змогла організувати збір великої кількості медикаментів для лікування поранених: засоби для зупинки кровотечі, турнікети, кровоспинні пов'язки, спеціальні перев'язувальні матеріали.
«Ми зрозуміли, що маємо в столиці певні зв'язки, – розповідає вона. – У мене є родичі в Польщі, США, я звернулася до них. А пізніше одні другим передавали, що ми допомагаємо армії, цивільному населенню, і зі мною вже почали зв'язуватися. І пропонували привезти допомогу – турнікети, пов’язки, аптечки. Це були сотні людей. А звернулися за допомогою – тисячі».
Волонтерський актив – це два десятки співробітників лікарні та колишні пацієнти. І їхня задача – на місцевому рівні гарно організувати передачу допомоги тим лікарням і батальйонам, які звернулися по допомогу. Так утворився конвеєр: хтось сортує, хто запаковує, відправляє поштою, сортування препаратів по групах: для цивільних одні ліки, для військових – інші.
«Коли ми отримали із США перший великий вантаж, я телефонувала головним лікарям інших лікарень і казала: в мене є такі й такі ліки. І ми колегам їх передавали. Як у мене це виходило – приймати ті дзвінки і цю допомогу розподіляти – я не знаю. Було відчуття, що я робили це все життя» , – каже Мар’яна Двуліт.
Завдяки старанням таких волонтерів раз на тиждень на передових позиціях ЗСУ – гастрономічне свято. Військові зустрічаються з волонтерами, які возять провізію: ковбасу, консерви, каші з тушонкою, макаронні вироби, заморожене м’ясо, майонез, огірки, помідори, капусту, олію.
Передача відбувається вночі і дуже швидко – бо ворог постійно видивляється та намагається знищити авто із матзабезпеченням.
Село Кам'янське, на нульовому рубежі. Пересуватися між районами дуже небезпечно: люди можуть піти по воду і не повернутися. Попри це благодійний фонд «Життєлюб» доставив сюди 246 продуктових наборів
«Волонтери не підвозять допомогу на бойові позиції, а доставляють її керівникам бойових підрозділів, – пояснює мені сержант Олег В. – Але навіть вони не завжди можуть доїхати до моєї позиції, бо цілодобово по нам стріляє тисячі снарядів танків, гармат, літає авіація. Хто туди добереться? Тому ми вночі виходимо за 2–3 кілометри в сторону тилу. Зараз трішки легше стало: все позеленіло, і непомітно під’їхати простіше. У кожному підрозділі є свій підпорядкований старшина, який і займається матзабезпеченням і записує всі потреби бійців. А потім усе привозить на позиції».
Військові дуже сентиментально розповідають про малюнки, які волонтери привозять разом із гуманітарною допомогою: «Діти нам картинки малювали, ми їх бережемо»
«Якби не волонтери, я не знаю, що б ми робили з харчуванням, – кажуть бійці. – Бувало по кілька днів не готували, тоді їли сухпаї. Хочеться чогось смачненького – і це дає «волонтерка». Навіть мівіна – її так зручно готувати, особливо коли обмаль часу».
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
