Перевірка «оборонки» на живучість: як галузь знову ділять на підконтрольні вертикалі

Міністерство оборони України 17 липня створило Службу держзамовника, заснувавши державне підприємство «Агенція оборонних закупівель», ДП АОЗ МОУ. Цьому підприємству було надано повноваження управляти діяльністю державної компанії «Укрспецекспорт» (УСЕ). Напередодні цього рішення, 14 липня, уряд погодив передати зі складу УСЕ до сфери відповідальності МОУ, а саме до ГУР Генштабу ЗСУ, дві компанії-спецекспортери – спеціалізовану зовнішньо-торгівельну фірму СЗФ «Прогрес» і Державне госпрозрахункове зовнішньоторгове підприємство «Спецтехноекспорт», ДГЗП СТЕ. Постанову Кабміну № 892 про передачу до органів МОУ активів цих компаній було затверджено 12 серпня.

До цих подій, 9 березня, уряд виключив зі складу концерну «Укроборонпром» держкомпанію УСЕ з вказаними двома дочірніми фірмами та підприємствами. Рішення діє на період воєнного стану. Нагадаємо: у мирний час концерн УОП був підпорядкований Міністерству стратегічних галузей промисловості (Мінстратегпрому). Але це не означає, що концерн де факто ліквідовано.

На сьогодні в розпорядженні концерну УОП залишилися два спецекспортери – компанії «Укрінмаш» та «Укроборонсервіс». Відповідно до перелічених вище рішень 29 червня очільник МОУ Олексій Резніков звільнив деяких керівників провідних держпідприємств із торгівлі озброєннями: Вадима Ноздрю міністр зняв з посади гендиректора «Укрспецекспорту», а Євгена Ларіна – з посади директора «Спецтехноекспорту». І вже 13 серпня СТЕ перепідпорядкували з міністерства до органу цього міністерства, що поставило під питання звільнення їхніх керівників.

Що ж відбувається з українським ВПК в розпал повномасштабної війни з росією та чому держава саме зараз «перекроює» основних його гравців, розбирався Mind.

Наскільки суттєво переформатується структура ОПК?

Раніше, майже всі вісім років прихованої російської агресії, оборонно-промислова галузь суттєвих структурних змін не зазнавала. Ознаки переформатування з'явилися лише у 2020–2021 роках, коли оновлені органи центральної влади були змушені вдатися до чергових реформ. Тоді було засновано Міністерство стратегічної промисловості (Мінстратегпром). Йому передали головний холдинг, концерн «Укроборонпром» (УОП), який раніше був підзвітним Міністерству економіки.

Докорінної структурної трансформації управління оборонною промисловістю Україні  стало зазнавати лише з моменту повномасштабної агресії рф проти України. Причому Мінекономіки з початком нинішньої реформи нічого не втратило. 31 березня уряд створив у цьому відомстві Національний фонд інвестицій України (НФІУ) і наділив його повноваженнями управляти приватними активами. Зокрема – машинобудівними, які (за нормами воєнного стану) вилучаються державою в приватних власників, зокрема російських.

22 липня ВР із цією метою прийняла постанову № 7566 «Про деякі питання примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану». Ця постанова передбачає примусове вилучення в приватних власників НКМЗ виробничих активів оборонного та подвійного призначення (фінансові та інші активи НКМЗ держава не вилучає).

Приводом для вилучення активів стала близькість основного виробничого майданчика заводу до лінії вогневого зіткнення з окупантами. Отже, існує реальна загроза знищення противником станків та обладнання, якщо воно не буде демонтовано та евакуйовано на безпечнішу територію. Щоб цього не сталося, постанова має пункт про передачу майна уповноваженому підприємству з управління держактивами. Згідно з чинним законодавством, це ДП НФІУ.

Як може змінитися «розстановка» основних гравців?

Найцікавіше для всієї української «оборонки» питання – про свідоме розпорошення державного управління нею – починається з уточнення того, якою є спеціалізація вилучених у НКМЗ активів. Це, серед іншого, виробництво боєприпасів та артилерійського обладнання. Саме таке обладнання, до останніх подій, давало НКМЗ можливість виступати розробником САУ «Богдана», а саме – мати статус головного підприємства з проєктно-конструкторських робіт з виробництва на замовлення Міністерства оборони України.

Неофіційні джерела обстоюють версію, що новим претендентом на статус головного розробника може стати підприємство групи приватної компанії «Українська Бронетехніка». Воно має виробничий профіль, певною мірою схожий з виробниками самохідної артилерії – виконує роботи з бронювання корпусів автомобільних шасі КрАЗ для РСЗО «Вільха». А також є виробником мінометів і броньованих автомобілів СБА «Варта» та СБА «Новатор» на замовлення Міноборони та підпорядкованої МВС Національної гвардії.

Дещо з перспектив майбутнього статусу розробника САУ «Богдана» 6 травня оприлюднив сайт «Мілітарний»: »25 лютого розробникам самохідної гаубиці «Богдана» надійшло розпорядження знищити її, щоб новітня українська САУ не дісталась ворогу. Але, як стверджує [Сергій] Пашинський, йому вдалося врятувати «Богдану» та вивезти її в тил і передати ЗСУ». До цього варто додати ще одне твердження. Воно ще конкретніше показує обстановку навколо евакуації обладнання НКМЗ та вказаної САУ: «Українська самохідна артилерійська установка 2С22 «Богдана» – це спільна розробка Краматорського заводу важкого верстатобудування та компанії «Українська Бронетехніка», – стверджує агенція «РБК Україна».

Що відомо про нову «провідну» компанію?

До 2015 року «Українська Бронетехніка» спеціалізувалася на виробництві пакувальних матеріалів та упаковки, і називалася ООО «Укрглавпак». Директором фірми є родич фармацевтичного магната Миколи Кузьми, Олександр Кузьма. Він на початку 2010-х був помічником нардепа Раїси Богатирьової, в бізнес-орбіті якої тоді була фармацевтична галузь Донеччини. А після втечі Богатирьової з командою «Партії Регіонів» до Москви, з 2014 року директор вже перейменованого «Укрглавпаку», став помічником іншого парламентаря – депутата ВР від партії «Народний фронт» Сергія Пашинського, тоді голови Комітету ВР з питань безпеки та оборони.

Вихід компанії Кузьми на «великий» ринок озброєнь у перші роки тоді ще прихованої війни з росією, почався з того, що Міністерство внутрішніх справ, очолюване Арсеном Аваковим, перерахувало близько 1 млрд грн передоплати за виготовлення партії бронеавтомобілів СБА «Варта».

Проєкт цього українського бронеавтомобіля, ухвалений МВС, передбачає, що він має збиратися та обслуговуватися на шасі МА3 виробництва білорусі та на базі двигуна виробництва КНР. Причому обидва постачальники ключових іноземних компонентів «Варти» – державні, а не приватні. Але орієнтир на цих постачальників геть не збігається із реаліями України, яка воює.

Чому так сталося?

Коли 2020 року концерн УОП переходив від Мінекономіки до структури Мінстратпрому, українська оборонна промисловість майже не мала проблем політичного характеру. Крім однієї, але дуже суттєвої: примусового розділення менеджменту галузі на дві ланки. Одна з них – умовно кажучи, «оборонники», орієнтовані на замовлення МОУ, друга ланка – «безпеківці», зосереджені на замовленнях відомств зі сфери МВС.

Хто такі «оборонники»? Стратегічною ланкою цієї групи виглядає керівництво Міноборони та компаній-спецекспортерів (найбільші замовники), а також профільний комітет ВР з питань оборони на чолі з Олександром Завітневичем. За владними функціями цей комітет головний: він відстоює потреби МОУ та інших відомств при формуванні державного бюджету, балансуючи їхні потреби між собою.

Завітневич – «автомостовик». До роботи в парламенті він був власником однієї з компаній-підрядників автогіганту КрАЗ, який зараз перебуває на стадії банкрутства та вірогідного розподілу майна. Постачав серед іншого мости для автомобільних шасі пускових установок і вантажних автомобілів подвійного призначення. Загалом такі товари потрібні Міноборони та компаніям-спецекспортерам. Вантажна автопродукція також має попит в органів зі сфери управління МВС, але не дуже масово.

Хто такі «безпеківці»? Це керівництво держустанов зі сфери координації МВС України (великі замовники озброєнь та особливо спецтехніки). На статус неформального лідера угруповання «безпеківців» у період 2014–2021 років претендував Сергій Пашинський. У 2010 році він заперечував у медіа свій зв'язок із житомирською нафтокомпанією «Фактор» (фігурувала в критичних публікаціях протягом 1990–2000 років) та з компанією «Українська Бронетехніка», яка розгорнула діяльність у 2020-ті роки.

До минулого року Сергій Пашинський і «Українська Бронетехніка» категорично заперечували пресі будь-який зв’язок між собою. Потім заперечення припинилися. Причиною може стати те, що Пашинський набув формального відношення до підприємств ОПК. З кінця 2020 року (тоді якраз створювався Мінстратпром) він очолив організацію роботодавців «Національна асоціація оборонної промисловості України». Після заснування цієї асоціації амбіції менеджерської ланки «безпеківців», вочевидь, зросли.

Нагадаємо: раніше в оборонному машинобудуванні було два галузевих об'єднання:

• Перше – Ліга оборонних підприємств України, створена 2016 року, до якої, серед інших, входить «Українська Бронетехніка». Наглядову раду ліги очолює експрем'єр-міністр Юрій Єхануров, а правління – Олег Висоцький. В уряді Єханурова Сергій Пашинський очолював держкомпанію «Укрресурси» Держрезерву України. Висоцький керував Держспоживстандартом, а до цього працював гендиректором НВО «Практика». Це компанія-виробник серії бронеавтомобілів марки «Козак» і БТР «Отаман»; до 2014 року – провідний виробник інкасаторських автомобілів для підприємств банківської сфери.
• Друге галузеве об'єднання – Асоціація виробників озброєння та військової техніки України. Її з 2016 року очолює Руслан Джалілов (компанія «Синергія», проєкт роботизованих платформ «Миротворець»).

У чому різниця між лобізмом та посередництвом?

Галузеві спілки оборонної промисловості об'єднують декілька десятків приватних підприємств. Майже всі вони мають свою дуже бурхливу історію і не менш бурхливі проблеми сучасної діяльності. У порівнянні з підприємствами-колегами, «Українська Бронетехніка» має, принаймні станом на тепер, лише одну проблему – стан виробничих активів ПАТ «НКМЗ», необхідність їх евакуації і потребу стати посередником між МОУ та підприємствами-виконавцями оборонних замовлень.

Наприклад, коли у 2000-ті роки Сергій Пашинський очолював компанію «Укрресурси» Держкомрезерву, він почав сприяти призначенню на посаду губернатора Харківської області Арсена Авакова. Варто додати, що останній від часів свого губернаторства, почав стверджувати, що «завжди був мільйонером».

У подальшому тандем Пашинського – Авакова почав міцнішати. Коли до них доєднався секретар РНБО Олександр Турчинов, ця команда взяла непомірну амбіцію – зробити МВС майже рівним Міноборони за сумами замовлень і розділити оборонне машинобудування між двома великими установами-держзамовниками.

Для досягнення такої мети під координацією тріо Пашинський – Аваков – Турчинов управлінське крило «безпеківців» у 2014–2019 роки неймовірно зміцніло, перетворивши МВС на міністерство-монстра серед інших відомств. З метою збільшення впливу на видатки держбюджету, до компетенції цього відомства було передано Національну гвардію України, Держприкордонслужбу, МЧС і Державну міграційну службу.

У 2014–2019 роки – період посилення «безпеківців» у номенклатурі української влади – менеджмент МВС отримав доступ на територію пунктів митного пропуску Державної митної служби, ДМСУ. Такого не спостерігалося за попередні 25–26 років сучасної історії України, ще з часів головування в ДМСУ Юрія Кравченка. Після його смерті Держмитслужба традиційно була під координацією СБУ, а не МВС. І от усе повторилося.

І Пашинський, і Аваков, і Турчинов відносно давно пішли з української виконавчої та законодавчої влади. Але це не означає, що номенклатурні позиції посилених ними «безпеківців»  у владі почали слабшати. Апофеозом зміцнення позицій «безпеківців» можна вважати осінь 2021 року. Тоді в.о. голови Держмитслужби був призначений бригадний генерал В’ячеслав Демченко, керівник Департаменту боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, який до цього очолював Управління розвідки ДПСУ.

Як це в подальшому позначиться на роботі ОПК України?

Проблематика прикордонної розвідки пересікається з відповідальністю МВС і Міграційної служби в частині запобігання торгівлі людьми. Водночас задачі Митної Служби на відміну від прикордонників – це вантажі, а саме – поповнення рахунків Держказначейства, а також контроль ризиків для системи поповнення бюджету, якими має опікуватися номенклатура СБУ.

Отже, вплив МВС і «безпеківців» у структурах влади знову зріс. І такий факт навряд чи згладить те, що 25 липня Володимир Зеленський звільнив ще одного Демченка – Руслана – з посади заступника секретаря РНБОУ.

Подібна штовханина між кланами «оборонників» і «безпеківців», вірогідно, має шанс припинитися лише тоді, коли оборонна промисловість України замість двох великих відомств – замовників озброєнь матиме лише одне. Інакше такі історії у вітчизняній «оборонці» загрожують нескінченно повторюватися, раз по раз загрожуючи іміджу нашої країни в очах держав-партнерів.