Поза простором і часом: чому «Травіата» у Національній опері України зацікавить глядачів різного віку

Оперний хіт Джузеппе Верді, який цими днями можна послухати та побачити у столиці, – новаторська сценічна версія режисера Анатолія Солов‘яненка та його творчої команди. Головний акцент у цій постановці зроблений на взаєминах героїв, їхніх почуттях і переживаннях. В основі дійства – відома драма «Дама з камеліями» Александра Дюма-сина (лібрето Ф. Піаве). Тож чому варто відкласти справи і попри важкі часи відвідати Національну оперу?

Сюжет. Прекрасна і сумна історія кохання Віолетти та Альфреда, які є представниками двох різних світів. Дія вистави відбувається в Парижі, місті свят, бурхливих пристрастей та скандалів. Головна героїня – красуня, що через бідність стає на слизький шлях куртизанки-утриманки. Віолетта Валері (італійською La Traviata – «пропаща жінка») – пристрасна дівчина, легко піддавалася спокусі, але при цьому не втрачала гордості та зберігала гідність навіть у своєму падінні. Попри незмиване тавро «куртизанки», героїня, смертельно хвора на сухоти, знаходить сили і жертвує собою в ім’я щастя коханого Альфреда та його сім‘ї. У цій опері немає жодної прохідної мелодії, зайвого слова, а музика Верді захоплює слухачів із перших звуків! 

Нагадаємо, головною героїнею роману «Дама з камеліями» А. Дюма-сина була реальна жінка, паризька куртизанка Марі Дюплессі, що жила в першій половині XIX століття. Ця красуня підкорила серця не тільки письменника Дюма-сина, а й видатного піаніста Ференца Ліста. Історія скандальної зв'язку героїв «Дами з  камеліями» дуже глибоко вразила композитора ще й тому, що перегукувалася з його власним життям. Зв'язавши свою долю зі співачкою Джузеппіною Стреппоні, що мала небездоганну репутацію і трьох дітей від різних чоловіків, Верді був змушений жити в атмосфері суспільного осуду. Вони змогли одружитися лише через 12 років після знайомства.

«Травіату» неодноразово екранізували: в 1967-му оперу зняв режисер Маріо Ланфранка, а в 1982-му вийшов легендарний однойменний фільм Франко Дзеффіреллі.

Донині вердієвська «Травіата» посідає перше місце серед усіх виконуваних у світі опер. Немає жодної видатної сопрано, в репертуарі якої не було б партії Віолетти. Критики зазначають, що без цього твору Дж. Верді оперне мистецтво збідніло б. «Травіата» – безсмертний шедевр, здатний хвилювати людські серця протягом багатьох століть.

У Національній опері «Травіата» виконується мовою оригіналу – італійською, з українськими субтитрами.

Бекґраунд

Постановники: режисер Анатолій Солов‘яненко, диригент Микола Дядюка, сценографія – Андрій Злобін, художниця костюмів – Ганна Іпатьєва. До речі, саме ця творча команда запам’яталася публіці гротесково-комічним «Севільським цирульником» Дж. Россіні, який прикрашає афішу Національної опери з 2019 року. Також у народжені «Травіати-2022» брали участь Віктор Іщук (постановник танців) та Вікторія Савенко (хормейстер).

Головні парті у «Травіаті» підготували кілька складів виконавців: Віолетта Валері (Лілія Гревцова, Тамара Калінкіна, Ольга Фомічова), Альфред Жермон (Дмитро Іванченко, Дмитро Кузьмін), Жорж Жермон, його батько (Геннадій Ващенко, Олександр Мельничук, Петро Приймак), Лікар Гренвіль (Богдан Тарас, Володимир Тишков), Барон Дюфоль (Дмитро Агеєв, Олександр Бойко), Маркіз д’Обіньї (Михайло Кірішев, В’ячеслав Базир), Гастон, віконт де Леторьєр (Сергій Пащук, Руслан Танський), Флора Бервуа (Анжеліна Швачка, Ірина Петрова), Аніна (Світлана Годлевська, Ольга Матушенко, Тетяна Хараузова), Жозеф, слуга Віолетти (Сергій Скочеляс, Руслан Танський.

На генеральній репетиції, яка перервалася повітряною тривогою, виступили провідні солісти Національної опери – Тамара Калінкіна, Дмитро Кузьмін, Геннадій Ващенко, Дмитро Агеєв, Володимир Тишков, Анжеліна Швачка, Михайло Кірішев, Сергій Пащук, Ольга Матушенко і Сергій Скочеляс. До речі, у театральному гардеробі поставлені стільці – тож глядачі можуть із комфортом пересидіти тривожний час, а потім продовжити перегляд вистави…

– На сцені нашого театру опера «Травіата» ставилася в різні роки, а остання версія прикрашала афішу з 1994 року – нагадав Анатолій Солов’яненко, головний режисер Національної опери України. – Однак за понад 25 років безперервного показу ця вистава себе вичерпала… Хоча «Травіата» належить до тих творів, які, на моє глибоке переконання, за своїми сюжетами знаходяться поза простором і поза часом: тобто сюжет вистави є актуальним у будь-якому місці, в будь-якій країні світу і в будь-який час. 

Це не сюжет про місто Париж і конкретні історичні події, а історія про взаємини людей. Ми разом із сценографом Андрієм Злобіним намагалися знайти таке просторове вирішення вистави, щоб вона розповідала про людей, їхні почуття і стосунки, а не ілюструвала якийсь певний час. Для цієї постановки не так важливо, де саме відбуваються події – у Парижі, Києві чи Сінгапурі. Мені здається, що символічно  та актуально, що саме в цей час ми випускаємо цю виставу, бо люди, які приходять до театру, зізнаються: вони (попри повномасштабну війну та складну ситуацію в нашій країні) шукають розраду у творах високого мистецтва, що підіймають важливі питання почуттів, стосунків між людьми.

Тому в нас виникло бажання переосмислити виставу, зробити її близькою до сучасного глядача. Сподіваюсь, що вона стане близькою молодому поколінню глядачів, а не тільки нашим багаторічним поціновувачам оперного мистецтва. Хотілося б сподіватися, що ця вистава приведе до театру нових глядачів, які стануть нашими завсідниками у подальшому.

Що стосується концепції вистави, то головний акцент ми зробили на стосунках, на взаєминах героїв, на їхніх почуттях і на всіх тих емоційних переживаннях, які притаманні героям Александра Дюма-сина і Джузеппе Верді. Нагадаю, опера «Травіата» у березні наступного року святкуватиме своє 170-річчя, і перед нами стояло доволі складне завдання – ми хотіли зробити абсолютно новий, авторський погляд на цю драматургію і на цю музику.

На жаль, постановочну роботу проєкту кілька разів доводилося переносити, оскільки постановка вистави була запланована на… квітень 2020 року, але тоді нам завадив перший ковідний локдаун, жорсткий і тривалий. Ми відновили роботу у вересні 2020 року, накопичували сили, ресурси і вирішили призначити прем’єру на квітень 2021 року, але знов більше місяця був локдаун, а далі вже йшло до літньої відпустки. 

На початку сезону ми знову почали працювати в «невеликих формах», відновити  творчу діяльність «на повну» вдалось уже в кінці грудня, січні–лютому. І знову на середину квітня ми призначили прем’єру, але всі ми знаємо, що спіткало кожного з нас і нашу державу в цей складний період. Але, відновивши у травні роботу театру, ми повернулися до цього проекту з тим, щоб його, нарешті, завершити, і сподіваюся, незважаючи на всі складності, які сьогодні існують, що нам уже за ці лічені дні, які лишаються до прем’єри, нічого не завадить цю роботу здійснити. Ми дуже на це сподіваємося і дуже чекаємо глядачів у залі, хоч і в обмеженій кількості – лише 450 осіб. У зв’язку з цим ми вирішили показувати виставу два дні поспіль, щоб всі мали змогу її відвідати, подивитись і скласти власне судження щодо неї. 

Постановка опери «Травіата» є продовженням започаткованої «Севільським цирульником» ідеї щодо осучаснення погляду на класичні твори. Але виключно ті, в основі яких не лежить конкретна історична ситуація, конкретні історичні події. І успіх, який має наш «Севільський цирульник» у глядача, дав нам підстави думати, що ми на правильному шляху і що з цією ідеєю ми маємо право і амбіцію іти до глядача з подібними прочитаннями, яке вже тривалий час є трендом у багатьох оперних театрах світу.

Вам сподобається (особливо молодим глядачам), якщо: ви – поціновувач сучасного підходу до класичних творів мистецтва. Режисер переніс події опери «Травіата» у сучасність, замінивши великосвітські бали  на веселі вечірки. Тут можна побачити і гламурну світську мадам Флору, яку з гумором грає Анжеліна Швачка, яка доволі переконлива в образ а-ля Каті Осадчої з мікрофоном  і телекамерою, що бере інтерв‘ю у своїх гостей.

Вам не сподобається, якщо: ви – прибічник повної історичної достовірності та філігранного відтворення кожної деталі. Найслабкіша «ланка» постановки – костюми, які запропонувала художниця Ганна Іпатьєва: це якийсь «вінегрет» стилів, переважно 1990-х: шорти, корсети, ботфорти з панчохами, вечірні плаття з парчі та люрексу, так би мовити, по-багатому (ще б малинові піджаки чоловікам додати – їх, слава богу, не було) – і  повний несмак на сцені. Дивно було бачити гостей у салоні світської левиці Флори Бервуа, одягнутих немов із секонд-хенду, а це ж, за сюжетом, Париж – столиця моди!

Головна причина подивитися:  «Травіата» 2022 року – осучаснений погляд на класичний  твір. Це можна назвати новою фішкою в репертуарі Національної опери, яка такими авангардними постановками залучає до оперного мистецтва більше глядачів різного віку.

Місце показу: Національна опера України

Адреса: Київ,  вул. Володимирська, 50.

Найближчі вистави: 29 і 30 жовтня  початок о 15:00

Квитки від 100 до 500 грн