Команда Music Ambassadors Tour: «Іноземці були дуже здивовані, що навіть з постійними повітряними тривогами, обстрілами і відсутністю світла ми все одно продовжуємо робити івенти»

Music Ambassadors Tour – це соціально-культурний проєкт, який переслідує декілька цілей: по-перше, залучення професіоналів музичної сфери з інших країн, аби вони стали культурними амбасадорами України у себе вдома. По-друге, мотивувати до збору коштів, надання гуманітарної допомоги та забезпечення стабільної роботи волонтерських ініціатив. По-третє, обговорити шляхи розвитку культурного життя в Україні, враховуючи реалії війни. Організований Всеукраїнською Асоціацією Музичних Подій (UAME) та командою Night Ambassadors. 

У рамках Music Ambassadors Tour у першій половині грудня до України приїхали організатори фестивалів і нічних подій з Європи, Канади та Грузії. За благодійною ініціативою Music Saves UA вони відвідали Київщину, а також декілька міст на півдні України, зокрема, гуманітарний штаб у Миколаєві. І за їхньої участі у Києві та Львові відбулися дискусії щодо культурного життя у період війни.

Mind поспілкувався з президентом Всеукраїнської Асоціації Музичних Подій (UAME) та співзасновником ініціативи Music Saves UA Олександром Санченком, менеджером по роботі з партнерами UAME та програмним директором фестивалю Atlas Владом Яремчуком, менеджеркою проєкту Music Ambassadors Tour Мар'яною Мокринською, очільник канадської організації MTL 24/24, що розвиває нічне життя та економіку 24/7 Монреалю Метью Грондіним, а також публіцисткою і промоутером демократії в Fund for Democarcy, волонтеркою в Easy to Help Ільзе Янковською про те, як виник проєкт Music Ambassadors Tour, про міжнародну співпрацю, чому культура не може бути аполітичною, а нічне життя має існувати попри війну, адаптуючись до нових умов.

– Music Ambassadors Tour за участі іноземних нічних мерів: розкажіть детальніше про формат події та коли він виник, чи проводився раніше?

Ми розуміємо, що з кожним днем світ все більше втомлюється від новин про війну в Україні, донатів стає менше. Проте, інформаційна війна не вщухає, вся територія України перебуває під обстрілами, ми не можемо просто вимкнути новини і зробити вигляд, що нічого не відбувається. Тому ми постійно шукаємо шляхи, аби нагадувати людям за кордоном, що війна триває, і вона зовсім не романтична, як її зображають у фільмах. Так виникла ідея Music Ambassadors Tour. Ми запропонували організаторам фестивалів та івентів приїхати до України, аби вони на власні очі побачили, що вчинила російська армія на українських землях. Головна мета – аби приїхавши до своєї країни, вони продовжували говорити про війну, робили івенти на підтримку України та закликали свою аудиторію донатити.

Це була наша перша спроба, і нам вдалося показати деокуповану Київську область, Миколаїв, Херсон та Львів.

– Хто взагалі такі «нічні мери»? Якщо гуглити, то це своєрідні амбасадори нічного життя в різних містах. Але пересічний українець навряд чи знайомий з цим поняттям. Коли та де саме з’явилося таке явище та де воно найстрімкіше розвивається нині?

«Нічні мери» – досить популярне поняття у вузьких колах. Це люди, які відповідальні за нічне життя міста, і це стосується не тільки вечірок. У багатьох містах такі «мери» тісно співпрацюють з міською адміністрацією і тому можуть впливати на прийняття законів, що стосуються саме нічного життя. Їхня основна задача – розвиток нічного життя в місті та його безпека і різноманіття. Термін, здається, зародився у Нідерландах у 2003 році. На прикладі Великобританії можемо бачити результат такої роботи – нічна економіка приносить країні 36.4 млрд фунтів, а це 1.6% ВВП країни. Це також 460,000 робочих місць. Заради нічного життя до країни приїжджають мільйони туристів щороку, а культурний внесок важко переоцінити.

– А що таке, власне, нічне життя, на думку організаторів? Адже воно буває дуже різним, і кожен має власні асоціації, коли чує про нічне життя. Про яке саме нічне життя йдеться у контексті вашої події?

Влад Яремчук:

Все, чим живе місто після заходу сонця у контексті дозвілля, культури та мистецтва. Це можуть бути нічні фестивалі, кіно, вистави, вечірки, концерти, паби, ресторани, бари і так далі.

– Чи є в Україні нічні мери? Можна назвати конкретні імена та/чи організації (можливо, вони є такими, але просто не називають себе «нічними мерами»). На якому рівні нічна культура в Україні порівняно з Європою?

Олександр Санченко:

Один з них – Чад Зоратлі, якого можна назвати нічним мером Львову. Про його Night Ambassadors знають, напевне, всі, хто цікавиться нічним життям в Україні. Він один зі співорганізаторів нашого проєкту Music Ambassadors Tour. Щодо Києва, то точно треба згадати команду Closer.

Мені здається, що головна відмінність між Європою і нами у питанні нічної культури, – це сприйняття і масштаби. Грубо кажучи, для Європи – це вже звично, для України – це ще андеграунд. Проте, Україна дуже швидко розвивається і набирає обертів, навіть незважаючи на пандемію та війну. Ми дуже гнучкі, ми швидко адаптуємось до обставин і знаходимо вихід з будь-якої ситуації.

У перший день проєкту ми показували нашим іноземним гостям Київ та декілька закладів. Й іноземці були дуже здивовані, що навіть у таких умовах, з постійними повітряними тривогами, обстрілами і відсутністю світла ми все одно продовжуємо робити івенти. Кажуть, що закохались у Київ та в те, наскільки живе це місто.

– З одного боку, Київ називають новим Берліном, з іншого, ми часто бачили у довоєнний час, як багато вечірок в андеграундних місцях розганяли ультраправі, влаштовуючи погроми в барах. Тож наскільки наше суспільство розуміє культуру нічного життя?

Влад Яремчук:

Нам ще є куди рости і розвиватись. Все ж, якщо порівнювати, скільки ця культура розвивалась у Німеччині, і скільки в Україні – це зовсім різні проміжки часу. 

В Україні часто буває, що людина формує думку про щось, не маючи власного досвіду і дослухаючись лише до оточення. Багато людей, які ніколи не ходили на якісні нічні вечірки, мають стереотипи про те, що там лише наркотики, розпуста, дешевий гедонізм і таке інше. Важливо розвіювати ці міфи та стереотипи, створити хорошу інформаційну політику щодо нічного життя. 

Погроми і навіть перестрілки відбуваються не лише в нас, і з цим треба працювати.. Мають бути відповідні закони, які б запобігали подібному, та притягували б до відповідальності винних, якщо вже така ситуація відбулась. Має бути поліція, яка реагує на виклики і діє за законом.

Однак, ми вже бачимо, що молоде покоління відкритіше до нового, толерантніше, вільніше. А тепер, коли всю цю спільноту об’єднують одні й ті ж виклики, вона єднається і розвивається ще більше, цей розвиток вже не спинити, і це чудово. 

– Хто цільова аудиторія вашого проєкту?

Тут важко виділити одну цільову. Наприклад, саміти у Києві та Львові ми проводили для людей з індустрії: працівників івент-сфери, організаторів вечірок та арт-директорів. Цільова ж усього проєкту – це ком'юніті наших гостей, адже головна задача – залучити їх до підтримки України. Чим більше діячів культури до нас буде приїжджати і співпрацювати з Україною – тим краще.

Однак, загалом це прогресивні та демократичні люди, які цінують культуру, свободу і незалежність.

– Однією з тез ваших дискусій була креативно-розважальна індустрія в періоди кризи (COVID, безробіття, війна). Яких висновків дійшли спікери?

Олександр Санченко:

Найголовніше – ми не маємо права зупинятись. Культурний фронт – важлива складова інформаційної війни. І культура – це те, що допомагає нам психологічно пережити важкі часи.

Також ми розуміємо, що після перемоги на нас чекає відбудова не тільки міст, але й всієї культурної сфери. Багато хто виїхав з країни, хтось змінив сферу діяльності, хтось пішов на фронт або волонтерить і не факт, що повернеться до минулої роботи.

Ми нарешті розірвали зв'язки з російським ринком, особливо в музичній сфері (лейбли, стримінгові офіси тощо). Це означає, що нам потрібно знаходити нові партнерства, нові шляхи дистрибуції. І ми маємо бути готові, що попереду колосальна робота, і це буде нелегко. На щастя, українці дуже винахідливі та вміють швидко адаптовуватись. Ми вміємо робити масштабні, якісні проєкти за тижні, коли в інших країнах на це потрібні місяці. У нас є дуже великий потенціал у майбутньому стати масштабним гравцем на ринку Європи.

– Враховуючи комендантський час нині в Україні та небезпеку всілякого роду провокацій, як бути з нічним життям під час війни?

Влад Яремчук:

Під час дискусії ми всі дійшли висновку, що культурне життя однозначно має бути навіть в умовах війни. По-перше, для деяких людей це основна робота і спосіб прогодувати себе і свою сім'ю. По-друге, це місце єднання для людей, шанс пропрацювати разом емоції, які зараз є в кожного з нас. Там немає місця для ескапізму, лише підтримка одне одного, вдячність нашим захисникам та нова переосмислена українська творчість. По-третє, зараз важко знайти хоч якусь подію, яка не має благодійної складової. Культура та музика надважливі в такий час, і якщо в нас зараз є можливість робити події – їх потрібно робити.

Чи хотіли б організатори повернутись до нічних вечірок та фестивалів? Звичайно. Але всі розуміють, що ми це можемо зробити лише після перемоги, а тому зараз активно цю перемогу наближають всіма можливими способами.

Однак, ми маємо розуміти, що безпека – понад усе. Тому, «нічне життя» для нас перетворилось у вечірнє, адже треба встигнути до 23:00 додому, а всі відвідувачі проінформовані про найближче укриття у випадку тривоги. Насправді ця адаптація вже пройшла і маємо чимало подій щотижня по всій Україні. Це особливий досвід, завдяки якому ми будемо готові до будь-яких викликів, коли війна закінчиться.

До речі, зараз у світі набуває популярності формат денних вечірок, адже він дозволяє людині відвідати подію у будні, й наступного дня, виспавшись, спокійно піти на роботу. У цьому форматі є свої плюси, і його також можна віднести до нічного життя, адже, наприклад, у Великобританії відлік ночі починається з 18:00.

– Чи були спікери, які відмовилися від участі у Music Ambassadors Tour через небезпеку в нашій країні? А хто навпаки з учасників приємно здивував своєю сміливістю?

Влад Яремчук:

Так. Ми отримали декілька відмов, з причинами на кшталт «мене не відпускає дружина/чоловік/діти, бо це дуже небезпечно, але ми готові співпрацювати…». Однак, були двоє людей, які навпаки не були в запланованому списку, проте вони самі захотіли і буквально за день-два ми все організували.

Наприклад, Логін Кочішкі, засновник найбільшого музичного фестивалю «TAKSIRAT» у Македонії, почув про наш проєкт від свого друга Міхала Кащака, організатора найбільшого музичного фестивалю в Словаччині Pohoda, якого ми запросили. І Логін одразу сказав, що теж дуже хоче приїхати. Вже у Львові Логін розповів нам, що його сім'я не знає, що він в Україні, аби вони не переживали за нього.

Ільзе Янковська теж розповідала, що спочатку її сім'я була проти, а потім сказали «добре, але не їдь в Херсон», проте, вона таки проїхала з нами увесь шлях. Коли іноземці побачили сміливість українців і нашу впевненість, то вони були готові забути про свої переживання і бути з нами до кінця.

– Як змінювалося самовідчуття іноземних спікерів після відвідин деокупованих територій?

Мар'яна Мокринська:

Для когось це була дуже емоційна подорож, хтось подібне вже переживав у своїх країнах, і вони розуміли, що побачать тут. Однак, всі зазначили, що одна справа – бачити на фото і відео, і зовсім інша – на власні очі. Всі вони активно стежать за новинами з України. Наприклад, ми були в Херсоні на головні площі, і через декілька днів ракета потрапила в адміністративну будівлю, і коли написали їм про це десь через годину-дві, як це сталось, вони вже знали про це.

У Львові іноземні спікери вперше почули звуки сирени, для декого це було навіть страшніше, ніж звуки вибухів у Херсоні, бо навіть після закінчення вони продовжували чути цей звук у своїй голові.

Приємно було почути, що ця поїздка їм остаточно довела, що це війна не тільки путіна, але й росіян.

Після сьогоднішнього дня я розумію, що це все давно не путінська війна. Не путін наказав прострелити голову українському поету, «прикрасити» кулями дім культури та стадіон в Ірпіні, бомбити цивільні будинки в Бучі, Ірпіні та Бородянці. Голова поета була прострелена російським солдатом навмисно і з прицільною точністю. 

– Як війна в Україні змінює глобальний культурний наратив? 

Мар'яна Мокринська:

Вони всі погодились, що нам треба більше співпрацювати одне з одним, робити культурний обмін між організаторами і митцями. 

Впродовж декількох днів ми постійно говорили, як ми можемо зараз підтримати Україну. Передусім, це – говорити і говорити, аби ця тема була і далі в новинах та на перших шпальтах, також ми маємо робити нетворкінг з різними фестивалями. В Монреалі я знаю певних людей, і міг би долучити їх до фандрейзингових ініціатив, а також було б цікаво зробити культурний обмін з митцями з Канади. Це те, що мене вразило – культурне життя тут вирує, події відбуваються попри складний стан. Приїхати канадським митцям в Україну і навпаки – це чудова ідея.