Психотерапевт про стосунки на відстані: «Не всі пари мають бути разом»

З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну чимало родин і пар були вимушені тимчасово роз’їхатися, щоб зберегти собі, дітям та близьким життя. Для когось це було і залишилось лише внутрішнім переміщенням у безпечніші регіони нашої країни, а дехто емігрував до Європи чи за океан. 

За даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян на період з 1.03.2022 по 28.02.2023, 94 702 подружжя подали на розлучення протягом року. Ця цифра є на 20,27% меншою за попередній рік (за даними на період з 1.03.2021 по 28.02.2022, в Україні розлучилося 118 768 сімейних пар). 

Звісно ж, статистичні дані стосуються лише зареєстрованих шлюбів та необов’язково охоплюють пари, що розлучилися через відстань.

Mind вирішив обговорити з психологом та психотерапевтом Володимиром Станчишиним актуальне для тисяч українських сімей питання стосунків на відстані, зокрема, що варто врахувати парам, які були разом довгий час, але зараз вимушені бути окремо, як не втратити кохання і довіру, коли ви далеко одне від одного, й не тільки. 

Для наочнішого ілюстрування матеріалу ми розглянули два кейси стосунків на відстані: пари, яка, на жаль, не витримала подібного випробування, і випадок, де дівчина з хлопцем тимчасово живуть окремо, але знаходять способи підтримувати почуття і планувати спільне майбутнє. 

---

  – Скільки часу ви були разом перед тим, як відстань втрутилася у ваше життя?

– Десь два з половиною роки.

– Як би ви описали те, що було у ваших стосунках?

– Ідеально не було, це напевно. Більшість цих неідеальних моментів можна було якось вирішити, будучи разом. Принести квіти, попросити вибачення. На цьому і трималося. Хоча після розриву стосунків я розумію, що це на краще.

– Як ви сприйняли появу відстані у стосунках?

– Я не вірю у стосунки на відстані. Між людьми має бути близький контакт. Мабуть, можна підтримувати взаємини протягом якогось часу. Але це серйозне випробування, і тільки люди в міцних стосунках можуть його пройти. Я поки не знаю нікого, кому б це вдалося.

Коли ти не бачиш завершення дистанційного періоду, починаються проблеми. Ти ставиш собі запитання: «А що ми взагалі робимо і куди йдемо?» Якщо немає можливості з’їхатися, як у нашому випадку, і продовжувати стосунки, будучи поруч, то це пропаще діло.

– Які думки проявилися одразу ж після того, як ви роз’їхались?

– Я на певний відсоток ревнива людина, тому не можу інколи не гадати, чи все гаразд, чи маю я причину турбуватися. Водночас я не можу чекати, що дівчина сяде вдома і не контактуватиме з іншими людьми, зокрема з чоловіками. Звісно, виникають запитання,  що там взагалі відбувається. Якщо це більш-менш нормальні стосунки, ти довіряєш людині, але ж не бачиш сам, не можеш знати.

– Це переростало в контроль?

– Ні, з мого боку це не був контроль. Більше накручування самого себе. Це впливає на емоційний стан, на настрій, на те, як ти спілкуєшся. 

Ілюстрація: medium.com 

– Що виявилося складним для вас обох у розлуці?

– Це трапляється непомітно. Спочатку здається, що все окей. Ви підтримуєте зв’язок, дівчина розповідає, як вона, де, на який транспорт пересідає. А коли приїздить до пункту призначення, то все змінюється.

Твоє життя тече в ситуації війни, а в людини вже інші турботи. Вона кудись ходить, щось бачить. Там мирне життя. Ти сидиш вдома, працюєш, твій спосіб життя тут залишився таким самим. Це відчувається у спілкуванні. Людина ніби розчарована, бо з тобою якось нецікаво спілкуватися. Між вами виникає величезна прірва.

– Що стало причиною розладу у ваших стосунках і як він проявився?

– Тобі нічого розповісти, а там активне життя. Тому люди притягуються, знаходять собі друзів за інтересами. Також з’являється більше часу й простору озирнутися назад і поміркувати про минуле, про те, чи підходять людині такі стосунки. Вона розуміє, що є відстань і нічого не заважає відрізати те все. Це питання одного дзвінка чи повідомлення.

Я вважаю, що це здоровий егоїзм. Тут чоловік, який не може виїхати. Там можна облаштувати нове життя, і повертатися вона не хоче. Що робити? Це складно. Можливо, якби людина була здатна до вирішення таких складних ситуацій, то не відверталася б і намагалася б щось зробити. Я можу зрозуміти, чому так трапилося.

– Якщо була б можливість щось виправити, що б це було?

– На відстані складно щось виправити. У людини в голові склався новий пазл. Ти можеш дзвонити, а людина вже не відповідає. І з цим нічого не зробиш, коли від тебе свідомо дистанціюються. 

---

– Як давно у вас із дівчиною почалися стосунки на відстані та скільки вони тривають?

– Приблизно за місяць після повномасштабного вторгнення pосії в Україну ми ухвалили рішення відправити її та наших мам за кордон, а я залишився в Україні. Наші стосунки тривають вже досить довгий час, та ми завжди знаходимо способи підтримувати та зміцнювати їх, навіть на відстані.

– Який вплив відстані на ваші стосунки ви помітили?

– Взагалі-то виявилося, що насправді все не так страшно, а навпаки. Хоча спочатку я думав, що це може нам завдати шкоди. Проте ми почали ще більше сумувати одне за одним і цінувати кожен момент, особливо ті, коли нам вдається зустрітись наживо.

Ілюстрація: vecteezy.com 

– Як гадаєте, що продовжує вас тримати разом?

– Мабуть, впевненість одне в одного.

– Як часто ви говорите одне з одним про свої переживання і чи вдається ділитися своїми переживаннями, як раніше?

– Ми спілкуємося майже щодня і продовжуємо ділитися своїми переживаннями. Однак через складні обставини, зокрема через війну, яку Україна переживає, їх природа зазнала змін.

– Чи зазнали ваші стосунки певної трансформації за цей час? Якщо так, якої саме?

– Мені здається, що наші стосунки зазнали певної трансформації. Ми не сваримося. Здається, що все те, що раніше здавалося важливим, тепер має другорядне значення порівняно зі складними обставинами, які нас оточують.

– Можливо, є певні ритуали, які ви практикуєте для зміцнення стосунків? Чим замінюєте спільні походи в кіно чи ресторан?

– О так, кіно, абсолютно! Ми разом ходимо на сеанси, коли це можливо (ну, принаймні в один день точно), або ж іноді дивимось щось разом на Netflix. Крім того, ми даруємо одне одному подарунки з доставкою. Це абсолютно неймовірно поліпшує настрій!

– Чи вдається вам іноді бачитись особисто? Якщо так, з якою періодичністю це відбувається?

– Так, приблизно раз на 3–4 місяці ми зустрічаємося. Ці зустрічі особливі, і ми стали цінувати час разом зовсім по-іншому.

Ілюстрація: huffingtonpost.com 

– Чи бувають у вас сварки на відстані та як ви їх вирішуєте?

– Здається, у нас ніколи не було сварок з початком війни. Навіть зараз – намагаюсь пригадати щось, але, здається, протягом всього цього часу в нас ніколи не було конфліктів.

– Що б ви порадили тим, хто теж хоче зберегти свої стосунки на відстані?

– Не буду давати жодних конкретних порад, оскільки кожні стосунки є унікальними і вимагають індивідуального підходу. Усі відносини мають свої підйоми та спади, і це абсолютно нормально. Однак, з мого досвіду можу сказати, що коли ви маєте впевненість і довіру до свого партнера, ви розумієте, куди разом рухаєтеся, то такі фактори, як відстань, сприймаються нормально. Якщо відстань стає причиною руйнування стосунків, можливо, це ознака того, що вони не були настільки міцними, як ви думали.

---

  – Багатьом українським парам через війну довелося пережити такий складний досвід, як стосунки на відстані. Який психологічний вплив чинить подібний досвід на партнерів?

– Перше, що треба для себе збагнути, – такі події чинять вплив. Зазвичай це не минає просто так. Чому я не відповідаю прямо на ваше запитання? Тому що відповідь – різний вплив на різних людей. Ми всі прийшли в цю війну неоднаковими, з різним попереднім життєвим досвідом. Він буде відображатися на тому, що з нами відбувається під час війни.

По-перше, розлучення трапляються, бо багато людей вперше отримало досвід життя нарізно. І що важливо – досвід, що вони справді можуть жити без партнера або партнерки. Вони могли не знати цього раніше. А зараз переосмислюють, а чи потрібно їм жити з кимось, особливо якщо були конфлікти чи непорозуміння. Дехто розуміє, що не хоче повертатися до такого життя.

По-друге, є категорія людей, яка отримала позитивний досвід життя з партнерами. Однак через те, що вони починають жити окремо, тепер отримують різний досвід у різних обставинах. Це призводить до того, що їхні досвіди перестають перетинатися.

Якщо жінка переживає довгу складну адаптацію в новій країні, шукає своє місце, організовує побут, то за деякий час вона може зрозуміти, що почала ухвалювати рішення, не оглядаючись більше на думку свого чоловіка. Просто тому, що може робити це сама. І чому вона весь час трималася за нього? А в іншому випадку жінка не має потреби питатися, бо його немає поруч фізично. Тоді чоловік у принципі відходить на другий план.

У першій категорії проявляються проблеми, які були і до розставання. У другій – можуть з’являтися різні питання і проблеми, адже люди більше не мають спільного досвіду проживання. Кожен живе своє життя у своєму ритмі.

Чоловік також тут адаптується. Він пізнає про себе щось, чого раніше не знав: свою свободу, маскулінність. Звикає до самостійної організації побуту, розв'язання власних проблем, не запитуючи нікого про це. Ми живемо в різних контекстах і щодня вирішуємо різні завдання. Ці причини стають вагомими для розлучення, для того, щоб кожен ішов своїм шляхом.

Та важливо розуміти, що не у всіх виникли проблеми. У декого відбулося зближення. Є категорія людей, які усвідомлюють: мені без тебе неможливо. Ми бачили жінок, які найшвидше поверталися в Україну, бо не могли бути без своїх чоловіків, а їхні діти без тат. Це усвідомлення спонукало до зближення одне з одним.

Деякі люди розуміють, що вони не можуть бути разом і не наважуються повертатися або не мають куди. Та все одно будують стосунки, навіть на відстані – щоденні ритуали, розмови. Наскільки довго це протримається, залежить і від людей та їхньої самооцінки, і від ситуації, і від попередніх стосунків, і від втоми через війну та супровідні життєві випробування. 15 місяців – це складно, а 15 років, здається, майже неможливо. Час тут грає роль – і часто не на користь взаєминам. Ми звикаємо інтуїтивно розв'язувати свої проблеми і задовольняти свої потреби самі. 

Або ж навпаки – ми зберігаємо ніжність, відчуваючи, що ця людина – наша єдина підтримка. Навіть маючи хороші умови за кордоном, перспективи, вони повертаються, щоб бути поруч зі своїми людьми.

Якщо чоловіки на фронті, то не можна просто так до них повернутися. Там є ті самі категорії. Хтось відчув себе нарешті героєм, навчився жити сам, перестав розуміти іншого через зміну контекстів. Та повернувшись, можна поїхати на кожне можливе побачення, на кожну можливу відпустку. Є ті, хто просто тримають одне одного, спільно дивляться фільми – він на фронті, вона вдома.

– Існує твердження, що стосунки на відстані не живуть довго. Наскільки його можна назвати коректним?

– Багато людей, які сьогодні розлучилися через війну, ніколи б не зробили цього. Їх би об’єднували стіни, у яких вони живуть, чоловік, який чекає вдома, сусіди, яких вони знають, нейрональні доріжки в голові. Знайомі зразки поведінки, щось дуже однакове. Війна зруйнувала ці зразки. Виник новий простір, у якому люди можуть переусвідомити свої стосунки.

Люди хочуть мати більше, ніж зображення на моніторі: дотики, присутність, секс, догляд, сніданки. Фізичні речі, що є складними на відстані.

І, звісно, контексти. Коли ми живемо в одній квартирі, маємо вдвох подумати про те, як зробити ремонт, як піти на весілля до Васі та Юстини – і це об’єднує. А коли ми живемо окремо, то я йду на весілля до Васі, а ти – до Юстини. І ми не маємо спільно пережитого досвіду, що робить стосунки майже неможливими. А от наявність спільного досвіду в минулому може тримати стосунки тепер.

Ось причини, чому ця сентенція про стосунки на відстані справді має сенс. Я б лише не кидався нею. Щоб це не звучало, ніби пари, які живуть окремо, приречені. Це не так. 

Володимир Станчишин. Фото: Ірина Середа

– Що варто врахувати парам, які були разом довгий час, але зараз вимушені бути окремо?

– Бути поруч у різних сенсах. Говорити телефоном, листуватися есемесками, надсилати листівки, подарунки, обмінюватися грошима, бачитися по відеозв’язку, говорити одне одному пестливі слова, мати секс онлайн. Усе залежить від ступеня близькості та від потреби кожної окремої пари. Основні елементи – дбати одне про одного, бути небайдужими та близькими, навіть якщо ця близькість віртуальна. Ми намагаємося застосовувати ці елементи – і вони працюють. Мобілізація не дає нам бути поруч, але диджиталізація дозволяє бути ближче одне до одного.

Так, війна – це не про «просто», треба вижити.

– Як не втратити кохання і довіру, коли ви на відстані?

– Любов – це наше усвідомлене рішення про те, що ми хочемо проводити час із тією чи іншою людиною. А кохання – ніби перчинка в цій любові, те, що ми підтримуємо за допомогою побачень, якихось сексуальних речей. Це не обов’язково має тривати вічно.

Якщо це усвідомлене рішення змінюється, ми повинні мати сміливість сказати про те. Є люди, які вважають: раз ми вже сказали, що любимо одне одного, то це назавжди. Це здебільшого тривожні люди, які хочуть мати гарантії того, що їхнє життя ніколи не зміниться. А воно може змінитися в будь-який момент, і 24 лютого 2022 року це показало.

Ми маємо багато розлучень, багато нових стосунків. Моє рішення сьогодні любити тебе я маю ухвалювати щодня. Та ніхто не дасть гарантії, що я робитиму це до кінця життя. Як і гарантії, що ти ухвалюватимеш це рішення щодо мене.

– Як уникнути контролю у стосунках на відстані?

– Контроль буває різним. Якщо мені потрібно знати, що з тобою все гаразд, бо ти в Україні й у вас там падають ракети, – то це робота з тривожністю. Варто триматися з людиною на зв’язку. Наприклад, зідзвонюватися після ракетних атак.

Та якщо це про владу і змушування бути в підпорядкуванні – це інша бесіда. Або ти приймаєш те, що ми партнери, або ці стосунки не мають майбутнього. Це питання меж.

– Що є ключовим у довготривалих стосунках, які змогли пережити відстань?

– Це ритуали, розмови, підтримка. Немає універсальнішого ключа, ніж пробувати будувати стосунки. Дбати, давати відчуття приналежності одне одному.

– Які основні фактори в сукупності з відстанню сприяють руйнуванню стосунків між людьми?

– Будь-що може трапитися. Я їхатиму в поїзді й закохаюся. Я їхатиму в поїзді й зрозумію, що можу жити там, де мене не б’ють. Тому я кажу, що свобода – це багато різних аспектів. Свобода – це про усвідомлення того, що я можу по-іншому. Але як «по-іншому» залежить від того, що було там: насилля, алкозалежність, брак грошей, зради чи навпаки – любов і розуміння.

– А що ви порадите людям, які хотіли б укріпити свої стосунки на відстані?

– Все те саме. Навіть якщо ми 10 років разом, нам все одно потрібні підтримка, дотики, слова. Людина не може вижити сама в жорстокому холодному світі, тому вона інстинктивно об’єднується з іншими людьми. Мати біля себе найближчих людей – це бути біля них у найбільшій безпеці. Тому ми ними дорожимо, утворюємо союзи. Поруч із кимось імовірність вижити вища. 

– Підсумовуючи, які фактори потрібно враховувати людям, що перебувають у стосунках на відстані?

– Сьогодні багато сімей змушені бути в розлуці. Це впливає на стосунки. Для багатьох так, що люди більше не хочуть бути разом. Але є ті, хто розуміють цінність стосунків, у яких перебувають.

Універсальний рецепт – дбати одне про одного навіть у диджитальному форматі. Спільні ритуали, спільний час разом. Формула любові – це «Любов = час та увага, які ми приділяємо одне одному».

Не всі пари мають бути разом. Нам треба прийняти те, що люди розлучаються. Не за всі стосунки ми мусимо обов’язково боротися до кінця.