Книжка тижня: шляхетна душа батька атомної бомби в біографії «Оппенгеймер. Тріумф і трагедія Американського Прометея»

І знову біографія. Книжка, яка може стати найяскравішим літературним враженням року для тих, кому потрапить до рук. «Оппенгеймер. Тріумф і трагедія Американського Прометея» письменника Кая Берда та історика Мартіна Шервіна стала основою для стрічки Крістофера Нолана, що нещодавно виходила і на українські широкі екрані. Та це не головна її принада. 

Біографія всесвітньо відомого фізика, наукового керівника Мангеттенського проєкту, що під час Другої світової війни розробляв перші зразки ядерної зброї, розкриває Роберта Оппенгеймера геть з іншого боку: як сина, що мав дуже теплі стосунки з матір'ю, поета, що міг кількома рядками передати тугу за батьківщиною, чоловіка, який закохувався й прагнув справити якомога яскравіше враження на своїх обраниць, як громадянина, чиї погляди та моральні принципи не могли прийняти соціальну та расову нерівність…

Роберт Оппенгеймер постає на сторінках книжки таким різним, але від того ще більш привабливим масштабами своєї особистості.  

Оригінальна назва: American Prometheus: The Triumph and Tragedy of J. Robert Oppenheimer

Бекграунд. В оригіналі біографія «Оппенгеймер. Тріумф і трагедія Американського Прометея» вийшла 2005 року. Книжка не була першим виданням, присвяченим фізику. Власне, на те Оппенгеймер і видатний, щоб не давати спокою авторам. Але масштаби видання Кая Берда та Мартіна Шервіна й підхід до його створення зробили саме цю біографію знаковою. Автори працювали над книжкою 25 років. Вона ґрунтується на тисячах документів із приватних колекцій і державних архівів, що перебували у США та інших країнах. Автори спиралися на величезну збірку документів, що належали самому Оппенгеймеру, а нині зберігаються в Бібліотеці Конгресу. Не обійшлося і без аудіозаписів ФБР, яке стежило за науковцем протягом десятиліть. Тому наведені у книжці діалоги в жодному разі не вигадані, вони дбайливо розшифровані та майстерно введені у текст. 2006 року «Оппенгеймер. Тріумф і трагедія Американського Прометея» отримала престижну Пулітцерівську премію у номінації «За біографію чи автобіографію», що також додало виданню ваги.      

Видавництво: BOOKCHEF, Київ

Сюжет. Книжка «Оппенгеймер. Тріумф і трагедія Американського Прометея» має лінійну структуру оповіді, яка зберігає чітку хронологію подій. Ось перед нами родина Оппенгеймерів – німецьких іммігрантів першого й другого покоління, «які прагнули бути американцями». Як зазначають автори книжки, Оппенгеймери, що мешкали в Нью-Йорку, з етнічного та культурного погляду були євреями, але не дуже релігійними. Батьки майбутнього фізика-ядерника трималися Товариства етнічної культури, що «сповідувало раціоналізм і прогресивний напрямок секулярного гуманізму».

Чому це важливо? Бо головний герой книжки, Роберт Оппенгеймер, познайомиться зі світом науки саме завдяки талановитим викладачам і лекторам товариства, хоч до того, у підлітковому віці, мав три головні захоплення: мінерали, написання й читання віршів, а також гру з дитячими кубиками.

1922 року Роберт вступив до Гарвардського університету, відмовившись від стипендії. Вже тоді він був відомий як інтроверт та інтелектуал. Що цікаво, Оппенгеймер спочатку не знав, який академічний шлях вибрати, а тому вивчав і філософію, і історію, і англійську літературу, аж поки не зупинився на хімії…

Потім буде екзистенційна криза та подорож і навчання у Європі, яка переживатиме бум фізики як найпрогресивнішої науки. Власне, саме в Німеччині до нього прийде визнання, якого Оппенгеймер так прагнув. Але не слід думати, що у книжці йтиметься виключно про квантову фізику, лекції та експерименти.

Переказувати життєпис батька атомної бомби, викладений на 700 сторінках, – марна справа. Краще зосередитись, приготуватися до серйозного читання й опанувати книжку самотужки.

Вам сподобається, якщо: ви любите життєписи видатних особистостей, а особливо науковців, чиї життя залишаються не так сильно підсвіченими, як долі зірок кіно чи шоубізнесу; зацікавилися Робертом Оппенгеймером і хочете дізнатися про нього більше, ніж може розповісти стаття у вікіпедії чи навіть кількагодинний фільм Крістофера Нолана. 

Вам не сподобається, якщо: біографії – не ваш жанр, і ви з тих, хто під час літньої кіномаркетингової істерії були тим, хто пішов дивитися фільм про Барбі, а не видатного науковця; ви вважаєте, що все зло цього світу – ось від таких геніїв, як Оппенгеймер, які спершу вигадують зброю масового ураження, а потім страждають від внутрішніх суперечностей.

Головна причина прочитати: «Оппенгеймер. Тріумф і трагедія Американського Прометея» – це зразок біографії як масштабного історичного екскурсу та водночас глибоко емоційної розповіді про геніальну особистість у всій її складності. Книжка Кая Берда і Мартіна Шервіна вражає. І річ не в більш як 700 сторінках. Уважні до деталей, фотографічно точні в описах, автори, здається, вигадали машину часу й змогли особисто перенестися в часи, коли працював Оппі. Та головне – вони дійсно змогли створити життєпис, який засвідчив, що «публічну поведінку людини та її стратегічні рішення визначає особистий життєвий досвід».    

Бенджамін Мозер «Зонтаґ. Життя і творчість» 

Іще одна книжка – лауреатка Пулітцерівської премії, але тепер вже 2020 року. Масштаби «Зонтаґ. Життя і творчість» Бенджаміна Мозера не поступаються життєпису Оппенгеймера, але це видання розповідає про протилежний науковому світ – мистецький, богемний, ще й часів сексуальної революції та розквіту фемінізму.

Сюзан Зонтаґ була чи не найяскравішою інтелектуалкою свого часу. Її зірка як мистецької критикині, літературознавиці засвітилася наприкінці 1960-х років. Людина складного характеру, вона була непересічною особистістю, яка перебувала в постійному пошуку себе, своєї сексуальності та, звісно, кохання. Те, як про Зонтаґ писав Бенджамін Мозер, свідчить про його щире захоплення масштабами її таланту, але й про суто людський захват сяйвом харизми. Над біографією автор працював понад 7 років, опитавши 600 осіб, які знали героїню книжки чи були з нею якось пов'язані. Вийшов не лише дуже докладний портрет Сюзан Зонтаґ, а й оповідь про культурний ландшафт США, у якому гармонійно співіснували Енді Воргол, Енні Лейбовіц, Ніколь де Ротшильд, Боб Ділан та інші.  

---

Ерік Ларсон «Велич і ницість. Історія про Черчилля, його родину та спротив під час Лондонського бліцу»

І який парад видатних особистостей без легендарного прем'єр-міністра Великої Британії часів Другої світової війни? Здавалося б, навіть в Україні про Вінстона Черчилля вийшло достатньо книжок. Чим особлива ця? Американський журналіст Ерік Ларсон вирішив не намагатись охопити неохопне, а вибрав конкретний період життя свого героя, щоб показати його внутрішню силу, почуття гумору, стійкість і здатність зберігати в серці любов.

«Велич і ницість» охоплює події 1940–1942 років, коли Черчилль очолив уряд і опинився перед загрозою війни. А потім – 12 місяців нещадних німецьких бомбардувань й намагань вмовити американців вступити у війну. Разом із цим книжка розповідає про стосунки Черчилля з дружиною, його вірною помічницею, донькою та сином, про звички видатної особистості, які подекуди скидалися на дивацтва. Видання Еріка Ларсона назвали однією з найважливіших книжок 2020 року провідні англомовні медіа Time, Vogue, The Washington Post, Bloomberg та інші. З ними важко не погодитись, бо оповідь вийшла не так пафосною, що часто трапляється з книжками про цього діяча, як щирою і націленою саме на риси Черчилля – людини, а вже потім політика.