Акценти тижня: Словаччина «з росією в ліжку», G-20 без Китаю та Байден з В'єтнамом
Огляд основних подій минулої семиденки та реакція на них зарубіжної преси
Тиждень, що минув, був насичений важливими зовнішньополітичними подіями – переговори путіна з Кім Чен Ином, проігнорований Сі Цзіньпіном саміт G-20, візит Байдена до комуністичного В'єтнаму. Схоже на те, що саме зараз відбувається нова здача геополітичних карт. Тож варто зафіксувати ключові події, аби уникнути несподіванок у майбутньому.
«З росією у ліжку», чи Коротка пам'ять у словаків
Минулого тижня увага світових ЗМІ була прикута до переговорів путіна із лідером Північної Кореї Кім Чен Ином.
«путін, мабуть, перебуває у відчаї, якщо покладається на дружбу та підтримку Кім Чен Ина», – вважає міжнародний оглядач The Guardian Саймон Тісдалл. На його думку, зневажений, ізольований президент росії, який є військовим злочинцем, сьогодні перебуває у такому ж «дірявому човні», як і північнокорейський верховний лідер, повільно тоне і волає про допомогу.
Після того, як він був змушений ухилитися від участі в самітах БРІКС і G20 через страх арешту, принижений путін отримав втішний приз – можливу зустріч з Кімом у Владивостоці цього тижня. Це трохи принизливо. Але масові вбивці повинні триматися разом, – зауважує Саймон Тісдалл. Втім, за його словами, дружити з путіним – це все одно, що залізти в ліжко з отруйною змією: рано чи пізно вас укусять.
Щодо можливої угоди із Кім Чен Ином, то, ймовірно, Кім вимагатиме продовольчої та технічної допомоги в розробці ядерної зброї, ракет, підводних човнів і супутників. Проте «будь-яка угода, ймовірно, вимагатиме згоди Пекіна, розлютить США і порушить ембарго ООН. Якщо продаж зброї все ж таки відбудеться, це стане сигналом про посилення позиції Китаю», – нагадує автор.
Він перераховує й інших поплічників путіна: наразі росія підтримує реакційних мулл Тегерана, так само, як вона підтримує двох інших союзних диктаторів, Башара Асада і Олександра Лукашенка, у придушенні народів Сирії та білорусі. Щодо Індії, яка нібито декларує нейтралітет, то ігноруючи санкції вона витратила на імпорт російського викопного палива $61,2 млрд з моменту вторгнення, що більше, ніж США, Велика Британія, Німеччина і Франція разом узяті надали Україні у вигляді військової допомоги. Вражає?
Але і дещо гірше – «огидне проросійське кумівство, яке демонструють політики в демократичних країнах, розташованих ближче до України». І йдеться навіть не про Угорщину, а про Словаччину. Тісдалл нагадує, що після парламентських виборів, які відбудуться 30 вересня, прем'єр-міністром Словаччини може бути обраний популіст Роберт Фіцо, який виступає проти санкцій проти росії, хоче припинити постачання зброї Києву і звинувачує у війні НАТО та «українських фашистів».
Словаччина – країна з населенням лише 5 млн людей – є полігоном для випробування сили пропаганди. Минулого року колишній аташе з питань оборони був спійманий на гарячому, коли пропонував гроші словацькому журналісту за поширення кремлівської пропаганди про війну в Україні, – нагадує у тій самій The Guardian Джон Кампфнер – автор книг «Війни Блера» та «Чому німці роблять це краще».
Незрозуміло, як Фіцо може лідирувати наразі у соцопитуваннях, якщо пройшло лише п’ять років відтоді, коли журналіста, який розслідував корупцію у тодішньому його уряді, застрелили вдома разом із нареченою. Це вбивство тоді сколихнуло словаків, які через демонстрації змусили Фіцо піти у відставку.
А що тепер? На думку Кампфнера, те, що Фіцо знову є значущим гравцем, а концепція, яку він просуває, знову в моді, – демонструє, наскільки брудною стала політика і наскільки підірвана віра в ліберальну демократію у серці Європи.
Без Китаю. Заходу слід почати виконувати обіцянки
Але повернімося до інших друзів росії. Дописувач The Atlantic Майкл Шуман аналізував, що означає особиста відмова Сі від участі у G20. На його думку, протягом останніх кількох років Сі Цзіньпін прагнув зробити Китай альтернативою Заходу. І тепер він позиціонує свою країну як повноцінного опонента, готового створити власний блок проти Сполучених Штатів, їхніх партнерів та міжнародних інституцій, які вони підтримують.
Не дивно, що китайський уряд не надав жодних пояснень відсутності Сі Цзіньпіна на саміті. Пропускаючи G20, Сі намагається дискредитувати її. Форум наповнений американськими партнерами і тому не піддається китайським маніпуляціям чи контролю; більше того, G20 привітала Африканський Союз як нового члена – і Сі, ймовірно, бачить у цьому конкуренцію своїм власним планам завоювати прихильників на глобальному Півдні.
Проте відмова від G20 – це, перш за все, образа для господаря цьогорічного саміту, прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді, чия підтримка потрібна Сі, якщо він хоче переформатувати БРІКС. І що ще гірше, цей жест збігається з випуском Пекіном нової «офіційної» карти Китаю, яка розлютила Нью-Делі і значну частину решти Азії, включивши до неї спірні територіальні претензії в Південно-Китайському морі, весь індійський штат Аруначал-Прадеш, інші спірні землі на індійсько-китайському кордоні, а також острів, який китайці раніше погодилися поділити з росією.
Тож ситуація трохи краща, ніж здається на перший погляд: суперечки щодо карти свідчать про те, що націоналістичне прагнення Сі до глобальної влади може підірвати його намагання очолити новий блок проти Заходу. Відтак, ігноруючи G20, Сі демонструє не лише свою опозиційність до Заходу, але й зарозумілість по відношенню до нових держав, які, як він очікує, приєднаються до нього.
Натомість The Economist вважає, що китайська ініціатива «Один пояс, один шлях» продовжить випробовувати Захід. Видання нагадує, що ідеї Сі відродити «шовковий шлях» виповнилось 10 років, і за цей час понад 150 країн, на які припадає майже 75% населення світу і більше половини світового ВВП, приєдналися до цієї схеми. А сам Китай виділив сотні мільярдів доларів у вигляді кредитів і грантів на будівництво залізниць, автомобільних доріг та інших об'єктів інфраструктури. Але час також виявив і недоліки китайського проєкту, який зараз зазнає коригувань.
«Протягом багатьох років китайські банки використовували хитромудрі критерії для кредитування нечистих на руку режимів. Не дивно, що багато інфраструктурних проектів, які фінансували банки, не мали успіху. Деякі з них стали білими слонами, інші були занедбані. Обтяжені боргами кілька країн опинилися на межі дефолту. Китай погіршив ситуацію, уникаючи інших кредиторів і багатосторонніх інституцій, натомість ведучи переговори про борги на двосторонній основі, таємно і з очевидною впертістю», – зазначає видання.
Відтак, на думку The Economist, у Заходу є шанс дати відсіч: «Минулого року багаті демократичні країни «Великої сімки» оприлюднили план зі збільшення інвестицій в інфраструктуру в країнах з низьким і середнім рівнем доходу на суму $600 млрд. Тепер вони повинні виконати свої зобов'язання. Раніше такі обіцянки здебільшого йшли в нікуди».
В'єтнамський вектор. Неоднозначні перспективи дружби, що зароджується
Своєю чергою The Wall Street Journal констатує, що США вже пішли цим шляхом, про що свідчить візит президента США Джозефа Байдена до Ханою після участі у зустрічі лідерів G-20. За останні роки річний товарообіг між США та В'єтнамом стрімко зріс – більш ніж удвічі за останні п'ять років, оскільки західні компанії перенесли виробництво з Китаю до В'єтнаму. Apple і Nike роки розширили свої виробничі бази у В'єтнамі, а Intel збільшила інвестиції на своєму заводі в Хошиміні.
Проте В'єтнам підтримує тісні відносини з Китаєм і навряд чи приєднається до будь-якої антикитайської коаліції, констатує видання. Китай є основним джерелом сировини, з якої в'єтнамські фабрики виробляють одяг, взуття та телевізори для експорту на Захід. Обидві комуністичні країни з осторогою ставляться до риторики, що пропагує права людини і демократію західного зразка. На знак їхніх тісних зв'язків Тронг став першим світовим лідером, який відвідав китайського лідера Сі Цзіньпіна в Пекіні після того, як той у жовтні минулого року переобрався на третій термін. Тоді обидві країни пообіцяли «сприяти невпинному розвитку соціалізму».
Тож WSJ звертає увагу на слова Тронга, який наголосив у розмові з Байденом на важливості «невтручання у внутрішні справи». Це звучить цілком однозначно, враховуючи, що напередодні візиту Байдена New York Times опублікувала репортаж, в якому детально описала нещодавні спроби В'єтнаму продовжити закупівлю російського озброєння, від якого країна здавалося б намагалася відмовитися після вторгнення рф в Україну. З іншого боку минулого року В'єтнам покращив свої відносини з Південною Кореєю та продовжує поглиблювати зв'язки з Австралією, Японією та Сінгапуром. Тож США є сенс витрачати на В'єтнам сили та ресурси.
У будь-якому разі генсек компартії Китаю Нгуен Фу Чонг констатував, що американсько-в'єтнамське партнерство зросло «стрибкоподібно» і зараз «піднялося на нову висоту». Щоправда ці слова пролунали після чергової заяви Байдена що США прагнуть стабільності у відносинах з Китаєм.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
