Творці фільму про світ надбагатих із програми Тижня австрійського кіно: «Мільярдера не цікавлять гроші, а лише влада та її збереження – це більше за владу держав»
Чому, щоб створити притчу, потрібно перебільшити, а твердження «Успіх доводить правоту» – сумнівне
11 квітня розпочнеться 12-й фестиваль «Тиждень австрійського кіно». Київ – лише перше місто українського туру цього кіноогляду: 22–24 квітня він триватиме у Дніпрі, 9–12 травня – у Чернівцях, а 16–19 травня – у Львові.
До програми кіноогляду увійшли чотири картини різних жанрів: від спортивної драми до містичного фільму жахів.
Особливо цікава стрічка – «Прийшов, побачив, переміг», де змішалися драма та комедія. Сюжет картини розгортається довкола страшної події: вбивства випадкового велосипедиста безкарним мільярдером. Родина багатія – це владні люди, що не мають лімітів та заборон і живуть своє найкраще життя. Однак кілька небайдужих вирішують виступити проти системи та покласти край недоторканості тих, хто здатен на вбивство задля розваги.
Це робота режисерського дуету Даніеля Гьойзела та Юлії Німан, які у своїй творчості досліджують зв’язки між грошима та владою, а також соціальну нерівність між багатими та незаможними. Свого часу стрічка «Солдат Жанет» про двох жінок із різних верств уже була представлена на Тижні австрійського кіно 2013 року.
Напередодні старту цьогорічного фестивалю Mind поспілкувався з Даніелем Гьойзелем та Юлією Німан про їхню нову кінороботу. Зокрема, про етичні питання, порушені у стрічці, торгівлю з диктаторами, «політику заздрості» і не тільки.
– З вашої творчості стає зрозуміло, що вас турбують теми капіталізму, його надмірностей і тих, хто від них виграє. Чому це так?
Даніель Гьойзел: Ми програємо цю гру, і важливо зазначити, що для того, аби щось змінилося, саме ми маємо стати поштовхом.
Юлія Німан: Ми обоє виросли в робітничих сім'ях, тому гроші завжди відігравали роль для нас обох. Усе має свою ціну.
– Чи були якісь прототипи у ваших персонажів у «Прийшов, побачив, переміг»?
Даніель Гьойзел: Безумовно, є цікаві люди, наприклад, Ніколас Берґґрюен, мільярдер, який став натхненням для одного з моїх попередніх фільмів – WinWin (стрічка 2016 року про американський інвестиційний фонд, який скуповує австрійські компанії і водночас перебирає на себе політику у Відні. – Mind). Є й інші помітні мільярдери, як-от Ілон Маск, який, можна сказати, має значну «представленість» у стрічці – адже наш протагоніст будує найбільший акумуляторний завод у Європі.
Різниця між мільярдером і мільйонером у тому, що мільярдера вже не цікавлять гроші, а лише влада та її збереження. Їхня влада більша за владу держав. Саме ця надмірна влада мене турбує. Це етичне питання, коли все менше й менше людей володіють дедалі більшою часткою, тоді як усе більше й більше людей мають дедалі менше.
– Чи сатиричне перебільшення – це єдиний підхід, здатний поставити цю реальність під сумнів?
Даніель Гьойзел: Ситуація серйозна.
Щоб створити притчу, потрібно, як не парадоксально, перебільшити.
Пам'ятаю, як Дональд Трамп казав, що він міг би застрелити когось на П'ятій авеню, і це б не завадило людям голосувати за нього.
– Як ви познайомилися зі світом супербагатих?
Юлія Німан: Під час досліджень для нашого фільму WinWin ми зустріли одного австрійського представника супербагатих. Він прийняв нас у своїй віллі. В атріумі висіла величезна робота Гельнвейна, а на задньому плані через кімнату проходила нянька з двома дітьми в костюмах принцес. Тоді з'явився дворецький, тримаючи дві рушниці. Близькість ідилічного сімейного життя й невимушених приготувань до полювання дали нам кілька ідей для «Прийшов, побачив, переміг». Це відрізнялося від наших попередніх фільмів, де дослідження поєднувалося з кастингом і пошуком локацій. Цього разу в нас був інший підхід.
Даніель Гьойзел: Я маю справу з супербагатими вже 12 років, але водночас не забуваю про своє робітниче походження. Я отримую задоволення від цієї роботи. Мені не набридає зосереджуватися на цьому 1% людей, який забезпечує симулякр нашого існування.
Їх шанують як взірців, а ми ж намагаємося дослідити це сумнівне ставлення суспільства до них: «Успіх доводить їхню правоту».
– Це історія про переможця, якого не стримує ані доля, ані закон або..?
Юлія Німан: Фільм суперечить Арістотелівській моделі розповіді, яка стверджує, що персонаж завжди має пройти через катарсис, щоб стати кращою людиною. Насправді це не так, особливо для супербагатих.
Даніель Гьойзел: Для мене завжди було зрозуміло, що наш протагоніст мало не зневірюється, бо його порушення не мають наслідків. І коли цей фільм був лише проєктом, який ми комусь представляли, цю складову часто не оцінювали, бо завжди хотіли певного катарсису. Для мене це ніколи не було проблемою.
Я також вважаю, що Арістотель сьогодні застарів, адже катарсис – це казка, що зазвичай не збувається.
Взяти хоча б Рене Бенко, інвестора, у минулому – одного з найбагатших австрійців, навіть після мільярдного банкрутства він усе ще мільярдер.
– Ваш супербагатий протагоніст – пристрасний сім’янин. Чи сім'я – це єдине соціальне середовище, якого він потребує?
Юлія Німан: Спочатку фільм мав називатися «Вікінги», тому що під час своїх жорстоких походів вікінги грабували цілі регіони, спалювали все дотла, а потім поневолювали жителів. Але після цього вони поверталися до своїх великих родин, які були для них надзвичайно важливими.
Такий наш протагоніст: його сім'я для нього найважливіша. Його найбільший клопіт – передати все, що має, своїм нащадкам. Єдиний момент, коли наш всемогутній герой здається відкритим і вразливим, – це коли його дружина ризикує втратити дитину.
– Як ви шукали головних акторів?
Даніель Гьойзел: Я давно знав, що хочу Урсіну Ларді, бо як уродженка району Сент-Моріц вона дуже добре знає цей світ. Ба більше, вона була у стосунках з дуже багатим чоловіком. А потім наша чудова кастинг-директорка Мартіна Поель витягла Лоренса Руппа з рукава. Нам потрібен був хтось, хто був би правдиво привабливим.
Юлія Німан: Я думаю, іноді найскладніше зіграти персонажа, який майже не стикається з проблемами, який завжди на боці переможців, завжди у доброму гуморі. Акторові тут просто нема за що зачепитися. Лоренс, напевно, шукав якогось конфлікту, якоїсь психології за цим. Ми заперечили йому все це, що, безумовно, було для нього викликом. Велике відкриття, яким ми особливо пишаємося, – це Олівія Гошер, яка грає Паулу. Це її перша роль у кіно.
– Імовірно, зображення світу супербагатих – це свого роду виклик для відділів, відповідальних за декорації та костюми. Як ви створили цей світ з обмеженим бюджетом?
Юлія Німан: На основі наших багаторічних досліджень середовища мільярдерів ми намагалися зобразити їхній світ таким, яким він є. Із зовнішнього вигляду це дуже відрізняється від мільйонерів. Їм не потрібно виставляти напоказ своє багатство зовнішньому світові. Вони завжди живуть у стриманому стилі, тому ми намагалися зафіксувати у фільмі цей елемент стриманої розкоші. Водночас ми працювали з нашим оператором Джеральдом Керклецем над візуальним рядом, щоб досягти гіперреалістичного тону. Сонце завжди світить Майнардам, і воно світить у нашому фільмі.
– Фінал доволі песимістичний. Невже ніщо не може сприяти тому, щоб родина Мейнардів отримала покарання? Про що це говорить, якщо зважати на економічні реалії?
Юлія Німан: «Прийшов, побачив, переміг» – це заклик прокинутися. Він не має цинічного фіналу, що «ніколи нічого не зміниться», але висновок такий: якщо щось не зміниться найближчим часом, то це наша реальність.
Насправді я вже бачу це. Якщо ми не зупинимо супербагатих, зображене у фільмі може статися з будь-ким із нас. Ані наше робоче життя, ані приватні сімейні ситуації не захищені від цього.
– Що можуть зробити люди?
Даніель Гьойзел: Люди мають бути залучені, мають сформулювати те, у що вони вірять. Є дуже багаті люди, які самі вимагають оподаткування. Гроші повинні бути доступні для державного бюджету. В Австрії, скажімо, соціал-демократи виступають проти податку на багатство, а ще це одна з небагатьох країн, де немає податку на спадщину. Це неприпустимо. Всі це знають, але ніхто нічого із цим не робить.
Найбільше, що можна уявити, це страйк профспілок. Люди завжди просто хочуть зберегти статус-кво, не думаючи про ширшу картину.
Як хтось може стверджувати, що торгівля принесе мир? Особливо, коли торгівля йде з найгіршими диктаторами, як-от Саудівська Аравія чи владімір путін. Якщо ми не встанемо та не скажемо: «Ми цього не дозволимо!», то вони будуть ходити по нас. Ми ідіоти, які дозволили цьому статися.
Юлія Німан: Термін «політика заздрості» дуже складний у цьому контексті.
Я думаю, що ця заздрість є продуктивною: гнів, який виникає, коли ми бачимо, що навіть працюючи настільки старанно, наскільки можна, неможливо досягти певного рівня життя, який мають інші. Нам потрібен цей гнів у нашому суспільстві.
– То це свого роду надія на зміни?
Даніель Гьойзел: Я бачу надію, тому що багато заможних людей прочитали цей сценарій і сказали: «Так і є». Якщо ви володієте великою компанією, то знаєте політиків, які від вас залежать, тому що потрібно створювати робочі місця. Отже, влада починається на муніципальному рівні. Уявіть собі силу такого, як Ніколаус Берґґрюен, який, серед іншого, володів Burger King. Ми зосереджуємося на цих питаннях, бо бачили стільки соціальних драм, які не принесли нічого доброго... Можливо, тому що фільми, які викликають співчуття, провокують менше обурення, ніж цинічна родина мільярдерів.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
