Турецький газовий хаб: хто отримає від нього найбільше зиску та чи є там інтереси України

2024 року Туреччина має завершити створення газового хабу – електронного майданчика для торгівлі блакитним паливом із різних джерел. Принаймні саме на цей термін орієнтував ринкову спільноту міністр енергетики та природних ресурсів країни Альпарслан Байрактар наприкінці минулої осені. Зиск із цього проєкту може отримати й Україна, яка шукає змоги для посилення своєї ролі на газовій мапі Європи, що трансформується під тиском геополітики й нових ринкових обставин.

Йдеться, зокрема, про збереження та зростання доходів від експлуатації газотранспортної інфраструктури. У грудні 2024 року спливає транзитний контракт «Нафтогазу» і «газпрому», війна відкидає можливості для його відновлення, тому НАК розраховує збільшити кількість закордонних клієнтів, що користуються послугами українських ПСГ.

Пропозицію щодо такої співпраці очільник «Нафтогазу» Олексій Чернишов не оминув зробити Альпарслану Байрактару під час візиту до Стамбула в перші дні травня. На зустрічі вони обговорили «дійсно вигідні та конкурентні умови для зберігання турецьких газових резервів» і «розвиток співпраці у сфері трейдингу газу» (цитати за повідомленням НАК).

Mind розібрався в ситуації, яка складається навколо турецького газового хабу. Та спробував визначити, яку роль у цьому проєкті відіграють геополітична конкуренція і наскільки вагомим буде вплив росії, зацікавленої зберегти присутність на газовому ринку ЄС.

Якими є «апетити» Туреччини на газовому ринку? В інтерв’ю Financial Times Альпарслан Байрактар повідомив про переговори з американською компанією ExxonMobil щодо великої LNG-угоди, яка дозволить Туреччині зменшити залежність від російських постачань і створити абсолютно новий – диверсифікований – портфель імпорту газу. Мова про щорічний обсяг до 2,5 млн тонн LNG протягом 10 років (це близько 7% споживання газу Туреччиною у 2023 році та половина спотових закупівель американського LNG за той самий час). 

Перемовини стали можливі після геополітичної відлиги у відносинах між країнами: Анкара зняла вето на вступ Швеції до НАТО, а Вашингтон погодився продати Туреччині винищувачі F-16. Туреччина прагне укласти нові угоди з різними постачальниками, орієнтуючись також на вартість ресурсу. «Це може бути газ з рф, може бути з Азербайджану, це може бути Іран або варіанти LNG», – сказав Альпарслан Байрактар.

Зараз Туреччина є великим імпортером газу (50,5 млрд куб. м у 2023 році, з яких понад третину становив ресурс LNG).

Як виникла ідея турецького газового хабу? Без розширення імпортного портфелю ідея створити газовий хаб для Туреччини виявиться безперспективною. Ці плани в публічному просторі активізував президент рф владімір путін у жовтні 2022 року, через два тижні після вибухів «Північного потоку», які позбавили москву одного з ключових експортних маршрутів до Європи. Хазяїн кремля тоді заявив, що саме рф створить за підтримки Туреччини «найбільший газовий хаб» для постачання до Європи.

Однак зображати рф як головного рушія цього підприємства є некоректним. Насправді Туреччина намагається просувати хаб протягом останніх 20 років, і до жовтня 2022 року росія не розглядалася як значущий гравець у цій ініціативі. Навпаки, доцільність проєкту була виправдана географічною близькістю Туреччини до ЄС та інтересом до євроінтеграції.

Брюссель своєю чергою вже кілька десятиліть розглядає «хаби» як ефективний спосіб реформування газових ринків. Після впровадження Третього енергетичного пакета, на території ЄС було створено хаби для зменшення ризиків ціноутворення, не пов'язаних із балансом попиту-пропозиції на газовому ринку.

Тоді до чого тут росія? У 2022 році, після того як путін почав повномасштабну війну в Україні та сталися вибухи на «Північному потоці», що призвели до різкого зниження експорту трубопровідного газу з рф до Європи, саме Туреччина стала його провідним імпортером і замінила Німеччину як основну точку входу для російського газу в ЄС.

Хоча інфраструктура транспортування газу в Туреччині досить добре розвинена і країна активно закуповує газ на спотовому ринку (понад 30% імпорту), Туреччині все ще потрібно максимізувати співвідношення обсягів, що торгуються на біржі, до фактичних фізичних постачань. Угледівши в цьому контексті додаткове місце для торгівлі російським газом, путін і проявив інтерес до турецького хабу, коли вбачив в цьому особисту вигоду.

За останні пару десятиліть на півострові Ямал були зроблені величезні інвестиції, щоб розширити потужності для постачання російського газу до Європи. Фізичної здатності переміщати цей ресурс в інших напрямках, крім заходу, наразі немає.

Тому Туреччина є ключовим маршрутом на шляху російських постачань в Європу, що оминають територію України. Й Анкара залишається критичною точкою для європейської газової політики москви.

Загальна потужність російських трубопроводів до Туреччини становить майже 50 млрд куб. м – і вона залишається основною реальною потужністю для Європи з боку росії (крім мінімальних обсягів газу, що ще йдуть через Україну).

А що це дасть власне Туреччині й де тут інтереси України? У той час як для росії газовий хаб у Туреччині дає можливість отримати непрямий доступ до європейського ринку, для Анкари як кандидата на членство в ЄС наявність газового хабу стане перевагою в переговорах із Брюсселем. Також створення газового ринку за європейськими правилами посилює роль Туреччини в регіонах Чорного  і Середземного морів.

Хоча росія може підтримати згадані цілі Анкари, її участь у кінцевому підсумку буде обмежена пріоритетами турецького газового хабу та в ширшому розумінні – ринковими інтересами цієї країни, яка прагне зберегти роль важливого посередника у відновленні миру в Україні.

---