Книжка тижня: «Втеча з табору 14» Блейна Гардена

Книжка тижня: «Втеча з табору 14» Блейна Гардена

Історія людини, яка народилась у пеклі і спромоглася з нього втекти

Книжка тижня: «Втеча з табору 14» Блейна Гардена

Шін Тон-Хьок народився в Кечхоні, трудовому таборі для політичних в’язнів та їхніх нащадків, відомому також як Табір 14, і нічого не знав про цивілізоване життя. Проте йому вдалося втекти з одного з найсуворіших таборів Північної Кореї.

Американський журналіст Блейн Гарден переповідає історію життя Шіна і проводить читачів шляхом, яким пройшов головний герой – від табору з Північної Кореї до свободи на Заході. Чи можливо пристосуватися до життя поза парканом табору?

Докладніше – в огляді Mind.


Бекграунд. 2 січня 2005 року, за 9 років після того, як повісили Шінову мати і розстріляли його брата, він проліз крізь електричну огорожу і побіг світ за очі. До цього ніколи і ніхто з народжених у північнокорейських політичних в’язницях не тікав. Шін і досі вважається єдиним, кому це вдалося.

Йому було 23 роки, і він нікого не знав за межами табірної загороди. Через місяць він пішки перебрався до Китаю, звідти потрапив до Південної Кореї, де прожив два роки, а потім став чільним представником американської правозахисної групи LiNK у Південній Каліфорнії (Liberty in North Korea – Свобода в Північній Кореї).

Шін завів щоденник, який ліг в основу його мемуарів корейською мовою. Згодом їх опублікували, але вони не стали сенсацією і не викликали жодної реакції у суспільстві.

Вперше Блейн Гарден зустрівся з Шіном взимку 2008 року у Сеулі і написав про нього статтю для Washington Post. А після двох років роботи з’явилася ця книжка.

Видавництво: «Бородатий Тамарин»

Сюжет. Трудові табори Північної Кореї існують удвічі довше, ніж радянський ГУЛАГ і приблизно у 12 разів триваліше за концтабори нацистів. На супутникових фотографіях у Google Earth можна побачити огороджені комплекси великої площі, які розміщені серед гір. Нині вважається, що кількість ув’язнених у них людей сягає 200 тисяч.

Деякі з цих таборів мають зони перевиховання, де ті, кому пощастило, здобувають виправну освіту, яка базується на вченнях великих вождів. Якщо вийде переконати у своїй лояльності, в’язня можуть звільнити, проте стежитимуть за ним до кінця життя.
Сам факт викриття цих таборів майже не сколихнув світову колективну свідомість. Всі ніби знають, що вони існують, як і про тоталітарну засекречену країну, проте в ув’язнених немає голосів, які б доносили ці кричущі порушення прав людини до громадськості.

Більшість північнокорейських в'язнів опиняється у таборах без жодного судового процесу, і багато хто гине там, так і не дізнавшись, у чому їх звинувачують. Зазвичай вночі їх забирає агентство національної безпеки разом з батьками і дітьми. Засновник КНДР Кім Ір Сен проголосив як закон: «Насіння класових ворогів, хай хто вони є, має бути знищене до трьох поколінь».

Звісно, не існує жодного способу підтвердити слова Шіна. Він лишається виключним джерелом інформації про життя в таборі. Північнокорейська влада заперечує саме існування таборів, тож нам лишається лише вірити словам тих, хто спромігся вижити і втекти.

Шіновий табір №14 відноситься до району повного контролю. Він має репутацію найсуворішого через дуже жорсткі умови праці, пильність наглядачів і серйозність злочинів, які скоїли тутешні ув’язнені з точки зору держави. Багато хто з них – колишні члени керівної партії, урядовці і військові, яких запроторили туди разом з їхніми родинами.

Табір сягає майже 48 кілометрів завдовжки та 24 кілометри завширшки. Має на території ферми, шахти, фабрики і приблизно 15 тисяч ув’язнених, які там гарують.


Майже всі історії про виживання в концентраційних таборах мають традиційну сюжетну арку: головного героя викрадають із затишної домівки, а він, щоб вижити, переступає через себе, моральні принципи, задавлює у собі будь-які почуття і втрачає свою сутність.

Проте історія виживання Шіна інша.

Шін народився рабом і виріс за огорожею з колючого дроту, яка під’єднана до високовольтного електроструму. У табірній школі він навчився читати, рахувати і доносити. На відміну від тих, хто спромігся вижити у нацистських таборах, хлопця не запроторювали у пекло – він там народився та виріс. Він сприймав його і називав домом. Всі 23 роки свого життя Шін, наче тварина, просидів у вольєрі, підкоряючись владі людей, які повісили його матір, застрелили брата, скалічили батька, забивали на смерть дітей, навчали зраджувати рідних і катували вогнем.

З його точки зору, була принципова різниця між тими, хто прибув ззовні, і народженими у таборі, як він сам, – багатьох з тих, кого заарештували у світі поза парканом, ламав контраст між вільним минулим і безнадійним теперішнім. Жахливою перевагою народжених у таборі була повна відсутність будь-яких сподівань на краще життя – вони просто не знають, що може бути інакше. Немає минулого, щоб його оплакувати, надії, яку можна втратити, та гордості, яку потрібно захищати. Шін не вважав, що злизувати розлитий суп з підлоги – принизливо. Сумління (чи його відсутність) дозволяло зрадити друга заради їжі та вважати матір суперницею за порцію кукурудзяної каші. Це були навички виживання, але ніяк не причини для самогубства.

«Я не знаю ані співчуття, ані смутку. Вони виховували нас від народження так, аби ми були недієздатні до нормальних людських емоцій. Тепер, коли я втік, вчуся бути емоційним. Я навчився плакати і відчуваю, що стаю людиною. Я втік фізично, але не втік психологічно», – говорить Шін.

Наприкінці книжки наведені десять заповідей Табору №14, які потрібно знати напам’ять і цитувати в будь-яку мить. Остання говорить: «Знай, що ув’язнених, які порушують заповіді та правила табору, буде негайно розстріляно. Усі ув’язнені мусять щиро вважати наглядачів своїми вчителями і, дотримуючись 10 табірних заповідей і правил, упокорити себе виснажливою працею та дисциплінованістю, щоб позбутися минулих помилок».

Вам сподобається, якщо: вас цікавить Північна Корея, і ви хочете зрозуміти, що там відбувається насправді. Особливо, якщо ви полюбляєте реальні історії з життя та свідчення людей, що подолали неймовірні труднощі та мають унікальний (хоча іноді й жахаючий) досвід. Якщо на вашій поличці є книжки про концтабори, засекречені справи та несправедливо засуджених – зверніть увагу на це видання.

Вам не сподобається, якщо: ви скептично ставитесь до подібних історій або це не ваш жанр, але книжка написана цікаво, і дійсно змушує задуматись.

Головна причина прочитати: книжка нагадує про важливе – у світі досі є люди, чиїми правами нехтують, а самі вони не знають навіть про можливість іншого життя. Безцінний і важкий досвід Шіна проливає світло на долю тих, хто все ще перебуває по ту сторону паркану.

Шін страшенно боявся негативної реакції: «Важкий тягар – тримати це в собі. Зараз я хочу чесності – завдяки людям довкола, вони спонукають мене бути поряднішим. Тому я відчув потребу розкрити правду. Я почуваюся жахливо винним за все те. Я був вірним табірній владі більше, ніж своїй родині. Усі шпигували один за одним. Я усвідомлюю, що після того, як озвучу правду, люди дивитимуться на мене зневажливо. А люди ж ззовні неправильно уявляють собі табір». 

У тому ж дусі:

Чан Чжін Сон «Улюблений керівник. Від довіреної особи до ворога держави. Моя втеча з Північної Кореї» 

Книжка тижня: «Втеча з табору 14» Блейна Гардена


Від знаного і нагородженого державою поета – до втікача у вільний світ: історія життя придворного поета Кім Чен Іра. Здобувши звання лауреата державних премій, Чан Чжін Сон міг розраховувати на безбідне життя члена привілейованого класу Північної Кореї.

Викривальна правда про устрій та пропагандистську машину цієї тоталітарної країни від людини, яка бачила обидва боки медалі. 


Даррен Байлер «У таборах високих технологій. Як живуть меншини у Китаї?» 

Книжка тижня: «Втеча з табору 14» Блейна Гардена

Понад півтора мільйона уйгурів та інших нацменшин зникли в таборах для інтернованих та пов’язаних із ними заводах через нові форми державного насильства та колонізації, які вже роками розгортаються у величезному північно-західному регіоні Китаю.

Автор розповідає деталі перебування у колоніях, зокрема про табори для «навчання», де ув'язнених змушували вихваляти китайський уряд, відмовлятися від ісламу, від сімей і використовували як безкоштовну робочу силу.

Приголомшлива історія про те, як Китай використовував мережу спостереження у смартфонах, щоб затримати понад мільйон людей і створити систему контролю, невідому раніше в історії людства. 

У випадку, якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію. Або надішліть, будь-ласка, на пошту [email protected]
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло