Юваль Ной Харарі – про те, як попередити нову епоху імперіалізму та перемогти путіна

Юваль Ной Харарі – історик, філософ та автор книжок «Сапієнс», «Хомо Деус» і дитячої серії «Неспинні ми». Він читає лекції з історії в Єврейському університеті в Єрусалиму йрозвиває власну компанію соціального впливу Sapienship. У своєму дописі він навів історичні паралелі, через які закликав лідерів нового світу зупинити імперіалізм, який, на його погляд, уособлюють росія та її поплічники. Текст був підготовлений напередодні Глобального саміту миру, що відбувся у Швейцарії 15–16 червня. Пропонуємо адаптований переклад цієї публікації.

Ми починаємо цінувати свої коліна, коли вони відмовляють. Те саме стосується і світового порядку: його колишні переваги стають зрозумілими, коли ми їх втрачаємо. А така втрата зазвичай найсильніше вдаряє по найслабшим. Цей історичний закон має бути на думці світових лідерів, які влаштовуватимуть мирний саміт щодо України. Якщо мир не можна відновити, а порядок, заснований на міжнародних правилах, і надалі руйнуватиметься, катастрофічні наслідки відчуватимуться по всьому світу.

На жаль, збільшення військового бюджету відбувається за рахунок найслабших членів суспільства і кошти на школи й лікарні витрачаються на танки й ракети. Військові об’єднання також схильні збільшувати нерівність. Слабкі країни, що лишаються за межами безпекових парасольок, стають легкими мішенями. У міру розширення цих блоків по світу торговельні шляхи стають небезпечними та крихкими, сама торгівля слабшає, і знов-таки все це відбувається за рахунок найбідніших. А як починає зростати напруженість, то достатньо маленької іскорки у віддаленому куточку світу, щоб світове багаття розгорілось. Оскільки ці військові альянси базуються на довірі, навіть незначна проблема в незначному місці може стати casus belli для третьої світової війни.

Людство вже це все пережило. Понад 2000 років тому Сунь-цзи, Каутілья та Фукідід описали, як у світі без законів прагнення до безпеки наражає на небезпеку взагалі всіх. А нещодавній досвід на кшталт Другої світової війни та холодної війни наочно продемонстрував, що під час глобальних конфліктів найбільше потерпає слабкий.

Так, за часів Другої світової війни найбільша кількість втрат прийшлась на Нідерландську Ост-Індію, теперішню Індонезію. Коли 1939 року війна спалахнула в Західній Європі, здавалось, вона ніяк не може заподіяти шкоди рисовим фермам країни.

Двадцятьма роками пізніше Індонезія знов сплатила жахливу ціну. «Холодною» війна могла бути в Берліні, проте в Індонезії це було пекло. У 1965-1966 роках у різні між комуністами та антикомуністами загинули від 500 тис. до мільйона індонезійців.

Поточна ситуація значно гірша за ту, що була у 1939 році чи 1965 роках. І річ навіть не в тому, що ядерна війна загрожує сотням мільйонам мешканців нейтральних країн. Людство стикнулося з екзистенціальними викликами кліматичних змін і штучного інтелекту, що вийшов з-під контролю.

У міру збільшення військових бюджетів кошти, що могли б піти на розв'язання кліматичних проблем, використовуються на гонку озброєнь. Зростання військової конкуренції призводить до небажання домовлятися про екологічні проблеми. Недовіра й антипатія між державами розвіюють шанси на досягнення домовленості щодо контролю штучного інтелекту. Розвиток технологій безпілотних літальних апаратів незабаром призведе до того, що в небі України рої дронів битимуться між собою, вбиваючи тисячі людей на землі. Роботи-вбивці на порозі, проте людство паралізовано суперечками. Якщо в Україні не запанує мир, страждатимуть усі – навіть ті, хто живе в тисячах кілометрів від Києва та вважає, що ця війна його не стосується.

Порушуючи найбільше табу

Замирення ніколи не було легким. Є вираз, що держави йдуть на війну через двері сараю, але єдиний вихід з неї – через мишачу норку. Потреби та інтереси, що конфліктують, ускладнюють визнання провини однієї зі сторін і пошук розумного компромісу. Через це війни не закінчуються, проте навіть тут російсько-українська війна є винятком.

Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році незалежність та кордони України були визнані світом. Країна відчувала себе настільки захищеною, що відмовилася від ядерного арсеналу, що його успадкувала від СРСР, не вимагаючи натомість, щоб росія чи інші сторони зробили те саме. В обмін на відмову росія (а також США й Велика Британія) уклали Будапештський меморандум, обіцяючи «утриматися від загроз чи застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності» України.

рф наводила численні виправдання своїм діям, зокрема й таке, що вона запобігала західному вторгненню на її територію. Хоча ані 2014 року, ані 2022-го не було жодної загрози такої атаки. Невиразні пояснення на кшталт «західного імперіалізму» і «культурного кока-колоніалізму» можуть бути зручними для дебатів у башті зі слонової кістки, проте не можуть виправдати різню цивільних у Бучі чи бомбові удари, що стерли Маріуполь на порох.

Протягом більшої частини історії термін «імперіалізм» використовувався у випадках захоплення могутньою державою на кшталт Риму, Британії чи царської росії віддалених земель і перетворення їх на свої провінції. Такий тип імперіалізму поступово перетворився на табу після 1945 року. Хоч наприкінці ХХ століття та на початку століття ХХІ й не бракувало війн – із жахливими конфліктами між Ізраїлем та Палестиною, у Судані, М’янмі та інших регіонах – не було випадків, коли міжнародно визнана країна просто стиралася з мапи внаслідок завоювання могутнім сусідом. Коли щось схоже Іран намагався зробити з Кувейтом у 1990–1991 роках, міжнародна коаліція відновила незалежність і територіальну цілісність Кувейту. Коли США вторглися до Іраку у 2003 році, ніколи не йшлося про анексію країни чи її частини.

путін навіть не намагається приховати свої імперські наміри. Він неодноразово повторював, принаймні з 2005 року, що розпад радянської імперії був «найбільшою геополітичною катастрофою століття», та обіцяв відбудувати імперію. Він також заявляв, буцімто української нації не існує та що росія має історичне право та всю територію України.

Якщо путіну буде дозволено виграти в Україні, згаданий тип імперіалізму повернеться по всьому світу. Що тоді зупинить Венесуелу, наприклад, від захоплення Гаяни, чи Іран – від захоплення Об’єднаних Арабських Еміратів? Що зупинить саму росію від захоплення Естонії чи Казахстану? Жодна країна не почуватиметься в безпеці без озброєння й участі у військовому союзі. Якщо табу на імперські захоплення буде знято, навіть країни з давно міжнародно визнаною незалежністю та кордонами постануть перед дедалі більшим ризиком вторгнення чи навіть перетворення на імперські провінції.

Така загроза не є порожнім звуком для колишніх колоній. У своєму виступі в лютому 2022 року посол Кенії в ООН Мартін Кімані пояснив, що після краху європейських імперій звільнені люди в Африці та в інших країнах вважають кордони священними, оскільки розуміють, що альтернатива – війна. Африканські країни успадкували чимало спірних кордонів із часів імперіалізму, однак, вказує Кімані, «погодилися лишити кордони, які успадкували… Щоб не бути державами, що дивляться в минуле з небезпечною ностальгією, ми обрали погляд у майбутнє – на велич, яку жодна з наших країн чи народів ще не бачили». Згадавши намагання путіна відбудувати радянську імперію, Кімані наголосив, що попри той факт, що загибель імперій нерідко лишає багатьох незадоволеними, їх у жодному разі не можна відновлювати силою: «Ми маємо завершити своє відновлення з попелу мертвих імперій у спосіб, що не занурить нас у нові форми домінування та гноблення».

Імперії завжди виправдовували себе важливістю своїх безпекових потреб, проте що більшими вони ставали, то більше потреб мали. Давній Рим починав із розв'язання безпекових проблем у центральній Італії, проте доволі швидко почав розв’язувати війни в тисячах кілометрів від Італії, розв'язуючи свої безпекові проблеми на Дунаї та Євфраті. Якщо російські безпекові потреби стануть законною підставою для захоплень на Дніпрі, то доволі швидко вона також почне зазіхати на Дунай та Євфрат.

Нові лідери людства

Щоб попередити новий вік імперіалізму, потрібно лідерство в різних напрямках. Глобальний саміт миру має допомогти зробити два надзвичайно важливих кроки.

По-перше, європейські країни, деякі з яких можуть стати наступними цілями росії, мають чітко підтримати Україну, скільки б не тривала ця війна. Якщо росія активізує обстріли енергетичної інфраструктури, Європа має гарантувати постачання електроенергії з енергетичних станцій у країнах НАТО. Незважаючи на результати виборів у США в листопаді, Європа має пообіцяти Україні фінансову та збройову підтримку, яка потрібна їй для захисту. Враховуючи ізоляціоністські настрої у Республіканській партії та американському суспільстві, Європі не варто розраховувати, що Штати виконають усю важку роботу.

Другий значний крок – це активніша участь країн за межами Європи. Гравці на кшталт Бразилії, Індії, Індонезії та Кенії нерідко критикують колективний Захід за минулі імперіалістичні злочини й теперішні некомпетентність і фаворитизм. Насправді критикувати є за що. Але так само насправді краще вийти під софіти та стати лідером, аніж стояти за кромкою поля й грати в «сам дурак» (в оригіналі whataboutism – термін, який позначає риторичну тактику, спрямовану на дискредитацію позиції опонента твердженням, що той сам не діє відповідно до цієї позиції, при цьому первісні аргументи опонента не спростовуються і їхня хибність не доводиться. – Wikipedia). Ці країни мають діяти задля захисту наявного світоустрою не через слабкість Заходу, що занепадає, а через власну користь. Це потребуватиме від країн на кшталт Бразилії чи Індії нарощування політичної ваги, вміння ризикувати та, коли ніщо не спрацьовує, ставати на захист міжнародного права. Це не буде дешево, проте ціна бездіяльності буде значно вищою.

У вересні 2022 року прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді сказав путіну, що «теперішній час не є часом війн». Коли згодом Моді згадував ту розмову, він додав, що сьогодення «є часом діалогів та дипломатії. І всі ми маємо робити все можливе задля зупинення кровопролиття та людських страждань». Багато місяців минуло від часу виголошення цих думок паном Моді. Допоки світові лідери не робитимуть сміливих вчинків, можливо, час діалогів скінчиться та почнеться новий час нескінчених війн.

Лідери всього світу мають працювати разом задля справедливого й повного закінчення війни. Забезпечення миру в Україні вкаже на цих лідерів як на світових провідників, яким можна довірити розв'язання інших конфліктів, кліматичних змін і проблем з ШІ та управління людством у проблемному ХХІ столітті.