Уряди стали більшими. Також – більш безглуздими
Громадяни країн «першого світу» перестали довіряти політикам, які дедалі більше нагадують казкових «лісових гігантів»
Уряди перестали бути ефективними. Такий висновок зробили журналісти видання The Economist. За їхніми спостереженнями, урядові структури не є джерелом інновацій, вони не розвиваються та не розвивають нації, на чолі яких стоять. Їх можна назвати «лісовими гігантами», оскільки вони перебувають десь далеко, але їхні рухи чутно всім.
Вам може здатись, що уряди країни зараз не такі компетентні, як були раніше. Напередодні інавгурації, у 2021 році, Джо Байден пообіцяв відновити інфраструктуру Америки. Фактично ж витрати на автомобільні дороги та залізницю зменшились. Наріжний план США зі збільшення доступу до широкосмугового інтернету в сільській місцевості досі не приніс жодних плодів. У Великій Британії Національна служба здоров’я висмоктує все більше грошей, надаючи дедалі гірші послуги. Німеччина законсервувала свої останні три ядерні станції попри невизначеність із постачаннями енергоносіїв. Потяги німецької залізниці, що свого часу були об’єктом національної гордості, постійно спізнюються.
А ще ви могли помітити, що уряди стали більшими, ніж вони були раніше. У 1960 році державні витрати в розвинутих країнах у середньому становили 30% ВВП, зараз – понад 40%. У деяких країнах зростання економічної могутності держави було більш значущим. З середини 90-х років ХХ століття витрати уряду Великої Британії зросли на 6% ВВП, уряду Південної Кореї – на 10%. Все це створює парадокс: якщо уряди такі великі, чому ж вони такі неефективні?
Відповідь полягає в тому, що вони перетворилися на так званих лісових гігантів. Протягом останніх десятиліть уряди почали витрачати неймовірні кошти на пільги. Оскільки зростання цих витрат не компенсувалося співмірним підвищенням податків, перерозподіл коштів вимагав зменшення витрат на інші функції, що своєю чергою зашкодило якості надання соціальних послуг. Цей феномен добре пояснює, чому громадяни багатого світу настільки мало довіряють політикам. Також це пояснює, чому економічне зростання в багатому світі історично є доволі слабким.
Скільки грошей вимагають уряди по світу?
Сполучені Штати Америки мають найкращий набір фіскальних даних, що чудово демонструють перетворення уряду на «лісового гіганта». На початку 1950-х років було визначено, що видатки на загальнодержавні функції – від зарплати вчителів до побудови лікарень – мають дорівнювати 25% ВВП. Того часу видатки на пільги були невеликою статтею витрат і включно з пенсіями та всіма видами соціальної допомоги дорівнювали 3% ВВП. На сьогодні ситуація значно змінилася. Видатки на пільги зросли, а видатки на загальнодержавні функції зменшились – і тепер на обидві статті витрат припадає по 15% ВВП.
Інші країни пішли тим самим шляхом. Журналісти дослідили дані про співвідношення ВВП до щорічних витрат урядів на соціальні пільги. Це – стандартні видатки на кшталт пенсій і податкових пільг, а також витрати на медичне страхування та програми допомоги із житлом. Співвідношення зростало на користь пільг: у країнах ОЕСР середні соціальні витрати зросли з 14% у 1980 році до 21% – у 2022-му.
Ба більше, традиційна статистика значно прикрашає ситуацію. Уряди накопичили вражаючі обсяги неврахованих зобов’язань, що вимагатимуть коштів у майбутньому. За підрахунками Джеймса Гемільтона з Каліфорнійського університету, федеральний уряд США гарантував різним групам надати компенсації, що в сумі дорівнюють шести ВВП Америки. Окрім відомого державного боргу, Дядько Сем гарантує банківські вклади, медичні послуги та іпотеку. Також не варто забувати про пенсійні гарантії.
А що відбувається з пільгами та пенсіями?
Деяке зростання пільг було неминучим. Станом на 2022 рік у заможному світі проживає 33 млн осіб віком понад 85 років – 2,4% населення. Це значно більше 5 млн (0,5% населення) у 1970 році. Уряди не впорались із ситуацією превентивно, підвищивши пенсійний вік: робочий вік у багатих країнах збігає у 64 роки – саме так, як це було в 1970-х роках. Отже, зростання пенсійного навантаження уникнути було практично неможливо.
Оскільки витрати на людей старшого віку є загальними – наприклад, у європейських країнах дуже мало приватного пенсійного забезпечення – велику кількість цих коштів одержують забезпечені люди. За нашими підрахунками, у країнах ОЕСР від п’ятої частини до третини всіх пільг, у найширшому розумінні, отримують 20% найзаможніших домогосподарств. Уряд США витрачає близько $400 млрд, або близько половини військового бюджету країни, на пільги для цих 20%. У 2019 році середнє домогосподарство з 1% найбільш заможних отримувало $16 000 урядовими пільгами, включно з програмою Medicare та соціальним забезпеченням.
Пільги для населення, що працює, зростали ще більш швидкими темпами. У 1979 році найбідніша п’ята частина американців отримувала соціальну допомогу, яка відповідала приблизно третині їхнього доходу. Наприкінці 2010-х відсоток зріс до 70%, і він збільшився після початку пандемії COVID-19. Схожа ситуація спостерігається в Канаді та Фінляндії – країнах зі схожою кількістю статистичних даних. Витрати мають ефект храповика (механізм, що не дозволяє процесам повернутись у зворотний бік. – Mind). Наприклад, починаючи з 1970-х років, кількість американців, які отримують продовольчі талони, подвоїлася – до однієї з восьми осіб. Під час рецесії їхня кількість зростає зі швидкістю ракети; далі падає, як пір’їнка.
По всьому світу уряди ставали більш щедрими в часи негараздів. Під час пандемії вони «поливали» грошима працівників і компанії, які зазнали проблем, так само як і тих, хто взагалі-то нормально порався і без допомоги. Під час енергетичної кризи 2022 року велика кількість урядів втратила будь-які пильність і стриманість. Навіть німецький уряд, історично один із найбільш економних, витратив 4,4% ВВП на зменшення впливу на компанії та домогосподарства. Останнім часом уряди почали втрачати кордони. В Італії проєкт із заохочення громадян робити свої будинки «зеленішими» геть вийшов із-під контролю, поглинувши на сьогодні 200 млрд євро, або 10% ВВП країни.
Де брати гроші?
Зростання витрат на пільги не обов’язково стає проблемою, якщо уряди здатні ефективно й адекватно фінансувати себе. Підручники з економіки стверджують, що суспільні кошти – це співвідношення зібраних податків і витрат на соціальне забезпечення. Тож оцінювати треба не обсяг перерозподілу – значення має виключно дизайн системи. Так, скандинавські країни тривалий час наслідували великі країни з ринковою економікою, що процвітає, фінансуючи перерозподіл за допомогою високої ставки ПДВ, але утримуючи низьким податок на капітал, що насправді гальмувало розвиток.
Проте останніми роками політики орієнтувалися на те, що будь-які додаткові витрати можливі за умов збільшення податків. З 1960-х до 1990-х років обсяг податків – складова ВВП країн першого світу – стабільно зростав. База даних податкових реформ, яку створив МВФ (востаннє оновлена 2018 року), демонструє, що у 1970-х і 1980-х роках реформи були спрямовані порівну на підвищення та зменшення оподаткування, однак останнім часом йдеться лише про зменшення податків.
На 2022 рік близько 85% реформ щодо податку на доходи фізичних осіб у заможних країнах припали на зменшення й лише 15% – на збільшення. Найбільшою реформою останнього десятиліття було несамовите зменшення податків Дональдом Трампом у 2017 році. Ані сам Трамп, ані його конкурентка-демократка Камала Гарріс, не обіцяють тверезого підходу до фінансового управління найближчими роками. Для збільшення доходів сьогоднішні уряди вдаються до численних хитрощів. Відповідно до наших підрахунків у 2022 році федеральний уряд, уряди штатів і місцеві уряди США залучили $80 млрд від штрафів, зборів, пені та домовленостей – втричі більше, ніж у 1960-х і 1970-х роках, якщо вимірювати в частках ВВП.
Політики, які провалюють підвищення зборів, постають перед вибором. Або мати значний фіскальний дефіцит: цього року уряди країн першого світу мають загальний дефіцит у 4,4% ВВП, навіть коли економіка перебуває у нормальній формі. Або ж фінансувати дедалі більш щедрі пільги, скорочуючи інші статті. Попит на соціальні послуги зростає неймовірними темпами. У 2022 році середня заможна країна витрачала на це 24% ВВП – так само як і в 1992-му. Проте відтоді зайнятість у державному секторі, як частка від загальної кількості працевлаштованих, невпинно скорочувалася. Страждають усі галузі: від державної системи охорони здоров’я до освітньої сфери та громадського порядку.
Ще одна історична роль уряду – зараз занедбана – створення ефективної бюрократії. Цей показник і справді важко обчислити, проте дослідникам вдалось. У досліджені, проведеному аналітичним центром Інститут Берггрюна та Каліфорнійським університетом, поєднані об’єктивні дані на кшталт податкових надходжень і суб’єктивні, як-от рівень корумпованості. Мета – виведення показника «державної спроможності». У країнах «Великої сімки» цей показник падає. Такі самі показники демонструє і «суворий та неупереджений індекс державного регулювання», створений іншим аналітичним центром V-Dem, у якому за основу взято показник поваги до закону з боку державних службовців.
До чого це все може призвести?
Наслідки занепаду державної спроможності проявляються всюди. Деякі – малопомітні. У США часовий проміжок між отриманням дозволу на будівництва та власне початком будівництва подвоївся в порівнянні з початком 1990-х. Будівельники мають заповнити безліч анкет і формулярів. У Великій Британії адміністративні суди стикаються з браком суддів, тому розгляд справ на кшталт неправомірного звільнення чи расової дискримінації призначаються на 2026 рік. П’ять років тому сайт паспортного сервісу Австралії містив попередження, що час розгляду анкети – «три тижні»; два роки тому він змінився на «до шести тижнів»; минулого року – «мінімум шість тижнів».
Також уряди стають менш готовими та менш здатними на великі проєкти. Зараз навіть неможливо уявити реалізацію проєкту на кшталт будівництва Емпайр-Стейт-Білдінг, який свого час було побудовано за рік. А у 1930-х це було цілком можливо. Ба більше, протягом ХХ століття уряди інвестували великі кошти в дослідження та розробки, R&D, намагаючись пришвидшити за їхньої допомоги економічне зростання. Ініціативи на кшталт DAPRA, запущеної в США для розробки та поширення новітніх технологій, демонструвала розмір урядових амбіцій. У 1950-х і 1960-х роках уряди, зокрема Німеччини та Японії, побудували мільйони квадратних метрів соціального житла та мільйони кілометрів доріг.
Зараз політики просто хочуть дотягнути до завтрашнього дня. Витрати на «латання дірок» пріоритетніші за великі проєкти. Джо Байден багато казав про промислову політику, яка мала створити багато нових робочих місць і зменшити залежність США від Китаю. У підсумку витрати на цей напрямок незначні. В інших країнах світу також зменшується обсяг інвестицій, а R&D-ініціативи згортаються.
По всіх країнах ОЕСР частка держави в галузі R&D не перевищує 10%, що значно менше за повоєнні роки. Уряди перестали бути осередком інновацій. Майже всі останні технологічні прориви – зокрема, штучний інтелект – з’явились у приватному секторі.
Уряди майже цілковито втратили зацікавленість у реформах, спрямованих на зростання, на кшталт змін до трудового законодавства. У 2020 році економіст із Гарвардського університету Альберто Алесіна, разом із колегами з МВФ та Джорджтаунського університету, опублікував результати дослідження рівня впровадження структурних реформ – наприклад, регуляторних змін – з плином часу. У 1980-х і 1990-х роках політики у країнах розвинутої економіки проводили багато реформ. До 2010-х реформи майже зупинилися. Наразі аналіз даних з ОЕСР свідчить, що заяви політичних партій вдвічі менше спрямовані на зростання в порівнянні з 1980-ми роками.
Гіганти не можуть перебувати в лісі вічно. Життя з бюджетним дефіцитом задля постійного фінансування пільг згодом стане занадто дорогим – Греція та Італія пересвідчилися в цьому у 2010-х. На якомусь етапі населення, втомлене від слабкого економічного зростання та погіршення якості послуг, почне вимагати від політиків ухвалювати складні рішення. Проте «лісові гіганти» непохитні. Зацікавлені сторони сформовані, перевірені рішення діють і набагато простіше жити сьогоднішнім днем. Система живе власним життям.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
