Які українські фільми подивитися на 53-му кінофестивалі «Молодість»: кохання у Бучі, антарктична експедиція, порцелянові витвори й не тільки
Стрічки про евакуацію літніх людей, подорож до Антарктиди та «медовий місяць» в окупації
53-тя едиція КМКФ «Молодість» проходить у Києві з 26 жовтня до 3 листопада. Традиційно, кінофестиваль демонструє близько 200 фільмів, які знайомлять глядача із сучасним молодим кіно, а також світовими кінохітами з Берлінале, Канн, Венеції тощо.
Цьогорічний фестиваль проходить під гаслом «Кіно, що залишає сліди».
Які фільми варто не пропустити на 53-й «Молодості», читайте у добірці Mind.
«Dear Beautiful Beloved» (реж. Юрій Речинський)
Обшарпані стіни старого будинку. Британська волонтерка Елізабет заходить до квартири літньої жінки. Всюди безлад, що свідчить про те, що господиня мусила швидко зібрати речі. Літня жінка не може рухатися самостійно, тому її кладуть на ноші й виносять на вулицю, де завантажують у невеликий автобус. Це сцена евакуації літніх та хворих людей із зони бойових дій в Україні. Літо 2022 року. Війна триває.
У другій історії військові судмедексперти збирають рештки тіла молодого солдата на полі бою. Тіла перевозить кремезний чоловік з позивним «Бульдозер», який вже три дні безперервно за кермом. Його завдання – доставити тіло із Східної України до Львова. По дорозі він робить численні зупинки, отримуючи дзвінки від родичів загиблого, які питають, коли він прибуде. Напружений і виснажений, водій жартує з волонтеркою-помічницею, що зараз найбільше мріє про горілку і сауну.
«Dear Beautiful Beloved» – це документальний фільм про живих і мертвих, про їхню останню подорож із зони бойових дій у безпечніші місця. Старі знаходять притулок у будинку для літніх людей «Океан доброти» в Дніпрі, а тіла українських солдатів доставляють їхнім родинам. «Дорогий, прекрасний, коханий», – ридає мати над тілом сина, тримаючи його за руку й гладячи по голові.
Юрій Речинський, чий попередній фільм «Січень-березень» продюсував Ульріх Зайдль, не цурається показувати жорстокі реалії. Він зафіксував найінтенсивніші кадри впливу війни на сучасну Україну. Під об’єктивом операторів Сергія Стефана Стеценка та Серафіна Шпітцера опинилися найбільш вразливі групи – хворі та літні люди.
«Антарктида: Щоденники війни» (реж. Володимир Хомко)
Коли на початку 1990-х Україна виборола собі незалежність, наукова програма дослідження Антарктиди, на жаль, залишилась пріоритетом російської метрополії. Але у 1996 році Україна придбала Британську антарктичну станцію «Фарадей» лише за £1, що дозволило країні повернутися до дослідження полярних регіонів.
У 2022 році, на тлі руйнівного російського вторгнення, 20-річний Володимир Хомко разом з невеликою командою інших науковців вирушив у новаторську 27-му Українську антарктичну експедицію.
Очима Вови ми спостерігаємо за нелегкими шляхами чотирнадцяти українських вчених, які борються з особистим впливом війни та абсолютною ізоляцією станції. А ще постає болючіше запитання: «Залишитися і виконувати свій обов'язок науковців чи повернутися на батьківщину, охоплену хаосом?»
Володимир Хомко – молодий режисер та оператор, який із самого дитинства захоплювався кінематографом. Він вивчав комп'ютерні технології у Львові, що дозволило йому поєднувати технічні навички з творчим підходом до оповідання людських історій у кіно. Володимира завжди тягнуло до пригод – він подорожував автостопом Європою, а також зокрема досліджував глибини Туреччини, знімаючи захопливі історії та пейзажі крізь об'єктив своєї камери. Його документальний фільм «Антарктида: Щоденники війни» став повнометражним дебютом.
«Порцелянова війна» (реж. Брендан Белломо, Слава Леонтьєв)
Слава Леонтьєв і його дружина Аня Стасенко працюють із порцеляною. Слава створює вироби, а Аня розмальовує їх у природні мотиви. Також Слава – колишній боєць спецназу, який зараз навчає цивільних, як брати до рук зброю, щоб захистити свої домівки від російських загарбників. У фільмі «Порцелянова війна» пара режисерів Леонтьєв і Белломо проводять паралелі між руйнуванням і творенням, між крихкими, але вічними керамічними виробами та зруйнованою, але незламною Україною.
У кожному кадрі фільму нормальне життя намагається пробитися крізь воєнні реалії. Контраст між тендітними виробами та суворими військовими буднями не викликає сумнівів, хоча «Порцелянова війна» інколи використовує це надто очевидно. Наприклад, коли показують білу порцелянову сову на тлі зруйнованої будівлі чи малу фігурку ящірки серед навчальних військ. Герої тихо збирають керамічних равликів, а потім впевнено розбирають автомат Калашникова. Фільм повен подібних контрастів, а сюжет супроводжується інтенсивними співами гурту DakhaBrakha.
Брендан Белломо – відзначений нагородами кінорежисер і режисер рекламних роликів. Володар студентської премії «Оскар» за режисуру, у 2017 році він співпрацював з легендарною фотографинею Енні Лейбовіц над її глобальною виставкою «Women: New Portraits». Його режисерський дебют – документальний фільм «Порцелянова війна» – отримав Гран-прі журі на фестивалі Sundance 2024.
«Медовий місяць» (реж. Жанна Озірна)
Фільм починається зі сцени кохання у новій, щойно відремонтованій квартирі. «Тарзан знайшов свою Джейн», – жартує Тарас, обіймаючи Олю, яка весело сміється. Проте «медовий місяць» триває недовго: після святкування новосілля з друзями пара прокидається від звуків вибухів – почалася війна, а вони ще навіть не встигли розпакувати всі речі.
«Медовий місяць» майстерно використовує обмежений бюджет, який режисерка Жанна Озірна отримала завдяки програмі Biennale College Cinema Венеційського кінофестивалю. Єдина локація додає фільму напруги, створюючи атмосферу трилера: клаустрофобія та параноя посилюються. Головні герої, які застрягли у своїй квартирі після того, як російські військові облаштували штаб у їхньому будинку, змушені приховувати свою присутність. Один розбитий предмет або необережний крок можуть миттєво видати їх ворогу. У кадрі царить постійне напруження, тиша та страх перед невидимою загрозою.
Жанна Озірна – не лише талановита режисерка, яка створила короткометражні фільми «Bond» і «Благодать», але й акторка. Вона також зіграла у фільмі Романа Бондарчука «Редакція», що вийде у вітчизняний кінопрокат з 28 листопада.
«Квіти України» (реж. Аделіна Борець)
Старенький будинок Наталії на околиці Києва оточений багатоповерхівками. Проте ця непохитна немолода жінка створила тут власний маленький рай: кози вільно гуляють та застрибують на сусідські авто, рози розквітають на городі, а кури старанно несуть яйця. Наталія бореться із забудовниками та сміливо відкидає неодноразові спроби купити цю ділянку, навіть коли дізнається, що та коштує мільйон гривень.
Коли на Україну нападає Росія, жінка зберігає свою зовнішню безтурботну стійкість: поки всі навколо вимикають світло вночі, її будинок випромінює тепле і затишне сяйво. Лише її колишній чоловік В'ячеслав, з яким вона живе, проявляє занепокоєння. Він, маючи російський паспорт, організовує свій виїзд з України до Польщі, а також, переживаючи за Наталію, показує місця, які були б найбезпечнішими під час повітряної тривоги.
Портрет анархічної, стійкої жінки, створений Аделіною Борець, знаходить власний унікальний тон, демонструючи просте повсякденне життя протягом усіх пір року, яке, незважаючи на погіршення ситуації, виглядає життєрадісним.
«Квіти України» – це документальний фільм про катастрофу. Але це і ода життю.
Аделіна Борець народилася у Маріуполі, вона – режисерка та сценаристка, відома за фільмом «Райський дім» (2021) і короткометражкою «Обережно, добрий пес» (2024).
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
