Військова служба Діснея, Ейзенхауера та Макнамари. Чого їх навчили дві світові війни

Військова служба Діснея, Ейзенхауера та Макнамари. Чого їх навчили дві світові війни

Навіщо в Гарварді вивчають армійський шлях цих непересічних лідерів

Військова служба Діснея, Ейзенхауера та Макнамари. Чого їх навчили дві світові війни
Фото: DR

Час, який Волт Дісней провів у Парижі в останні дні Першої світової війни, допоміг йому перетворитися на підприємця та візіонера, здатного до створення улюбленого мільйонами бренду. Дуайт Ейзенхауер і Роберт Макнамара завдяки військовій службі дізналися про силу смиренності та навчилися мотивувати підлеглих. Роберт Сімонс, професор Гарвардської бізнес-школи, для свого курсу «Змінюючи світ» дослідив вплив, який служба в армії справила на цих трьох лідерів, які беззмінно посідають перші місця в рейтингах «прикладів для СЕО» американських компаній.

«Ці лідери надзвичайно багато дізналися про зосередженість на місії та дисципліну, що притаманна армії. У війську є відчуття служіння, чіткий обов’язок перед оточенням і готовність до самопожертви», – вважає професор Роберт Сімонс.

На його думку, система військового управління та ризик для життя дуже швидко навчають важливому. «Ми часто демонструємо найкращі показники у стані стресу. У бізнесі ми називаємо це стрес-тестуванням. В армії елітні підрозділи постійно стрес-тестують своїх людей, щоб переконатись у здатності правильно зреагувати», – каже професор.

Сімонс перетворив на кейси для вивчення вже понад 23 біографії непересічних лідерів із військовим досвідом, який і зробив їх успішними. На них, вважає він, бізнес-лідери можуть багато чого навчитись.

Дуайт Ейзенхауер: «Не бійся спитати інших, що ти робиш не так»

Військова служба Діснея, Ейзенхауера та Макнамари. Чого їх навчили дві світові війни

Син молочника із залізничної станції у західному Канзасі, Ейзенхауер із дитинства захоплювався військовою історією та футболом. Завдяки цьому він уникнув батьківського шляху на місцеву маслоробню й подав документи до Військової академії США Вест-Поінт.

Коли травма коліна завершила його футбольну кар’єру, Ейзенхауер перекваліфікувався на «чірлідера» – він збирав кадетів напередодні ігор й організовував гарячу підтримку команді академії. Крім того, він захопився футбольними стратегіями – і став настільки в цьому вправним, що був запрошений тренувати молодшу команду академії.

Терпіння стало суперсилою Ейзенхауера та допомогло навчитися гри «у довгу» – працювати під керівництвом інших і вчитися виявляти в людях найкращі риси. У тренувальному таборі у Джорджії під час Першої світової війни він створив мініатюрну копію поля бою та спав просто неба разом зі своїми підлеглими під час навчань. На тій першій офіцерській посаді він сприйняв стратегію лідерства, якої дотримувався на шляху до Білого дому: уважно розпитував підлеглих про їхню критику справ і рішень та обов’язково питав, що б вони радили поліпшити.

Призначений на службу під керівництвом армійського високопосадовця, Дугласа Макартура, Ейзенхауер занурився в детальний аналіз подій Другої світової війни, яка почалася в Європі та Азії. Терпіння та змагальний дух впливали на його ставлення до виснажливих 18-годинних робочих днів: «Моїм завданням в армії було зробити так, щоб усі, на кого я працював, жаліли, коли мені наказували перейти до виконання інших обов’язків», – писав він.

Він був здатний до самокритики. У День «Д», дату початку висадки в Нормандії військ союзників, що змінила загальний перебіг війни, командир Дуайт готувався до перемоги, проте мав заготовлену промову перед своїми людьми на випадок провалу плану.

Все інше стало надбанням історії: Ейзенхауер став президентом США, застосовуючи набуті під час військової кар’єри навички для головування в Білому домі. Він залишив офіс із вищим рейтингом, аніж на початку своєї каденції. А під час перебування на посаді президента дослухався до «банди» – групи корпоративних лідерів, яких він призначив своїми радниками, наголошуючи, що «має дізнатися цінність долара».

«Військовий досвід стосується смиренної готовності до війни та стратегічної здатності перемогти ворога, – коментує кейс президента Роберт Сімонс. – В успішному бізнесі рівнозначно важливі обидві складові: вміння будувати й розуміти стратегію та накопичувати ресурси для завдання максимальної тактичної шкоди, а також здорова повага до конкуренції, яка допомагає ставати краще».

Волт Дісней: «Радій навіть під тиском»

Військова служба Діснея, Ейзенхауера та Макнамари. Чого їх навчили дві світові війни

Завзятий карикатурист, Волт Дісней виявився не менш завзятим патріотом і прихильником військової служби за часів Першої світової війни. 1917-го, у віці 16 років, він повідомив батьків про бажання вступити до лав армії, кажучи: «Не хочу, щоб мої діти питали мене, чому я не був на війні, чи не прогуляв я її».

Проте він був занадто молодий для військової служби, тож долучився до місії Червоного Хреста та поїхав за океан як водій машини «швидкої допомоги». У Парижі він знайшов собі заняття до душі й возив військове командування по зустрічах містом. У свою роботу він примудрився додати веселощів і театральності, вкривши свою зелену військову машину картонними фігурками та зробивши її рухомим маяком американського підприємницького духу, що вимагав веселощів навіть попри війну.

Крім того, під час перебування в охопленому війною Парижі, він скористався своїми художніми вміннями задля заробітку, разом зі знайомим перетворюючи німецькі каски на «військові сувеніри» та розфарбовуючи їх, наче ті були в бою.

Інше вже стало частиною історії американського бізнесу: він ніколи не відмовлявся від своїх мультфільмів, нескінченно покращуючи та перемальовуючи їх, роблячи відомим Мікі Мауса й розвиваючи свою імперію Діснея.

«Місією Діснея було створення радості та веселощів для людей. Це видно із самого дитинства, – каже Сімонс. – Його підприємницький запал, що яскраво проявився на вулицях Парижу, підкреслив його грайливість разом із відчуттям потреби в служінні у складні часи».

Роберт Макнамара: «Переконайся, що дані правильні»

Військова служба Діснея, Ейзенхауера та Макнамари. Чого їх навчили дві світові війни

Роберта «Боба» Макнамару нещадно критикують за його статистичний підхід до В’єтнамської війни на посаді міністра оборони США, при цьому схвалюють такий саме підхід за часів роботи у Ford Motors.

Розумний і схильний до економіки та логіки, Макнамара у свої 24 роки став наймолодшим запрошеним професором в історії Гарвардської бізнес-школи – незабаром після здобуття в ній диплому у 1939 році. Коли бізнес-школа в часи Другої світової війни зупинила роботу, Роберта Макнамару попросили організувати та провести навчання принципів статистичного контролю для військових.

Нездатний служити через поганий зір, він усе одно хотів бути ближче до подій і влаштувався в Лондон допомагати офісу Адміністрації статистичного контролю США. Тут він за допомогою статистичної інформації спромігся налагодити відстеження пересування військ і логістики їхнього забезпечення, ефективності бомбардувань, а також американських втрат.

Після закінчення війни зв’язки Макнамари серед військових привели його до компанії Форда, де він швидко зробив кар’єру завдяки навичкам, отриманим під час служби. Він приділяв значно більше ваги цифрам, а не емоціям, що дозволило йому очолити корпорацію, тримаючи ситуацію під жорстким фінансовим контролем. Він лише два місяці попрацював керівником Ford Motor, коли Джон Кеннеді запросив його очолити Міністерство оборони. Макнамара погодився, кажучи, що волів «додати ефективності $40-мільярдній компанії».

Оскільки США підтримували Південний В’єтнам, Макнамара у свій перший візит пояснив, що бажає бачити поліпшення показників у кількох категоріях, зокрема кількості зброї на полі бою, кількості атак проти Північного В’єтнаму та кількості вбитих і захоплених у полон солдат противника. Його тиск призвів до того, що командири передавали фальсифіковані дані, які поліпшували видимість ситуації та призвели до сумних наслідків.

Макнамара запізно зрозумів свою помилку – і поплатився роботою. Згодом він вдало керував Світовим банком, але вже після того, як покаявся у своїй «надмірній впевненості» у цифрах.

«З гарного – Макнамара був корисним для поліпшення ефективності всіх організацій, у яких працював; з негативу – він не зміг якісно впровадити гарний інструмент у військовій справі, – резюмує Сімонс. – Важливо не менше вчитись на помилках, аніж на перемогах, і піддавати сумніву думку, що ти маєш усі відповіді та можеш усе перекласти на мову статистичних даних».

У випадку, якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію. Або надішліть, будь-ласка, на пошту [email protected]
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло