Стратегія Трампа: чи працює «Теорія божевільного»?
Чинному президенту США подобається думати, що його непередбачуваність є його активом
Запровадження та скасування нових мит, потім знов запровадження, але проти інших країн, припинення міжнародної допомоги й цілковите переформатування урядових фінансових потоків США, пропозиції, що межують із погрозами – захопити Панамський канал, Гренландію та сектор Газа. Туманні натяки щодо можливого розвитку російсько-української війни, обіцянки допомогти в обмін на рідкісноземельні мінерали. Здається, Дональд Трамп несповна розуму й не усвідомлює, що робить.
А може, це божевілля – удаване? Деякі спостерігачі стверджують, що 47-й президент США діє за певним алгоритмом, при цьому чітко розуміючи, що робить і на які результати розраховує. Але існує доволі високий ризик їх не отримати.
У виданні Foreign Policy вийшов текст професора міжнародної політики в Юридичній і дипломатичній школі Флетчера при Університеті Тафтса Деніеля Дрезнера. Він стверджує, що поведінка Трампа-міжнародника цілком вкладається в так звану «Теорію божевільного», більш відому за часів холодної війни й уперше згадану ще Ніколо Макіавеллі. Mind пропонує адаптований переклад цього матеріалу.
Коли Дональд Трамп уперше взяв участь у президентських перегонах, його поведінку можна було назвати божевільною – у будь-якому сенсі цього слова. Він легко зривався та демонстрував гнів та емоції під час кампанії. Беручи участь у попередніх дебатах всередині Республіканської партії, він піддався емоційному пориву, сказавши, що «радо вдягне мантію гніву», оскільки вважає, що в країні «бардак» і нею керують некомпетентні особи.
Трамп і «синдром Ніксона»
Трамп переконує всіх, що є окремим типом божевільного. Заява за заявою він наполягає, що буде дещо іншим типом президента, ніж його попередники, адже воліє бути дещо більш «скаженим і непередбачуваним». В інтерв’ю 2015 року він наводив вислів одного з бізнесменів про себе: «У Трампі є непередбачуваність – і це чудово». У своїй першій зовнішньополітичній промові тієї кампанії він розкритикував дипломатію часів Барака Обами, додавши: «Ми, як країна, маємо бути більш непередбачуваними».
Хоча вислови Трампа відрізняються від того, що казав один із президентів США за часів холодної війни, поточні настрої цілком відповідають лінії Річарда Ніксона, який легко впадав у гнів – і природно, і штучно.
Ба більше, як розповідав колишній голова адміністрації Білого дому, саме Ніксон вигадав термін «Теорія божевільного». Вона була потрібна президенту для того, щоб продемонструвати Північному В’єтнаму: керманич Сполучених Штатів здатен на будь-що задля припинення В’єтнамської війни – аж до застосування ядерної зброї. Суть теорії полягає в тому, що лідер, який поводиться, наче здатен на будь-що, має ліпші шанси спонукати інших світових лідерів до кроків, яких би вони не зробили в іншому випадку.
Згодом Ніксон заперечував, що такі розмови взагалі точилися, проте історія «контрольованого божевілля» простежується аж до часів Ніколо Макіавеллі. Крім того, останніми роками проводились її теоретичні дослідження – вони доводять, що, за визначених умов, принципи «Теорії божевільного» можуть зарадити позиціям Трампа.
Чи може бути «Теорія божевільного» від чинного президента США наскільки скаженою, що аж дієвою?
У деяких випадках, що мали місце за його першої каденції, Трамп цілеспрямовано культивував імідж людини дещо несповна розуму. Найяскравіше це проявилось у його підходах до Північної та Південної Кореї.
Дві Кореї – один підхід
Майже увесь 2017 рік Трамп посилював риторику проти Північної Кореї, сказавши журналістам, що «краще Північній Кореї ніколи більше не погрожувати Сполученим Штатам… Бо погрози будуть зустрінути вогнем, гнівом і застосуванням сили, якого світ раніше не бачив». У промові на Генеральній Асамблеї ООН президент США назвав північнокорейського лідера Кім Чен Ина «Ракетником» та пообіцяв, що Сполучені Штати здатні «повністю знищити Північну Корею».
Згодом такий саме підхід поширився на відносини із Південною Кореєю. У 2017 році настав час наново укласти Угоду про вільну торгівлю між двома країнами. Видання Axios тоді повідомляло, що Трамп прямо наказав очільнику делегації Роберту Лайтгайзеру розповідати південнокорейським колегам, що він несповна розуму: «Ти їм скажи, що «той хлопець такий скажений, що щохвилини може утнути будь-що… Скажи, що, якщо вони не погодяться на наші умови, той навіжений узагалі скасує угоду».
Ключовою думкою статті була така: «Багато світових лідерів вважають президента божевільним – і він вважає таку репутацію своїм активом».
Кепкування з Ина скінчилося після трьох зустрічей на найвищому рівні, наслідком яких не стало щось більше за офіційні світлини. Угода про вільну торгівлю була переукладена – насправді, з мінімальними змінами.
Проте прихильники Дональда Трампа все одно наполягають на тому, що той покращив умови для Америки. Попри всі балачки та вихваляння, угода з Південною Кореєю небагато дала США, а Північна Корея якщо й припинила ракетні випробування, то лише на короткий строк – без потреби виконувати будь-яку з шалених погроз Трампа. Інакше кажучи, він поводився ірраціонально, але із цілком раціональних причин.
Це дещо відрізнялося від того, що члени команди Трампа та його підлеглі розповідали журналістам – що той поводиться, неначе з глузду з’їхав. Ця теза повторювалася достатньо часто, щоб спровокувати журналіста CNN Джима Шуто написати книжку про зовнішню політику Трампа під назвою «Теорія божевільного».
У іншому доробку, книжці «Жах» Боба Вудворда, йдеться про те, що колишній секретар апарату Білого дому Роб Портер третину свого часу витрачав, відмовляючи Трампа від його імпульсивних ідей. Вудворд у своїй книжці робить висновок, що Сполучені Штати «залежали від слів і дій емоційно нестабільного, мінливого та непередбачуваного лідера».
Історичний екскурс
Ідея про те, що, діючи як божевільний, лідер може досягти більшого в політиці, має значно глибші корені, аніж президентство Ніксона. У своїх «Роздумах про першу декаду Тіта Лівія» Макіавеллі пише, що «у деякі часи дуже розумним буде удавання божевілля».
У перші роки холодної війни стратеги Деніель Еллсберг і Томас Шеллінг досліджували можливі переваги культивування репутації божевільного в ситуації примусу до переговорів. У своїй книжці «Стратегія конфлікту» Шеллінг написав, що «абсолютна та безумовна раціональність лише зрідка буває перевагою в конфліктних ситуаціях». Якщо оточення вважає, що безумець може зробити що завгодно, якщо не одержить бажаного, загроза ескалації зростає, роблячи логічними збільшення зусиль для її деескалації.
Ані Еллсберг, ані Шеллінг ніколи не радили президентам США поводитися в такий спосіб. Врешті-решт, жоден із них не вірив, що така поведінка буде вигідною протягом тривалого часу. До останнього наукова література з «Теорії божевільного» дотримувалася скептичного підходу до питання її успішності. Наприклад, майже всі особисті роздуми та наукові дослідження погоджуються з тим, що «божевілля» Ніксона не мало майже жодних позитивних чи затребуваних наслідків.
Шанси для божевільних
Новітні дослідження, варто зазначити, менш скептичні. Професорка Пенсільванського університету Розанна Макманус докладно аналізує цю теорію. І її дослідження доводять, що за доволі рідкісного збігу обставин така стратегія може спрацювати.
Хитрість здатна принести користь лідерам, яких вважають божевільними, через екстремальні вимоги, а не через екстремальну тактику, а також тим, хто застосовує її в окремій ситуації, а не має такої постійної особливості характеру.
Інакше кажучи, учасники, для яких є важливою одна тема, і лише ця тема, справді можуть мати зиск від цього уявного божевілля. У своїй науковій праці, що ґрунтується на дослідженнях, Розанна Макманус стверджує, що скажений підхід «може згодитись у кризових перемовинах… коли репутація божевільного вже не важлива». Це доволі влучно описує поведінку Дональда Трампа. Інші новітні дослідження доводять, що непередбачуваність як стратегічна доктрина також здатна мати переваги.
Надто «божевільний», щоб це було правдою
Проте більшість фактів свідчать, що Трампу навряд чи вдасться ефективно використовувати цю стратегію протягом другої каденції. Однією з головних причин цього є розуміння, що його попередні спроби примушувати до торгів були марними. Результати економічного примусу, який застосовувала його адміністрація, виявилися доволі незначними. Найбільшої зовнішньополітичної перемоги – Авраамові угоди 2020–2021 років – досягнуто завдяки численним поступкам, а не погрозам із боку «божевільного».
«Шаленство» Трампа більше впливає та краще спрацьовує із союзниками США, аніж із супротивниками. Група країн, знервованих його погрозами вийти з давно усталених альянсів і торговельних угод, принаймні висловили вірність США.
Але Трамп не звернув на це увагу, намагаючись якнайшвидше увійти до кола автократичних лідерів росії та Китаю, щоб розіграти карту «божевільного» перед ними. З Іраном ця стратегія спрацювала суперечливо. З одного боку, Трамп дозволив удар дронами, внаслідок якого був убитий Касем Сулеймані, командир сил «Аль-Кудс» – але лише після того, як в останню мить скасував удар у відповідь на іранські атаки по Саудівській Аравії.
Це створює ще одну проблему: більшість лідерів інших країн вже особисто знайомі з його правилами. Однією з причин провалу гри Ніксона були радянські дипломати, які роками досліджували його на інших посадах та чудово розуміли, що його поведінка є лише грою. Один із них згадував: «Містер Ніксон регулярно перевищував свої очікування». Попередня каденція Трампа зробила його більш передбачуваним для інших лідерів.
Перше правило Теорії божевільного полягає в тому, щоб нікому не казати про використання «Теорії божевільного». Проте сподіватися на те, що Трамп здатен про це змовчати – марна справа.
Нарешті, як наголошують дослідники, успішні кризові перемовини потребують двох елементів. По-перше, учасники мають бути впевненими, що їхній співрозмовник готовий втілити в життя погрози, чого б це йому не коштувало. По-друге, вони мають розуміти, що будь-які погрози стануть неактуальними в момент досягнення домовленостей. Поведінка «божевільного» спрощує перший елемент та ускладнює другий. Або, якщо простіше: якою є ймовірність того, що закордонний лідер повірить Трампу?
Як зазначила у своєму листі дослідниця Розанна Макманус, «ті, кого насправді вважають божевільними, не здатні мати зиск від своєї божевільної репутації».
Намагання Трампа повторно використати «Теорію божевільного» у міжнародній політиці навряд чи спрацює під час другого президентського терміну, проте він точно це спробує. Трамп є людиною небагатьох стратегій, і «удаване божевілля» – одна з них. Його політичні соратники ще під час першої каденції констатували, що той зрідка грає у тривимірні шахи: «Найчастіше він просто з’їдає фігури».
Викликає занепокоєння той факт, що президент США вважає, ніби здатен так поводитись і зараз, хоча весь світ може вважати навпаки. Неймовірна подорож із залу суду, де Трампа засудили за численні махінації, до Білого дому може переконати його, що він «фартовий». Як заявив один із політичних радників Трампа в інтерв’ю Politico, «він пережив два замахи на життя, численні звинувачення – і зараз він відчуває себе невразливим та бадьорим, як ніколи раніше».
Проблема в тому, що Трампу, аби довести всім, що він дещо скажений, доведеться виконувати свої погрози й обіцянки. Це може спрацювати на користь його версії, а може й розкрутити маховик конфлікту, який вийде з-під контролю. Що само по собі є доволі божевільною ситуацією.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
