Голова найбільшої пацієнтської організації України: «При дефіциті закупівлі ліків у 12 млрд грн, українці переплатили за препарати в аптеках 20 млрд грн»

З початку 2025 року фармацевтична, а за нею й медична, галузь України зазнає пертурбацій. Виробники й аптеки пересварилися, звинувачуючи одне одного в завищених цінах на ліки. Громадяни своєю чергою скаржилися на різке зростання вартості препаратів і хаотичну різницю в ціні на той самий препарат у різних точках продажу. Врешті втрутилася держава, і з лютого уряд впроваджує глобальну реформу, покликану врегулювати ціноутворення на медикаменти та зробити їх доступнішими для пацієнтів.

На цьому конфронтація основних гравців ринку не припинилася. В інформпросторі час від часу з’являються «лякалки» від імені тих чи інших стейкхолдерів про те, що деякі аспекти реформи нібито призведуть до закриття аптек, ще більшого подорожчання ліків та обмеженого доступу до медикаментів.

Чого насправді очікувати пацієнтам і що для них змінилося за роки повномасштабної війни, чи ефективна реформа на фармринку та якою має бути політика ціноутворення на ліки, щоб відповідати інтересам громадян, наскільки загрозливою є ситуація з недофінансуванням закупівель медпрепаратів і як вплинуло на доступ до ліків припинення допомоги по лінії USAID – про все це Mind розпитав у Дмитра Шерембея, голови координаційної ради БО «100% Життя», найбільшої  пацієнтської організації України.

Про зміни для пацієнтів після початку вторгнення рф

– Що в діяльності БО «100% Життя» та у вашій особистій змінилося з початком повномасштабного вторгнення? Наскільки агресія росії вплинула на вашу основну діяльність?

– Ми ніколи не піарилися всередині країни, і для нас це було важливою тактикою поведінки, бо ми не збираємо гроші в людей, а працюємо з великими державними світовими програмами в Україні. Залучаємо ресурси у країну: чи то технічна допомога, чи то обладнання, ліки, чи то якісь нові знання. Приблизно за останні 6 років ми, як фонд, уже поставили 804 літаки технічної допомоги.

І в Міністерстві економіки ще до початку війни три-чотири роки поспіль ми були фондом №1 за обсягом залучених ресурсів в Україну. Після того як почалося повномасштабне вторгнення рф, наші програми сильно деформувались і стали орієнтовані на війну. Ми створили ланцюги життя для евакуації людей, систему шелтерів. Один із найбільших шелтерів у нас у Львові за рік він пропускає через себе тисячі біженців. І всі ці проєкти досі працюють.

Що важливо – кожен з осередків та представництв (у нас у кожній області є офіційне представництво) посилив і розширив свої програми роботи з допомоги людям. І звичайно, уже левова частка людей, яким ми допомагаємо, це загалом населення, яке постраждало від війни, не лише пацієнти. Тільки 1,3 млн людей ми годуємо весь рік і щороку.

– Що після 24 лютого 2022 року змінилося для пацієнтів України? Які нові цільові групи пацієнтів з'явилися, які напрямки допомоги відкрилися?

– У нас, звичайно ж, це була більше ad-hoc робота, відновлення чогось, допомога Міністерству охорони здоров'я (МОЗ). Скажімо, основний наш профіль зусиль – це допомога державним системам у поліпшенні їхньої роботи, або компенсація якихось прогалин. Наприклад, 2022 року закупили всю програму лікування для всіх громадян із вірусом імунодефіциту практично на два роки вперед для того, щоб це не лягло тягарем на бюджет країни. Завдяки програмі PEPFAR (Надзвичайна ініціатива президента США з надання допомоги у боротьбі з ВІЛ/СНІД) у лютому – квітні ми встигли знайти у світі та закупити цей обсяг ліків і розвезти їх по всій країні.

На сьогодні ми надаємо технічну допомогу Мінсоцполітики, Міноборони й у різній формі реалізуємо з ними різноманітні програми. Тобто ми, по суті, уже не так сфокусовані на пацієнтах.

Що змінилося для пацієнтів? Звичайно ж, війна – це супер обтяжливий фактор для будь-якої території, будь-якої інфраструктури та будь-якого напряму роботи. Тому що глобально ми маємо новий виклик під назвою «ментальне здоров’я». Окрім усіх людей, які отримали натуральне каліцтво, ментальне здоров’я стане в якийсь момент проблемою номер один після перемоги.

Про згортання USAID, партнерів і майбутнє медпрограм 

– Чи не зменшилася кількість партнерів з війною або через три роки війни?

– Ні, війна не вплинула. Але ми втратили найбільшого партнера – програму USAID. І це пов'язано не з війною, а з адміністрацією Білого дому. Я думаю, що для всіх великих фондів в Україні, які взаємодіяли з агенцією, це велика втрата. Це був великий обсяг допомоги з різних напрямків. І, що важливо, європейські партнери, з якими ми працювали чи працюємо, також мали у своїх ресурсах портфель американського фінансування. Коли USAID пішов не лише з України, а й з усього світу, вони зазнали фінансових втрат, і багато програм було скорочено, зокрема й для України.

– Наскільки припинення допомоги по лінії USAID вплинуло на доступ до ліків в Україні? Чи можна замінити ці обсяги допомоги?

– Так, це дуже важливе глобальне питання для України, не тільки для нас як для фонду, а й для уряду. Тому що 94% всіх своїх ресурсів USAID витрачало на технічну допомогу для державних структур. Обсяг вимірювався мільярдами доларів. Найбільшим грантоодержувачем в Україні різної донорської технічної допомоги є держава. Решта – це мікроскопічні ресурси порівняно з тим, що отримує держава. І, коли йде такий великий донор, це неймовірний виклик, оскільки неможливо дуже швидко знайти рішення, яке могло б компенсувати такий обсяг ресурсу.

Ми бачимо напрямок і для себе як для фонду, і для держави на Сході. Японія, Південна Корея – країни з високими економіками – мають у себе подібні до USAID агентства з технічної допомоги. Вони ніколи сильно та щільно не взаємодіяли з Україною. Звісно ж, першими будуть країни Євросоюзу. Але в будь-якому разі це велике завдання, яке треба розв’язати і державі, і нам, – побудувати нові канали гуманітарної допомоги, яка б надходила в Україну як ресурси, техніка тощо.

Найближчим часом, як мінімум чотири роки каденції Трампа, не з'явиться такої ж великої кількості можливостей, які пропонувала програма USAID. Допомога агенції Україні лише в галузі сільського господарства вимірювалася у $2 млрд, в енергетиці, освіті, будівництві та решті галузей – у мільярдах. Не існує у світі жодної інституції, жодного уряду, які б так багато зробили за часи незалежності для України як USAID.

– У травні силами вашої організації за допомогою міжнародних партнерів в українські лікарні та СНІД-центри доставлено АРВ-препарати й засоби для лікування гепатиту В, які є доволі дорогими. Але ми розуміємо, що це не регулярна допомога. Чи може настати якась стабільність у цьому питанні та що потрібно для цього зробити?

– Що важливо розуміти. Є ще одна агенція в США під назвою PEPFAR – ініціатива, започаткована Бушем, коли той був президентом. Місія ініціативи полягала в тому, щоб закрити глобальну епідемію СНІДу у світі методом технологічного доступу до ліків. Коли закривали USAID, автоматично закрили всі ініціативи, у тому числі програму PEPFAR. А в цій програмі була вся медична допомога для України щодо епідемій. Тож це завдало певної шкоди дитячим програмам лікування.

У якийсь момент програму PEPFAR було відновлено, вона залишається та працюватиме в Україні. Ми вдячні всім людям, які боролися в Америці за цю програму, і для України було закладено ресурси. І ми раді, що на найближчі два роки програма PEPFAR допоможе нам хоча б у цій сфері – зупиненні епідемій ВІЛ, гепатиту, туберкульозу. Бо це дуже знижує фінансове навантаження на систему охорони здоров’я.

Про (недо)фінансування української медицини

– Пацієнтів і медиків тривожить ситуація з недофінансуванням закупівель ліків через нестачу коштів у держбюджеті на медичні програми. Йдеться про 30–40%, залежно від напрямку. Наскільки, на вашу думку, загрозлива ситуація та як вплине на неї виділення урядом додаткових 3,1 млрд грн?

– Так, дефіцит 12 млрд грн – це лише в лікарських програмах. Міністр фінансів Сергій Марченко пішов назустріч МОЗ завдяки депутату Ользі Стефанішиній, яка успішно модерувала ці переговори, – під час війни виділено ще 3,1 млрд грн на всі програми лікування. Це значить, що мільйони українців отримають ліки.

Невоєнні втрати людей нікуди не зникають. Щодня, коли помирає людина у «швидкій», бо немає ліків, – це втрата для її близьких, але це втрата й для держави. І на цьому фронті боротьби за життя ми також не повинні спускати руки. Люди мають виживати. Вони мають приходити до лікарні, де буде технологія, яка їх врятує. Якщо вони потрапляють у «швидку», вони мають точно розуміти, що приїхала не просто порожня машина, у якій немає нічого і бригада нічого не зможе зробити. Медична система як імунітет країни має працювати далі на найвищих парах.

Так, це дефіцитний час, суперінфляція здорожує всі технології, жадібність фарміндустрії здорожує всі технології, аптечна монополія здорожує всі технології. Але в будь-якому разі це не означає, що треба розчаруватися й опустити руки. Я думаю, це все піддається редакції.

Про ціни в аптеках, змову та її наслідки

– Щодо інфляції та цін. Пацієнти жаліються, що ліки, особливо імпортні, стають все дорожчими. Що має робити держава в цій ситуації? Чи відповідає взагалі ця теза реальності?

– Так, я думаю, що коли ви зайдете в аптеку, то ви можете бути трохи шоковані. Якщо ви розглянете рух ціни впродовж п’яти років, то це 3-4-10-100-кратне подорожчання медикаментів. У цього явища немає такого інфляційного дзеркального індексу, це просто жадібність якихось людей і наднеконтрольований ринок, інфляція не має такої швидкості.

Дуже простий приклад: понад 80 млн німців, для яких потрібно 15 тис. аптек; українців трохи більше ніж 30 млн, і в нас близько 19 тис. аптек. Тобто це абсолютно неадекватний обсяг пропозиції на попит. У нас хлібних магазинів менше, ніж аптек.

По суті, що таке бізнес аптек? Це орендований кут, отримані ліцензії та продаж. Усе. У них немає лабораторій, складних систем зберігання, виробничих майданчиків, жодні вчені на них не працюють. Це просто бізнес оренди. Але через те, що існує змова, вони так забустували вартість медикаментів в Україні, що ми сьогодні шоковані. На жаль, ринок тягнеться до цієї високої вартості.

У нас є велика надія, що в якийсь момент державна система, особливо парламент, почне ставити у пріоритет як найвищу цінність життя людини, а не дохід людей. Не може бути дохід важливішим за життя. Це аморальний підхід. Коли життя дитини не таке пріоритетне, як дохід власника аптеки, це абсурд.

Я думаю, що війна, на жаль, має такий побічний продукт як безкарність, яка жодним чином не контролюється ані Антимонопольним комітетом, ані іншими структурами. Це призводить ось до таких цін, які тягнуть за собою подорожчання усієї інфраструктури та лікування абсолютно будь-якого захворювання. Це своєю чергою лягає тягарем на домашній бюджет кожної родини.

– За останніми даними Proxima Research, найбільші 5 аптек контролюють 64% роздрібного ринку за обсягами продажів. Як така структура ринку впливає на пацієнта? Ви щойно озвучили, що високі ціни в аптеках – це наслідок змови. Це позиція вашої організації?

– Так, ми її висловили офіційно, у нас опублікована офіційна позиція, ми її не приховуємо. Звісно ж, це змова. Звичайно, Антимонопольний комітет мав це все розбити. Але ми точно розуміємо, у якому стані зараз все перебуває: з кримінальними справами та з претензіями з усіх областей і галузей України до АМКУ, який нічого не робить.

Якщо простою мовою пояснити, то маркетинговий план – це додатковий прихований «податок» на кожну упаковку, яку забирає собі аптека. Цей «податок» може бути 10%, а може бути і 300% – це який настрій буде в аптеки. Але назвуть цей «податок» маркетинговим планом. Так ось за маркетинговими планами 2024 року українці й переплатили понад 20 млрд грн, про які я згадував раніше.

Лише вдумайтеся в цифру, яка вона велика. Усе Міністерство фінансів виділило на додаткові ліки 3,1 млрд грн. Тобто, якби не існувало маркетингових планів, можна було б удвічі збільшити бюджет закупівлі ліків для МОЗ. Але ці кошти, на жаль, собі забрали власники аптек, вони не перетворилися на користь для українців.

Поняття маркетингових планів в Україні має бути знищене як моральне зло проти пацієнтів. Адже через те, що в аптеки купили просування ліків, пацієнту впарюватимуть ті ліки, які проплачені, – і не турбує, що вони неякісні, дорогі, що є кращі. Це підкуп, який благородно назвали маркетинговим планом. Це пряме ангажування продавців аптек, до того ж їх ще й звільняють, якщо вони не впарюватимуть ліки, за які компанії заплатили за маркетинговим договором.

Про маркетингові угоди, переплату за ліки та хаотичні ціни

– Щодо маркетингових контрактів, компанії часто називають їх невіддільною частиною маркетингу як такого. Наголошують, що неможливо обійтися без просування, прирівнюючи ці угоди до звичайної реклами. Чи може український фармринок існувати без цих договорів?

– Звісно, може. Перше, я думаю, що має з'явитися, – здоровий інтернет-продаж. Друге – базовий набір лікарського нерецептурного обороту має продаватися в роздріб у супермаркетах, на заправках. Якби не «перевдягали» поняття маркетингового плану, це додаткова вартість упаковки.

– На ринку йде реформа, у межах якої призупинили маркетингові договори. І в інфопросторі з’явилося дуже багато матеріалів, що саме це зупинення нічого не дало, що ліки, які не увійшли до списків МОЗ, лише подорожчали, аптеки закриються, і доступ до ліків для пацієнтів погіршитися. Чи так це, як ви вважаєте?

– Я думаю, «Нова пошта» й «Укрпошта» мають отримати ліцензії на доставляння медикаментів. «Укрпошта» вже отримала. Тоді ці аптеки взагалі нікому не будуть потрібні.

Звичайно ж, я заангажована людина – я виступаю за пацієнтів, за їхнє здоров'я. Тому що вони й без того страждали 30 років, і вони мають право на те, щоб до них ставилися цивілізовано та як мінімум не розповідали б їм байки «під час чуми». Казка про те, що було введено мораторій на маркетингові договори, але ціна не впала, дуже проста: усі маркетингові контракти були проплачені на початку року, на рік уперед.

Я думаю, що є проста математика, яка яскраво ілюструє, що для суспільства не потрібно 20 тис. аптек. Для суспільства потрібні доступні медикаменти. Існують технології, що дозволяють це реалізувати. Наприклад, в Америці компанія Amazon має право доставляти вам медикаменти, і в такий спосіб там основні великі мережі були скорочені. Медикаменти стали дешевшими, вони стали набагато доступнішими, бо в три кліки тобі доставляють їх додому. 

– Працюючи над темою щодо цін на ліки, ми постійно натикалися на аргументи (навіть солідних дослідницьких організацій), що саме виробник формує більшу частину вартості препарату (близько 70%). Аптекам в аналітиці відводилося всього трохи більше 20%. Проте на практиці роздрібна ціна навіть у межах однієї мережі часом відрізняється на 30–50%, а то й 90%. Чому тоді така аналітика, у чому тут справа?

– Ну, тому що йдеться про страшні суми з повітря. Тобто обсяг прибутковості такий великий, що цими грошима можна потім розпоряджатися як завгодно. Затуляти роти депутатам, дослідницьким групам, будь-кому.

Навіть, я думаю, вони мають спроби пацієнтським системам затуляти рота. Але просто всі пацієнтські системи послали їх, якщо отак просто сказати. Тому що ми точно розуміємо, на яке пекло перетворитися життя батьків, у яких дітей треба лікувати весь час, особливо якщо це дітки з рідкісними захворюваннями й потрібні додатково якісь препарати. Люди, які думають про вигоду, вони взагалі не розуміють, що насправді крадуть життя внаслідок своєї жадібності.

Про реформу на фармринку та ціноутворення за кордоном

– Чому, на вашу думку, саме у 2025-му так гостро постало питання навколо цін на ліки в аптеках? Настільки, що в ринкові процеси втрутилася держава.

– От уявіть собі таке, що в місяць відкривається від 20 до 50 аптек. Онлайн-казино менше відкривається. Тобто це такий бустований ринок, там багато маржі. І звичайно, процес досягнув піка неможливості. Чому? Тому що система охорони здоров'я – це також лікарні. Якщо я не можу піти купити собі ліки, я прийду до лікарні та вимагатиму. І держава вже розуміє, що це вже все просто перекипіло.

А ще важливо, що податкова винагорода від аптечних мереж не відповідає вартості ринку. Ринок вартістю 200 млрд, який не приносить 40–70 млрд податкової винагороди, – це фейковий ринок. Його немає. Він лише на папірцях існує. І аптечна частина там дуже велика. І на жаль, очевидно, що гроші залишаються не в Україні, а виводяться з країни.

– Як ви оцінюєте реформу, яка зараз відбувається на ринку ліків? Чи варто пацієнтам очікувати позитивних змін?

– У цьому процесі ахіллесова п'ята – це спроби в будь-якій формі захистити поняття маркетингових планів. Ми, пацієнтський рух, вважаємо, що це аморально стосовно пацієнтів, що це фінансова брехня й головний бустер цін. Так ось у цій реформі для нас головним критерієм її олюднення є повне виключення поняття маркетингового плану як допустимої форми взаємодії між виробниками й аптеками.

Є країни, які є гарним еталонним прикладом, що це заборонено в медичному сенсі. Тому що це прямий конфлікт інтересів: якщо тобі платять за просування медикаменту, то ти просуваєш його не через якість, бо навіть якщо там крейда – ти будеш зобов'язаний його просувати. Цього не можна в медичному сенсі робити. Уявіть собі на секунду хірурга, найголовніша відмінність якого полягає не в його кваліфікації, а в тому, що головлікар отримав маркетинговий план просувати «коня педального безрукого», який насправді не вміє оперувати. Здається: ні, це неможливо, це ж просто безглуздо! Так? Але в аптечному середовищі це можливо – такий абсурд і така безглуздість.

– Якою взагалі має бути політика ціноутворення на ліки, щоб вона відповідала інтересам пацієнтів?

– Існує ринкова система, вона дуже проста. Її найкраще подивитися в Євросоюзі. Виробник вкладає у вартість упаковки всі свої витрати плюс 10–15% оверхеда, тобто тієї суми, яку він має право в конкретній країні накладати згори. До неї ж додадуть 5–10% аптеки, і все існує нормально. Аптеки не додадуть 80% або 90%, і 300% не додадуть, і не змусять вас підписувати маркетинговий план і збільшувати вашу вартість. Це ринок, який у нас знаходиться поряд, ми туди йдемо.

А в нас ця «дурка» пов'язана з неконтрольованістю процесу ціноутворення. Якщо в Євросоюзі є позиції, які дешевші, ніж в Україні, ну як таке можливо? Але в нас, на жаль, навіть під час війни такий шок ви можете пережити в аптеці. Навіть базовий препарат від головного болю в Євросоюзі може бути дешевшим.

– Які методи, програми, принципи допомагають регулювати ціни на ліки та/або робити їх доступними для пацієнтів у країнах ЄС, США, Канаді? Що може запозичити звідти Україна?

– Реімбурсацію. Найчастіше використовуваний фінансовий інструмент «реімбурсація». Це найбільш розвинений, відпілотований, історично випробуваний спосіб. Він найпростіший і найзрозуміліший та дуже чесний стосовно пацієнтів. Тому що, коли я ухвалю рішення обрати інші ліки, я доплачу якусь різницю та заберу собі обраний препарат. Програма реімбурсації – це єдиний напрямок, який держава має розвивати. Усі виробники готові та мають іти туди.

Найпростіший рецепт регуляції цін це:

• повна демонополізація аптек в Україні, має з'явитися онлайн-продаж ліків;
• введення паралельного імпорту;
• анулювання маркетингових договорів;
• розвиток реімбурсації, яка дасть можливість усім брати участь у цій програмі;
• лібералізація фармринку – він не повинен бути зарегульований з погляду відкриття точки продажу, це повинні мати можливість робити всі роздрібні мережі, а не лише аптеки.

Щоб я міг прийти та купити найпростіший і найдоступніший сегмент препаратів у будь-якому магазині, до якого я й так ходжу купувати продукти. Щоб аптека не мала на мене прямого тиску.

Про голос пацієнтських організацій у глобальних змінах у медицині

– Наскільки «100% Життя» залучають до консультацій щодо аптечного ринку?

– На сьогодні ми беремо активну участь, до всіх груп входимо, пишемо свої пропозиції. Але голос пацієнтів часом заглушує голос людей, які рахують гроші. Проте скажу так: в Україні 100% людей – потенційні пацієнти. Це не невелика група хворих людей або ще когось. Кожен депутат має маму, бабусю, близьких, які ходять до аптек. Вони зазнають втрат сьогодні. А ще є люди, які мешкають поруч із ними, у котрих вибір межує між «купити хліба» чи «купити ліки». Від подорожчання препаратів найбільше страждають пенсіонери, батьки з хворими дітьми, люди з хронічними захворюваннями – всі вони є першою групою потерпілих.

Тому для нас це принципове питання: маркетингові контракти не повинні існувати, і важливо, щоб поточна реформа це відобразила. Ми свої пропозиції оформили, відправили до профільного парламентського комітету, чекаємо на якусь адекватну позицію, бо зараз нормативні документи доопрацьовують.

– Чи залучають вас до розслідувань порушень конкуренції, наприклад АМКУ? З якими структурами влади ви найчастіше контактуєте?

– Ні, Антимонопольний комітет зараз є комітетом-імпотентом. Сліпий, глухий, німий. Він робить нуль для того, щоб подібні монополії не існували. АМКУ має бути демонтовано або повністю реформовано. Але такий підхід до роботи, на жаль, теж зло. Бо в цьому випадку він грає на боці зла.

Контактуємо з МОЗ, НСЗУ, працюємо з профільними інституціями. Комітетом з питань здоров'я та парламентом.

– Що потрібно змінити, щоб участь громадськості в ухваленні рішень була системною та щоб голос пацієнтських організацій звучав помітніше?

– Насправді ми максимально звучимо у світі та Україні. І що важливо, нашому фонду вже понад 20 років. Зрозуміло, що робити ми ще будемо багато. Формуватимемо сильний громадський сектор, щоб права людини ставали пріоритетнішими за будь-які інші права.

Життя людини є наріжним каменем будівництва нашого фонду, нашої філософії, розуміння, цінностей. Ми хочемо, щоб так було й у державі – щоб життя людини в Україні стало пріоритетом номер один.