Вісім питань про Іран – для розуміння, куди все прямує

28 лютого США й Ізраїль почали завдавати ударів по території Ірану, що спричинило тектонічні зсуви в геополітичних розкладах – як у близькосхідному регіоні, так і по всьому світу. Одним із перших ударів було вбито верховного лідера країни аятолу Алі Хаменеї та десятки високопосадовців Корпусу вартових ісламської революції (збройних сил Ірану). Натомість Іран завдав ракетно-бомбових ударів, а також запустив безпілотники по багатьох країнах регіону. Згодом Тегеран розпочав блокування Ормузької протоки, а небо над багатьма країнами Перської затоки та навколишніх країн закрито, що вже почало впливати на світову економіку.

Щоб зрозуміти джерела ситуації, що склалася, і спробувати спрогнозувати подальший розвиток подій на початку третього тижня війни, аналітичний центр RAND опитав профільних експертів про ситуацію всередині Ірану, регіональний й глобальний вплив, дипломатичні перспективи та багато іншого. Mind пропонує адаптований переклад експертного матеріалу.

Вища релігійна рада Ірану днями обрала Моджтабу Хаменеї на посаду верховного лідера країни. Що це означає з погляду внутрішньої динаміки в Ірані? Яка фракція взяла гору та як це може вплинути на розвиток подій?

Хізер Уільямс: Якщо чесно, мене здивувало обрання Моджтаби Хаменеї. Його ім’я як потенційного наступника свого батька згадувалось уже кілька років, тож воно виринуло не вперше, проте династичний підтекст і брак політичного досвіду були не на користь його кандидатури. Обрання Моджтаби свідчить про явну нестачу кандидатів на цю роль або про те, що Корпус вартових ісламської революції (КВІР) розглядає його як контрольованого регента. Я переконана, що Моджтаба не має необхідної кваліфікації для цієї посади, однак він може дорости до неї та довести, що він більш спроможний – як до того і його батько, якого просто хронічно недооцінювали.

Мішель Грізе: Обрання Моджтаби Хаменеї верховним лідером прямо суперечить одному із засадничих принципів Ісламської Республіки – відмова від системи династичного наслідування після скидання династії Пехлеві. Проте тоді, коли режим опинився перед загрозою, що виникла для його існування, Рада експертів вирішила, що вигоди від безперервності та відчуття сталості, які здатен забезпечити інсайдер із глибинними зв’язками з військовими елітами країни, перевищують ризики передачі влади від батька до сина. Варто зазначити, що це рішення навряд чи сподобається багатьом усередині країни.

Карен Зюдкамп: Обрання Моджтаби Хаменеї має засвідчити стабільність, силу та сталість Ісламської Республіки. Для внутрішньої аудиторії це має продемонструвати, що уряд продовжує працювати попри екзистенційну загрозу. Це має запевнити прихильників режимі та безпекові структури та надихнути їх продовжувати опір. Для світової спільноти це має продемонструвати міцність системи, здатної пережити загибель Алі Хаменеї. Більше з тим, це посилає сигнал, що Тегеран продовжуватиме війну.

Його кандидатура також фіксує вплив КСІР в ключовий момент. Алі Ларіджані (секретар Вищої ради національної безпеки Ірану), Мохаммад-Багер Галібаф (спікер Меджлісу, іранського парламенту), як і сам Моджтаба, служили в Корпусі та зберігають тісні зв’язки з організацією. Її головним завданням є захист надбань революції, чим власне всі ці чоловіки і займались протягом своєї кар’єри. Враховуючи релігійне підґрунтя Моджтаби та його досвід у КСІР, його обрання закріплює позиції Корпусу і режиму.

---

За який час до початку бойових дій Іраном прокотилась хвиля протестів, а президент Трамп на початку війни закликав іранців перебрати владу в свої руки. Якими наразі є громадянські настрої в Ірані – як серед противників, так і прихильників режиму?

Грізе: Загибель Алі Хаменеї підсвітила глибокий розлам в іранському суспільстві. В той час як опоненти режиму, які вже виходили з протестами на вулиці в січні, святкували його смерть, прихильники режиму публічно горювали. Незалежно від спрямованості сил, всі наразі перебувають в тривозі: їх гнітить невпевненість щодо майбутнього Ірану та острах нестабільності протягом транзитного періоду.

Уільямс: На сьогодні лише невелика частка населення справді підтримує режим, проте їхня кількість не відіграє ролі, якщо опоненти не здатні чинити опір силовикам. Іранці знову і знову засвідчують свою хоробрість, востаннє в січні, коли тисячі чи навіть десятки тисяч віддали за це своє життя. Однак проти них виступає організований безпековий апарат із високою толерантністю до кровопролиття. Деякі з останніх ударів мають послабити контрольні механізми силовиків, проте вони не були в центрі уваги американців та ізраїльтян, а США можуть погодитись на мирні переговори ще до того, як апарату буде завдано непоправної шкоди.

---

Що ця війна означає для мережі проксі Ірану, а саме «Хезболли» в Лівані, ХАМАСу в Газі та ополченців в Іраку та Сирії?

Кайл Кіліан: Війна продовжує послаблювати та фрагментувати мережу проксі Ірану, знижуючи її спроможність виконувати складні операції на користь Тегерану. Триває продовження багаторічної кампанії зі знищення мережі, на кшталт ліквідації більшості очільників «Хезболли» ще до початку поточного конфлікту. Знищення «Партії бога» – пріоритет для Ізраїлю, оскільки йдеться про найбільш спроможну частину «Осі опору», яка географічно знаходиться поблизу Ірану, глибоку експертизу та значні запаси зброї.

Хоч «Хезболла» і лишається найсильнішим гравцем, більшої ваги в «Осі» набиратимуть інші групи, що не перебувають під значним тиском із боку США та Ізраїлю. Групи шиїтського ополчення в Іраку («Катаїб Хезболла» або «Асаїб Ахль аль-Хакк») або хусити Ємену («Ансар Аллах») можуть являти собою значну загрозу, проте їм бракує спроможності й організованості, щоб створити окремий фронт без волі Тегерану. Проте, враховуючи гнучку та децентралізовану структуру «Хезболли», що дозволяє їй десятиліттями вести війну з Ізраїлем, загрозу з боку цього угруповання не варто недооцінювати.

Марзія Джамбертоні: Проксі Ірану, зі спільним центром у Тегерані, дуже різні за здатністю й автономністю, ведуть різні війни. «Хезболла» різко активізувалася 2 березня, завдавши по Ізраїлю доволі потужного удару, який США та Ізраїль розцінили як вступ угруповання у війні. У ХАМАСу геть інша війна – організаційне виживання угруповання та переговори щодо роззброєння. Роль Ірану в ній радше номінальна, ніж командна. Ополченці Іраку розділені на ідеологічні групи, котрі ведуть війну в ім’я Тегерану та впливовими особами в державних органах, які вважають воєнній дії шкідливими для бізнесу. Сирійські ополченці здебільшого перебувають у маргінесі після падіння режиму Асада.

Іранська доктрина «передового захисту», заснована на поглинанні загроз силами проксі до того, як вони досягнуть перської землі, сягнула своїх меж. Фінансову архітектуру підтримки цієї мережі стає все важче відновити, а злагодженість, координація та стратегічна глибина руйнуються швидше, ніж Тегеран встигає їх відновлювати.

Зюдкамп: Оборонна та стримувальна роль іранських проксі руйнується під постійним і тривалим тиском. Починаючи з атаки 7 жовтня Ізраїль взяв курс на зниження військового та терористичного потенціалу «Хезболли» та ХАМАСу. Розпорошеність іракських шиїтських ополченців зводить нанівець загрозу з їхнього боку.

Поки основні проксі-групи борються за виживання та ледь виконують поставлені перед ними цілі в Ірані, Тегеран досі має по світу мережу сплячих осередків, що лише чекають на сигнал, щоб вчинити терористичний акт чи влаштувати акт саботажу. В Катарі в перші дні березня були заарештовані члени саме такого осередку. Ба більше, єменські хусити, здається, чекають на можливість долучитися до дій із припинення судноплавства в Червоному морі.

Тегеран цілком може адаптувати свою стратегію «передового захисту» під потреби цієї війни. А втім, варто пам’ятати, що пріоритетом Тегерану є захист іранської території. «Вісь спротиву» була ефективною для відволікання противників Ірану – доки не перестала із цим поратись. Іранські лідери та силовики не зважатимуть на інтереси проксі, ставлячи на перше місце саме захист території та ресурсів країни.

---

Сполучені Штати – не єдина велика держава з інтересами на Близькому Сході. Що участь росії та Китаю – або її відсутність – каже про баланс у регіоні?

Говард Шац: І Китай, і росія продемонстрували, що будь-яке партнерство з ними є ситуативним. Китай з Іраном уклали угоду про всеохопне стратегічне партнерство у 2021 році, росія має з Іраном аналогічний документ від 2025 року. В січні цього року згадані три країни підписали тристоронній стратегічний пакт. Також і росія, і Китай зацікавлені в підтримці гарних стосунків з іншими країнами Перської затоки: Китай імпортує з регіону велику кількість нафти та газу, а росія є членом групи ОРЕС+.

Китай завжди неохоче втягувався в конфлікти дипломатією чи воєнними засобами. Натомість він дбає про інтереси Китаю, як це було у випадку укладання окремого договору з хуситами, коли останні загрожували судноплавству в Червоному морі. Росія залучена у справи регіону, як засвідчило відправлення військ до Сирії у 2015 році. Однак зараз росія застрягла в трясовині війни з Україною та не має ресурсів.

Росія радітиме невдачам Америки, а Китай готовий запропонувати себе як переговорника, щойно стихнуть обстріли, проте наразі лише США демонструють, що здатні піти на жертви заради союзників, якщо їхні інтереси збігаються.

Грізе: Попри поглиблення останнім часом стосунків між росією та Іраном, поточний конфлікт демонструє, що стосунки мають свої обмеження. Після обрання Моджтаби на посаду верховного лідера російський президент надіслав свої привітання та запевнення в підтримці Ірану, що свідчить про його впевненість у тому, що зміна лідера не вплине на стосунки країн. Росія, згідно з наявною інформацією, ділилася розвідувальними даними з Іраном, проте утрималася від військового втручання в конфлікт. Через війну в Україні росії бракує спроможності та схильності до цього.

---

Як бойові дії вплинуть на нафтові ринки, вартість енергоресурсів і світову торгівлю?

Шац: Війна може як напряму вплинути на світову економіку, так і пройти непоміченою. Складно відповісти чіткіше, бо минуло ще замало часу. Натомість варто приділити час розгляду факторів, здатних порушити баланс. Майже чверть світової торгівлі нафтою та п’ята частина споживання нафти проходить через Ормузьку протоку, яка надійно закрита з 8 березня. Тут проходять також аналогічні обсяги зрідженого газу. Через це в регіоні зупиняються виробництва. Ціни на газ та нафту відреагували відповідним зростанням.

Тож на що зважати? Якщо пролив лишатиметься зачиненим тривалий період часу, ціни продовжуватимуть зростання, світове виробництво та глобальна торгівля гальмуватимуться, і світ може увійти в рецесію. З іншого боку, якщо США та Ізраїлю спроможуться нівелювати цю загрозу, новий механізм страхування з боку США успішно запрацює, а захист суден вдасться забезпечити, то нафта піде на світові ринки. Іншими факторами є саудівський нафтопровід до Червоного моря, іракський нафтопровід до Туреччини, значні обсяги непроданої нафти на кораблях в морі, неймовірні стратегічні запаси Китаю та можливість укладання Китаєм окремої угоди щодо проходу кораблів через Ормузьку протоку, що частково знизить тиск на світові нафтові ціни.

Ніщо з цього не в змозі компенсувати в значній мірі перекриття протоки. Проте ціни у випадку неочікуваних та значних подій мають тенденцію до різкого зростання та подальшого повернення до попередніх позицій, як це було на початку вторгнення Росії до України. Коли та наскільки вони впадуть цього разу залежить насамперед від перебігу війни та здатності США, Ізраїлю та арабських країн припинити іранську блокаду.

---

Чи бачите ви якісь дипломатичні можливості для вирішення конфлікту? Якщо ні, то якими мають бути передумови для виникнення таких можливостей?

Джулія Мастерсон: Іранська ядерна програма може стати шляхом до деескалації, якщо іранське керівництво погодиться на доступ міжнародних спостерігачів до об’єктів в Есфахані, де, як вважається, з часів Дванадцятиденної війни минулого червня знаходиться високозбагачений уран. Ці запаси не становлять безпосередньої загрози, оскільки вони зберігаються у вигляді газу і потребують подальшого збагачення та перетворення на метал для використання в ядерній зброї.

Іранські об'єкти для збагачення та виробництва урану були значно пошкоджені під час ударів у червні 2025 року. Однак Іран все ще здатен вивезти схоронені на об’єкті матеріали, щоб виконати ці кроки на відновленому або прихованому об'єкті.

Наразі цілком можливе безпечний та контрольований вивіз урану з Есфахану та Ірану загалом, командою міжнародних експертів – потенційно, це може бути частиною угоди про дипломатичне припинення конфлікту. Все залежить від того, чи розглядає керівництво Ірану дипломатію як можливість чи як прояв слабкості.

Зюдкамп: Наразі перевірені дипломатичні шляхи, які б призвели до деескалації, здаються відсутніми. В першу чергу, оскільки як Ізраїль, так і Іран вважають, що вони борються з екзистенційними загрозами.

Через це Ізраїль та Сполучені Штати націлилися на військові спроможніості Ірану: балістичні ракети, проксі-мережа та ядерна програма. Зі свого боку, Іран розширив конфлікт, щоб збільшити витрати для країн Перської затоки та світової економічної системи, випробувати рішучість та виснажити військовий потенціал Сполучених Штатів та Ізраїлю.

Аби спрацювала дипломатія, усі три країни мають бути готовими сісти за стіл переговорів і бути впевненими, що кожна з них дотримуватиметься укладеної угоди. Досі жодна з країн, схоже, не зацікавлена в дипломатичному рішенні. Ймовірно, через те, що кожен уряд вже має досвід невдалих дипломатичних зусиль щодо запобігання нинішньому конфлікту.

Грізе: Оскільки Сполучені Штати закликали Іран до беззастережної капітуляції, іранським лідерам буде політично складно сісти за стіл переговорів, не показавши слабкість перед США та Ізраїлем.

Існує мало ознак того, що Іран відкритий до дипломатичного врегулювання нинішнього конфлікту. Крім того, обрання Моджтаби Хаменеї верховним лідером можна інтерпретувати як відмову від потенційних відхилень, що свідчить про те, що Іран натомість вирішив подвоїти свою відданість справі тривалої кампанії.

---

Чи існують історичні паралелі, що допоможуть зрозуміти, що саме зараз відбувається на Близькому Сході?

Коен: Точної аналогії не знайти, але дещо можуть підказати попередні війни на Близькому Сході.

Першим на думку приходить Іракська війна 2003 року. Сполучені Штати розглядали Ірак для державу-спонсора тероризму та довготривалу загрозу для регіону. Сполучені Штати також відкрито говорили про зміну режиму. Проте є значні розбіжності між тим та поточним конфліктами. Іракська війна по більшості була наземною операцією, коли зараз все вирішується в повітрі. Також в Іракській війні брали участь війська значно ширшої коаліції.

Можна також провести деякі паралелі із Лівійською війною 2011 року. Кампанія також була по більшості авіаційною і передбачала зміну авторитарного режиму, який нищив власний народ, з боку партнерів США – країна НАТО та близькосхідних монархій. Різниця полягає в тому, що операція проходила на тлі потужної громадянської війни. Це геть не схоже на поточний випадок, принаймні досі.

Наприкінці можна провести аналогії з Арабо-Ізраїльською війною 1973 року. Той конфлікт відбувся як проксі-війна між США та СРСР. В поточному конфлікті також є вимір великих держав, оскільки Росія та Китай підтримують Іран. Після подій 1973 року Єгипет змінив табір з радянського та американський. В залежності від наслідків теперішньої війни, в регіоні можливі такі ж зміни.

Шіра Ефрон: Не існує точних історичних паралелей. Хоча багато хто порівнює поточні події з перебігом війн в Афганістані у 2001 році та Іраку – у 2003 році, я бачу більше аналогії з Війною з Заливі 1991 року. Попри схожість цих операцій (покладання на повітряні удари), між ними є чіткі відмінності. У 1991 р. широка коаліція, яка діяла за мандатом ООН та мала значну регіональну підтримку – нічого з цього немає зараз – завдала ударів по Іраку після його нападу на Кувейт.

А от результати цих конфліктів можуть бути схожі. Іран може стати схожим на Ірак Саддама Хусейна після Війни в Заливі: військово слабкий, економічно та дипломатично ізольований, керований диктатором, повним відчуття власної непереможності через те, що він просто пережив бойові дії з найбільшими світовими та регіональними гравцями.

Як Ірак під Хусейом, Іран може потрапити під владу жорсткого автократа, який керуватиме за допомогою сили та залякування, жорстоко задавить опозицію, позбавиться інспекторів ООН та утримуватиме владу попри все нові і нові економічні санкції.

---

На які індикатори варто спиратись, прогнозуючи подальше розгортання конфлікту? І що їхня зміна означає для ситуації в динаміці?

Грізе: Активність ракетних ударів Ірану – по Ізраїлю, іншим країнам Перської затоки, американським військовим цілям в регіоні – дозволяє оцінити, як довго Іран готовий підтримувати динаміку конфлікту на поточному рівні. Зменшення активності ракетних ударів може свідчити про нестачу арсеналу, або про спробу іранських лідерів навмисно зберегти ключові ресурси в очікуванні затяжної війни.

Зюдкамп: З самого початку війни я роздумувала про можливі траєкторії його розвитку. Доки ситуація змінюється щогодини, це просто неможливо. Проте є дві речі, в яких я впевнена, незалежно від подальших подій. Перша – війна стане переломним моментом для Близького Сходу, як для майбутнього країн регіону, так і для ролі США в регіоні. Друга – народ Ірану продовжуватиме страждати від жорстокості та нестабільності.

Уільямс: Навіть обрання іншого Хаменеї на посаду верховного лідера не переконає мене в тому, що країна, яку Алі Хаменеї очолював 36 років, здатна існувати без нього. Це не означає, що Ісламська Республіка впаде, але вона кардинально зміниться.

Я спостерігаю за конфліктом, щоб зрозуміти, наскільки він погіршує можливості Ірану демонструвати силу за допомоги ракет та морської сили. Але в довгостроковій перспективі я очікую, що ми станемо свідками спроб легітимізації режиму та перегляду наших припущень стосовно того, як в Ірані робиться політика.