Андрій Вадатурський: «За чотири роки війни ми згенерували $241 млн EBITDA, з яких $234 млн виплатили банкам»

Під час повномасштабної війни агрохолдинг «Нібулон» втратив майже 70% активів: на тимчасово окупованих територіях залишилося майна на $92 млн, а Миколаївський порт досі заблокований. Також накопичено близько $600 млн боргів. Через неможливість використовувати річковий флот і звичні шляхи доставляння продукції, компанія була змушена переорієнтуватися на наземні маршрути, що збільшило логістичні витрати в 10–40 разів. 

Але компанія має і здобутки. «Нібулон» зараз впроваджує нову бізнес-модель (уже переорієнтував ланцюги постачання, оптимізував земельний банк і запровадив електронний документообіг із фермерами) та зміг увійти до переліку найбільших приватних інвесторів в економіку України, спрямувавши на розвиток понад $80 млн. Зокрема, побудував новий зерновий термінал в Ізмаїлі.  

Як «Нібулон» адаптується до тривалих воєнних викликів, Mind обговорив із власником компанії Андрієм Вадатурським. Серед іншого, розпитав про корективи в управлінні холдингом і нові напрями роботи, бізнес-помилки та судову тяганину з АМПУ, про інвестиції у ВДЕ та специфіку взаємодії з Укрзалізницею. Також торкнулися теми скасування «торговельного безвізу» і перспектив експорту української агропродукції.

Про перехід на воєнні рейки

– Після понад чотирьох років великої війни «Нібулон» уже не просто адаптується, а будує нову бізнес-модель: від контролю за всім технологічним ланцюгом через власні активи до диверсифікації каналів постачань. На якому етапі ця перебудова зараз: що вдалося втілити, які корективи вносите й чому?

– Ми не говоримо про побудову нової бізнес-моделі як про щось обмежене в часі – це процес постійних змін. І питання не лише у трансформації під час війни.

Відбулася зміна моделі управління, коли я очолив підприємство після загибелі батька, якого вбила російська ракета 31 липня 2022 року. Також військова агресія зруйнувала конкуренту перевагу «Нібулону» – логістичну інфраструктуру з транспортуванням по Дніпру, Південному Бугу та перевантаженням у Миколаєві –  і принесла збитки в розмірі $580 млн. Але за часи війни змінився й сам ринок і клімат – особливо на півдні країни, зокрема через підрив Каховської ГЕС.

– Тобто тепер ставка на цифровізацію та автоматизацію? Які саме управлінські рішення ви вже ухвалюєте на основі цифрової аналітики чи ШІ? А де, навпаки, людський досвід досі незамінний?

– Вважаю, що в нашому бізнесі є можливість максимально залучати автоматизацію і цифровізацію. І ми це робимо. Наприклад, зараз директор елеватора має змогу управляти підприємством, відстежуючи виробничі процеси та ключові показники діяльності з планшета. Проте прийняття управлінських рішень усе одно залишається за людиною. Хоча й це можна змінити на наступному кроці.

Думаю, після максимальної автоматизації наших підприємств можна буде передати штучному інтелекту можливість пропонувати варіанти рішень. За людиною залишатиметься лише відповідальність щодо вибору максимально слушного варіанту. Тобто все одно потрібно, аби була жива людина, яка відповідатиме за певні процеси.

Іншою причиною, яка обумовлює наш прискорений рух у цифру, є загальнонаціональна проблема з кадрами. Причини зрозумілі: мобілізація, відплив працездатного й кваліфікованого населення за кордон, конкуренція з боку підприємств ОПК тощо.

До речі, своїм робітникам за час війни ми регулярно підіймали зарплату. По деяких категоріях вона зросла більш як уп’ятеро. Зокрема, середня зарплата збільшилася втричі – з $650 майже до $1650. Це стало можливим завдяки оптимізації та розвитку IT-інфраструктури, у яку ми за чотири роки вклали $10 млн.

Про земельний банк «Нібулону»

– Як загалом змінився земельний банк «Нібулону» після відкриття ринку сільгоспземель для юросіб за останні два роки та чому?

– Деякі політики 20 років лякали всіх відкриттям ринку землі, проте катастрофи, яку передрікали, не сталося. Щодо «Нібулону», то з 2024 року ми викупили близько 4% землі. Як український бенефіціар, маємо на це право.

Зараз у нас 52 тис. га землі. На жаль, 26 тис. га в Луганській і Харківський областях ми втратили через війну, і поки що без перспектив повернення. Купуємо 1000–1500 га на рік і плануємо й надалі дотримуватися цієї формули. Але стратегічної мети «викупити всю землю» у нас немає.

Зембанк «Нібулону» складається з декількох територіальних кластерів: «Камʼянець-Подільський», «Прибужанівський», «Хмільник» та «Чигиринський». Починаючи з півдня країни, де ми здійснювали розмінування (завдяки грантовій допомозі уряду Німеччини через DEG Impulse gGmbH – вони допомогли з фінансуванням машин для наземного розмінування, а зараз зайшли з нами у проєкт водного розмінування) і декілька років не обробляли землю й де змінився клімат через руйнування Каховської дамби – до більш західних областей, де все відносно нормально у плані погодних умов.

Тому ми маємо різну динаміку щодо оренди та викупу земельних ділянок по Україні. Іноді люди більше продають землі, іноді – менше: усе залежить від багатьох чинників (у тому числі від перспектив на фронті). Але ціна на землю постійно зростає.   

– І кого вважаєте своїми конкурентами? 

– У питання оренди та викупу землі? Усіх – від дрібного фермера до великих українських агрохолдингів, які входять у топ-10.

Про фатальні помилки в бізнесі

– Ви говорили, що війна змусила переглянути багато управлінських підходів. Якщо озирнутися назад, чи є рішення, які до 2022 року здавалися беззастережно правильними, але сьогодні ви назвали б їх стратегічною помилкою або надто дорогим активом?

– З урахуванням ставленням держави та міжнародних інституцій до великого бізнесу, найбільша помилка «Нібулону» – це інвестиції в Україні. Адже на сьогодні в нас $580 млн збитків, завданих росіянами, на тлі інвестицій в українське сільське господарство на суму понад $2,3 млрд. Ці інвестиції фактично створили сучасний вигляд українського агро. Але міжнародне право й держава Україна не захищають ці інвестиції. Великий бізнес залишився сам на сам із цією проблемою. Відповідно, скільки б ми не говорили «Інвестуйте в Україну!», без захисту цього не буде.

Ніхто не вкладатиме умовні $100 млн в нашу економіку, аби завтра в те чи інше підприємство прилетіла ракета, а бізнесу при цьому скажуть, що він просто неправильно прорахував ризики. Тому або варто визнати, що інвестиції в Україну – це помилка бізнесу, або ж світова спільнота має розробити механізм покарання – примусової компенсації від агресора за такі втрати.

– Що пропонуєте?

– Є елементарний механізм, який уже можна запровадити. Йдеться про ухвалення рішення на рівні Європарламенту, що всі задокументовані збитки стягуватимуться з росії у вигляді мит при постачанні до ЄС (а це один із найбільших ринків світу) після війни.

– А якщо говорити про конкретні активи «Нібулону», які з них не виправдали фінансових сподівань?

– 68% активів компанії не мають змоги працювати на повну потужність унаслідок війни. Це виправдані сподівання? Інфраструктура, яка раніше приносила користь державі, формувала валютну виручку, робочі місця та залучала міжнародні інвестиції, зараз не працює.

«Нібулон» залишився сам на сам із боргами. За чотири роки війни ми згенерували $241 млн EBITDA, а виплати банкам сягнули $234 млн. Тобто майже весь операційний результат, створений під час війни, був спрямований на обслуговування боргу.

Але проблема не в помилках, а в тому, що до бізнесу воєнного часу не можна застосовувати фінансову логіку мирного часу. А без конкретних рішень щодо воєнних ризиків і покарання росії не можна розраховувати на інвестиційний прогрес.

Про тяганину з Адміністрацією морських портів

– Нещодавно Адміністрація морських портів України (АМПУ) відхилила пропозицію «Нібулону» у тендері на закупівлю лоцманських катерів, що фінансується ЄС. Мотивували це технічною невідповідністю у пропозиції. Чи оскаржуєте ви зараз це рішення в Антимонопольному комітеті (АМКУ) і на якій стадії справа?

– АМПУ послідовно знаходила формальні підстави, аби нам відмовити, – і кожного разу нові. Йдеться про тендер на закупівлю лоцманських катерів (номер закупівлі UA-2025-12-30-009509-a), що фінансується коштом Євросоюзу в межах програми швидкого відновлення України.

У лютому 2026 року АМПУ вперше відхилила нашу пропозицію, пославшись на технічну невідповідність. Ми оскаржили це в АМКУ, і 16 березня 2026 року комітет визнав відхилення неправомірним та зобов’язав замовника скасувати своє рішення.

Але замість повторного об’єктивного розгляду АМПУ формально скасувала попереднє рішення та буквально за кілька днів, 26 березня, відхилила нашу пропозицію знову – цього разу на цілій низці нових підстав, яких не було в первинному рішенні. Ми оскаржили й це. Скаргу подали 2 квітня 2026 року. АМКУ розглянув її і 10 квітня відмовив нам у задоволенні.

Питання в тому, що «Нібулон» виходив на цей тендер із проєктом від данської компанії OMT, яка має світовий досвід у будівництві таких катерів. Тобто в реальності жодних питань до технічних спроможностей немає. Взагалі Данія переймається відродженням українського флоту й суднобудування в Миколаєві. Як відомо, 2023 року Володимир Зеленський звертався до данського уряду, аби Данія взяла шефство над Миколаївською областю, і там вже є чимало їхніх проєктів. Тому саме Данія є прикладом ефективної допомоги.

Варто акцентувати, що АМПУ підпорядковується Міністерству розвитку громад та територій України. Але про який розвиток можна говорити, якщо на місцях відбувається таке?

– Корупція та зловживання у владних ешелонах давно вже не сенсація. Які ваші сценарії протидії на сьогодні?

– Ми вичерпали позасудовий шлях оскарження в межах АМКУ за обома поданими скаргами щодо лоцманських катерів. Але найважливіше: тендер перевіряла Державна аудиторська служба України, і за результатами моніторингу встановила порушення законодавства у сфері публічних закупівель.

ДАСУ зобов’язала замовника вжити заходів щодо припинення зобов’язань за укладеним договором від 08.06.2026 №63-В-АМПУ-26 та притягнення до відповідальності осіб, які допустили порушення, з обов’язком протягом п’яти робочих днів (з дня оприлюднення висновку) звітувати через електронну систему закупівель про вжиті заходи.

Додам, що це не єдиний випадок, коли наша пропозиція програвала дорожчому іноземному конкуренту. Паралельно триває інша справа щодо закупівлі буксира-штовхача для річки Дунай (номер закупівлі UA-2025-02-27-007338-a), яку АМПУ проводила за грантові кошти Світового банку. Там ми подали найнижчу цінову пропозицію – $3,499 млн, тоді як переможцем 8 вересня 2025 року АМПУ визначило румунську суднобудівну компанію SC Severnav SA із суттєво вищою пропозицією – 5,5 млн євро. Ми оскаржили це рішення в Господарському суді міста Києва: 26 листопада 2025 року суд відкрив провадження у справі №910/13888/25.  Розгляд ще триває.

Маю чесно зазначити: у нашій же тендерній документації до цього тендеру журналісти згодом знайшли формулювання, що згадували технічний нагляд і правила ВМФ росії. Ми пояснили це помилкою перекладу скорочення «РУ» (регістр судноплавства). Я не намагаюсь щось приховати, але розумію, що це виглядало неоднозначно.

Зважаючи на все це, виникає окреме питання про доцільність існування такого органу, як АМПУ, у теперішньому вигляді, адже наша держава декларує по всьому світу гасла «Інвестуйте в Україну!». А такі приклади, на мою думку, показують непослідовність упровадження державної політики.

– А наскільки такі ситуації впливають на розвиток суднобудівного бізнесу «Нібулон»?

– Питання не в суднобудівному бізнесі «Нібулону», адже такі ситуації стосуються не тільки нашої компанії та не лише цієї галузі. Мова загалом про український бізнес-клімат на сьогодні та рівень корупції в Україні, який залишається незмінним протягом багатьох років.

Кожен новий чиновник каже, що він буде ефективнішим менеджером, але не прибирає джерело корупції. І скільки б Україна не створювала органів по боротьбі з корупцією – це боротьба з «вітряками». Потрібно кардинально змінити саму систему розподілу державних коштів на підтримку вітчизняного бізнесу.

На суднобудівному заводі «Нібулон» жодної динаміки немає, державних замовлень також немає. Було лише два держзамовлення – це ті тендери, про які ми щойно вели мову і які опинилися в судах.

– Але ж пару років тому в інтерв’ю ви заявляли, що «Нібулон» будуватиме для української держави судна.

– Ми й сьогодні кажемо, що готові це робити. Але держава досі ще думає, потрібна Україні ця галузь чи ні. Чи, може, краще закупити судна в Туреччині або ж Румунії.

Про нові напрями діяльності

– Раніше ви говорили, що «Нібулон» готовий продати тваринницький напрям, аби зосередитися на ключових бізнесах: агровиробництві, елеваторах, логістиці та трейдингу. Чи вдалося знайти покупця? Якщо ні – що сьогодні є головною перешкодою і чи залишається рішення про вихід із цього бізнесу незмінним?

– Це не той стратегічний напрямок, про який сьогодні варто говорити. Взагалі питання фінансування розвитку в нашому випадку стоїть доволі гостро. Адже «Нібулон» обмежений банками в розвитку та інвестиціях станом на сьогодні.   

– Про що саме йдеться?

– Є постанова НБУ №351, що забороняє фінансування банкам компаній, які хоча б один раз перебували в дефолті під час війни. Ба більше, у війну навіть після реструктуризації банки за вимогами цієї постанови не могли нас вивести з дефолту. І я вважаю це не надто справедливим – особливо щодо бізнесів, активи яких розташовані на прифронтових / окупованих територіях.

Інакше кажучи, на таких компаніях держава ставить хрест, тобто на сьогодні маємо такий державний «механізм підтримки». Але іронія в тому, що такий стан справ обмежує ті ж інвестиції, про які сама держава говорить на різних міжнародних майданчиках. Наприклад, за допомогою уряду Данії (через EIFO – Данський експортно-інвестиційний фонд) нам вдалося здійснити модернізацію парку сільгосптехніки. І це приклади реальної, а не декларативної підтримки.   

– Тобто покупця зараз у вас немає?

– Справа не в покупці. Покупець – це питання ціни. Якщо мати бажання, можна продати бізнес і за $50 000, і закрити питання… Але, як я щойно акцентував, нам вигідніше законсервувати господарство, ніж продавати його зараз за збитковими цінами. У всякому разі, коли бізнес законсервований, ми хоча б не будемо втрачати на ньому кошти.

Загалом за тваринницький сегмент в Україні зараз ніхто не дасть його реальну ціну, як і за більшість напрямів української економіки, що постраждали під час війни.  

Про «торговельний безвіз» і перспективи агроекспорту

– У червні 2025 року закінчилася дія автономних торговельних преференцій з ЄС, Україна знову перейшла на постачання агропродукції за квотним принципом. Наскільки ці зміни вплинули на діяльність «Нібулону»: як зменшилися постачання до ЄС і які ринки їх компенсують?

– Ці зміни вплинули на «Нібулон» позитивно, адже бізнесу добре, коли він працює в однакових умовах. Тому, коли зробили певні преференції для деяких українських агрохолдингів, і вони могли продавати й заробляти на цьому, звісно, ці компанії були в інших конкурентних умовах, аніж «Нібулон». А коли дія «торговельного безвізу» припинилась – умови зрівнялись, і це позитивний сигнал.

Загалом скасування «торговельного безвізу» і повернення до квотного алгоритму абсолютно не впливає на діяльність «Нібулону» та на аграрний ринок в Україні. Бо, наприклад, якщо сьогодні не купує Європа, завжди можна знайти іншого покупця. У торгівлі немає прив’язки до окремих країн, навіть до такої великої економіки, як європейська. Проте навіть у ЄС є ті, хто за будь-яких умов продовжують і продовжуватимуть купувати.

– Наприклад?

– Я маю на увазі так звані імпортні країни, на кшталт Іспанії, де власне виробництво обмежене, тому вона є вагомим імпортером зернових не лише з України, а й із США тощо. Але ми конкуруємо та продаємо зерно за світовими цінами. Тому питання включення чи виключення квот – це тимчасове явище, яке не впливає на бізнес.       

– Тобто ви хочете сказати, що з минулого року обсяги постачань «Нібулону» до країн ЄС не зменшились?

– Так, регуляторна політика ЄС не впливає на обсяги наших постачань. Ми постачаємо зерно в країни, які постійно його імпортують, попри будь-які бюрократичні обмеження й корективи.

Проте обсяги постачань напряму залежать від врожайності. Наприклад, у Франції зараз аномальна спека й немає дощів. І це означає, що в цю країну невдовзі можливий імпорт зернових.

– Які експортні напрямки зараз в пріоритеті та чому?  

– Традиційно це країни Північної Африки та південь Європи. Проте в нас немає як такого сталого списку країн, з якими працюємо. Наприклад, цього року будемо вантажити продукцію на Індонезію – це наш колишній багаторічний партнер. Раніше індонезійці закуповували зерно в Австралії, але там цьогоріч менші обсяги виробництва і товар дорожчий, ніж в Україні.  

– А наскільки на них додатково впливає воєнний конфлікт на Близькому Сході?

– По-перше, товари подорожчали. Це сталося через підняття цін на пальне, у результаті доставка зросла майже на 50%. По-друге, добрива в ціні одразу піднялися майже вдвічі. І це вплинуло на собівартість виробництва в тих країнах, які були змушені закуповувати зерно.

Якщо говорити про вітчизняну агропродукцію, то Україна мало постачає товарів у сьогоднішню зону конфлікту, а з Іраном узагалі не працює. Наприклад, Саудівська Аравія купує українське зерно, але постачання йдуть не через Перську затоку, а через інші порти.

Водночас важко оцінити загальний ефект від іранського конфлікту: хтось в Україні на цьому заробив, а хтось – програв (залежно від готовності до наслідків цих подій).    

– А конкретно «Нібулон» заробив чи програв у ситуації з Іраном?

– Ми на сьогодні втратили у виробництві, бо собівартість нашої продукції зросла, адже частково змушені були купувати дорожче пальне (ринок пального в Україні спотовий). Стосовно добрив – їх ми теж вимушені були купувати дорожче.

– А з якими фінансовими і товарними показниками ви завершили маркетинговий сезон 2025/26 порівняно з минулими періодами?

– У маркетинговому 2025/26 році ми експортували 3,15 млн тонн зернових та олійних проти 2,39 млн тонн у маркетинговому 2024/25 (+32%) та отримали більше виручки – $807 млн проти $628 млн (+29%). Частка компанії в зерновому експорті України – 7,2%, проти 5,1% роком раніше. Вважаю, це демонструє, як ми послідовно повертаємо ринкові позиції.

– Як оцінюєте перспективи експорту української агропродукції у 2026/27 маркетинговому році з огляду на врожайність і можливі торговельні перешкоди?

– Станом на сьогодні ми бачимо потенціал і більший експорт з України на 20%. Але я не впевнений, що Україна зможе проекспортувати ці обсяги, адже ворог завдає ударів по критичній інфраструктурі. Тому варто бути обережними з прогнозами та не забувати, що ми працюємо в умовах війни. Слід враховувати ризики (як мінімум не ігнорувати їх), мати альтернативні варіанти й оперативно реагувати на зміну обставин.

Про тарифи Укрзалізниці

– Мінрозвитку пропонувало з 1 серпня підвищити на 30% тарифи на вантажні перевезення Укрзалізниці, вкотре мотивуючи це високими збитками перевізника. Наскільки це рішення вплине на українських аграріїв, експорт тощо? І чи можна тут знайти компроміс – між інтересами УЗ та бізнесу?  

– По-перше, це суто політика. Скільки я чую про Укрзалізницю – там суцільні проблеми. Але камінь спотикання в тому, що потрібні кардинальні рішення – на жаль, на сьогодні їх немає.

По-друге, всім відомо, чому УЗ зазнає збитків. Адже є певні преференції – коли одна галузь дотує інші. А варто просто перейти на ринкові умови – і ринок сам повинен визначати вартість, алгоритм роботи тощо. Тоді можна оцінювати ефективність цієї галузі.

Я не розумію політиків, які декларують зменшення податків чи збільшення тарифів на перевезення для аграріїв. Чесно кажучи, мені як власнику бізнесу не важливо, якими будуть податки чи тарифи. Головне – рівні правила гри для всіх учасників ринку. Але цього в Україні, на жаль, немає. Лише коли український бізнес буде в рівних умовах, він зможе адаптуватися та знайти ринкові рішення.

– Про що саме йдеться?

– Про те, коли в Україні будуть однакові правила для комерційних і державних структур, а не як зараз – коли державні мають певні преференції. Звісно, що в такій ситуації у нас будуть монополії, а рішення про підняття тарифів ухвалюватимуться неефективними менеджерами. І тут одразу виникає питання: а з якої причини УЗ підіймає тарифи? Тому що не розвивала логістичний напрям і має застарілий парк вагонів, у який ніхто не вкладав кошти?

Я 100% гарантую, що навіть після підняття цих тарифів жодної користі для нашої економіки не буде. Якщо ми збільшимо логістичні витрати (при тому, що в нас не розв'язано питання з ризиками), то про які інвестиції та привабливість вітчизняної економіки йтиметься?

Так чи інакше, аграрії заплатять за підняття тарифів на вантажні перевезення УЗ. Адже сьогодні агарний бізнес – прибутковий, бо навіть попри війну аграрії продовжують роботу.

Щодо Укрзалізниці – то вона цьогоріч підійме тарифи і наступного року теж це зробить, але ситуація жодним чином не поліпшиться.

– Чому?

– Відповідь проста: держава ніколи не буде ефективним власником. І поки ми житимемо за методичками, надрукованими ще в 1970-х роках, і не зважатимемо, що світ навколо вже давно змінився, – в Україні не буде жодного прогресу й відбудови.

– А як підвищення тарифів на вантажні перевезення УЗ може вплинути на ваші плани щодо розвитку логістичного напряму «Нібулон»?

– Абсолютно ніяк. Ми просто врахуємо це зростання тарифів у собівартість продукції (як і інші українські аграрії) – і все. Буде чергове зростання – знову врахуємо.

А щодо наших планів розвитку логістичного напряму «Нібулон» – то ми  робимо все належне, аби напрацювати спроможність зберігати експортний рух в умовах постійної зміни маршрутів через виклики війни. Модернізуємо транспортний парк, цифровізуємо процеси, частково відновили роботу флоту, інтегруємо його в європейські логістичні маршрути на Дунаї, а також запускаємо нові сервіси для зовнішніх споживачів. Тобто логістика, яка раніше обслуговувала лише внутрішні потреби підприємства, зараз надає послуги на ринку, а не тільки в Україні.

Про політику декарбонізації

– У свіжому звіті зі сталого розвитку «Нібулон» значну увагу приділяє декарбонізації, енергоефективності та розвитку відновлюваної енергетики (ВДЕ). Наскільки для вас критичними є вимоги через механізм CBAM, наприклад порівняно з металургами, які зараз скаржаться на значні експортні втрати через політику декарбонізації?

– Взагалі не критично. До того ж «Нібулон» це робить не з примусу й не тому, що в разі відмови не дадуть банківський кредит. Ми вважаємо декарбонізацію правильним напрямом. Плюс – розглядаємо будь-яку можливість заробітку. Сподіваюсь, це дасть свої плоди вже найближчим часом.

– А ви розглядаєте інвестиції у ВДЕ виключно для власних потреб чи все ж як можливість торгівлі електроенергією?

– Щороку «Нібулон» витрачає близько $2 млн на електроенергію. Компанія має певні потреби як споживач. І тут є декілька моментів. Перший – безпека, другий – бізнес. Розвиток сонячної енергетики якраз і поєднує їх. Адже в такий спосіб ми розв'язуємо питання енергонезалежності та безпеки бізнесу, бо можемо в разі відключень світла працювати автономно. І це додаткова перевага над конкурентами. З іншого боку – ми дивимося на окупність подібних проєктів.

– Тобто зараз ви робите акцент саме на власні потреби?

– Так, для внутрішніх потреб. Якщо в майбутньому зможемо це робити ефективно – надаватимемо такі послуги і партнерам. Зокрема, такий напрям затверджено в Стратегії розвитку нашої компанії.

– А які проєкти у сфері ВДЕ плануєте запустити?

– Поки працюємо із сонячними панелями.