НеЛоліта: чому варто піти на виставу «Дівчинка з ведмедиком» у Театрі на Подолі

Сюжет. 1920-ті роки. Київ. Іполіт – інженер-хімік. Але завод, на якому він працював – закрили, тому він доволі швидко погоджується стати репетитором для доньок із заможної родини.

Невпевнений у собі вчитель наївно закохується в одну із дівчат – Зіну, яка обіцяє йому подарувати ведмедика – найулюбленішу свою іграшку,та всіляко провокує Іполіта своїми витівками: «Коли б Ви більше бажали мене й були б зухваліші, я б віддалася Вам…»

Вже скоро найвідвертіше бажання сором'язливого вчителя здійснюється – він і 16-річна Зіна вступають у сексуальні стосунки. Іполіт пропонує їй стати його «женулей», але тій не до вподоби таке «звичайне» передбачуване майбутнє – дівчина хоче свободи і пригод. І вона їх знаходить, пускаючись берега … із двірником. Здається, тепер Зіна остаточно подорослішала, але ще не зрозуміла, що її вибір – у її ж руках: щастя було поруч, але вона обирає інший шлях, чим зіпсує життя не тільки собі.

Така поведінка Зіни для періоду середини 1920-х років виглядає не лише зухвало, а як феміністичний протест – будь-яка на її місці просто не мала іншого вибору, як одружитися з тим, хто її «обезчестив», навіть якщо це була ініціатива самої дівчини, як у випадку з головною героїнею п’єси. Та маючи цю сміливість, Зіна принесла у жертву і власні бажання, хоча здається, що вона і сама не знала, чого хотіла.

Повна сумнівів, розбещена гарним життям, сповнена ще підліткового максималізму, дівчина потребує підтримки у її діях, але натомість бачить лише розгублені погляди близьких, тому обирає протилежний звичному спосіб життя, наче мстить тим, хто в неї не вірить, але найбільше – самій собі.

Прем’єра: 23 лютого 2018 року

Наступна вистава: 11 березня 2018 року

Бекґраунд. Вистава за мотивами однойменного роману Віктора Домонтовича, опублікованого 1928 року – задовго до подібної за сюжетом «Лоліти» (1955) Набокова. Втім, Лоліта молодша за Зіну – першій за сюжетом близько 13-14 років.

Режисер-постановник Стас Жирков говорить, що «вистава – це особистий погляд на текст Домонтовича, тому що театр – окремий вид мистецтва і він не має обслуговувати літературу».

Інсценування твору виконав Павло Ар’є, це вже шоста співпраця сучасного драматурга зі Стасом Жирковим.

«Ми дуже гралися зі зміною структури твору та часу: то ми у 1923-му році, то 60-х – 80-х роках, то у майбутньому, у 2028 році у Берліні, – коментує Жирков. –Блискучий монолог Іполіта, який розповідає про свої почуття та відпочинок влітку, переривають сестри, які наче дивляться на головного героя по телевізору і це вже не персонаж Домонтовича, а В’ячеслав Довженко, як актор стрічки «Кіборги» і телесеріалу «Клан ювелірів». Вони говорять сленговою мовою. Такий наш час, коли ми не можемо сконцентруватися на великих серйозних текстах, нас відволікають соцмережі і сучасний світ, що нас оточує. Глядач звик до «кліпової» системи коротких форматів Facebook та YouTube, на що не можна не зважати у сучасному театрі».

Вам сподобається, якщо: ви любите сучасну адаптацію класичних творів, коли до оригінального тексту та вічних тем додаються жарти на злободенні теми і гротескність, а форма не менш важлива за зміст. Наприклад, встановлена на штативі камера знімає те, що відбувається у центрі сцени, − цей прямий ефір наче подвоює ефект від гри, а іноді акцентує увагу на окремих промовах героїв.

Вам не сподобається, якщо: ви – прихильник класичного театру без порушення усталених канонів і вважаєте неприпустимими на сцені театру жарти на межі фолу – у тому числі над «архетипними» обрядами на кшталт реєстрації шлюбу у РАЦС.

Головна причина подивитися: насолодитися блискучою грою головних героїв та їхнім вмінням миттєво змінювати амплуа, а разом з тим і настрій глядача – від романтично-мрійливого до співчутливого чи розгубленого. Інтонації у виставі змінюються так швидко, що ви не встигаєте засумувати.