Богдан Струтинський: «Телебачення створило політичне шоу, тому в нас немає мистецьких кумирів»

Восени у Києві відбудеться перший всеукраїнський театральний Фестиваль-Премія «ГРА» (GRA – Great Real Art). Головна мета – щорічно презентувати найкращі здобутки театрів України глядачам та міжнародній спільноті, визначити провідні тенденції та стимулювати розвиток українського театрального конкурентного середовища.

Засновником і організатором виступила Національна спілка театральних діячів України. «ГРА» проводитиметься на конкурсній основі один раз на рік за підсумками минулого року. Брати участь можуть професійні театральні колективи усіх без винятку форм власності – державні, комунальні, приватні.

До складу експертної ради увійшли відомі театральні критики та музикознавці: Сергій Васильєв, Ганна Веселовська, Олег Вергеліс, Майя Гарбузюк, Анна Липківська, Любов Морозова, Людмила Олтаржевська, Яна Партола, Алла Підлужна та Анна Ставиченко.

Лауреати змагатимуться за Премію у номінаціях: за найкращу драматичну виставу, за найкращу виставу для дітей, за найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу, за найкращу хореографічну/балетну/пластичну виставу, за найкращу виставу камерної сцени та за найкращу пошуково-експериментальну виставу (на перетині театральних/мистецьких жанрів).

До лонг-листа учасників вже увійшло 27 вистав із відібраних експертами 74 заявок. На другому етапі відбору учасників (до 10 вересня) експертна рада сформує шорт-лист з 12 вистав. Переможців обиратиме міжнародне журі у другій половині листопада – тоді ж відбудуться церемонія нагородження і покази вистав-переможців.

Mind поспілкувався з організатором Фестивалю-Премії «ГРА» Богданом Струтинським про ідею та організацію фестивалю, державне фінансування, команду, аморфність українських менеджерів і відсутність волонтерського руху, та чому фестиваль – це довготривала інвестиція.

− З чого починається театральний фестиваль?

− Фестиваль – це допомога публічності театру, певна самореклама, додаткове притягнення уваги глядачів до театрального руху, обмін, нові знайомства. Він дає поштовх до створення потужних команд, сильних менеджерів. Бо менеджмент – це вміння лавірувати, використати ті умови, які є, та й інших у нас і немає; зробити корисну справу. 95% фестивалю – це ідея та організація: одночасно зібрати людей разом, об’єднавши спільною метою.

Банально, але перш за все потрібні гроші. Головні складнощі полягають у відсутності державної політики саме у розумінні ролі фестивалів. У нас немає пільгових правил для проведення фестивального руху і зразкових умов, щоб український театр міг себе добре почувати.

Якщо порівняти, скажімо, мотофестиваль, фестиваль їжі та театральний, то ми приблизно нарівні, проте ми – у гірших умовах.

− Чого не вистачає українській театральній екосистемі?

− Гарного законодавства. До того ж театр – це інтелектуальний рух, який звертається до душі людини і змушує її мислити, але не першочергова потреба. Бо спочатку нам треба сплатити комунальні послуги, нагодувати дітей. Якщо ми не маємо розумного глядача, то і бізнес від цього страждає, і все суспільство, бо культура – всеосяжна річ. Некультурна людина поводиться невиховано у метро, на вулиці тощо. Тому культурна сфера, театр зокрема, має отримати преференції з боку законодавства, щоб виховати людину. Хоча, можливо, звучить трохи утопічно.

Якщо держава розумітиме, що фестиваль – це один зі способів позитивного впливу на людину, то кожна витрачена одна гривня на розвиток культури компенсує не витрачені 10 гривень на усунення чогось негативного у країні. Це довготривала інвестиція, яка дасть розвиток здорової конкуренції театрального середовища. Національна оперета України проводить два фестивалі – «Карпатський простір» та «О-Фест». Але всього в Україні не так багато театральних фестивалів.

– Скільки коштів потрібно на створення такого фестивалю, як GRA?

– Бюджет на цьому етапі складно підрахувати, оскільки ще невідомо, яка вистава виграє: чи ми прийматимемо у Києві 100 учасників колективу, чи 50. Тому завжди мають бути ризиковані непередбачувані видатки. Такий фестиваль мінімум має коштувати 5 млн грн. Зараз половини суми не вистачає. Зокрема, ми фінансуємо експертну раду «ГРИ», оскільки вона не має бути залежною від театрів інших міст, де експерти переглядають вистави учасників Премії.

– Скільки людей зараз задіяно в організації фестивалю?

– Команда дирекції фестивалю із трьох людей, 10 експертів, троє людей із Спілки театральних діячів і бухгалтерія. Має бути ще технічний адміністратор. У березні ми провели першу прес-конференцію щодо «ГРИ», втім, мозковий штурм влаштовували ще взимку. За цей час ми зареєстрували фестиваль, отримали фінансування, хоча і не у повній мірі. Тривають переговори з міжнародним журі, адже не усі можуть приїхати на фестиваль на цілий тиждень.

Питання ще в аморфності українських менеджерів і відсутності волонтерського руху. Для студентів профільних вишів це чудова практика, бо тільки так можна побачити, як все відбувається у цій сфері насправді.

Наша головна задача зараз – рекламно-інформаційна. Медіа, як не дивно, не надто охоче висвітлюють культурно-мистецькі події. Особливо телеканали, які в основному концентруються на політиці, для них культура – неформат. Телебачення створило політичне шоу, тому в нас і немає мистецьких кумирів. Та коли мистецькі фестивалі проходитимуть з року в рік, ми зможемо подолати цього монстра байдужості.

– Враховуючи черги на «Книжковий Арсенал», можна сказати, що українці дійсно «культурно спраглі» і готові витрачати кошти на культурні події?

– Два роки тому було прийнято закон про підтримку кіно. Минулого року український кінематограф отримав півмільярда фінансування, цього року – 1 млрд грн. Український інститут книги також отримав пільгове оподаткування. Більше того, «Книжковий Арсенал» та Львівський форум видавців проводиться не перший рік. І статистика показала менше російської книги на Книжковому Арсеналі, тому українського книговидання стало більше.

Тобто тут рух пішов не від того, що сам читач і глядач прийшов, а від того, що спочатку держава створила відповідні умови. Якщо тепер держава зробить пільгове оподаткування для театру, він почне стрімкіше розвиватися. Почнуть організовуватись нові фестивалі, а люди до них звикатимуть. Це – фактор звички. І коли повертатися до теми «Книжкового Арсеналу» – це стає модним серед молодого покоління, що він чи вона були не тільки у нічному клубі.

Якщо подивитися на статистику відвідування театрів зараз, можна сказати, що вітчизняний театр переживає певний ренесанс. Значить, глядач готовий платити. Тут спрацьовує й те, що три роки тому перекрили канали дешевого антрепризного гастрольного театру із Росії. Таким чином глядач заново відкрив для себе український театр: виявляється, у нас є гарні актори і театри.

Голова експертної ради «ГРИ» Анна Липківська також приєдналася до бесіди з Mind. Вона коротко розповіла, як проходить підготовка до фестивалю.

– У Києві дійсно є дещо традиційний снобізм до театрів з інших міст. Та лонг-лист премії не є києвоцентричним, навпаки, дуже широка географія – від Мукачево на Заході до Харкова на Сході, від Чернігова і Сум на Півночі до Одеси і Миколаєва на Півдні. Зараз ми з іншими критиками оглядаємо вистави, і можна сказати, що часто у регіонах «спалахують» цікавіші речі, ніж у столиці, де культурні події відбуваються за інерцією. Серед критеріїв оцінювання – інноваційність, оригінальність режисерського задуму та адекватність його втілення, гармонійне поєднання всіх компонентів вистави, акторська гра, проблематика вистави та який меседж вона формулює.