Захворіло у світі
61,707,636
Померло у світі
1,443,673
Вилікувалось у світі
39,491,151
Захворіло в Україні
709,701
Померло в Україні
12,093
Вилікувалось в Україні
335,135
Чи врятує МВФ Україну

Чи врятує МВФ Україну

У чому полягають основні функції Фонду і наскільки адекватно вони транслюються українській спільноті

Чи врятує МВФ Україну
Фото: Flickr/imf

Третього квітня Рада директорів МВФ ухвалила рішення про виділення Україні $1 млрд. У цілому позитивно оцінюючи факт співпраці з Міжнародним валютним фондом, а також з іншими інституційними і наднаціональними кредиторами (яких наразі зазвичай називають донорами), слід зупинитися на декількох аспектах такої взаємодії.

По-перше, сама співпраця з МВФ на умовах, відмінних від стандартних квот (а у Фонду розроблена маса програм, що істотно відрізняються умовами), як правило, передбачає, що у країни є проблеми з фінансами і вона не може повною мірою використовувати інші (ринкові) механізми.

По-друге, залучаючи такі позики, країна бере на себе зобов'язання здійснити певні дії в частині фіскальної та монетарної політики; при цьому кінцевою метою таких кроків є, як правило, стабілізація державних фінансів, а не відновлення внутрішнього попиту і економічного зростання.

І по-третє, самі позики не є інвестиційними по суті (на відміну від позик того самого ЄБРР), тому їх вплив на економічне зростання більш ніж обмежений.

Саме по цих аспектах йде основна дискусія між представниками різних економічних шкіл, деякі з яких відстоюють необхідність збереження емісійного механізму при формуванні стратегії розвитку економіки, інші – підтримання внутрішнього приватного попиту як інструменту зростання економіки.

Можливості використання зазначених механізмів істотно знижені в рамках будь-яких програм співробітництва з МВФ; при цьому серед ключових «рецептів одужання економіки», як правило, озвучується масштабна приватизація, скорочення бюджетних витрат і перехресного датування галузей, обмеження протекціонізму (зокрема, скасування мит і загороджувальних бар'єрів), вільний рух капіталу і багато іншого.

Важливий не стільки сам факт співпраці, скільки програма, у рамках якої надається фінансування. Детальніше інструменти для країн з низькими доходами прописані на сайті самого Фонду, і від їхнього типу залежить і ступінь втручання організації «у внутрішні справи держав». Іншими словами, якщо країна всього лише вибрала частина квоти і має можливості за необхідності ці гроші оперативно повернути – «рекомендації по управлінню» з боку МВФ будуть мінімальними.

Інша справа, коли від чергового траншу МВФ залежить не тільки курс національної валюти і можливість повернути вже накопичені борги іншим кредиторам, а й в цілому збереження балансу держави, а також репутація окремих осіб. У таких умовах влада країн-реципієнтів, як правило, більш зговірливі, а проведені «реформи» – більш радикальні. Найчастіше такі реформи виходять за рамки економічної площини.

Немає однакових економік і однакових проблем. Не може бути й однакових рішень. В Україні часто розглядають МВФ як кредитора останньої інстанції. При цьому, якщо подивитися на цілі створення і функціонування Фонду, то можна помітити, що його мета – не «допомога знедоленим».

Організація була створена 1945 року, і відтоді її ключовими завданнями є: 1) сприяння розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва; 2) сприяння процесу розширення і збалансованого росту міжнародної торгівлі; 3) сприяння стабільності валют; 4) надання допомоги в створенні багатобічної системи розрахунків; 5) надання ресурсів (при дотриманні адекватних гарантій) в розпорядження держав-членів, що зазнають труднощів у фінансуванні платіжного балансу.

Ключовим завданням Фонду по суті є забезпечення тих валютних і фінансових відносин, у рамках яких він був створений.

Чи повинен Фонд підтримувати економічне зростання в «проблемних країнах»? Швидше, ні – це завдання національних урядів і органів грошово-кредитної політики самих країн. Але ось забезпечити рівні права доступу інвесторів з різних країн до об'єктів приватизації в будь-якій окремо взятій державі йому цілком під силу, як і усунути торговельні бар'єри, що їх встановлюють окремі держави.

Багато хто розраховує на МВФ як на організацію, яка дозволить відновити економічне зростання, інші звинувачують Фонд у тому, що з його «рецептами» стан справ в економіці не поліпшується. Але обидві сторони не намагаються вникнути в суть співпраці. Адже по суті завдання Фонду – оптимізувати державні (бюджетні) фінанси, а інструменти уряди обирають самостійно.

Свого часу з Фондом у якості країн-позичальників взаємодіяла значна кількість країн, серед яких РФ (з 1992 по 2005 роки, кредит погашений достроково), Аргентина, Югославія, Мексика, Руанда, Сомалі, Індонезія, Бразилія, Перу, Еквадор, Ісландія (кредит погашений достроково), Колумбія, Косово, Кенія, Республіка Білорусь, а також ряд інших країн. За даними МВФ, за період з вересня 2008 року були оновлені 32 програми непільгового кредитування (понад $550 млрд), у рамках яких виділялися кошти окремим країнам ЄС, Близького Сходу і Північної Африки.

Крім того, збережено дію програм пільгового кредитування (сума виділення коштів значно менша), а також фінансування за рахунок загальних ресурсів, де основними позичальниками в 2016 році, за даними Фонду, були Кіпр, Пакистан і Україна.

Більшість країн співпрацювали з МВФ за короткостроковими програмами, у перспективі вважали за краще використовувати інші механізми, тоді як країни, що залучали ресурси за програмами розширеного фінансування (через глибокі структурні проблеми в економіці), так і не змогли вийти на достатні показники зростання (були змушені час від часу залучати кредити підтримки від Фонду та інших наднаціональних кредиторів).

Таким чином, на етапі співпраці з міжнародними фінансово-кредитними організаціями країні не варто забувати, що крім стандартних монетаристських рецептів бувають й інші. Приватизація не може бути самоціллю, інакше держава просто фіксуватиме збитки, перекладаючи їх на населення. А зниження соціальних гарантій для населення повинно супроводжуватися хоча б мінімальними компенсаторами, інакше призводитиме до погіршення внутрішнього попиту.

Для відновлення економіки потрібно використовувати максимально широкий перелік інструментів, не забуваючи враховувати досвід інших країн (як розвинених, так і тих, що розвиваються). При цьому такий досвід не обов'язково повинен бути позитивним – іноді більш якісний облік ризиків і проблем, з якими зіткнулися інші держави в рамках застосування тих чи інших механізмів управління економікою, дозволяє «не наступати на граблі».

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті