Навчити пана професора: чи реально здобути практичні знання в українських вузах

Навчити пана професора: чи реально здобути практичні знання в українських вузах

І чи можливо вивести на новий рівень професійну освіту

Этот материал также доступен на русском
Навчити пана професора: чи реально здобути практичні знання в українських вузах
Фото Shutterstock

Вища освіта має багато переваг. Перш за все тому, що абітурієнти та студенти початкових курсів − це в основному діти, у яких ще остаточно не сформовані цілі та бажання. Більшість із них до кінця не розуміють, чого саме хочуть. Тому їм, перш за все, треба навчитися вчитися. А університети навчають обробляти у надстислі терміни величезний масив інформації, доводити справи до кінця попри всі труднощі. Але це − не про знання. Це, скоріше, про людські якості.

Сучасним студентам не вистачає практичного аспекту: більшість вітчизняних викладачів − теоретики, які майже не мають досвіду роботи у реальних компаніях, байдуже, українських чи міжнародних. Навряд чи вони в змозі поділитися чимось унікальним, чого не прочитати у підручниках (а там вже багато всього описано, в тому числі безліч світових кейсів). 

В українських вищих навчальних закладах зараз немає викладачів, які б спеціалізувалися у тих галузях, що стосуються новітніх практичних напрямків. Цьому випускники навчаються вже під час роботи. Отже, важливо долучати до навчального процесу саме практиків, які зможуть передати студентам власний досвід і сучасні напрацювання, підкреслює керівник відділу розвитку та навчання «1+1 медіа» Вікторія Гнап.

Як «замирити» теоретиків і практиків? Перше, що необхідно зробити − сформувати спільні програми. Слід закликати молодих професіоналів, які завжди у тренді, читати лекції студентам. Багато хто з практиків уже готові йти до вишів і пропонувати свої програми. Звичайно, університети не завжди хочуть йти назустріч, бо зміни – це завжди стрес. Тому б хотілося, щоб цей стрес був продуктивним для обох сторін. І для вузів, які отримають багато зацікавлених студентів, бо у них викладають практики, і для компаній на ринку, бо вони отримуватимуть гарно підготовлених фахівців.

По-друге, необхідно підвищувати кваліфікацію викладачів. Зрозуміло, що є навчальні плани, які треба заповнювати, і це займає дуже багато часу. Але ж це нікому вже не потрібно і жодним чином не справляє позитивного впливу на студентів. А от якби викладачі-теоретики витратили цей час, щоб зареєструватися та пройти хоча б один курс на якомусь сучасному ресурсі, це дало б студентам набагато більше. Тому самоосвіта для викладачів – це крок до покращення рівня освіти загалом.

Як зрозуміти, чого вчити і чому вчитися? За кордоном (у США, Великій Британії та інших європейських країнах) є така практика: дітям, які закінчили школу, дають один рік, для того аби вони зрозуміли, чого саме хочуть. Така собі профорієнтація. Доречно було б і в Україні запровадити такий Gapyear. Але з умовою, що за цей рік необхідно пройти 3-4 стажування, аби зрозуміти свої схильності, а вже потім вступати до університету.

Плюс нам потрібно прибрати цей флер обов’язковості вищої освіти. Тому що в Україні 95% людей мають вищу освіту, але що це дає? Нічого. Якщо людина займається улюбленою справою, самовдосконалюється, виробляє затребуваний продукт і здатна на цьому заробляти, навіщо їй ця вища освіта? Не треба витрачати на неї час.

І останній крок – скорочення кількості навчальних років в університеті, тому що І-ІІ курси – це загальноосвітня програма. Процес отримання професійної освіти слід зробити більш предметно- та навичко-орієнтованим. Щоб вже з І курсу давати студентам навички, а не абстрактні знання. А навички можуть відпрацюватися лише тоді, коли людина робить щось конкретне.

Вузи, курси чи самоосвіта: що обрати? Стосовно самоосвіти – тут має бути дуже високий рівень самоорганізації. Зазвичай не так вже й багато людей до кінця проходять курси на онлайн-майданчиках. Статистика Coursera свідчить, що не більше 50% користувачів доходять до кінця курсу.

Отже, людина, яка обирає шлях самоосвіти, повинна бути вельми самоорганізованою. І в 17 років вимагати цього  від усіх неможливо. Таких людей і у дорослому житті надто мало.

Очевидно, що на початку кар’єри необхідно, аби молоду людину хтось «вів по життю». У цьому можуть допомогти оновлені, реформовані вузи або профорієнтаційні курси. Перевага − можливість бути у колі практиків та бачити їхній шлях, розуміти, що треба робити, аби досягти подібних висот.

А перевага саме курсів − у змозі за короткий термін стати спеціалістом-початківцем, отримати необхідні практичні навички, знання та повністю змінити своє життя. Також не варто забувати про додаткову можливість тих курсів, що діють при медіакомпаніях, а саме − шанс вже під час навчання зарекомендувати та проявити себе перед потенційним роботодавцем. Наприклад, якщо оперувати цифрами Вищої школи Media & Production, то за чотири роки діяльності її випускниками стали понад 600 студентів, серед яких більше 150 спеціалістів приєдналися до команди «1+1 медіа».

Чи є обов’язковим диплом державного зразка? Як свідчать дані HR-департаменту «1+1 медіа», серед працівників холдингу близько 60% мають профільну освіту, а 40% − працюють не за фахом. Під час прийому на роботу там не вимагають наявності вищої освіти, і її відсутність не буде основним критерієм при відмові людині. Під час співбесід у першу чергу увага – на знання та навички, і на те, чи збігається компанія у цінностях із кандидатом. Звичайно, у медіакомпанії є кадрова облікова програма, де ведеться статистика, яка освіта у працівників і чи є вона взагалі. Близько 20% її співробітників узагалі не мають вищої освіти, оскільки це необов’язково.

Усього, що стосується digital або web-дизайну, неможливо навчитись у вишах. Тому люди отримують будь-яку професію чи взагалі жодної, а потім на практиці і на онлайн-платформах типу Coursera, FutureLearn навчаються. Або просто тінню слідують за професіоналом, сідають поруч та роблять так, як робить він.

Як стати справжнім спеціалістом медіасфери? Початківцям варто бути відкритими до всього нового, шукати багато інформації, яка зараз є доступною, навчатися самостійно і пробувати себе: стажуватися та ще раз стажуватися.

Звичайно ж, початківця не візьмуть на найкращі позиції у компанії. Але якщо людина хоче навчатися та розвиватися у медіасфері, треба починати з того, що працювати адміністратором на реаліті-шоу, а з часом − стати продюсером цього самого шоу. І це абсолютно реальні історії. А ще варто бути впевненим, що це дійсно ваш шлях. Тому що, якщо людина ще не впевнена – краще, мабуть, не йти цією дорогою, бо вона поглинає.

Кого наймати для роботи у медіа? Якщо говорити про медіа, що шукають собі нових співробітників, тут перевага – за молодими та прогресивними, які готові змінювати себе та світ навколо. Якщо казати про базові якості, то головне − щире бажання. Тому що воно зсуває гори і надає набагато більше сил та енергії для подолання труднощів. Така людина буде вчитися і працювати більше, ніж від неї очікують, бо вона прагне досягти найкращого результату.

І навіть якщо у людини взагалі немає диплому, вона може бути дуже талановитою і перспективною. Особливо це стосується нових професій, яким наші вищі навчальні заклади ще не навчають.

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті