mind
Чи заплатить Росія за «кримським позовом»

Чи заплатить Росія за «кримським позовом»

А якщо ні, то на що посилатиметься

Цей матеріал також доступний російською
Чи заплатить Росія за «кримським позовом»
Фото: Shutterstock

Постійно діюча палата третейського суду в Гаазі у своєму нещодавньому рішенні визначила, що Російська Федерація повинна компенсувати 18 українським юридичним особам і одній фізособі $159 млн збитків у зв'язку із втратою активів через анексію Криму. Віталій Мазур, партнер юридичної фірми SENSUM, спеціально для Mind пояснює, наскільки великі шанси позивачів отримати бажану компенсацію і які історичні паралелі напрошуються в контексті цього розгляду.

Здавалося б, іронія долі: третейський суд (Permanent Court of Arbitration), який було створено в Гаазі з ініціативи царя Миколи II «з метою пошуку найбільш об'єктивних засобів забезпечення всім народам переваг справжнього і тривалого миру і, перш за все, обмеження постійного розвитку існуючих озброєнь», вже не вперше ухвалює рішення проти спадкоємиці Російської імперії та ніяк не може забезпечити міцний мир.

Чого чекати від Росії? Добровільно РФ виконувати рішення третейського суду в Гаазі вочевидь не буде. Для цього в Москви є прекрасна законодавча база і офіційна позиція:

  1. Росія відразу заявила, що у суду немає компетенції для розгляду цього спору і угода про інвестиційну діяльність – ще не привід для формування третейського суду. У підсумку РФ ігнорувала процес повністю (арбітра РФ не вибирала) і не визнає повноважень цього арбітражу.
  2. Законодавство РФ дозволяє заарештовувати майно тих держав, де заарештували активи Москви.
  3. З кінця 2015 року встановлено пріоритет рішень Конституційного суду РФ над вердиктами міжнародних інстанцій.

Згадаймо гучну справу ЮКОСа, коли цей же арбітраж (в іншому складі трибуналу) вирішив, що держава РФ має виплатити колишнім акціонерам компанії $50 млрд. Підставами для розгляду стало порушення Договору до Енергетичної хартії. У цьому процесі від РФ навіть був призначений арбітр, і начебто країна брала участь у процесі. Але в підсумку рішення арбітражу Росія поки успішно оскаржила в нідерландському державному суді за мотивами юрисдикції та арбітрабельності – Договір до Енергетичної хартії не ратифіковано державою (Росією). Поки йде довгий процес у суді апеляційної інстанції.

Ще один приклад, але зі Стокгольмського арбітражу – це теж «справа ЮКОСа»: суперечка між іспанським інвестиційним фондом, який інвестував у ЮКОС, і РФ. Тут якраз йшлося про захист інвестицій на підставі відповідного двостороннього договору (на підставі аналогічного договору зараз намагаються отримати компенсації за кримські активи) між Іспанією та СРСР. Незважаючи на позитивне для інвесторів рішення арбітражу, Апеляційний суд Стокгольма скасував рішення місцевого суду (який підтримав іспанців) і постановив, що у третейського суду не було повноважень для розгляду справи по суті. Апеляційний суд буквально прочитав статтю двостороннього договору, де йшлося виключно про «розмір та порядок виплати компенсації».

У акціонерів ЮКОСа залишається ще можливість легалізувати й ініціювати рішення арбітражів у країнах – учасницях Нью-Йоркської конвенції (їх 150) – головне, щоб у країні визнання все-таки було майно РФ.

Звичайно, приємно згадати, з якою швидкістю відбувається арешт активів після рішень ще не оскаржених арбітражів. Наприклад, арешти майна у Франції, Бельгії, Австрії стосувалися активів РФ й інших осіб, які фактично належать державі: банків, представництв, ЗМІ, недержавних організацій та навіть майна іноземних єпархій РПЦ. «Під роздачу» потрапили і дипломатичні представництва, але у них особливий імунітет – і арешт було знято оперативно.

Що насправді вирішили в Гаазі? Не зовсім доречно зараз говорити, що «Гаазький суд призначив компенсацію за окупацію Криму». Слід розрізняти приватні позови інвесторів і претензії держави.

Можемо згадати, як за результатами війни в Перській затоці резолюцією Ради Безпеки ООН Ірак поніс фінансову відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок його вторгнення до Кувейту. В результаті корпорації й окремі особи подали заявки в розмірі $350 млрд. А оскільки з майном за кордоном у Іраку було не так втішно, то кошти повинні були надходити виходячи з 30%-ї частки нафтових доходів Іраку від програми поставок нафти.

Зараз у роботі третейського суду в Гаазі ще залишаються сім справ у спорах між інвесторами та Росією, зокрема від НАК «Нафтогаз України», ПАТ «Укрнафта», аеропорту Бельбек і ПАТ «ДніпроАзот».

Чи зможуть українські компанії реально стягнути суми збитків у разі позитивного рішення арбітражу? З добровільним виконанням усе зрозуміло. А ось у разі примусового виконання подібних арбітражних рішень багато, якщо не все, залежить від політичної волі інших держав й інструментів впливу, які вони вважатимуть за потрібне застосувати до відповідача. До радикального «газ в обмін на...» навряд чи дійде. І в будь-якому випадку ця історія вже лежатиме в площині дипломатії, а не юриспруденції.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті