Чому потрібно боротися не з трудовою міграцією, а з її масштабами

За найконсервативнішими оцінками, близько 5 млн українців наразі працюють за кордоном. Це обумовлює нестабільність на ринку праці, через яку найбільше страждають індустрії з традиційно високою залежністю від робочої сили. Серед таких галузей – аграрна. АПК, попри величезний стрибок уперед в частині діджиталізації та  автоматизації процесів, все ще принципово залежить від людей іта їхньої кількості.

Європейська Бізнес Асоціація у своєму щорічному опитуванні «Барометр щастя в Україні» аналізує причини відтоку кадрів і виокремлює п'ять основних причин трудової міграції: рівень доходів, охорона праці, гарантія прав, екологія та рівень безпеки. Олег Бахматюк, чий бізнес присутній у майже шести сотнях населених пунктів по всій країні, розповідає, як компанія протистоїть масштабам трудової міграції, що зростають, і чи можна їм взагалі протистояти.

Хто і куди їде? У певний момент ми, як і багато компаній агросектору, зіткнулися з тим, що є пряма загроза кадровому ядру компанії. У нашому випадку в зоні ризику опинилися люди технічних професій – механізатори, комбайнери, агрономи, водії. Тобто люди, які мають спеціалізовану освіту і легко адаптуються до середовища в першу чергу Польщі, що є найбільшим споживачем нашого трудового ресурсу.

Крім Польщі, великий інтерес до працівників з України останнім часом стала виявляти Німеччина. Інтерес настільки помітний, що Польща починає турбуватися через цей попит. Примітно, що Україна не переймається жодним з цих приводів.

Як змінити ситуацію? Перекладемо те, що відбувається, мовою цифр.

У нашому холдингу за напрямом «тваринництво» працює 8000 осіб. Середня зарплата по холдингу – близько 12 000 грн. Затверджена в Польщі мінімальна зарплата у гривневому еквіваленті становить 16 000 грн.

Я впевнений, що наступного року цей рівень буде досягнуто і в Україні. Це зупинить мігрантський потік і утримає всередині країни критично необхідну кількість фахівців. Але якщо тут не буде розвитку економіки і не почнуться стабілізаційні процеси, то наслідки будуть сумними.

Чому вчить чужий досвід? Зараз в українському тваринництві загалом працює близько 1 млн осіб. При збереженні поточних темпів міграції відтік кадрів складе до 30%. Як відреагує бізнес? Він скорочуватиме цей проект до мінімуму.

Що в цей же час робить Європейський союз? Що таке взагалі сільське господарство Європейського союзу? Це соціально спрямований економічний проект утримання населення на своїй території.

Вирішується завдання так: устромив палицю в землю – маєш 200 євро дотацій. Україна не може конкурувати грошима, та й узагалі я вважаю, що дотації – зло. Але якщо цей момент згаяти, то через кілька років галузь сама собою зникне як явище.

Що потрібно робити? По-перше, необхідно реалізовувати політику галузевого протекціонізму. Це повинен бути протекціонізм не індивідуальний, а секторальний. Побудова елеваторів, заводів з переробки тощо. Для цього потрібні дешеві ресурси і держава, яка реалізує всі необхідні підготовчі механізми – регуляторні, економічні, банківські тощо

Тобто все те, чого зараз немає.

Другий момент – позиціонування на зовнішніх ринках. Це чітке завдання держави, і поки вона його провалює.

Що вже зроблено? При всіх негативних явищах, зміни в селі – безсумнівні. Децентралізація – одна з найуспішніших реформ, що була реалізована урядом за останні роки. Вона дала можливість розвиватися територіям, причому не лише економічно, але і в напрямку самодостатності. А ніщо так не стимулює, як можливість бути самостійною одиницею.

Чи змінилися люди в селі? Їх стало менше. Тренд відтоку в мегаполіси спостерігається в усьому світі, а в Україні його посилено ще й зовнішньою міграцією. Але це нормально, що люди хочуть отримувати якісний доступ до послуг – медицини, освіти, інфраструктури.

І тут важливе питання: на що держава вважає за краще витрачати гроші? На утримання цієї інфраструктури, кількість користувачів якої стає все меншою, чи на стимулювання економіки й утримання людей у селі, як це робить Європейський союз?

Що потрібно для успіху? Іноді від виїжджаючих можна почути аргумент – мовляв, там продуктивність нашої праці вища. Так, якщо ви їдете на завод Mercedes, де стоїть лінія, яка виробляє продукції на $10 млрд на рік, ви стаєте частинкою цього ВВП. Але український бізнес також знає, як бути ефективним. Наприклад, одна з наших фабрик виробляє 1,2 млрд курячого яйця на рік – це майже половина того обсягу, що виробляється у всій Польщі.

Але щоб це стало можливим, ми вклали кілька сотень мільйонів доларів. Тобто рівень доступу до ресурсу є запорукою можливості отримати більший обсяг виробництва. Зараз такий доступ до грошей мізерний.

Ніхто не говорить: дайте нам преференції або дотації. Але дайте можливості й поступові переходи в регулюванні. Рівень інтелектуального потенціалу й освіти у нас один з найвищих у світі. Бракує виключно ресурсних речей – довгих і дешевих грошей.