Заборгували – заплатіть: як гарантувати українцям виплату зарплати

Кожного дня наймані працівники роблять корисні справи в тій компанії, де працюють. Проте не завжди компанія відповідає їм таким же ставленням і, наприклад, затримує заробітну плату. Така «економія» зрештою може призвести і до банкрутства. Адже йдеться про невміння/небажання планувати розвиток компанії з урахуванням всіх чинників. Так, останні, попри те, що започаткували бізнес, схибили у підрахунках витрат та прибутків. 

Про те, що робити працівникам, які стали заручниками ситуації та очікують на виплати чималих сум заборгованості, а також як бізнес може «підстелити собі соломки» розповів Mind заступник голови Федерації профспілок України. Володимир Саєнко.

Станом на перше січня цього року заборгованість із виплати заробітної плати склала понад 3,1 млрд грн, третина з них  – 1,1 млрд – борги підприємств-банкрутів, працівники яких є найбільш незахищеними в разі невиплати заробітної плати.

Як розв'язати проблему й гарантувати права працівників?

2006 року Україна ратифікувала другу частину Конвенції Міжнародної організації праці N 173 і взяла на себе захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця. Проте на практиці механізм коректно не запрацював – у разі відсутності чи недостатності ліквідаційного майна підприємства, його працівники не отримують заборговану заробітну плату.

Розв'язання проблеми лежить у площині створення спеціальної гарантійної установи, яка б забезпечувала виплати працівникам заборгованої заробітної плати в разі неплатоспроможності роботодавця. Це, зокрема, передбачено ІІІ частиною уже згаданої Конвенції МОП та ст. 25 Європейської соціальної хартії. Ще в липні 2016 року Уряд у своєму плані невідкладних заходів щодо погашення заборгованості із заробітної плати доручив розробити законопроєкт про дотримання вимог найманих працівників у разі неплатоспроможності роботодавця та опрацювати питання ратифікації ІІІ частини Конвенції МОП і приєднання до ст. 25  Європейської соціальної хартії.

Лише 2019 року Мінсоцполітики презентувало відповідні законопроєкти, проте на розгляд Верховної Ради вони не вносилися. Серед цих документів був і проєкт закону про створення спеціальної гарантійної установи.

Протягом років профспілки неодноразово виступали з ініціативами, які могли б покращити захист прав працівників на своєчасну виплату зарплати. Серед них – ініціатива щодо створення гарантійного фонду для захисту працівника в разі неплатоспроможності роботодавця.

Ця та інші ініціативи знайшли відображення й у низці законопроєктів парламенту нового скликання, проте жоден з них досі не потрапив на розгляд до сесійної зали.

Чому все так складно?

Сьогодні профспілки разом з експертами Мінекономіки системно проводять консультації та обговорення законодавчих пропозицій щодо створення такого гарантійного фонду, щоби напрацювати оптимальну модель його діяльності. 

Ми чудово розуміємо, що створення такого гарантійного фонду викликає багато запитань. Ключове з них – джерела наповнення такого фонду. Принцип «якщо десь вибуло, значить, у кого-то прибуло» ніхто не скасовував. Якщо він наповнюватиметься за рахунок коштів державно бюджету, то звідки держава братиме на це кошти?

Якщо ж фонд діятиме за рахунок вкладів економічно активних підприємств (наприклад, як страхових внесків), бізнес сприйматиме їх як ще один податок, котрий в умовах економічної кризи розцінюватиметься не інакше як тиск з боку держави.

До того ж великі підприємства-лідери в своїх галузях навряд чи бачать потребу в «страхуванні працівників» від свого банкрутства, а для малого й середнього бізнесу таке страхування може бути непосильною ношею. 

Опрацювання вимагає і визначення установи-гаранту (чи буде це структура, що вже існує, чи потрібно створювати нову), а також переліку виплат, які компенсуються працівникам установою-гарантом, та їхніх  граничних розмірів.

Як це можна реалізувати?

Частково відповідь на це питання вже неодноразово звучала – протягом останніх десяти років було декілька спроб створити гарантійну установу. Усі вони закінчилися провалом.

Найближчим до оптимального розв'язання проблеми, на мою думку, був законопроєкт від Мінсоцполітики 2019 року. Тоді в міністерстві відмовилися від того, щоб називати такий фонд фондом, і вирішили наділити функціями гарантійної установи Держпраці.

Саме Держпраці – одна з небагатьох у держсекторі, яка має відповідну експертизу та може реалізувати функції «фонду».

Звідки брати гроші?

Звісно, для того щоб виплатити всі борги працівникам підприємств-банкрутів, необхідна досить значна сума, яку, в умовах глобальної економічної кризи, знайти не так просто. Тому, принаймні на першому етапі, така установа може функціонувати лише для розв'язання питань щодо нових боргів (на жаль, такі з’являються) і діяти з певними обмеженнями: світова практика показує, що розмір гарантованої виплати може обмежуватися трьома заробітними платами.

Кошти на такі виплати можна отримати, направивши на це всього лиш соту частину єдиного соціального внеску. Не підвищувати ЄСВ, а перерозподілити. 

Який принцип роботи установи?

Держава за рахунок «відщеплення» ЄСВ виплачує гарантовану суму працівникові підприємства-банкрута. Натомість право пред’явлення вимоги переходить до Держпраці і відповідно держава стає стороною банкрутного процесу. Тобто працівник фактично передає державі право представляти його інтереси.

До речі, для роботи установи достатньо створити відповідний відділ в Держпраці, який би здійснював  нарахування та виплати працівниками підприємств-банкрутів (адже всі необхідні розрахунки проводить арбітражний керуючий) та заявляв свої права в банкрутному процесі.

Є надія, що вже найближчим часом законопроєкт про гарантійну установу можуть представити офіційно та  внести на розгляд ВР. Сподіваюся, що в народних обранців вистачить політичної волі перетворити проєкт у закон.