Таємниці українського золота: Валерій Сушкевич – про чинники перемоги на Паралімпіаді в Токіо
Якими зусиллями це далося та що можна зробити ще
Виступ української збірної на Паралімпійських іграх-2020 у Токіо став тріумфальним. Україна посіла шосте місце за загальною кількістю медалей, здобувши 98 нагород: 24 золоті, 47 срібних і 37 бронзових. Через COVID-19 нинішня Паралімпіада далася нелегко – і спортсменам, і організаторам. Які довелося долати труднощі, хто допомагав, а також як і чому українським спортсменам вдається неможливе, про їхню волю до перемоги та підтримку українського бізнесу спеціально для Mind розмірковує президент Національного паралімпійського комітету України Валерій Сушкевич. Він переконаний: треба допомагати дітям з інвалідністю, які займаються спортом, вірою в них. Суспільство своєю підтримкою заряджає їх на перемогу, соціально-відповідальний бізнес – на допомогу, а владу – на підтримку і забезпечення прав людей з особливими потребами.
Про шлях до перемог
Ми живемо в країні, де завжди були і ще певний час будуть надзвичайні труднощі у тому, що стосується соціальної, гуманітарної, економічної, політичної, фінансової сфери тощо. Тобто ми звикли до того, що треба покладатися в першу чергу на себе та своїх однодумців. Але при цьому слід вміти оперативно реагувати на виклики, знаходити оптимальні варіанти та засоби розв'язання кризових ситуацій.
Фото надано: пресслужба Національного паралімпійського комітету України
Я вважаю, що наша команда в Комітеті – це антикризовий менеджмент. Тобто ми реально розуміємо, що є ціла купа проблем, є багато викликів, які ускладнюють роботу на результат.
Коли ми виїжджали на Паралімпіаду, я думав: невже ми зможемо потрапити у першу десятку. Відчував нову ситуацію, нові обставини: і команда набагато менша, і перехворілі на коронавірус є. Були й інші чинники.
Ми мали великий стос проблем, який розв’язували двома шляхами. Перший – це, безумовно, взаємодія з української владою. Ми шукали і знайшли розуміння з боку профільного Міністра молоді та спорту, з боку Прем'єр-міністра, з боку Президента. Допомогла і місцева влада. Нам довелося вишукати можливості розв’язання усіх проблем – фінансування, доступність тренувальних баз, проблеми з локдаунами, лікування та профілактика спортсменів, вакцинація...
Про безпеку та вакцини
До речі, наша команда першою порушила питання про вакцинацію паралімпійців. Ми відпрацювали його і з вченими національного рівня, і з вченими з Ізраїлю, з Німеччини, з Великої Британії, з Китаю. Вчені поділилися результатами досліджень, і ми почали шукати варіанти, як саме захистити свою збірну.
Я не називатиму саму вакцину, але ми її обрали як найкращу за результатами опрацювання думок вчених і лікарів. Найкращу не лише з точки зору захисту від захворювань, але й з урахуванням побічного ефекту тощо. Було складно: деякі вчені ділилися результатом, але просили про нього не розповідати. Власне завдяки співпраці нам пощастило знайти кращий для паралімпійської збірної варіант.
Але це – лише перший крок. Другий – знайти саму вакцину в Україні. Телефоную по допомогу головному санітарному лікарю України Віктору Ляшку, прошу закупити потрібні вакцини для збірної. Потім ще раз перетелефоновую, ще раз... Він відповідає: так, вакцина буде, але за однієї умови – якщо ви привезете медалі з Паралімпіади. Врешті решт ми півтори тисячі вакцин зарезервували при перших поставках. Кілька днів тому я йому передзвонив, кажу: я свою обіцянку виконав – медалі привезли. Він сміється, мовляв, жартував. Але ж у кожному жарті є трошки й не жарту.
Про особливості тренувань
Ще одне цікаве питання: як під час локдауну вести учбово-тренувальну діяльність. Її ж неможливо зупиняти. Ми задіяли різні варіанти. Наприклад, у Туреччині на учбово-тренувальних зборах була ситуація, коли наші спортсмени жили окремо від усього готельного закладу. Окремий корпус. Окремо харчувались. Такі умови ми організували. Забезпечили, звісно, тренувальну базу з хорошими спортивними спорудами для людей з інвалідністю. В деяких видах спорту тренерам дозволили вести локальну підготовку й тренування на місцях. Для кожного випадку – різні умови.
Робота з владою – це один напрямок. А другий – це реальний кризовий менеджмент. Ніхто не знає, що і як робити, рішення приймали самі, без жодного напрацьованого досвіду дій за таких – коронавірусних – умов… І результат склався як пазл: відбулася перемога.
Пандемія сильно вплинула на підготовку та участь у Паралімпіаді не лише в тому сенсі, що хворіли спортсмени, тренери, фахівці (я й сам, до речі, перехворів). А й через те, що боротьба з пандемією потребувала коштів. Адже Covid – це не просто хвороба. Це – особливий стан країн, у світі відсутній регламент дій в умовах пандемії такого масштабу.
Про відбір учасників
Що таке підготовка до Паралімпіади? Це кваліфікаційний процес. Не тут, не в Україні. Це питання не до міністра, не до прем'єра, не до президента. Це компетенція Міжнародного паралімпійського комітету, який повинен провести процедуру кваліфікації і видати (або не видати) ліцензію вашій збірній. А у них обмежені можливості. Заборонено проводити змагання – кваліфікаційні чемпіонати світу, Європи. І Міжнародний паралімпійський комітет почав розв’язувати цю проблему. Ба більше – за кожним видом спорту розроблялася своя альтернатива звичайному кваліфікаційному процесу.
Фото надано: пресслужба Національного паралімпійського комітету України
І задача нашого Національного паралімпійського комітету була передбачити захист прав спортсменів, які готувалися до відбору. Треба було зробити все можливе і неможливе, щоб ми отримали всі ліцензії, яких прагнули.
Це означало не просто вмовити когось. Як, наприклад, отримати ліцензію дебютанту, який не був на попередніх змаганнях, відтак у якого мало варіантів наразі увійти до світового рейтингу? Як його захистити? Мені кажуть: «Ми не можемо провести чемпіонат світу, бо пандемія. Почекайте!» І оце «почекайте» по кожному спортсмену, по кожному виду спорту…
Треба було над кожним працювати і знайти рішення. Пандемія – це мультипроблемність, яка потребувала антикризових макро- та мультизусиль. І таких проблем багато – не лише ті, що я назвав.
Про перемоги
Коли я побачив, що українці вітають нашу Паралімпійську збірну з перемогою, незважаючи на те, що наша збірна вже брала третє місце в Ріо у 2016 році на попередніх Паралімпійських іграх, мені було дуже приємно.
Цьогорічні ігри були для нас надскладними: на 50 спортсменів у збірній стало менше, всі інші команди-лідери були вдвічі більшими за нашу команду, наша країна послабена війною. Цей результат – дійсно прорив, адже ми у вкрай важких умовах продемонстрували другий за загальною кількістю медалей результат в історії паралімпійського спорту в Україні. І ми цим пишаємося.
Про подальші кроки
Паралімпіада закінчилася, але спортсмени не відпочивають. Після ігор у нас дуже багато заходів. Але у пріоритеті – діти. Наприкінці вересня ми скасували два заплановані раніше заходи, аби потрапити на церемонію нагородження стипендіями дітей з інвалідністю, які професійно займаються спортом та ставлять за мету участь у професійних змаганнях, зокрема, Паралімпіадах. Це етап програми «Так, я можу!», що реалізує Parimatch Foundation. Для нас усіх було дуже важливо поспілкуватися із дітьми, аби вони запам'ятали, з чого починається їхня велика спортивна і життєва доля!
На цій сцені я побачив не просто спортсменів, а хлопчиків і дівчаток, що пройшли важкий шлях. І вони розуміють, що легко їм не буде ані в житті, ані в спорті. Наша місія – запевнити їх у тому, що вони все зможуть і все подолають.
Повірити у це дуже допомагає те, що стоять поряд паралімпійці з медалями і тінейджери з різних областей України з різних видів спорту: і нечуючі, і незрячі, і дітки, які мають ураження опорно-рухового апарату, але деякі з них у віці 14-ти років вже мають рейтинг у першій двадцятці спортсменів Європи.
Вони мають не лише медаль дитячої Спартакіади для дітей з інвалідністю «Повір у себе». Вони з важкими захворюваннями беруть участь у інклюзивних змаганнях і виборюють високі місця, тому що мотивація до перемоги дуже висока. А знаєте чому? Не лише через бажання вийти за рамки, що створені інвалідністю. А тому, що є люди, які їх підтримують, які говорять: «Так! Ми з тобою!» Є система «Інваспорт», є система Національного комітету спорту людей з інвалідністю!
Про роль соціально відповідального бізнесу
Одна з тренерок якось поділилася зі мною, що її вихованці дуже допомагає підтримка батьків, які вірять у неї, в її перемогу. Я поспілкувався з батьками, порадив як збільшити тренування, розповів, що дитина має великі шанси і в першу чергу, завдяки їхній підтримці. Проходить час і я бачу цю дитину сьогодні серед стипендіатів Parimatch Foundation. Тож ми всі – соціально-відповідальний бізнес Parimatch Tech, які підтримали фінансово її батьків, але зобов'язали родину приділяти більше часу спорту, наш комітет, наші паралімпійці – всі ми робимо одну дуже велику справу. І йдеться навіть не про те, скільки медалей виборюватимуть спортсмени, але про те, що діти повірять у себе і все зможуть.
Коли напередодні Паралімпіади Parimatch Foundation передавав крісла колісні для паралімпійської збірної, я казав, що хотів би, аби весь бізнес в Україні був соціально відповідальним. Втім, повернувшись, я побачив, що соціально-відповідальний у нас не лише бізнес. Я у захваті і схиляю низько голову перед українською громадою, яка нас підтримує.
Адже раніше як було? Наші ЗМІ часто публікували про здобутки олімпійців, навіть коли вони не виборювали перші місця в чемпіонатах світу, Європи. Але коли наш паралімпійський спортсмен з рекордом світу виборює перше місце – про нього мовчок. Таким чином у паралімпійців формувалася свого роду меншовартість. Втім, її знешкодили і ліквідували громадяни України. Вони так підтримують нашу збірну, вони так захоплені нашою командою, вони так пишаються українським прапором, який підіймають паралімпійці у світовому спорті.. І саме вони не дали забути ЗМІ, українській владі про українських спортсменів.
Про діалог із владою
Мені дуже хотілося б, щоб ця увага до паралімпійських результатів не спадала. Дуже непростих, дуже важких, дуже значущих результатів, які сьогодні демонструють і неймовірні досягнення, і колосальну динаміку, конкуренцію, яка зростає кожен рік.
Тож я не можу не повторити те, що я сказав на зустрічі з Президентом. Це про те, чим і є діяльність таких компаній як Parimatch Tech, коли спортивні результати українського паралімпійця конвертуються в увагу до прав людини з інвалідністю.
Те, що українці звернули увагу на паралімпійські результати є підґрунтям для того, щоб українська влада все більше звертала увагу на людей з інвалідністю, на забезпечення їхніх прав, на рівень соціальної підтримки. А це дуже важливий чинник і для перемог українських паралімпійців! І це світовий тренд.
За три місяці до Паралімпіади в Токіо ООН разом з Міжнародним паралімпійським комітетом сказали: «Ми розпочинаємо світову десятирічну акцію «We the fifteen». 15 відсотків населення світу – це люди з інвалідністю. Один мільярд 200 мільйонів.
У свою чергу, я хочу побажати дітям з інвалідністю, які займаються спортом, професійно і роблять перші кроки: не зважайте на труднощі, не зважайте на перепони. Шукайте можливості взаємодії з тренерами, з нашою системою фізичної культури і спорту «Інваспорт», з Національним комітетом спорту людей з інвалідністю, разом з Parimatch Foundation, разом з Міністерством молоді і спорту – ми готові допомагати. Я бажаю вам здоров'я, енергії, оптимізму, віри в себе і працювати на перемогу у спорті, на перемогу у житті!
Матеріал рубрики «Точка зору» є відображенням особистої думки автора й може не збігатися з точкою зору редакції Mind. Він не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Ініціатива публікації, як правило, надходить з боку автора.
Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія. Матеріали в рубриці «Точка зору» можуть бути опубліковані як на комерційній, так і на безоплатній основі.
Основна вимога – суспільна значущість теми та відкрита публічна позиція автора.
