Будувати з миром: чому містяни так не люблять новобудови

З початком повномасштабної війни, розв'язаної росією проти України, всі проблеми, які ми такими бачили, після 24 лютого виявилися не на часі. Проте деякі теми лишилися й чекають на набуття статусу «проблеми». Повернення до звичайного життя в місті – це і про звичну роботу магазинів, кав'ярень, спортклубів, і про повернення до традиційних для великих міст непорозумінь між забудовниками та місцевими жителями. Але ми сьогодні не розглядатимемо резонансні справи й оборудки, а зупинимося на глобальному питанні «Чому містяни так не люблять новобудови». З огляду ж на те, що в найближчому майбутньому на нас чекає велика розбудова міст, як тих, що постраждали від війни, так і тих, що зараз приймають у себе українців, які втратили своє житло або переїхали до більш спокійного регіону, нам доведеться навчатися знаходити компроміси, чути одне одного й пам'ятати, що мирний шлях розв'язання проблемного питання завжди кращий. Тим більш цінним буде те, що забудовник спробує почути місцевих мешканців, зрозуміти їхні почуття й дослухатися до їхніх побажань. Анна Іскіердо, архітекторка, креативна директорка проєктної компанії АІММ, поділилася з Mind припущеннями, чому черговий новий будинок може спровокувати хвилю невдоволення місцевих мешканців і як цьому зарадити.

Нещодавно ми розмістили в себе на сторінці в фейсбуці класний проєкт нового житлового комплексу й запустили його в рекламу. Яким же було моє здивування, коли один за одним посипалися гнівні коментарі – і розмір не такий, і місце не те, і зелені мало і, найцікавіше, «без ознак України».

Чому новобудови викликають негатив?

Спробую сформулювати декілька припущень, чому містяни так не люблять новобудови.

По-перше, коли ми говоримо про міста-мільйонники, то в них дуже часто зводять просто квадратні метри, які схожі (чи до певного часу були схожі) на звичайні житлові вулики – з дуже щільною неестетично забудовою, що всього за 5–10 років взагалі втрачає будь-яку новизну й виглядає, як стара радянська забудова.

По-друге, найбільший страх містян – окремо розташована свічечка, особливо якщо вона з'являється в їхньому дворі. Саме такі новобудови практично ніколи не беруть до уваги контекст, у якому вони зводяться. А ще такі новобудови з'являються на території спортивних майданчиків і зелених зон, якими до того користувалися місцеві.

По-третє, навантаження на інфраструктуру – парковки, садочки, школи. Навантаження, яке створює така новобудова, розподіляється в навколишньому середовищі, а люди все ж таки звикли до певного комфорту й стану речей, які в них були протягом 20–30 років. Зрозуміло, що місцеві не радіють такому сусідству.

По-четверте, зазвичай ці будівлі забудовують максимум території своєї ділянки, а отже, на два-три роки створюють дискомфорт своїм сусідам. В українському будівництві поки мало акустичного й візуального комфорту на час зведення об’єкту.

Що ж робити, аби містяни були за нове будівництво?

Комплексно освоювати територію – створювати ті самі міста в місті, коли в людей може не виникати потреби щодня виїжджати за межі комплексу, бо все необхідне для життя тут є. Зрозуміло, що, наприклад, у Києві вільних від забудови ділянок практично немає, але є велика кількість промислових зон, які можна ревіталізовувати. І таких прикладів уже доволі багато.

Комплексна забудова – це дійсно кардинально інша якість життя. І, якщо ми почнемо створювати такі об'єкти, містяни будуть тільки раді й охоче в них переїжджатимуть, а не критикуватимуть за будь-якої нагоди. А от забудова та реконструкція в межах історичних ареалів має бути на конкурсній основі, коли залучається місцева громада й обирається найкраще рішення з-поміж запропонованих.