Воєнна доцільність: як відновлювати постраждалу історичну спадщину
Чи доречно витрачати на це гроші під час війни та як врахувати вимоги до інклюзивності
Міністерство культури та інформаційної політики України зафіксувало станом на жовтень 2023 року 1702 об'єкти культурної інфраструктури, які були пошкоджені, та 841 об'єкт культурної спадщини, який постраждав унаслідок військової агресії росії. Зокрема, постраждали клубні заклади, бібліотеки, заклади художньої освіти, музеї та галереї, театри та філармонії. Цей список неминуче поповнюватиметься.
Як визначається пріоритетність відновлення в умовах колосальної оптимізації бюджету, після якого ступеня руйнування неможливо відіграти втрати і як поєднати історичний вигляд об'єкта з інклюзивністю, спеціально для Mind розмірковує один із провідних експертів із реставрації і роботи з історичними будівлями, засновник та один із головних архітекторів Архітектурно-конструкторського бюро «Віхарєв» Микола Віхарєв.
Що відновлювати першим?
Перш ніж міркувати, який з однаково дорогих нам об'єктів культурної спадщини в черзі на відновлення буде пріоритетним, треба згадати, що вони від початку діляться на певні категорії обліку.
Насамперед це об'єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – зокрема, Лавра, Софія Київська, історичний центр Львова, а віднедавна – й Одеси. Потім ідуть пам'ятки національного значення – це, наприклад, Успенський собор.
І нарешті, пам'ятки місцевого значення та щойно виявлені об'єкти культурної спадщини, яких набагато більше – в одному Києві їх налічується орієнтовно 3000.
Логіка нам підказує, що коли постає питання відновлення пошкоджених об'єктів, то, якщо абстрагуватися від зрозумілого бажання зберегти 100%, перша категорія повинна мати пріоритетність перед другою, а друга – перед третьою.
Щодо пам'яток національного значення й об'єктів ЮНЕСКО – це цілком слушно, оскільки такі пам’ятки належать всьому людству і представляють Україну світові.
Але, якщо ми спускаємося далі, то рішення про пріоритетність збереження, на мою думку, має ухвалюватися, зокрема, і з урахуванням того, якого історичного прошарку ми торкаємось і наскільки той чи інший об'єкт культурної спадщини впливає на формування нашої ідентичності.
Війна стала не лише випробуванням на героїзм. Вона є ще й каталізатором побудови нового суспільства, нової України. У цьому контексті, якщо, наприклад, ми досліджуємо залишки церкви на Подолі, де, ймовірно, знаходиться поховання Івана Мазепи – однієї з найвизначніших постатей для української ідентичності, то, на мою думку, пріоритет цього об'єкта незаперечний.
Як саме слід відновлювати історичну спадщину?
Бойові дії, що продовжуються, і дефіцит коштів обмежують нас у можливості негайної допомоги пошкодженим пам'яткам.
У більшості випадків програма максимум виглядає так: законсервувати пошкоджений об'єкт, зафіксувати його поточний стан, розібрати уламки, закрити дах і вікна, щоб усередину не потрапляли опади. У деяких випадках, коли умовний музей розташовується біля лінії зіткнення, все, що можуть зробити співробітники, – це евакуювати цінності. Такий героїзм ми спостерігали в музеї Марії Приймаченко.
Є хибна думка, що хтось «згори» – міністерство чи департамент – мають прийти й конкретно, по кожній будівлі сказати, що з нею робити. Це не так. Навіть відповідно до розподілу обов'язків вони не можуть і не мусять цього робити. Політика децентралізації передбачає, що громада несе відповідальність за середовище, у якому живе, а стан історичної будівлі – це відповідальність її власника та балансоутримувача.
І тут особливо важливо відзначити роль небайдужих громадян. Наприклад, у Києві представники професійного середовища – я був серед них – у перші дні повномасштабного вторгнення об'єдналися з метою організації захисту пам'ятників. Так само вчинили жителі багатьох інших міст.
Одразу визнаю, що Києву було простіше, оскільки тут зосереджено багато небайдужого бізнесу й активний муніципалітет, які успішно вирішували практично нерозв’язувані для початку березня 2022 року завдання – де дістати пісок, у які мішки його засипати, де знайти бензин, щоб відвезти, як організувати кран, який зведе захисну конструкцію і як все це поєднати з комендантською годиною, яка тоді могла тривати кілька діб.
Але, коли ракета прилетіла поруч зі станцією метро «Університет», пам'ятник Михайлу Грушевському, за кілька місяців до цього обкладений з нашою допомогою мішками, і закритий пізніше декоративно-захисними конструкціями, встояв.
Популярне запитання – як чинити, якщо об'єкт навпаки, повністю зруйнований?
Законодавство та конвенції, які ратифіковані Україною, говорять про те, що, якщо будівля зруйнована, то ми не можемо відновлювати її в історичних формах. Це є неповагою до політики пам'яті.
Приклад повністю відновленого Михайлівського собору говорить нам про те, що в реальності буває інакше, хоча однозначної думки щодо цього у професійному середовищі досі немає. Проміжний варіант – зберегти елементи зруйнованого об'єкта, що залишилися, а поруч побудувати будівлю з таким самим функціоналом. Але припускаю, що рішення має ухвалюватися індивідуально в кожному конкретному випадку.
Пам'ятник княгині Ользі, Апостолу Андрію, Кирилові та Мефодію в Києві
Наскільки доречна реновація і зміна конструктивних особливостей історичних пам'яток?
Війна та її наслідки диктують нові підходи до усвідомлення нових чи відновлення наявних об'єктів. Один із них – інклюзивність. Ми чудово розуміємо, що запит на такі елементи зросте – і цього не потрібно замовчувати. У такому контексті постає питання – як поєднати інклюзивність та історичний ансамбль, чи, умовно кажучи, прибудовувати ліфт до Софії Київської.
Якщо ми беремо практику європейських міст та об'єктів в історичному центрі міста, то тут обов'язково існують інклюзивні простори.
Якщо йдеться про найзнаковіші об'єкти всесвітньої спадщини, які знаходяться під охороною ЮНЕСКО, то на них, знову ж таки повторюся, в європейській практиці додаткові елементи не передбачаються. Створюються макети, зліпки тощо, щоб про пам'ятку можна було отримати максимально наочне уявлення. Дискусії з цього приводу в міжнародній професійній спільноті тривають, і статус-кво навряд чи остаточний.
При цьому втішно зазначити, що за останні понад 10 років щодо інклюзивності Україна продемонструвала помітний прогрес. Його каталізатором було місто Львів, яке продиктувало тренд на безбар'єрність, впроваджувало інфраструктуру для людей з вадами зору та трансформувало громадський транспорт.
Чи доречно витрачати під час війни гроші на навколокультурні та історичні проєкти?
Це найгостріше в українському суспільстві питання. Насамперед «шкода грошей» – взагалі докорінно неправильний підхід, і це доведено історично.
Принцип «все для фронту, все для перемоги» коректно працює тільки у винятковому варіанті – в умовах військової економіки; так діяли Сталін і Гітлер. Але, якщо ми хочемо залишатися нетоталітарною державою, ми маємо брати за зразок модель США та Великої Британії, де під час війни поряд із державним функціонував і приватний сектор.
Тобто гасло «Не витрачайте на цивільні потреби!» щодо місцевих бюджетів і бюджету країни має бути трансформоване в «витрачайте, але розумно».
Те саме є слушним і для приватних проєктів. Наприклад, на Оболоні зараз відбувається капітальний ремонт Кесона – об'єкта «сталінської» доби. Дуже неординарний проєкт створення сучасного простору з елементами лофту й нетривіального підходу до оздоблення фасадів.
Це понад 50 робочих місць, попит на будівельні номенклатури, у перспективі – імпульс для розвитку міста та припливу туристів. Плюс екзистенційний сенс – адже інвестор бере будівлю, створену рабською працею ув'язнених і призначену для агресії та досягнення світового панування комунізму, і трансформує її у культурний простір, тобто елемент просвіти.
Бізнес змінюється і дедалі більше діє за європейськими лекалами, де кожен проєкт – це елемент престижу, а не скандалу. Тож, незважаючи на війну, найвдаліший день, щоб інвестувати та зберігати культурні об'єкти – це завжди сьогодні.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
