Якщо не зараз, то коли: чи нападе Китай на Тайвань?
І чи змінить це хід російсько-української війни
9 січня китайське судно пошкодило підводні кабелі біля узбережжя Тайваню, що посилило напруженість між країнами. На тлі ескалації навколо острова та найбільших за 30 років військових навчань КНР у Тайванській протоці це може вилитись у воєнний конфлікт у регіоні, на який припадає 60% світового ВВП та 50% світової торгівлі. Про те, чи зважиться КНР на воєнне вторгнення, як це вплине на світову політику та як події, що розгортаються біля Тайваню, можуть змінити перебіг російсько-української війни, Mind розповів політолог Валерій Майданюк.
Чи наважиться Китай на військову агресію?
Якщо Захід не продемонструє рішучої підтримки України у протистоянні з рф, а в КНР не відбудеться демократизації режиму, то комуністична агресія проти Тайваню залишатиметься лише питанням часу, причому недовгого. Наявна міжнародна кон'юнктура, безкарність російської агресії, слабка підтримка Заходом України та навіть загроза припинення допомоги в поєднані із нещодавніми висловлюваннями Трампа щодо Гренландії, Панами й Канади, можуть спонукати Китай до давно спланованої агресії. Російське вторгнення в Україну є переламним моментом нинішньої системи міжнародних відносин, тож КНР може скористатися цим періодом глобальних змін.
Комуністичний Китай, схоже, вирішив відмовитися від політики нейтралітету та стає дедалі активнішим гравцем на світовій арені, особливо в регіоні, який вважає своїм. У 2020 році КНР прибрала фразу «мирний» з офіційних урядових документів у планах повернення Тайваню.
Останнім часом Китай активізував навчання військово-морських сил навколо Тайваню та чинить політичний і військовий тиск на Тайбей. А диктатор Сі Цзіньпін дедалі різкіше заявляє про намір «возз'єднати» острів із КНР. Сі є найбільш агресивним із китайських генсеків у намаганні анексувати Тайвань воєнним шляхом і вважає ліквідацію Тайваню за свою велику національну справу. Особливим подразником для Пекіна є перемога в січні 2024 року на президентських виборах у Тайвані лідера Демократичної прогресивної партії Лай Цінде, який оголосив курс на глибше зближення Тайваню зі США та країнами Заходу.
Крім того, в регіоні біля Тайваню перебуває близько 90 кораблів китайського флоту й берегової охорони. При цьому Китай відпрацьовує блокаду, ракетно-авіаційні удари та відрізання Тайваню від решти світу, щоб запобігти втручанню іноземних сил. Де-факто військово-морські сили Китаю намагаються зробити Тайванську протоку внутрішнім морем Китаю. Днями китайське судно пошкодило підводні кабелі біля узбережжя Тайваню, і цей інцидент посилив напруженість між країнами.
Голова Командування повітряної мобільності ВПС США генерал Майк Мініхан кілька років тому наголошував, що агресія Китаю може початися вже 2025 року: «Президентські вибори в Тайвані у 2024 році дадуть Сі привід. Президентські вибори в США у 2024 році дадуть Сі розгублену Америку. Команда, причина й можливість Сі – все це націлене на 2025 рік».
Коли може статися напад на Тайвань?
Історія засвідчує, що більшість диктаторів рано чи пізно втягувалися у військові конфлікти. Війна є ідеальним засобом відвернення уваги суспільства від економічних проблем, бездоганним поясненням причини злиднів, а наявність зовнішнього ворога – безапеляційним інструментом виправдання контролю за населенням. КНР якраз переживає економічний спад і труднощі, а мільйони китайців втрачають доходи. Якби лідер КНР всерйоз думав про те, що в разі розв’язання війни китайців чекають злидні, криза збуту товарів, безробіття та падіння економіки – він би не закликав китайську армію готуватися до бойових дій.
Китайський диктатор Сі Цзіньпін має владу та планетарний вплив, якого ніколи не мав жоден китайський правитель. Це спокушає до використання цього недовговічного ресурсу й додає амбітності та прагнення до нових «історичних звершень». Таким звершенням може стати «об’єднання всього Китаю», тобто завоювання волелюбного Тайваню – проблеми, яка тягнулася десятиліттями й розв’язати яку не вдавалося навіть Мао Цзедуну. Диктатори знають, що підвищенням добробуту населення ніхто ніколи не увійшов в історію, а от завоювання нових територій придворні історики назвуть «об’єднанням земель».
Сміливості Сі можуть додати й нещодавні заяви про «спадщину Трампа», який, за словами джерел із його оточення, «занепокоєний, що за останні 70 років США не примножили нових територій». Де гарантія, що Китай не сприйме це як запрошення до розподілу світу за допомогою сили? І тоді скільки залишилося до агресії проти Тайваню після слів Трампа?
Тестом щодо реакції Заходу на агресію проти країни, зв’язаної із Заходом гарантіями безпеки, стала Україна. Пекін цілком міг дійти висновку, що якщо китайці нападуть на Тайвань, то втручання західних гарантів безпеки може розвиватися за українським сценарієм: кілька місяців Тайвань оборонятиметься проти «втарой армії міра» наодинці, а західні партнери нададуть лише піхотну партизанську зброю – «Джавеліни». Через пів року вторгнення, численних дискусій і прохань почнуть давати артилерію та РСЗВ, а через рік війни почнуть обговорювати: давати чи не давати літаки. І варто нагадати, що Тайвань – острів із 20 млн населення.
За такої моделі поведінки кращого моменту для швидкого й «остаточного розв’язання тайванського питання» може й не бути. Адже поки Захід зайнятий підтримкою України, а новинні агентства повідомляють про виснаження снарядних запасів країн НАТО, «другий фронт» на Тихому океані міг би стати тим бліцкригом, на який частина західних держав воліла б за краще не звертати уваги. Якщо ж Китай зберігатиме нейтралітет, а рф виженуть з України, і путінський режим впаде – наступний шанс захопити Тайвань може трапитися лише за декілька десятиліть.
Як реагує Тайвань?
20-мільйонний Тайвань у протистоянні з півторамільярдною КНР також не збирається лягати в помиральну яму, а має декілька «козирів», щоб зробити це вторгнення болючим. Влада острова провела навчання держструктур на випадок вторгнення Китаю. Уряд готує понад 50 тис. добровольців для швидкого реагування та надання першої медичної допомоги й створює системи резервного копіювання державних даних.
У політичному аспекті Тайвань домовився про військову підтримку не лише зі США, а й з регіональними противниками Китаю, зокрема з Японією. В економічній сфері Тайвань диверсифікував постачання своїх чипів до розвинутих країн, підвищивши їхню залежність від себе.
Тайвань готується до відбиття китайського повномасштабного вторгнення й розробляє стратегію, яка мала б стримати ворога ще на етапі планування. Російсько-українська війна є справжньою інструкцією для тайванської армії щодо опору величезній імперії. З 2022 року американські інструктори посилено тренують тайванську армію, щоб завдати асиметричної шкоди китайським військам. Тайбей активно вивчає досвід України у створенні батальйонів тероборони та безпілотників, які стали вирішальними у війні XXI століття. Влада перевіряє придатність бомбосховищ, продовжує обов’язкову військову службу з чотирьох місяців до одного року, а кількість тайванських резервістів уже становить 2,3 млн осіб.
Тайвань зміцнив флот, розвинув арсенал ракетних фрегатів і катерів, які здатні ще в Тайванській протоці потопити китайські десантні кораблі й зірвати їхню висадку на острів. Тайвань створив дві підземні авіабази. Одна з них «Чіашань», яка розташована у видовбаній горі й може захистити 200 винищувачів, друга – підземна авіабаза «Чіххан», розрахована на 80 літаків.
Частина зенітно-ракетних батарей також розміщені в підземних шахтах. Якщо раніше тайванці вважали, що зможуть протриматися до підходу союзників місяць, то зараз міністр оборони Тайваню каже, що тайванці у війні «складатимуть китайцям компанію стільки днів, скільки вони захочуть битися».
У разі вторгнення Тайвань планує завдати ударів по критичній інфраструктурі КНР, зокрема – по найбільшій у світі греблі китайської гідроелектростанції «Три ущелини», яка стримує 39,3 млн куб. км води й розташована за 1200 км від Тайваню. Якщо все це хлине в долину річки Янцзи – затопить фінансово-промислові центри Нанкін, Шанхай і Ухань. Катастрофа вплине на 360 млн жителів і знищить землі двох третин китайського вирощування рису. І Тайвань подвоїв виробництво крилатих антибункерних ракет, які мали б зруйнувати греблю, а військові експерти передбачають здатність тайванських надзвукових ракет подолати китайську ПРО.
Пекін навіть розглядає варіант превентивно спустити воду з греблі, щоб позбавити тайванців такого козиря. Рятувати країну від ворога шляхом її знищення – не вперше для Китаю. У 1938 році китайці вже зупиняли японських окупантів руйнуванням однієї з великих гребель. Щоправда, при цьому вбили пів мільйона своїх громадян, які загинули від утоплення, інфекцій і голоду.
Загроза удару по ахіллесовій п'яті китайської економіки є тайванською зброєю стримування, котра мала б застерегти КНР від руйнівних наслідків. Китай може заплатити високу ціну за вторгнення. Пекін у відповідь на цю катастрофу може знищити Тайвань ядерним ударом. Окупація Тайваню, який є світовим лідером у виробництві чипів (64% світового обсягу) призведе до втрат глобальної економіки вартістю $490 млрд.
Що обере Сі та як це вплине на Україну?
Наразі Пекін прораховує вигоди та втрати, які дасть йому військовий конфлікт із Тайванем. Сі Цзіньпін обирає між економічними санкціями й кризою економіки та переможною війною, яка перемкне увагу громадян з економічних провалів, і лаврами лідера-переможця, який увійде в історію. Як свідчить історія, диктатори завжди обирали останнє. Тим більше геополітичний час настільки зручний, що хто знає, коли ще таке трапиться за життя Сі.
Пекін усвідомлює, що Тайвань є міцним горішком, а невдале вторгнення спровокує нестабільність усередині КНР і може обернутися кризою комуністичного режиму. Тож Китай не проти поторгуватися з Вашингтоном в обмін на поступки – наприклад скасування тарифів на китайську продукцію. США можуть постати перед вибором між розширенням китайської економічної експансії та війною з Китаєм.
Якщо китайські політики виявляться не обережними конфуціанськими стратегами, які мислять категоріями десятиліть, а лише клікою комуністичних авантюристів, які втягнули свою країну в затяжну війну – тоді російсько-українське воєнне протистояння перетвориться на регіональний конфлікт другого плану з непередбачуваним результатом.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
