Як події в Сирії можуть вплинути на війну в Україні?
І яка роль України в «сирійському вузлі»
8 грудня сирійські повстанці зайняли Дамаск та оголосили про падіння режиму Асада. Зміна військово-політичної ситуації у країні впливає і на становище росії, яка виводить свої кораблі із Сирії та перекидає залишки озброєння й військової техніки літаками з авіабази у Хмеймімі. Асадисти вестимуть війну вже з гірших позицій, тоді як зв’язана виснажливою війною проти України рф не здатна надати вагомої допомоги своїм протеже на Близькому Сході. Про те, як новий етап сирійського конфлікту вплине на російсько-українську війну, та про роль України в «сирійському вузлі» розповів для Mind політолог Валерій Майданюк.
Як розв’яжеться «сирійський вузол»?
Приклад несподіваної атаки сирійських повстанців на режим Асада та його стрімке руйнування немов карткового будинку засвідчує крихкість законсервованих диктаторських режимів, до яких, між іншим, належить і путінський.
Декілька років міжнародна спільнота вважала, що війна в Сирії де-факто закінчилася. Асад контролював більшість сирійської території, діяла угода щодо припинення вогню, лінія фронту з повстанськими анклавами начебто стабілізувалася і ще кілька тижнів тому ніхто не міг сказати, що Асада при владі не буде вже до кінця року.
З військового погляду асадисти, підтримувані російською авіацією й іранськими найманцями, переважали такі повстанські угрупування як «Хаят Тахрір аш-Шам», або «Організацію звільнення Леванту». Ця колишня частина «Аль-Каїди», одним з організаторів якої був сумнозвісний Абу Бакр аль-Багдаді – лідер «Ісламської держави», має в розпорядженні до 30 000 повстанців, опирається на джихадистську ідеологію ісламського фундаменталізму й була внесена до чорного списку США. З її ідеології та намірів установити в Сирії шаріат єдиним позитивним було те, що організація своїми головними ворогами вважає Асада, Іран та росію.
З огляду на таку ідейну платформу сил, які контролюють Дамаск, малоймовірними є проведення вільних виборів і поява сирійської демократії. Навряд чи повстанці знайдуть спільну мову з протурецькими угрупуваннями та курдами. Враховуючи десятиліття боротьби Асада за владу, в якій диктатор не гребував жорстокими методами, можливе продовження громадянської війни на базі алавітських угрупувань асадистів у провінціях Латакія і Тартус, де перебувають російські війська (якщо Асад справді не припинить опору). Але росіяни не можуть надати дієвої допомоги Асаду через виснаження своїх військ в Україні. Спроби російської авіації вперше з 2016 року стримати просування повстанських сил закінчилися невдало.
Що робитиме росія?
Російські кораблі та посольства спішно залишають країну. Зрештою Сирія у світоглядній парадигмі путінського режиму не посідає такого стратегічного місця як захоплення України. Сирія – це радянський ностальгічний сентимент, геополітичний сувенір на згадку, як комуністична москва колись впливала на Близький Схід. СРСР, а пізніше й росія, утримували військову базу в Тартусі з 1970-х років, і путіну приємно було мати частку російського впливу хоча б у кількох сирійських провінціях. Кремль використовував Сирію як базу для російських операцій в Африці, а в ширшому масштабі – для дратування і геополітичних торгів із Заходом, у яких росія створювала проблеми й заробляла на їхній деескалації. Сирія для рф – другорядна геополітична мета, котра має значення суто для «понтів» перед світовими наддержавами.
Натомість Україна – є першочерговою екзистенційною метою «об’єднання» російської імперії, без якої москва почуватиметься неповноцінною. Тому кремль не вкладатиме значних ресурсів у сирійський конфлікт. Куди росії пхатися до Сирії, якщо навіть Курської області не контролює? Не вкладатиме насамперед тому, що не має змоги фінансувати ще й сирійський фронт, у тому числі й через неможливість швидкого перекидання кораблів через турецький Босфор.
Внаслідок турецької заборони Тартус став єдиною військово-морською базою росії для операцій у Середземному морі, а його втрата була б катастрофічною для можливостей російського впливу на Балканах і у Північній Африці. Як зазначає аналітик видання Forbes Девід Акс, російський диктатор незабаром може зіткнутися з невдалим вибором: продовжувати воювати в Україні, але втратити вплив у Середземноморському регіоні, або домагатися припинення вогню в Україні і відкрити вихід із Чорного моря в Середземне. Адже єдиним реальним для кремля способом зберегти важливу берегову інфраструктуру в Тартусі – це відновити доступ до Середземного моря через Босфор.
Хоча не виключеною є й можлива спроба російського флоту пройти турецькими протоками всупереч забороні, розраховуючи на те, що турецька влада мовчки розведе руками та не наважиться завадити російським військовим кораблям. Але, враховуючи збиття Туреччиною російського літака у 2015 році та явні турецькі інтереси в Сирії, для яких повалення Асада є надзвичайно вигідним, світ міг би стати свідком нового російсько-турецького конфлікту, який би допоміг Україні більше за всю західну підтримку.
Як події в Сирії вплинуть на рф?
Сирія – ключ до підняття геополітичного статусу – впала практично так само миттєво, як Афганістан. Тепер росія може втратити не лише перевалочні морську базу й аеродроми у ключовому регіоні, а й реноме надійної опори для будь-якого союзника. А отже, російські щупальця просування в Африці можуть бути обрубані, як і дефіляла в Лівії, і сил та засобів зупинити це падіння в росії не має.
Сьогодні результат російського цугцвангу на Близькому Сході залежить від того, чи буде невдовзі там кого підтримувати. Зараз залишки асадистських військ відступають у прибережні алавітські регіони – Латакію й Тартус, де розташовані російські військові бази. Башар Асад – також представник алавітської меншини, і сумнівно, що ця релігійна група погодиться поступитися владою навіть попри капітуляцію Асада й визнати правління повстанців, які захопили Дамаск. Рано чи пізно силам опозиції, котра стане новим урядом, буде необхідно встановити контроль над цими стратегічними провінціями, де розміщені єдині сирійські морські порти.
Якщо асадисти продовжуватимуть боротьбу, росія надаватиме їм обмежену підтримку й буде змушена відтягнути з українського фронту частину воєнного потенціалу. Але, якщо прихильники Асада втратять залишки впливу в приморських провінціях, кремль може облишити важкі спроби вибудовування логістики до сирійського узбережжя, пожертвувати Сирією як пішаком і сконцентрувати зусилля на Україні.
Не варто також виключати, що росія може вплинути на розпалювання конфліктів між розрізненими сирійськими повстанцями й так легко не піде з країни, продовжуючи підтримувати одну зі сторін. Адже з втратою Сирії росія позбудеться впливу на Середземномор’ї, в Африці та амбітного геополітичного статусу «наддержави».
До чого тут Україна?
На тлі сирійських подій дещо дивними для українського читача стали заяви Ірану та деяких турецьких ЗМІ про «підтримку Україною опозиційних сил у Сирії». Нікого не здивували традиційно брехливі заяви представника росії в ООН Небензі, котрий 4 грудня скаржився, що українські спецслужби нібито надають підтримку сирійським повстанцям, які воюють проти уряду Башара Асада. А іранське МЗС заявило, що нібито ГУР МО озброює та тренує сирійських повстанців «Тахрір аш-Шам» і продає їм американську зброю. Українське МЗС відкинуло подібні звинувачення та наголосило на відповідальності росії та Ірану за дестабілізацію ситуації в регіоні. Але ще у вересні 2024 року турецькі ЗМІ писали, що в середині червня представники українських спецслужб запропонували сирійським повстанцям 75 БпЛА, якими «Тахрір аш-Шам» мала атакувати сирійські та російські війська.
Якщо в повідомленнях турецьких ЗМІ є частка правди, то або ми є свідками появи потужного «українського Моссаду», який протидіє російському впливу в планетарному масштабі й знищує росіян в африканському Малі, Судані і навіть у Сирії, або «українським слідом» прикриваються західні спецслужби, котрі не бажають засвідчувати свою участь у сирійському конфлікті, тоді як візуалізація участі української розвідки є стратегічно виправданою, політично закономірною та іміджево позитивнішою.
Зрештою варто пригадати, як у 2014 році, після спалаху конфлікту в Сирії, на Донбасі майже на два місяці тривале відносне фронтове затишшя. Цілком можливо, що сьогодні послаблення російського тиску на Донбасі прямо залежить від театру бойових дій у Сирії.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
