Українське е-резидентство vs 6 іноземних: плюси та мінуси податкових режимів
Що може запропонувати підприємцям uResidency та які його переваги в порівнянні з цифровими моделями Естонії, Грузії, ОАЕ, Португалії, Азербайджану та міграційним інструментом Сінгапуру?
Більше року тому Україна впровадила один із найамбіційніших податкових режимів у Європі – е-резидентство (uResidency). Таким чином країна відкрила доступ до світового ринку фрилансерів, ІТ-підприємців та експортерів цифрових послуг, формуючи нове покоління платників податків, які підтримують українську економіку, не перетинаючи її кордонів.
Попри відносно короткий період дії програми, інтерес до українського е-резидентства є не таким, як очікувало Мінцифри, проте стабільним. За відкритими даними профільних державних органів і банківського сектору, подано вже кілька тисяч заявок, статус е-резидента станом на вересень 2025-го отримали 116 осіб.
Важливо, що частина користувачів uResidency раніше працювали через інші юрисдикції (зокрема, класичні ФОП-моделі в ЄС або корпоративні структури в Естонії та Грузії), але обрали Україну через нижче податкове навантаження та простіше адміністрування. Про те, чим ще вітчизняне е-резидентство відрізняється від електронних податкових режимів Естонії, Грузії, ОАЕ, Португалії, Азербайджану та міграційного інструменту Сінгапуру, а також які основні переваги української моделі перед іноземними, Mind розповіла Ксенія Межова, адвокат практики Dispute Resolution в Juscutum.
Ключові переваги українського е-резидентства перед іноземним
При впровадженні uResidency його одразу почали порівнювати з естонською моделлю, однак українське рішення вирізняється нижчим податковим навантаженням, простішими правилами та більшою операційною гнучкістю. Та й загалом у порівнянні з іншими країнами, Україна вже зараз пропонує одну з найбільш сучасних моделей цифрового резидентства у світі, а саме:
- найнижчу ефективну ставку оподаткування серед подібних режимів,
- повну автоматизацію податкових процесів через банки,
- дистанційну реєстрацію без фізичної присутності,
- відсутність звітності та прямої взаємодії з податковими органами.
Саме поєднання цих факторів робить українське е-резидентство клієнтоорієнтованим продуктом, а не лише формальним правовим статусом.
На відміну від багатьох інших юрисдикцій, де цифрове резидентство зводиться до електронного підпису або міграційної пільги, українська модель створює цілісну податково-банківську екосистему, зручну для масового користувача.
Логічним продовженням цієї стратегії є податкова модель, яку Україна пропонує е-резидентам. Вона одна з найпростіших у світі й спеціально розроблена для того, щоб мінімізувати бюрократичне навантаження на іноземних підприємців. Для е-резидентів передбачається оподаткування на спрощеній системі, для ФОП-а третьої групи (5% від доходу), річний ліміт – 1167 мінімальних заробітних плат. Обрання цієї системи оподаткування відбувається із реєстрацією цифровим резидентом і не потребує подання окремої заяви.
Також важливо, що дохід від діяльності е-резидента має надходити виключно на його банківський рахунок та від нерезидентів України (крім пасивних доходів). Така особа не може мати найманих працівників в Україні та не сплачує ЄСВ. (п. 291.4 ПК України). Однією з переваг е-резидентства є механізм звітування – це робитиме український банк, у якому у віртуального резидента відкрито поточний рахунок, як податковий агент такого іноземця. Самі е-резиденти звільнені від обов'язку вести облік та складення звітності, не подають квартальну податкову звітність.
У порівнянні з іншими юрисдикціями, де підприємці зобов’язані вести складну звітність, наймати бухгалтерів і витрачати значні ресурси на податковий комплаєнс, українська модель виглядає суттєво вигіднішою. Вона дозволяє зосередитися на реальній роботі та бізнес-цілях, знімає адміністративні ризики й забезпечує високу передбачуваність, а це ключовий фактор для успішного розвитку цифрової економіки.
Чим uResidency предметно відрізняється від інших податкових режимів?
Щоб побачити реальний масштаб переваг, варто подивитися, як український режим е-резидентства виглядає на фоні інших популярних юрисдикцій.
Українська модель не виникла сама по собі і вона розвиває ідеї, які вже кілька років тестують Естонія, Грузія, ОАЕ, Португалія, Азербайджан та Сінгапур. Водночас Україна намагається забрати з їхніх систем краще й уникнути надмірної складності. Порівняймо.
Україна vs Естонія
Естонія закономірно вважається натхненником українського дистанційного резидентства, адже саме вона першою створила глобально визнану модель електронного резидентства. Проте, попри популярність, естонський режим є суттєво складнішим і дорожчим для пересічного фрилансера або індивідуального підприємця.
В Україні е-резидент працює як фізична особа-підприємець, яка сплачує один-єдиний податок у розмірі 5% від доходу, без додаткових внесків та без будь-яких декларацій. Податковий облік повністю автоматизований: банк утримує і перераховує податок за кожною транзакцією, а сам діджитал-резидент не має контакту з податковою службою.
Естонська система побудована інакше. Там е-резидент фактично створює юридичну особу – компанію OÜ, яка має повноцінний корпоративний облік. Хоча корпоративний податок в Естонії не стягується з нерозподіленого прибутку, під час виплати дивідендів застосовується ставка 20%. Окрім того, обов’язковими є бухгалтерський супровід, регулярна фінансова звітність і дотримання стандартів корпоративного комплаєнсу.
У соціальних внесках також є різниця: український е-резидент не сплачує ЄСВ, тоді як в Естонії розмір соціальних платежів залежить від структури виплат, які здійснює компанія.
Ще одна ключова різниця – це поріг входу. Україна дозволяє стати е-резидентом звичайному фрилансеру чи самозайнятому спеціалісту без створення компанії та без складної онбордингової процедури. Натомість в Естонії обов’язковим є відкриття юридичної особи, що значно підвищує витрати та ускладнює початок діяльності. Таким чином, естонська модель орієнтована на підприємців, які готові вести корпоративну структуру, тоді як українська пропонує максимально спрощений, індивідуальний і доступний режим для глобальних фахівців.
Україна vs Грузія
Грузинський режим Virtual Zone часто розглядають як одну з найбільш привабливих моделей для ІТ-компаній, однак він принципово відрізняється від українського е-резидентства за своєю суттю та цільовою аудиторією.
Грузія орієнтується саме на корпоративний сегмент, тоді як Україна – на індивідуальних спеціалістів і фрилансерів, яким потрібна проста й недорога модель для дистанційного ведення бізнесу.
У межах грузинського режиму Virtual Zone компанії можуть отримати майже безпрецедентну податкову пільгу 0% податку на прибуток від експортних IT-послуг. Проте ця перевага працює саме для юридичних осіб, і з нею пов’язані додаткові обмеження. Наприклад, коли компанія виплачує дивіденди власникам, на ці виплати застосовується 20% податку, що суттєво впливає на кінцеве податкове навантаження.
Крім того, режим передбачає необхідність реєстрації юридичної особи в Грузії та у більшості випадків фізичну присутність засновника при відкритті банківського рахунку. Це створює додаткові організаційні бар’єри для тих підприємців, які хочуть працювати повністю дистанційно.
На цьому тлі українське е-резидентство виглядає значно простішим та гнучкішим. Україна пропонує модель «все-в-одному» спеціально для фізичних осіб, без потреби створювати компанію, без складного бухгалтерського обліку та без особистої присутності в країні. Замість корпоративної структури існує автоматизована система оподаткування, де банк сам утримує 5% податку з доходу е-резидента.
Завдяки цьому українська модель стає особливо привабливою для глобальних фрилансерів, які цінують швидкість, простоту та мінімальні витрати на адміністрування бізнесу.
Україна vs ОАЕ
Об’єднані Арабські Емірати традиційно сприймаються як податковий рай, передусім завдяки відсутності податку на доходи фізичних осіб. Проте, ця перевага працює насамперед для середнього та великого бізнесу, тоді як для мікропідприємців і фрилансерів вона не завжди є практично доступною. Хоча в Дубаї та Абу-Дабі справді немає податку на особисті доходи, вартість входу в юрисдикцію є досить високою. Реєстрація компанії в одній із вільних економічних зон коштує щонайменше від $3000 до $10 000 на рік, залежно від зони, пакету послуг та вимог до ліцензії. Більше того, майже завжди потрібна оренда офісу, навіть якщо йдеться лише про віртуальний робочий простір. Це суттєво збільшує витрати для тих, хто хоче вести невеликий бізнес або просто працювати дистанційно.
Окремою складністю є жорсткі AML-процедури та банківський комплаєнс. Відкриття рахунку в Еміратах може зайняти кілька тижнів, іноді місяців, і далеко не кожен іноземець отримує схвалення. Це створює додатковий бар’єр для підприємців, які цінують швидкість і передбачуваність.
На цьому фоні українське онлайн-резидентство вигідно вирізняється. Україна пропонує надзвичайно низький поріг входу, а саме, без створення компанії, без офісу й без необхідності здійснювати дорогі щорічні платежі. Крім того, українська система побудована на повній автоматизації, де банк утримує податок самостійно, а е-резиденту не потрібно контактувати з податковою чи вести складну звітність.
Саме ці два фактори – це простий старт та максимально легке адміністрування роблять українську модель значно привабливішою для мікропідприємців та ІТ-фахівців, тоді як ОАЕ залишаються оптимальними здебільшого для крупнішого бізнесу.
Україна vs Португалія
Португалія давно посідає провідні позиції серед податково привабливих юрисдикцій завдяки своєму режиму NHR (Non-Habitual Resident). Ця програма справді вважається однією з найсильніших у Європі, адже дозволяє іноземцям отримувати значні податкові пільги протягом 10 років.
Проте NHR має одну принципову особливість: він орієнтований на тих, хто готовий фізично переїхати до Португалії або, як мінімум, значну частину року там проживати.
Для отримання статусу NHR необхідно стати податковим резидентом Португалії, тобто фактично проживати там не менше 183 днів на рік, виконати низку інших вимог, включно з реєстрацією місця проживання та підтвердженням фінансової самодостатності, і у деяких випадках здійснити інвестиції або підтвердити висококваліфікований статус.
Таким чином, португальська модель орієнтована на релокацію та довгострокове проживання, що робить її актуальною для заможних приватних осіб, які прагнуть змінити країну перебування разом із податковим режимом.
Україна vs Азербайджан
Одним із перших прикладів квазі-е-резидентства став Digital Trade Hub (DTH) в Азербайджані. Цей проєкт був запущений як інструмент для залучення іноземних підприємців і фрилансерів, які надають послуги на міжнародних ринках і не планують фізичної присутності в країні.
У межах Digital Trade Hub іноземці отримали можливість повністю дистанційно запустити свою діяльність. Система дозволяє реєструвати бізнес онлайн, оформлювати електронний підпис, відкривати банківські рахунки та взаємодіяти з державними органами без необхідності особистого візиту до Азербайджану. Таким чином, DTH створює базову цифрову інфраструктуру для експорту послуг і дистанційного підприємництва.
Серед беззаперечних переваг азербайджанської моделі варто відзначити саме низький поріг входу та дистанційність. Підприємці можуть працювати без фізичної присутності в країні, використовуючи національну цифрову інфраструктуру як юридичну та операційну платформу. Крім того, режим орієнтований передусім на експорт послуг, що відповідає глобальним трендам розвитку цифрової економіки.
Водночас, у порівнянні з українським е-резидентством, Digital Trade Hub має низку системних обмежень. Податкова модель Азербайджану не є настільки простою та передбачуваною: підприємці зобов’язані самостійно адмініструвати податкові зобов’язання, а механізм автоматичного утримання податків через банки відсутній.
Це означає більшу роль бухгалтера, вищі транзакційні витрати та більший регуляторний ризик для малого бізнесу. Додатково варто враховувати і порівняно низьку міжнародну впізнаваність режиму, що обмежує його популярність серед глобальних фрилансерів.
На цьому тлі українське е-резидентство виглядає більш завершеним та клієнтоорієнтованим продуктом. Україна пішла далі, інтегрувавши податкову функцію безпосередньо в банківську систему та запропонувавши фіксовану і зрозумілу ставку без звітності й прямої взаємодії з податковими органами. Саме податкова простота та банкоцентрична модель стали ключовими факторами, які дозволяють Україні конкурувати за глобальних цифрових підприємців значно ефективніше, ніж азербайджанський Digital Trade Hub.
Україна vs Сінгапур
Сінгапур виступає як стартап-міграційна альтернатива е-резидентству. Країна традиційно входить до переліку найпривабливіших юрисдикцій для технологічного бізнесу, однак класичного е-резидентства у його правовій системі не існує. Натомість пропонує низку спеціалізованих міграційних інструментів, зокрема EntrePass та Tech.Pass, які часто помилково сприймаються як аналоги цифрового резидентства.
Ці програми орієнтовані передусім на технологічних підприємців і засновників стартапів, які планують розвивати реальний бізнес саме в Сінгапурі. EntrePass призначений для інноваторів і підприємців на ранній стадії, тоді як Tech.Pass адресований висококваліфікованим фахівцям та підприємцям у сфері deep tech, fintech та інших високотехнологічних галузях.
Разом із тим, доступ до цих програм супроводжується жорсткими вимогами. Від заявників очікується підтверджений рівень доходу, інноваційності та ділової активності, а також наявність або створення реального бізнесу з операційною присутністю в країні. Отримання статусу фактично передбачає податкове резидентство через фізичну присутність, що принципово відрізняє сінгапурський підхід від дистанційних моделей.
Безумовною перевагою Сінгапуру є доступ до однієї з найсильніших і найбільш стабільних економік світу, розвиненого фінансового сектору та прогнозованої правової системи. Для масштабних технологічних проєктів це створює унікальні можливості залучення капіталу, партнерів і глобального ринку. Однак саме ці переваги формують і ключові обмеження моделі.
Сінгапурські програми не є дистанційними, мають високий поріг входу та не орієнтовані на фрилансерів або індивідуальних цифрових підприємців. Вони вимагають значних ресурсів, реальної релокації та активної інтеграції в локальну економіку.
У підсумку можна сказати, що підхід Сінгапуру є антиподом української моделі е-резидентства. Якщо Україна робить ставку на масовий сегмент глобальних фрилансерів і цифрових експортерів, пропонуючи просту та автоматизовану дистанційну модель, то Сінгапур обирає елітний, селективний підхід, орієнтований на обмежене коло високотехнологічних підприємців.
Чим вигідне е-резидентство для самої України?
Впровадження цифрового резидентства дозволяє сформувати нову категорію платників податків Digital Exporters. Це іноземні спеціалісти, які працюють із клієнтами по всьому світу, генерують доходи у валюті та використовують українську інфраструктуру лише у цифровому форматі. Важливо, що такі платники не створюють додаткового навантаження на соціальну чи фізичну інфраструктуру, але при цьому забезпечують стабільні податкові надходження.
Окрім цього, е-резиденти стимулюють розвиток українського цифрового банкінгу, роблять фінансову екосистему більш гнучкою та технологічною, а також сприяють притоку валюти в країну. Таким чином, вони формують нову, стійку та невразливу до внутрішніх ризиків форму бюджетних доходів.
Е-резидентство також створює вагомі сигнали для інвесторів, особливо в сфері технологій. Запровадження цифрового режиму провокує стрімкий розвиток fintech-сектору, підштовхує банки до впровадження повноцінних систем remote onboarding, посилює ринок KYC/AML-рішень, а також відкриває інтерес для міжнародних технологічних корпорацій.
Який потенціал uResidency?
Окрім безпосереднього фіскального ефекту, українське е-резидентство має потужний дипломатичний та іміджевий вимір, який часто недооцінюють. Фактично Україна демонструє підхід, рідкісний для кризових економік: замість закриття та протекціонізму це експорт податкового та цифрового продукту. Це формує образ країни не лише як постачальника людського капіталу, а як розробника регуляторних рішень, здатних масштабуватися міжнародно і готового конкурувати на глобальному ринку юрисдикцій.
Потенціал програми ще не вичерпаний, зокрема коли йдеться про масштабування програми. Якщо Україна залучить хоча б 100 тисяч е-резидентів зі середнім валовим доходом на рівні $40 000 на рік, це принесе приблизно $200 млн податкових надходжень та забезпечить понад $4 млрд валютних оборотів на рахунках українських банків. Така модель фактично перетворює Україну на одну з провідних юрисдикцій для експорту цифрових послуг, що працює на міжнародному ринку без залучення значних внутрішніх ресурсів або масштабних інвестицій держави.
Крім того, з огляду на світовий досвід, Україна могла б додатково інвестувати в міжнародний бренд і промоцію програми за прикладом Естонії, розширювати екосистему банків і фінтех-партнерів (як у Литві), працювати над взаємним визнанням цифрових ідентифікацій і KYC-процедур та поступово адаптувати режим під нові категорії цифрових підприємців.
Водночас саме українська модель є тим прикладом, у якого вже зараз є чому повчитися іншим країнам. Автоматичне утримання податків банком, відсутність звітності та мінімальне регуляторне втручання це рішення, які поки що майже не реалізовані в інших юрисдикціях у такій завершеній формі.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
