Які бар’єри заважають інвестиціям у видобувну галузь
Через що гальмується реалізація проєктів у галузі надрокористування і як усунути ці фактори
Україна володіє одними з найбільших у Європі запасів корисних копалин і дедалі частіше позиціює видобувну галузь як один із драйверів економічного відновлення. Після підписання низки міжнародних домовленостей щодо співпраці у сфері критичних мінералів, зокрема Угоди про економічне партнерство між Україною та США, інтерес до українських надр із боку інвесторів лише посилився.
Утім, наявність ресурсів сама по собі не гарантує припливу капіталу. Інвестори оцінюють не лише геологічний потенціал, а і якість регуляторного середовища, швидкість процедур та передбачуваність державної політики. Саме тому низка проблем, які роками залишаються нерозв'язаними у сфері надрокористування, потребує особливої уваги.
Які ключові перешкоди та в яких аспектах стоять на шляху інвестицій у видобувну галузь України та чи можна їх усунути, Mind розповів Юрій Андріїв, менеджер комітетів Європейської Бізнес Асоціації.
Доступ до земельних ділянок ускладнений
У багатьох випадках реалізація проєктів у галузі надрокористування гальмується саме через труднощі з доступом до земельних ділянок. Навіть після отримання спеціального дозволу на користування надрами компанії часто стикаються зі складнощами під час оформлення прав на земельні ділянки.
Які саме питання залишаються неврегульованими?
- Резервування земельних ділянок для потреб надрокористування фактично не працює
Законом №402-ІХ було введено статтю 18¹ до Кодексу України про надра, яка передбачає можливість резервування земельних ділянок для потреб надрокористування.
Водночас на практиці механізм резервування залишається декларативним. Відсутність деталізованої процедури реалізації, невизначеність повноважень органів влади та відсутність підзаконних нормативних актів не дозволяють надрокористувачам ефективно його використовувати.
У результаті після отримання спеціального дозволу інвестор нерідко стикається із ситуацією, коли необхідні земельні ділянки вже перебувають у користуванні інших осіб або їх оформлення потребує тривалих погоджувальних процедур.
- Відсутність врегульованого механізму земельного сервітуту
Однією з найбільш дискусійних проблем залишається встановлення земельних сервітутів для потреб надрокористування. Попри внесення змін до земельного законодавства, досі відсутній єдиний нормативний документ, який би визначав:
- порядок укладення договорів сервітуту;
- строки їх погодження;
- перелік необхідних документів;
- вичерпний перелік підстав для відмови;
- порядок розрахунку плати за сервітутне користування.
Через це надрокористувачі часто змушені вести окремі переговори з кожним землекористувачем або органом влади, що призводить до затягування проєктів і виникнення конфліктів.
- Невизначеність плати за сервітутне користування
На сьогодні законодавство не містить чіткої методики визначення вартості земельного сервітуту для потреб надрокористування. Як наслідок:
- державні та комунальні землекористувачі нерідко пропонують плату, співставну з орендною платою;
- розмір платежів може суттєво відрізнятися залежно від регіону;
- відсутні прозорі критерії оцінки обсягу фактичного використання земель.
Бізнес справедливо зазначає, що сервітут й оренда мають різну правову природу. При сервітуті надрокористувач має лише обмежене право користування земельною ділянкою, тому розмір плати повинен враховувати саме обсяг такого обмеженого користування.
- Проблема визначення меж земельного сервітуту
Суттєві труднощі виникають при застосуванні ч. 4 ст. 66 Земельного кодексу України, згідно з якою, серед іншого, надання землі для користування надрами можливе лише після оформлення прав на надра та відновлення раніше відпрацьованих площ за спеціальним проєктом землеустрою.
На практиці ж існують різні підходи до визначення площі земельних ділянок, на які встановлюється сервітут. Часто органи влади або землекористувачі вимагають формування окремих земельних ділянок під кожен об'єкт інфраструктури, що призводить до:
- додаткових витрат на землевпорядну документацію;
- збільшення строків реалізації проєктів;
- необхідності оформлення великої кількості окремих договорів.
Тому пропозиція бізнесу щодо встановлення сервітуту в межах контуру спеціального дозволу («по лінії меж спецдозволу») залишається актуальною та могла б суттєво спростити доступ до земель для надрокористування.
- Відсутність принципу оплати за фактичне використання земель
Ще одним нерозв'язаним питанням є справляння плати за всю площу земельного сервітуту незалежно від того, яку її частина фактично використовує надрокористувач.
Для видобувних проєктів це особливо важливо, оскільки значна частина території спеціального дозволу може залишатися невикористаною протягом багатьох років або використовуватися лише періодично.
Відсутність законодавчого закріплення принципу оплати за фактичне використання земель збільшує фінансове навантаження на інвесторів.
Для капіталомісткої галузі, де планування здійснюється на роки вперед, такі затримки створюють додаткові ризики та погіршують конкурентоспроможність українських проєктів порівняно з іншими юрисдикціями.
Проблеми з автоматичним продовженням спецдозволів
Кодекс про надра передбачає автоматичне продовження строків дії спеціальних дозволів та строків виконання робіт за угодами про користування надрами з урахуванням умов воєнного стану, зокрема:
- строків дії спеціальних дозволів, чинних на момент запровадження воєнного стану або тих, термін яких завершився під час його дії;
- строків виконання робіт, визначених угодами про користування надрами – на період воєнного стану та протягом 3 місяців після його припинення.
Водночас бізнес повідомляє про випадки неоднозначного трактування цих норм під час перевірок стратегічних корисних копалин. Насамперед за результатами таких перевірок органи державного геологічного контролю Держгеонадр фіксують у актах перевірок нібито невиконання робіт, передбачених їх програмами – додатками до угод про умови користування надрами, які є невід’ємною частиною спеціальних дозволів.
У результаті компанії можуть отримувати зауваження щодо невиконання програм робіт, попри наявність законодавчих підстав для продовження відповідних строків.
Така правова невизначеність може призводити до присвоєння компаніям статусу «порушника», що створює ризики для інвесторів. Це впливає на ділову репутацію компаній, взаємодію з фінансовими установами та здатність залучати нове фінансування й міжнародні інвестиції.
Надрокористувачі наголошують на необхідності однозначного та послідовного застосування законодавства Держгеонадрами під час аудиту стратегічних корисних копалин.
Вимоги до аукціонів є обмеженням
Чинне законодавство передбачає, що аукціон з продажу спеціального дозволу на користування надрами вважається таким, що не відбувся, якщо для участі зареєструвався лише один учасник.
Фактично це означає, що навіть за наявності інвестора, готового вкладати кошти у видобувний проєкт, держава не може реалізувати відповідний актив.
У результаті програють обидві сторони: бізнес не отримує доступ до родовища, а бюджет – потенційні надходження.
Складна практика реалізації угод про розподіл продукції
Угоди про розподіл продукції (УРП) є одним із найефективніших механізмів залучення інвестицій у видобувний сектор, насамперед у сферу нафти, газу та стратегічних корисних копалин. Такий формат співпраці між державою та приватним інвестором відомий для іноземних інвесторів і дозволяє державі зберігати контроль над природними ресурсами, а інвестору – отримувати прибуток за рахунок частини видобутої продукції.
Для України цей інструмент особливо важливий з огляду на потребу у великих інвестиціях і сучасних технологіях. Водночас практика реалізації УРП свідчить про необхідність подальшого вдосконалення процедур.
Серед ключових проблем:
- тривалі погодження;
- значна кількість бюрократичних етапів;
- відсутність чітких строків ухвалення окремих рішень;
- складність взаємодії між інвестором і державними органами.
Інколи такі важливі питання, як внесення змін до програми робіт, конвертація спецдозволів, та інші питання, розв'язання яких необхідно здійснити в максимально можливі терміни, можуть розглядатися місяцями.
Попри те що УРП передбачають спеціальний режим оподаткування, інвестори стикаються з різним трактуванням податкових норм, складністю обліку компенсаційної продукції, відшкодування інвестиційних витрат. Також залишається неврегульованим питання воєнних ризиків і пошкодження інфраструктури.
В умовах глобальної конкуренції за капітал такі фактори часто стають вирішальними під час ухвалення інвестиційних рішень.
Оцінка впливу на довкілля забюрократизована
Процедура оцінки впливу на довкілля є важливим інструментом забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля та раціонального використання й відтворення природних ресурсів. Водночас бізнес наголошує на необхідності її модернізації.
Серед проблем, які найчастіше називають компанії, – тривалі строки проходження процедури, необхідність отримання кількох висновків ОВД у межах одного проєкту та відсутність достатньо чітких галузевих стандартів щодо підготовки документації.
Бізнес бачить потенціал для вдосконалення процедури ОВД через:
- скорочення строків її проходження, які зараз можуть тривати від 6 місяців до 1 року;
- зміна вимог до надання додаткової інформації до звіту з ОВД;
- запровадження індивідуального скринінгу замість формального підходу;
- спрощення процедур для підприємств видобувної галузі;
- уточнення окремих законодавчих положень.
Водночас актуальним залишається врегулювання проведення ОВД в умовах воєнного стану та забезпечення більшої передбачуваності всієї процедури для інвесторів.
Україна вже здійснила низку важливих реформ у галузі, однак подальший прогрес потребує усунення регуляторних бар'єрів, які досі стримують реалізацію нових проєктів. Розв'язання земельних питань, удосконалення аукціонних процедур, модернізація механізму УРП й оптимізація дозвільних процесів можуть стати практичними кроками, які підвищать конкурентоспроможність українського видобувного сектору.
Більшість із цих питань можна вирішити шляхом прийняття необхідних змін або уточнень до законодавства. Йдеться про законопроекти:
- №14249 від 26 листопада 2025 року (зміни до Кодексу України про надра щодо вдосконалення правового регулювання надрокористування та забезпечення гарантій інвесторам);
- №14250 від 26 листопада 2025 року (про внесення змін до законодавчих актів України щодо уточнення окремих положень у сфері надрокористування);
- №4344 від 9 листопада 2020 року (про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо стимулювання розвитку нафтогазовидобувної галузі).
Звісно, при ухваленні документів варто врахувати пропозиції, надані бізнесом і профільними асоціаціями.
Разом із тим земельні питання, а також удосконалення процедури ОВД є більш складними та потребують комплексних підходів.
Для України, яка в умовах війни стикається з постійними атаками на об'єкти надрокористування та критичної інфраструктури, розв'язання накопичених регуляторних проблем критично важливе для розвитку галузі й економічної стійкості держави.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
