Захворіло у світі
32,569,168
Померло у світі
988,996
Вилікувалось у світі
22,489,844
Захворіло в Україні
195,504
Померло в Україні
3,903
Вилікувалось в Україні
86,873
Місія нездійсненна: чому НБУ не впорався зі зростанням цін

Місія нездійсненна: чому НБУ не впорався зі зростанням цін

Збільшення показника інфляції в держбюджеті фактично означає визнання провалу політики інфляційного таргетування

Цей матеріал також доступний російською
Місія нездійсненна: чому НБУ не впорався зі зростанням цін
Фото Shutterstock

Наприкінці минулого тижня Верховна Рада проголосувала за зміни до Державного бюджету України. Серед них були і коригування низки ключових макропоказників. Зокрема, інфляція зросла з попередньо прогнозованих 8% до 11,2% – попри неодноразові обіцянки Національного банку України, що цей показник у 2017 році не перевищуватиме однозначного числа.

Хоча сам НБУ свою інфляційну мету не змінював і залишив прогноз на наступні роки в межах попередніх значень, після перегляду основних показників багато експертів знову поставили під сумнів здатність регулятора контролювати інфляцію. Незважаючи на те що Нацбанк декларує це своїм головним завданням.

Чи зможе НБУ суттєво вплинути на інфляційний процес в Україні та якою буде інфляція на кінець року, Mind дізнавався в експертів.

Протягом багатьох років незалежності одним з найголовніших орієнтирів макроекономічної стабільності в країні був курс національної валюти до долара США, за який відповідав безпосередньо Національний банк України. Проте після останньої глибокої девальвації гривні регулятор, на вимогу МВФ, відмовився дотримуватись фіксованого курсу національної валюти (так звана політика currency board), перейшовши до гнучкого курсоутворення та відповідно взявши на себе відповідальність за рівень інфляції.

Чому для НБУ важливо було контролювати інфляцію? Рівень інфляції впливає на низку найважливіших макроекономічних процесів у країні. Наприклад, за рахунок інфляційних процесів відбувається зростання доходів держбюджету.

Виходячи з прогнозу щодо досягнення інфляційної мети, НБУ встановлює ключову ставку, яка впливає на ціну безризикових інструментів Нацбанку з абсорбування ліквідності (депозитних сертифікатів), що в нинішній макроекономічній реальності стали для вітчизняних банків мало не єдиним надійним способом інвестування коштів клієнтів.

Так, відповідно, якщо НБУ ризикує не досягти поставленої мети, він має підвищувати відсоткову ставку. В іншому разі ставки за депозитами у нацвалюті ледве перекриватимуть навіть офіційний показник інфляції, не кажучи вже про її потенційний реальний рівень. А в Україні є багато нарікань щодо наївності розрахунку цього показника.

На яку інфляцію чекали, а яку отримали? Після засідання монетарного комітету в НБУ повідомили, що інфляція у 2017–2018 роках перебуватиме в межах оголошених цільових орієнтирів – (8% ± 2 в. п. на 2017 рік та 6% ± 2 в. п. на 2018 рік). Проте фактично через тиждень Верховна Рада вже затвердила бюджет із зовсім іншим показником. Таким чином парламент фактично узаконив інфляцію на рівні вищому, ніж передбачалося попередніми розрахунками.

Така розбіжність прогнозів у держорганів, звичайно, можлива. Але виникає питання: чи дійсно Національний банк хоче і може досягти того, що сам же і декларує. Думки експертів у цьому питанні розходяться.

«Задекларований НБУ рівень інфляції в розмірі 8% ± 2% на 2017 рік від самого початку сприймався незаангажованими експертами як нереальний. Так само як і твердження Нацбанку про якесь таргетування інфляції. Насправді в Україні спостерігається класична інфляція витрат, яка породжена, з одного боку, тарифною політикою Кабміну, з іншого – курсовою політикою НБУ, що спирається на плаваючий курс гривні. Причому здебільшого – у бік девальвації», – говорить фінансовий аналітик Олексій Кущ.

Іншої думки дотримується керівник аналітичного підрозділу групи ICU Олександр Вальчишен. «НБУ намагається позиціонувати себе як незалежний орган влади. Відповідно, не слід дивуватися, що Кабмін та парламент виходять із дещо іншим баченням макропоказників. Виглядає це так, що наразі прогноз КМУ + ВР (+11,2% р/р), що затверджений 31 травня нинішнього року, є більш реалістичним у цих умовах. Слід згадати, що НБУ таргетує інфляцію в межах діапазону на грудень 2018 року. Це 6% ± 2%, тобто діапазон складає 4–8%», – говорить Вальчишен.

За його словами, світова практика, у разі фактичної інфляції на рівні цільового рівня, не схильна вважати, що центральний банк країни «не впорався». «Наприклад, провідні центробанки світу вже понад вісім років після світової кризи 2007–2008 років не можуть досягти свого цільового рівня. Ніхто не тицяє пальцем у бік ЦБ з цього приводу – навпаки, йде розвиток розуміння того, як вгамувати такий складний суспільний механізм, як економіка», – додає експерт.

До чого тут Нацбанк? Варто зазначити, що минулого року фактичний рівень інфляції співпав з цільовим показником НБУ – 12%, що додало «балів» прихильникам нової політики регулятора. Проте цього року інфляція, схоже, буде суттєво вищою за прогноз Національного банку – навіть попри те, що з початку року в Україні спостерігається відносна курсова стабільність.

У результаті низка експертів взагалі ставить під сумнів здатність регулятора контролювати інфляційні процеси в Україні. «Відбувається проста кореляція: девальвація гривні плюс зростання базових тарифів дорівнює інфляції промислових цін, що дорівнює інфляції споживчих цін. Часовий лаг впливу в цій формулі становить від одного місяця до кварталу.

Очевидно, що без координації тарифної політики КМУ з курсовою політикою НБУ, спрямованою на зміцнення гривні в період сприятливого сезону, змінити ці тенденції буде неможливо. В умовах імпортозалежної і бівалютної економіки, коли основні ціни визначаються в доларах, зорієнтувати інфляцію в умовах плаваючого курсу неможливо», – підкреслює Олексій Кущ.

Схожу думку висловлює й фінансист Павло Крапівін. «Монетарна політика НБУ є вже вторинним інструментом (або скоріше – набором інструментів) для стримування або збільшення інфляції у відповідності з прийнятими цифрами бюджету. Однак слід пам'ятати, що інфляція залежить у першу чергу від вартості товарів і послуг, а не від фінансових котирувань і показників», – говорить він.

Відповідно, окремі рішення ВР і уряду, такі як підвищення податків – у першу чергу на імпорт, розміру мінімальної заробітної плати, тарифів на енергоносії і послуги природних монополій, підвищення пенсій, виплати субсидій, виплати ФГВФО тощо, безпосередньо стимулюють зростання інфляції.

«Окремі з них також сприяють ослабленню курсу національної валюти, що у свою чергу знову ж збільшує ціни для споживачів – як імпортних товарів, так і тих, які можуть експортуватися. Тому, коли НБУ каже про контроль над цінами, слід розуміти, що його вплив вкрай обмежений і зводиться фактично до управління курсами валют, об'ємом вільної ліквідності в банках і – опосередковано – доступності кредитних ресурсів для домогосподарств», – пояснює Крапівін.

На його думку, вийти на рівень 9,1% інфляції цього року фактично неможливо. «Буде чудово, якщо він не сильно перевищить 12%, виходячи зі статистики зростання цін у першому півріччі. Причому передусім на продукти і товари першої необхідності, а також комунальні платежі», – додає він.

«Інфляційне таргетування» не спрацювало в Українi. Окремі експерти вважають, що неправильні цілі НБУ взагалі можуть нашкодити економіці. Так, зокрема, налаштований екс-очільник МЕРТ, а нині президент дискусійного економічного клубу Анатолій Максюта. «Що стосується здатності НБУ контролювати (чи таргетувати) інфляцію, то НБУ може це робити лише через вплив на монетарні показники. Але інфляція в Україні має на сьогодні переважно немонетарний характер. Це не інфляція попиту, а інфляція витрат, які ростуть внаслідок адміністративного підвищення цін і тарифів та пристосування економічних суб’єктів до нового масштабу цін, що виник внаслідок драматичної девальвації», – зазначає Максюта.

Таким чином, намагання боротися монетарними інструментами із немонетарними причинами зростання цін призводить до пригнічення економічного зростання і намагання уряду вирішити бюджетні питання через інфляційне збільшення надходжень до бюджету.

«Очевидно, що інфляційне таргетування працює добре там, де вирішені основні проблеми фінансової стабільності та завершене адміністративне коригування цінових диспропорцій», – констатує  Максюта.

Водночас експерти зазначають: на прикладі України можна впевнено сказати, що центробанк своєю політикою не здатен змінити країну сам собою. Стрімка девальвація гривні, яка була допущена під «прапором інфляційного таргетування», створила низку нових економічних дисбалансів та водночас не дала потрібного поштовху національній економіці й, відповідно, не надто сприяла імпортозаміщенню.

Уже цього року дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в Україні становитиме $4 млрд, і цей рівень збережеться наступного року. Таким чином, країна, яка задекларувала нову економічну політику, зрештою опиняється з тими самими проблемами, що й раніше.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті