facebook.com
mind
Ігор Черкашин: «У нас продовжують зводити бетонні коробки замість будівель з високим класом енергоефективності»

Ігор Черкашин: «У нас продовжують зводити бетонні коробки замість будівель з високим класом енергоефективності»

Координатор «Експертної платформи з енергоефективності» – про те, чому в масовому будівництві не використовують технології, що дозволяють економити на комунальних послугах

Цей матеріал також доступний російською
Ігор Черкашин: «У нас продовжують зводити бетонні коробки замість будівель з високим класом енергоефективності»
Фото: Facebook-сторінка Ігора Черкашина

Коли холдинг «Київміськбуд» на початку вересня оголосив про намір встановлювати на дахах своїх будинків сонячні електростанції, виник ряд логічних запитань. Чому цього не роблять інші забудовники? І чому тільки сонячні панелі? Адже, крім електрогенерації, можна обладнати на дахах новобудов сонячні колектори, що більшу частину року забезпечуватимуть мешканців будинку безкоштовною гарячої водою. А якщо для опалення квартир у багатоповерхівці встановити ще й теплові насоси, витрати її жителів на опалення можна скоротити в рази.

Так чому ж ці технології не використовуються в масовому будівництві? Адже з нинішніми тарифами на комунальні послуги для забудовника це було б незаперечною конкурентною перевагою. Можливо, існують законодавчі або технічні обмеження, що не дозволяють масово впроваджувати подібні технології в секторі? З цими та іншими питаннями Mind звернувся до координатора «Експертної платформи з енергоефективності» Ігоря Черкашина, який обіймав у минулому посади голови Національного агентства з питань ефективного використання енергоресурсів, а також керівника Державної інспекції з енергозбереження.

– Чому забудовники не використовують потенціал будівель, які зводять, і не встановлюють на їхніх дахах сонячні електростанції? Адже за нинішніх тарифах на електроенергію це, безсумнівно, приверне увагу покупців житла.

– У нас унікальна країна. Якщо ми хочемо жити краще – то відразу краще за всіх. Індивідуальний тепловий пункт економить від 20 до 30% енергоносіїв. З урахуванням покупки і монтажу устаткування його ціна для багатоповерхового будинку складе близько $10 000. У загальній вартості реалізації проекту будівництва багатоповерхівки – це копійки. Але замість цього вирішили ставити сонячні панелі, інвестиції в які оцінюються як $1000 за 1 кВт енергії, що виробляється. Щоб забезпечити потреби будинку на 100 квартир, потрібна сонячна електростанція потужністю 300 кВт. Ось і підрахуйте її вартість. Але навіть за наявності грошей, чи вистачить площі даху для встановлення такої електростанції? І чи перекриє вона потреби жителів у години пікових навантажень?

– Висока вартість – єдина причина ігнорування забудовниками цієї технології?

– Це тільки одна з причин, причому далеко не найбільш значуща. З огляду на наші кліматичні умови, з фотовольтаїки ми маємо три місяці «провалу» – листопад, грудень і січень, протягом яких одержуваної генерації не вистачатиме, щоб задовольнити потреби всіх мешканців. Тобто можемо лише незначно скоротити споживання електроенергії. Але для цього сонячну станцію треба або запаралелити із загальною мережею, що передбачає установку додаткового обладнання і збільшує вартість проекту, або домовитися з місцевим енергопостачальником, щоб скидати всю вироблену станцією електроенергію в загальну мережу за зеленим тарифом, а потім вже брати її з мережі за звичайними розцінками. Не скажу, що це неможливо, але, з огляду на нинішні реалії, дуже складно.

Далі ще складніше: необхідно визначитися, хто є власником цієї електростанції. Якщо її потужність до 30 кВт – є проста процедура її узаконення, прописана для фізичних осіб. Але тоді треба отримати згоду всіх мешканців будинку, оформити відповідний протокол ОСББ, підписати з власником договір оренди даху... Якщо таку станцію запаралелити – ламається ланцюжок заліку виробленої енергії на освітлення місць загального користування. Якщо ж скидати вироблену енергію в загальну мережу за зеленим тарифом, виникає інша проблема: кошти за неї отримуватиме приватна особа. Для кондомінімуму це нічого не вирішує.

Игорь Черкашин: "У нас продолжают возводить бетонные коробки, вместо того чтобы построить дом класса энергоэффективности А"
Сонячні батареї. Нідерланди
Фото: pixabay.com

Якщо ж ОСББ або ЖЕК створюють свою електростанцію, вони повинні узаконити її за загальною процедурою для юридичних осіб, що значно складніше і дорожче. Великі компанії, які спеціалізуються на сонячній енергетиці, можуть виконати вимоги цієї процедури, а ось для ОСББ це буде складно і невигідно.

– Чому ж тоді в масовому будівництві не застосовуються інші технології ВДЕ (відновлювані джерела енергії), наприклад, сонячні колектори або теплові насоси?

– Якщо говорити про сонячні колектори для забезпечення гарячого водопостачання (ГВП), виникає інша проблема: найбільша генерація влітку, коли стільки ГВС не потрібно, і треба передбачити системи відбору та скидання тепла, інакше система «закипить» і вийде з ладу. А ось взимку, під снігом, вона не працює взагалі. Тобто півроку ми не знаємо, куди дівати безкоштовну гарячу воду, а інші півроку миємося холодною. З цієї точки зору використовувати дах багатоповерхівки для вироблення електрики вигідніше.

А теплові насоси використовуються для обігріву багатьох торгових центрів. Але, щоб опалювати ними багатоповерхові житлові будинки, необхідно спочатку закладати це в проект, дотриматися ряду умов, головні з яких – наявність теплої підлоги в приміщеннях і клас енергоефективності огороджувальних конструкцій (стін) будинку А (пасивний будинок), а не G (бетонна коробка ), як будують зараз. Ось тоді, за температури теплоносія максимум у 50 градусів, геотермальний насос зможе вирішити проблему опалення в нашій кліматичній зоні.

Німецька практика показує, що такий проект буде на 15–20% дорожче за звичайний. Але це в Німеччині. У нас він обійдеться дешевше, а ефект буде колосальний. Одна справа намагатися наповнити водою решето, а інша – нормальний кухоль. Можна поставити лампи розжарювання і думати, де взяти для них електроенергію, а можна встановити LED-світильники, споживання яких удесятеро менше. Але українські забудовники і девелопери продовжують зводити бетонні коробки, замість того щоб побудувати будинок класу енергоефективності А в хорошому районі та продати його за хорошою ціною.

Починати потрібно саме з енергоефективності, і вже потім впроваджувати технології генерації, у тому числі ВДЕ. Інакше отримаємо проблему, з якою зіткнулася Польща. Свого часу ця країна вклала перші іноземні інвестиції в нову генерацію, побудувала масу потужних сучасних котелень, а потім перейшла до модернізації будинків, що дозволило скоротити енергоспоживання. Виявилося, що половина потужностей новітньої генерації, яку побудували поляки, просто нікому не потрібна.

– Що заважає будувати енергоефективні будівлі в Україні?

– Вимоги до забудовників, а точніше, відсутність цих вимог. Якби в законі було написано, що забудовник зобов'язаний у договорі з інвестором вказувати клас енергоефективності, а споживачеві пояснили б, що мається на увазі під кожним класом і чому рахунок за тепло не має перевищувати певного значення з кожного класу, – забудовнику діватися було б нікуди.

Під час підготовки закону «Про енергоефективність у будівлях» я запропонував народним депутатам внести пункт, який захищав би права споживачів: «При укладанні інвестиційних договорів або договорів продажу нового житла забудовник в обов'язковому порядку повинен вказувати клас енергоефективності, якому відповідає житло, що продається». Якщо споживач купив квартиру, почав отримувати невідповідні рахунки, провів енергоаудит і з'ясував, що вона не відповідає зафіксованому в договорі класу, він має право звернутися до суду і вимагати виплатити неустойку, моральну шкоду, а також змусити забудовника протягом багатьох років платити за перевитрату енергоносіїв.

На жаль, нардепи відповіли, що будівельне лобі у ВР дуже сильне і з таким пунктом закон не приймуть – просто голосів не набереться. У результаті вставили пункт, що зобов'язує забудовника вказувати клас енергоефективності в рекламній продукції. Тобто забудовник може щось обіцяти. У нас є рішення Вищого адміністративного суду про те, що навіть невиконання передвиборних обіцянок президентом не є протиправним, а тут – рекламні зобов'язання забудовників. Тобто значення цього закону для захисту інтересів громадян було нівельовано.

– Знаючи реалії української судової системи, ви вважаєте, що громадяни могли б виграти суди в забудовників?

– Судячи з деяких судових рішень, не всі судді живуть у приватних особняках. Останнім часом приймаються рішення проти монополістів, чого раніше не спостерігалося.

– Чому так важливо прописати це на законодавчому рівні? Невже все житло, що будується наразі, – «решето»?

– Будинки, побудовані в період новітньої історії України, повинні бути непоганими: у 2008 році були серйозно змінені будівельні стандарти і вимоги до огороджувальних конструкцій, внаслідок чого ми вийшли на пристойні параметри. Але хто перевіряв, чи всі забудовники дотримуються цих норм? Держінспекцію з енергозбереження у 2010 році спочатку виключили з приймальних комісій і переключили на промислові об'єкти, а пізніше – ліквідували. А архітектурно-будівельний контроль, якому передали функції нагляду за енергетичними характеристиками новобудов, просто не має методик перевірки будівель на дотримання цих норм. Була ідея підключити страхові компанії, які б страхували будівництво з моменту проектування і вели страхову історію для мешканців, здійснюючи від їхнього імені контроль за об'єктами. Але ця задумка залишилася нереалізованою. Тобто держконтроль повністю прибрали, а недержавний контроль ніхто не створив.

Що стосується старого житла, до якого належить 85% житлового фонду, то переважно це і є «решето». Щоб модернізувати такі будинки, потрібні колосальні кошти. Наприклад, у багатій Німеччині з її фінансовими можливостями на рік модернізується 1–1,5% старого житлового фонду.

– Але ж є приклади успішної термомодернізації, наприклад, у Луцьку?

– Так, але лише в декількох будинках. Але там для цього залучили фінансування держави, місцевого бюджету та зарубіжних донорів. За це платять платники податків міста, всієї країни та іноземці. У масштабах міста, не кажучи вже про Україну, з сучасним підходом до проблеми масова модернізація неможлива.

– Тоді який вихід?

– За словами віце-прем'єра Геннадія Зубка, у нас 80% житлового фонду належить до 45 багатоповерхових будівельних серій. Тобто на рівні держави, за кошти держбюджету, можна зробити 45 проектів комплексної термомодернізації, у кожному з яких чітко прописати, які роботи необхідні, в якій послідовності їх проводити, скільки це коштуватиме, які матеріали застосовувати, яке обладнання встановлювати. Щоб не завищували вартість робіт і матеріалів, уряд повинен встановити індикативні ціни.

А далі держава зобов'язана нормативними актами і контролем за їхнім виконанням змусити забудовників зводити не бетонні коробки, а будівлі з високим класом енергоефективності. А громадянам, що проживають у застарілому житлі, створити умови для вкладення коштів у комплексну модернізацію їхніх будинків.

Ігор Черкашин: «У нас продовжують зводити бетонні коробки, замість того щоб побудувати дім класу енергоефективності А»
Сонячні панелі. Китай
Фото: shutterstock.com

– За вашими словами, це недешево і заплатити за модернізацію зможуть далеко не всі…

– Аналогічна ситуація була в Литві. Там зробили просто – якщо 50% мешканців будинку голосують за проведення модернізації, обслуговуюча організація оцінює вартість проекту і розсилає всім власникам квартир повідомлення: «Це буде коштувати стільки-то, вирішите питання з оплатою протягом двох місяців». Можеш заплатити – плати, ні – нехай платять твої спадкоємці, які отримують в такому випадку гарантію успадкування житла. Якщо нема чим платити і немає спадкоємців – заплатить міський бюджет, власник житиме в модернізованому житлі «довго і щасливо», платитиме за теплопостачання менше, але після закінчення його життєвого шляху квартира переходить у власність міста.

Ще в одній балтійській країні, якщо власник квартири відмовляється заплатити за термомодернізацію, місто виставляє квартиру на відкриті торги, продає її, а мешканцеві надають нормальну модернізовану квартиру меншої площі. Різницю від продажу, якщо вона є, перераховують на рахунок людини.

– Хіба подібне рішення не порушує права громадян на приватну власність? Відповідно до українського законодавства, навіть місця загального користування в житловому будинку належать мешканцям.

– Такий закон є, але він не працює, оскільки приватна власність на загальний житловий фонд не оформлена, вона закінчується на дверях квартири. У переважній кількості випадків немає акту про право власності на цю спільну власність.

– Ви закликаєте державу вкотре запустити руку в гаманці громадян?

– Навпаки, пропоную громадянам заощаджувати. Зараз йде змагання між різними видами генерації – хто більше стягне грошей зі споживачів. В Україні – 120 000 багатоповерхових будинків, над жителями яких просто знущаються, змушують платити за неіснуючі послуги. Теплопостачальні організації хочуть «втулити» тепла стільки, скільки мешканцям і не потрібно. У країні немає двох інституцій – незалежного національного регулятора (це поняття у нас перекручено) і енергетичного омбудсмена, який захищає споживача від монополістів. Проте є найпотужніше енергетичне лобі. У світі найнесумлінніше багатство у тих, у кого є зброя і наркотики, в Україні – у тих, хто розпоряджається енергоресурсами.

Щоб протистояти цьому свавіллю, необхідно інвестувати гроші в скорочення питомого споживання енергоресурсів. Так ось, можна пробувати створити «ектів-хауси», обладнавши на даху багатоповерхівки електростанцію потужністю 300 кВт. Інвестиції в цей проект складуть близько $1000 на 1 кВт нових потужностей. А можна вкласти в енергоефективність. У цьому випадку на 1 кВт зекономленої потужності необхідно інвестувати близько $400. Інвестиції в енергоефективність економічно більш обґрунтовані, ніж інвестиції в нову генерацію.

До того ж зараз у країні з'явилися передумови для реалізації такого проекту: будівельних компаній багато, тобто нестачі в обладнанні та фахівцях немає, а ось продажі нерухомості падають. Забудовникам час перестати «ліпити» коробки – треба зібрати фахівців, розробити методологію і розвертатися на комплексну термомодернізацію старого фонду.

– Останнім часом забудовники почали зводити житлові будинки, всі квартири в яких обладнані автономними газовими котлами. Тобто власник сам вирішує, чи опалювати йому приміщення і яку температуру підтримувати. Особливо це поширено в невеликих містах, у тому числі в передмістях Києва. Чи підтримуєте ви такі проекти, враховуючи, що в багатьох обласних центрах і столиці влада блокує подібні ініціативи громадян?

– Тепло «перетікає» всередині будинку від більшої температури до меншої. Тому коли в будинку частина жителів користуються центральним опаленням, а друга, менша частина, – автономним, то ось ці «розумні» іноді вимикають газові котли або тримають температуру нижче загальнобудинкової, але відчувають себе цілком комфортно, оскільки нормальна температура в їхніх квартирах досягається за рахунок теплих стін сусідів. А потім вони хваляться – ми витрачаємо копійки. Але платять за це всі інші мешканці будинку.

Ще одна причина блокування цих ініціатив місцевою владою – небезпека втратити центральне опалення. Якщо в будинку 50% мешканців перейшли на «автономку», для решти половини жителів центральне опалення стає неймовірно дорогим, інакше його невигідно утримувати.

Але найсерйозніша проблема – величезна кількість викидів продуктів згоряння в атмосферу. Яскравий приклад – Трускавець, що повністю перейшов на автономні газові котли. Туди приїжджають лікуватися, а в місті – за підвищеної вологості та безвітряної погоди взимку – створюються умови для появи смогу. До того ж існуючі газові мережі будуть перевантажені, оскільки не були розраховані на таке споживання газу, вони проектувалися під 4-конфорочні плити, а не під котли.

– А як щодо масового встановлення твердопаливних котлів у приватних домогосподарствах, які відмовляються, таким чином, від споживання дорогого і неякісного газу? Чи не можна це назвати шляхом у кам'яний вік?

– У 2014-му я говорив, що споживачі в нашій країні повинні мати резервні котельні на твердому паливі, що дозволяють пережити один-два зимові місяці в разі припинення подачі газу або електрики. Є великі та сучасні котельні на біопаливі, у яких дуже високий ККД і практично немає викидів у атмосферу. Наприклад, житомирський «Крігер», обладнання якого працює навіть у Парижі. Так ось, таке обладнання класне, але дороге. А у нас купують дешеве, що клепають у гаражах місцеві Кулібіни з огидного за якістю заліза. А потім заправляють їх сирими дровами... Як тільки ми переходимо на малорозмірні котельні, з'являється різка залежність від якості палива. У результаті отримуємо ситуацію, як в Ірпені, де жителів багатоповерхівок, що межують з приватним сектором, відвозила з астматичним нападом швидка допомога.

Ігор Черкашин: «У нас продовжують зводити бетонні коробки, замість того щоб побудувати дім класу енергоефективності А»
Карпати. Україна
Фото: shutterstock.com

Потрібно розвивати систему центрального опалення, частково переходячи при цьому на більш вигідне паливо. Але робити це необхідно з розумом. Наприклад, Литва, 64% території якої вкрита лісом, залишила лише 30–35% газової генерації, інше тепло і електрику виробляють з тріски – відходів деревообробки. І частка біоенергетики в них постійно збільшується, як збільшується і відсоток охоплення за допомогою центрального теплопостачання. Якусь частину генерації можна перевести на тверде паливо й у нас. Але при цьому необхідно дотримуватися балансу обороту твердого біопалива. Розуміти – де воно є, скільки його, хто і за які кошти його відновить? Бо в Україні лісами покрито лише 14% території, а везти тріску або солому є сенс на відстань до 100 км. Але у нас на ці фактори не звертають уваги: ​​нещодавно уряд затвердив індикативну ціну для котелень, що працюють на альтернативному паливі, – 90% від газового паритету.

– Тобто тепер вагони з карпатським лісом поїдуть не тільки в Європу, але і Україною?

– Паливо братимуть в найближчій посадці. У гаражі спаяли котел на два сезони, домовилися з головою сільради або директором школи, задарма взяли біоресурс, особливо якщо лісником кум працює, і отримали непоганий ґешефт. Така собі енергоефективність по-українськи.

– І що ж, на вашу думку, необхідно змінити?

– Для початку треба зрозуміти, в який бік ми рухаємося. Ми не маємо стратегії розвитку держави, тобто не розуміємо, яка у нас країна: аграрна, індустріальна, постіндустріальна, туристична? До 2011 року на РНБО робилися доповіді зі зміни показників енергоємності ВВП: як змінюється енергоємність галузей, регіонів. Від цього вибудовувалася стратегія наповнення регіонів енергоносіями, після чого приходило розуміння, скільки і якої енергії нам потрібно отримати з газу, електрики чи вугілля. Зараз же Кабмін затвердив чергову енергетичну стратегію України до 2035 року, навіть не уявляючи, яким шляхом рухається країна в цілому і який рівень енергоспоживання необхідно забезпечити тим чи іншим енергоресурсом у розрізі галузей і регіонів.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Viber та Telegram