facebook.com
mind
Спасибі, знято: яке майбутнє в держкіностудії ім. О. Довженка

Спасибі, знято: яке майбутнє в держкіностудії ім. О. Довженка

І чому її хочуть приватизувати

Цей матеріал також доступний російською
Спасибі, знято: яке майбутнє в держкіностудії ім. О. Довженка
Фото: Facebook-сторінка кіностудії ім. О.Довженка

У старому приміщенні державної кіностудії ім. О. Довженка, де зберігається реквізит, влітку душно і спекотно, а взимку – холодно, температура повітря опускається до +5. Підприємство не може собі дозволити ані встановити систему кондиціонування, ані опалювати всі свої приміщення. З кожним роком їй доводиться все щільніше затягувати пояс – справи на колись найбільшій кіностудії Радянського Союзу йдуть дуже погано. «Держава нас давно не підтримує, а тепер і зовсім вирішила позбутися – хочуть продати», – нарікають працівники підприємства. Уряд України дійсно вирішив продати кіностудію – її внесено до списків об'єктів для приватизації на 2017–2020 роки. Які шанси в неї знайти профільного інвестора?

Майже музей

Про те, що держава має намір продати Національну кіностудію ім. О. Довженка, на самій кіностудії дізналися зі ЗМІ. «Нашої думки ніхто не запитав», – засмучується її генеральний директор Олесь Янчук. Він, як і більшість працівників кіностудії, виступає проти її приватизації. «Я не вірю в приватизацію. Останні 10 років кіностудією активно цікавляться девелопери і будівельники. Але як кіностудія вона їм не потрібна, їм потрібна територія для будівництва елітної нерухомості», – каже Янчук. Кіностудія розташована недалеко від метро «Шулявська», у неї трохи більше 16 га землі. На кіностудії кажуть, що така ділянка може коштувати близько $200 млн.

Янчук влаштовує журналістам тривалу екскурсію територією колись масштабного кіновиробництва. «Кіностудію будували за проектом американських кіностудій, таких як Columbia Pictures», – розповідає він, коли ми зупиняємося біля великого будинку вигорілого персикового кольору. Це найбільший кінопавільйон у Європі, його площа – 3000 кв. м. Тут цим дуже пишаються. А ще з ностальгією згадують радянський період – тоді на кіностудії працювали понад 2500 осіб, випускали багато фільмів і телесеріалів. Про найвідоміші проекти – нагадування всюди: у холі адміністративного будинку – фотографії Олега Янковського зі зйомок фільму «Польоти уві сні та наяву», у місцевому музеї – костюми героїв з кінофільму «Тіні забутих предків»...

Спасибі, знято: яке майбутнє в держкіностудії ім. О. Довженка
Олесь Янчук
Фото: Олександр Задніпряний для Mind

Як справи в кіностудії зараз? Там працює близько 200 осіб, але за майже годинну екскурсію нам зустрілося лише пару чоловік. Знімають лише одну картину – «Таємний щоденник Симона Петлюри». Її режисер – директор кіностудії.

У 2016 році тут зняли два фільми – короткометражний «Ілюзія» і повнометражний – «Казка про гроші», позаминулого – нічого. Загалом за останні 10 років на кіностудії зробили 35 фільмів (разом з короткометражними). «Це несерйозно. Зараз крихітна продакшен знімає вдвічі більше, ніж держкіностудія, яка займає майже 17 га», – коментує Віктор Приходько, генеральний директор приватної кіностудії PRO-TV.

За радянських часів на кіностудії ім. О. Довженка знімали 10–12 повнометражних фільмів на рік. «А все тому, що держава нас не підтримує. Минулого року ми подавали на конкурс у Державне агентство з питань кіно 12 сценаріїв, жоден з них не пройшов. Цього року з 500 млн грн, виділених державою, студія отримала лише мільйон на створення короткометражного фільму-дебюту. А 499 млн пішло на приватні студії», – нарікає Янчук. Для свого фільму співінвесторів він шукав сам, держава йому оплатила лише половину бюджету фільму – 24 млн грн.

Помітного інтересу до виробництва на кіностудії Довженка в приватного бізнесу немає. З 35 фільмів, вироблених на кіностудії з 2007 року, лише два – приватне замовлення: повнометражний «Платон Ангел» за участі Богдана Ступки і короткометражний «Тато отче патріарх» – про освячення Свято-Троїцького храму Свято-Вознесенського монастиря. В інших випадках гроші давала держава.

Не про гроші

Наразі кіностудія заробляє в основному на наданні в оренду приміщень для зйомок і прокаті костюмів, яких у її арсеналі близько 100 000 одиниць. У структурі доходу підприємства на прокат реквізиту припадає не менше 15%. Загалом минулого року кіностудія заробила 31,4 млн грн, а витратила 31,5 млн грн.

Кіно їй майже нічого не приносить – в основному заробляють на продажі фільмів, знятих ще за радянських часів. Найчастіше їх купують російські телеканали. На нових фільмах заробляти не виходить – вони не цікаві ані українським телеканалам, ані кінотеатрам. «Ті картини, які випускають на держкіностудії, спочатку роблять у відриві від ринку. На кіностудії на займаються маркетингом, не відслідковують уподобання глядача», – вважає Денис Іванов, генеральний директор компанії «Артхаус Трафік».

Спасибі, знято: яке майбутнє в держкіностудії ім. О. Довженка
Фото: Олександр Задніпряний для Mind

«Кінотеатри – це бізнес. Ніхто не поставить у прокат фільм, на який не хоче йти глядач. Навіть якщо у картини буде дуже гарне промо», – пояснює Антон Пугач, голова наглядової ради ПАТ «Мультиплекс Холдинг».

«Чому кіно потрібно оцінювати тільки з точки зору заробляння грошей? А як же освітній, виховний ефект?», – дивується питанням журналістів про комерційну частину кіновиробництва Олесь Янчук.

Мабуть, у цьому і проблема кіностудії – там й досі співвідносять її з радянським періодом. «Держкіностудія – це рудимент з радянської епохи. Вона неефективна і не може бути ефективною. У всьому світі від великих кіностудій відмовляються. У томі ж Голлівуді простоюють по 40 павільйонів – їх переробляють на атракціони, бо технології змінилися. Більше немає сенсу у великих кіностудіях», – каже Віктор Приходько. «Зараз для того, щоб зняти фільм, не потрібно володіти кіностудією. Всі послуги можна замовляти на стороні», – погоджується Анна Паленчук, засновник продюсерської компанії 435 Films.

В Україні зараз працює близько 50 приватних продакшен-студій – у них сучасне обладнання, досвід роботи з іноземними замовниками, досить компаній, які здають в оренду реквізит.

Приміщення ж держкіностудії не бачили ремонту вже кілька десятків років. У 2014-му з держбюджету вона отримала близько півмільйона гривень – вистачило на те, щоб подекуди відремонтувати дахи. Технічне оснащення студії теж погане – востаннє обладнання закуповували у 2009 році – купили сканер для оцифровки зображення, і програмне забезпечення, що дозволяє виправляти дефекти плівки. Витратили близько мільйона євро.

«У кіностудії немає сучасного обладнання, її павільйони взимку не опалюються і будувалися ще за тих часів, коли на знімальному майданчику писали чорновий звук і тільки потім дублювали. А сучасні студії вже років з десять можуть відразу записувати чистий звук», – розповідає Анна Паленчук. «Навіть якщо б кіностудію залишили відкритою на ніч і дозволили брати, що хочеться, – ніхто нічого б не взяв. Бо нічого. У неї обладнання 1960-х років», – переконаний Приходько.

До експериментів тут теж ставляться насторожено. Спробували було проводити фестивалі – наприклад, ГогольFest. Але співпраці не вийшло – у кіностудії, як у держпідприємства, занадто багато обмежень: вона не може надавати гнучку систему знижок своїм потенційним партнерам, їй потрібно отримувати додаткові дозволи для того, щоб під час фестивалю його організатори встановили на її території точки громадського харчування тощо.

Спасибі, знято: яке майбутнє в держкіностудії ім. О. Довженка
Фото: Олександр Задніпряний для Mind

Ціна історії

Олесь Янчук підрахував: аби модернізувати кіностудію, потрібно близько 300 млн грн – такі інвестиції дали б можливість підприємству знімати 10–15 фільмів на рік. Це бюджетний варіант. Є і масштабний, вартістю в $150 млн, що передбачає не лише модернізацію, а й розвиток усієї території: будівництво мультиплексу, з кінотеатром і розважальною зоною, спеціальною вулицею – міні-містечка, де можна було б проводити зйомки тощо.

Де взяти такі гроші бідному підприємству? На студії не особливо сподіваються на приватного профільного інвестора. Які плани у головного куратора студії – Міністерства культури – теж незрозуміло. На питання, які журналіст Mind направив туди ще на початку серпня, не відповіли.

У Мінекономіки вважають, що підприємство треба приватизувати. Але чи купить його профільний інвестор? «Колись студію хотіли купити українські телеканали, але час минув. Кіностудія як кіностудія більше нікому не потрібна. Вона цікава тільки девелоперам – як об'єкт під забудову», – зазначає Приходько.

Опитані експерти кажуть, що майбутнє у студії є тільки в якості майданчика для роботи різних компаній, чия діяльність пов'язана з кіно- і телепродукцією. «Це може бути якийсь культурний центр, куди б привозили кінофестивалі. Наприклад, «Молодість». Туди можна перенести корпус профільних вишів, проводити театральні прем'єри, можливо, залишити пару павільйонів для зйомок. Тут потрібно відштовхуватися від попиту, а не реалізовувати вигадану концепцію, а потім думати, чому вона не працює», – вважає Приходько. «Але для цього кіностудії потрібно просувати свої послуги, у тому числі й за кордоном, робити презентації, залучати молодих топ-менеджерів і наймати персонал, який знає англійську мову», – додає Анна Паленчук.

А що думають про своє майбутнє на самій студії? Повірити в те, що студія раптом перестане існувати, там не можуть. Тут люблять згадувати такий випадок: 22 червня 1941 року перша бомба, яку скинули на Київ, впала на територію кіностудії ім. О. Довженка, але не вибухнула. Ця історія багато в чому відображає загальні настрої на підприємстві, де знову сподіваються, що й цього разу все закінчиться добре.

Спасибі, знято: яке майбутнє в держкіностудії ім. О. Довженка
Фото: Олександр Задніпряний для Mind