Як досягти лідерства в сучасному світі

У чому полягає цінність лідерства у сучасному світі, чим відрізняється український лідер від європейського чи американського та на які цінності повинен спиратися керівник, щоб люди поважали його і наслідували, – саме ці теми підіймалися під час бізнес-сніданку Break West, що проходив 28 листопада у Львові. Mind пропонує вашій увазі найцікавіші тези, які були висловленні на цій ранковій зустрічі. Сподіваємося, думки спікерів надихнуть вас на роздуми щодо вашої лідерської позиції у колективі.

Хто ж такий справжній лідер?  «Лідер – це той, хто створює мости, бачить горизонти, розуміє траєкторію понять і може дати посили для інших, а також має здатність до практичного вирішення проблем», – стало першим визначенням лідера, що пролунало на Break West. Бенджамін Дізраелі, 40-й та 42-й прем’єр-міністр Великої Британії, казав: «У наш час індустрії потрібні не боси, а лідери». Існує таке твердження, що влада псує людину, проте Андрій Рождественський, виконавчий директор Центру Лідерства УКУ та бізнес-консультант, його спростовує, і каже, що надання певних переваг та свобод людині порівняно з іншими виступає каталізатором його людських чеснот.

Іван Лешко, VP Client Success у SoftServe, пропонує свої три правила справжнього лідера: постійне навчання, рівність та відкритість, що породжує швидкість процесів.

Любомир Шимків, який представляє Академію Українського лідерства, вважає, що лідера формує мужність, яка виходить із середини і ґрунтується на внутрішній дисципліні. А основою для цього є цінності особисті та сімейні, які дають оточення та освіта. 

Любомир Шимків

Фото: Break West

Основні якості, притаманні лідеру. Людина, яка має наставницькі якості та може не тільки надихати і запалювати, а й здатна пояснювати задачі підлеглим та поступово втілювати їх у життя – автоматично має усі шанси стати лідером у колективі. «Успіх не-лідера полягає у саморозвитку. Лідера – у розвитку інших», – казав Джек Велч, колишній генеральний директор General Electric.

Андрій Рождественський підкреслює, що не всі повинні бути лідерами, але у командній роботі обов'язково мають бути чіткі правила для усіх гравців: «Мусять бути люди, які ведуть за собою, створюють візію та надихають. І з іншого боку – за ними повинні слідувати ті, хто буде перетворювати це на чіткі інституції та політики». Це те, чого так сильно зараз не вистачає Україні, і саме із цього бере початок корупція. Рождественський додає, що зазвичай справжні лідери із сильним внутрішнім стержнем базують свою діяльність на духовних засадах. Лідер обов'язково повинен дотримуватися інструкцій та бути структурним й смиренним. Навіть при зміні лідера зберігаються інституції, які дають можливість йти компанії у чітко заданому напрямі.

Шлях обрання стратегії компанії можна пояснити на прикладах оркестру та джаз-бенду. Якщо ви та ваша команда хочете створювати нові продукти, бути інноваційним – це означає, що ви обираєте джаз-бенд. Але якщо ваша компанія дотримується політики стабільності та поступового розвитку – це безсумнівно оркестр. Так от: неможливо бути одночасно і тим, і тим. Так само, як неможливо бути і гнучкими, і стабільними.

Андрій Рождественський

Фото: Break West

Сучасний лідер: який він? Якщо у Радянському Союзі лідер – це був виключно вождь, то зараз це вже не так. Наразі цінується емпатія – вміння почути, здатність зрозуміти та відчути цілі оточуючих. Емпатія – одна з тих рис, які допомагають стати лідером у колективі. Лідерство – це перш за все розвиток. Легко сказати «я – лідер», але значно важче щоденно сумлінно працювати, коли ти не маєш права на помилку, бо маєш зовсім інший рівень відповідальності. Андрій Рождественський вважає, що зараз Україна – у цікавому положенні у контексті дослідження лідерства: «На жаль, ми маємо війну на сході, але для нас як для вчених це гарний момент, де ми можемо збирати дані про поведінку лідерів на полі бою. Не кожна країна має таку «розкіш». 

Лідерство в Україні. В Україні лідерські навички можна отримати зазвичай на добровільних засадах у приватних школах та на курсах. У США, наприклад, це фінансується на державному рівні, де університети – це осередки лідерства. Любомир Шимків наводить приклад Ізраїлю, де лідерство теж покладено на плечі держави і кожен охочий може відвідувати відповідні школи. Іван Лешко розповідає про класичний розподіл суспільства, де 91% – це пересічні люди, 7% – лідери і 2% лідери над лідерами. В Україні існує більший відсоток пересічних і наслідувачів, а лідерів, на жаль, меньше, ніж у класичному розподілі. Також у нашій країні практично відсутній фундамент, на якому можна було б виховати лідера: шкільна освіта не виховує відповідні цінності, а в університетах ситуація не стає кращою.