Владарювати розумно: чому варто прочитати книгу «Державне багатство народів»

Для більшості з нас багатство найчастіше асоціюється з багатомільярдними статками олігархів, наприклад, Ріната Ахметова або Віктора Пінчука. У цю ж когорту часто потрапляють українські політики і чиновники, для яких влада стала найбільш прибутковим бізнесом. Але в реальності справжні власники найбільшого багатства в країні – це ми з вами, звичайні громадяни і платники податків. У цьому переконані автори книги «Державне багатство народів. Як управління державними активами може посилити чи підірвати економічне зростання».

Оригінальна назва: The Public Wealth of Nations

Видавництво: «Видавництво Старого Лева»

Наклад: 1000 прим.

Автори: шведські економісти Даг Деттер та Стефан Фьольстер

Книга «Державне багатство народів» уперше побачила світ 2015 року й одразу потрапила у рейтинги провідних світових економічних видань. Після глобальної фінансової кризи 2008 року уряди різних країн сконцентрувалися на управлінні своїм державним боргом, але ігнорували цінні державні активи, здатні генерувати прибуток і розв'язати боргові проблеми. Наприклад, держкомпанії, які контролюють транспортну та енергетичну інфраструктуру, об'єкти нерухомості й природні ресурси.

Деттер і Фьольстер вважають це помилковим підходом. За їхніми підрахунками, уряди різних країн контролюють комерційні активи, набагато привабливіші від тих, якими керують приватні інвесткомпанії, пенсійні фонди або найбагатші люди. Якби уряди ефективно управляли своїми активами, вони б отримували прибуток, який істотно перевищує інвестиції.

У глобальному масштабі суму перспективних держактивів автори «Державного багатства народів» оцінюють у $75 трлн. Ця сума вдвічі більша пенсійних накопичень і вдесятеро перевищує активи суверенних фондів національного добробуту. Якщо держактивами професійно управляти, це зможе забезпечити їхню щорічну прибутковість на рівні $2,7 трлн, що більше, ніж поточні глобальні витрати на інфраструктуру (транспорт, електроенергію, водопостачання та комунікації).

Щоб досягти такої ефективності, Деттер і Фьольстер пропонують створювати в країнах фонди національного багатства – холдингові компанії, які об'єднають держактиви для професійного управління менеджерами та фінансистами і будуть ізольовані від політичного втручання.

Професійні «корпоративні керівники» забезпечуватимуть найбільш ефективне використання інвесткапіталу, аби підвищити рентабельність держактивів і забезпечити такий результат, який вони «вичавлюють» з управління приватними.

«Допоки функція урядування державними комерційними активами здійснюватиметься урядовими структурами, як в умовах централізованої планової економіки, політиків і держслужбовців постійно підозрюватимуть у втручанні. Однак якщо страх бути звинуваченим у втручанні призведе до абсолютно пасивного володіння, державні підприємства, залишені без нагляду, теж можуть мати незадовільні показники діяльності», – акцентують автори «Державного багатства народів». 

Свій підхід до управління держактивами вони називають «активним урядуванням». За Деттером та Фьольстером, «це не просто питання уникнення зайвих витрат, корупції, корисливих інтересів і кумівського капіталізму. Це також означає розвиток бізнесу та оптимізації капіталу, а ще – наявність конкурентоспроможної операційної стратегії для максимізації цінності».

Цікаво, що українське видання «Державного багатства народів» підготовлено за сприяння Юрія Вітренка, головного комерційного директора НАК «Нафтогаз України».

У самій книзі Україна згадується в негативному контексті як приклад країни, близької до банкрутства, і такої, що володіє «величезним державним багатством, яким, однак, управляють неефективно».

Загальну цінність портфеля державних комерційних активів України Деттер і Фьольстер оцінюють орієнтовною сумою у понад $70 млрд, або близько 60% ВВП. Вони відзначають, що фінансові й економічні ризики для країни посилюються геополітичними факторами, в тому числі будівництвом нових газопроводів з Росії до Західної Європи, які знизять цінність «Нафтогазу», а також збройним протистоянням на Донбасі.

Автори «Державного багатства народів» вважають, що запровадження незалежного професійного управління портфелем державних комерційних активів надасть потужного поштовху до розвитку економіки та демократії в Україні. Але для цього також необхідно повністю переробити сучасне українське законодавство, яке вони називають «заплутаним та іноді суперечливим».

Ця книга вам сподобається, якщо: ви цікавитеся проблемами сучасної економіки та ефективного державного менеджменту, шукаєте нові і нетрадиційні підходи їхнього вирішення.

Вам не сподобається, якщо: ви віддаєте перевагу консервативним рішенням в антикризовому управлінні, є прихильником методів, перевірених часом, і вважаєте державу й ефективний бізнес несумісними поняттями.

Головна причина прочитати: замислитися над тим, що навіть у сучасному надмірно комерціалізованому світі державні активи – це не завжди «валіза без ручки», а справжній бізнесовий підхід до управління ними не дорівнює обов'язковій приватизації.

---

У тому ж дусі:

«Адмінстратегія. Ваша успішна кар’єра у сфері державного управління», Мачей Кішіловський, Ізабела Кішіловська

Ця книга – про інноваційний підхід до управління державними інститутами. Вона написана на основі результатів дослідження десятків адміністрацій в країнах Центральної та Східної Європи. Але це не науковий трактат. По суті це практичний посібник про те, як в українській системі держуправління реалізувати успішну стратегію, орієнтовану на задоволення потреб клієнтів, тобто громадян країни. «Суспільний сектор не потрібно винаходити наново. Йому потрібні прагматичні рішення, що якомога краще розкриватимуть потенціал людей, які вже працюють в наших органах влади», – вважають автори.

У своєму дослідженні вони також проводять паралелі з українськими реформами.

Передмову до книги написав бізнесмен Андрій Пивоварський, колишній міністр інфраструктури України (грудень 2014-квітень 2016). У ньому він відверто ділиться враженнями про свій досвід на державній службі.

«Лібералізм: уроки для України», Анатолій Гальчинський

Ця книга з'явилася в 2011 році, але в наші дні вона стала особливо актуальною в контексті ліберальних реформ, які активізувалися в країні після Революції Гідності.

У ній проаналізовано світовий досвід ліберальних перетворень, пояснюються нюанси різних підходів, які розкриті з урахуванням українського контексту.

Автор книги Анатолій Гальчинський – авторитетний український економіст, наукові роботи якого стали основними джерелами знань для багатьох поколінь не лише студентів та науковців, а й державних діячів України. Крім наукової діяльності, кар'єра Гальчинського була пов'язана з Національним інститутом стратегічних досліджень та Нацбанком. Понад десять років, з 1994 по 2005 рік, він також був радником президента України.

Гальчинський вважає, що українська лібералізація неможлива без переосмислення історії, активного утвердження української мови, посилення ролі середнього класу і гуманізації відносин між працею і капіталом.