Миротворці, зустріч з Макроном і «Північний потік – 2»: що Петро Порошенко привіз із Німеччини

Від візиту Петра Порошенка до ФРН не чекали серйозних зовнішньополітичних проривів. З іншого боку, «дипломатичне звіряння годинників» – штамп, який занадто часто почали застосовувати щодо української зовнішньої політики. Але з огляду на те, скільки часу ми звіряємо з Заходом годинник, вже варто було б кудись разом прийти. І Німеччина, безумовно, – один з найприємніших для цього попутників.

Приїзд Петра Порошенка до Німеччини припав на масовий обвал акцій компаній з РФ у результаті санкцій США. Сукупні збитки російських олігархів перевищили $16 млрд. Крім того, Захід почав формувати єдину позицію щодо ймовірної газової атаки в Сирії. На цьому тлі голос України міг бути почутим і органічно вписатися до світового порядку денного. Але переговори з Ангелою Меркель пішли за вже традиційним сценарієм. Варто відзначити, що за останні три роки Порошенко і Меркель зустрічаються вже вдванадцяте.

Чи вдалося зберегти лояльність Меркель відносно Донбасу? Загалом, Ангела Меркель залишається головним прихильником української позиції з питання Донбасу, хоча, очевидно, що за останні три роки Берлін багато в чому віддав ініціативу Вашингтону в цьому питанні. Головною метою візиту Петра Порошенка було заручитися підтримкою Меркель у частині введення миротворців на Донбас. Ключове протиріччя в цій темі: Київ бачить «блакитні каски» як фактор роззброєння і підготовки до місцевих виборів, тоді як Москва прагне покласти на контингент лише охорону місії ОБСЄ.

Під час переговорів з Меркель і міністром закордонних справ Гайко Маасом український президент поки що отримав позитивну відповідь. «Кожна угода може бути угодою, тільки якщо вона обговорюється кожним з учасників. Ми ніколи не будемо підтримувати місію проти України», – заявила Меркель. Але з огляду на зародковий стан ідеї з миротворцями, очевидно, що навіть німецький канцлер не в змозі передбачити, яким буде фінальний результат. Тим більше, що опрацьовується відразу декілька форматів, включаючи лінію Волкера – Суркова, щодо подробиць якої на даний момент мало що відомо.

Що відбувається з «Нормандські форматом»? Успіхом переговорів з Меркель став анонс зустрічі між лідерами Німеччини, Франції та України, яка має відбутися вже у травні в німецькому Аахені. Зустріч вже не називається «Нормандським форматом», і на ній не буде присутнім представник Росії. Для України цей фактор – яскраве підвищення міжнародного статусу. Порядок денний поки що невідомий, але логічно припустити, що мова йтиме, зокрема, й про миротворчий контингент на Донбасі. Тепер в українських дипломатів є місяць на те, щоб скористатися цією можливістю і вийти на зустріч в Аахені зі свіжими ідеями. Це дозволило б перехопити дипломатичну ініціативу і підняти власну суб'єктність. В іншому випадку все закінчиться черговим дежа вю.

Чи готова Німеччина враховувати позицію Києва щодо «Північного потоку – 2»? Уже давно стало очевидним, що Німеччина в питаннях політики і Німеччина в питаннях бізнесу – це два різних суб'єкти. Якщо в політичній площині німці демонструють прихильність міжнародному праву і демократичним цінностям, то в бізнесі спираються на капіталістичний підхід, де все проходить перевірку за одним простим критерієм: «вигідно/невигідно». Яскравою ілюстрацією цієї логіки є ставлення Німеччини до «Північного потоку – 2».

Другою метою Порошенка було хоча б мінімально відстрочити запуск російського проекту. Тези українського президента знаходилися в межах політичного дискурсу. Перший: «Північний потік – 2» – це політичний проект Росії. Другий: це хабар за лояльність. Третій: Кремль – ненадійний партнер.

Німці відповіли дипломатично і стримано: ми беремо до уваги позицію України і виступаємо за те, щоб частина транзиту йшла її територією. Це при тому, що за оцінками «Нафтогазу України» у результаті запуску «Північного потоку – 2» Україна втратить $3 млрд. Робота двох гілок «потоку» може скоротити прокачування через територію України до 10–15 млрд куб. м на рік, що еквівалентно 10–12% пропускної потужності української ГТС. При цьому, варто розуміти, що незважаючи на політичну лояльність до Києва, російський проект все ближче до мети. Буквально наприкінці березня Федеральне відомство Німеччини із судноплавства та гідрографії видало дозвіл компанії Nord Stream 2 на будівництво й експлуатацію трубопроводу «Північний потік – 2» у виключній економічній зоні.

Правильна розмова з німцями могла б будуватися навколо модернізації української ГТС і створення консорціуму з європейцями як споживачами газу. Якщо довести інвестиційну привабливість і вигоду для Німеччини, «Північному потоку – 2» можна було б не позаздрити. Але, на жаль, починати цей процес вартувало набагато раніше. З іншого боку, українській владі потрібно вирішувати долю ГТС і розуміти, що економічні інтереси в сучасному світі почасти виявляються дорожчими за політичні цінності.