Крилаті гойдалки: навіщо «Мотор Січ» купувала в Росії крадені ракетні двигуни

Крилаті гойдалки: навіщо «Мотор Січ» купувала в Росії крадені ракетні двигуни

І чому РФ і Захід досі ні про що не спитали Україну

Цей матеріал також доступний російською
Крилаті гойдалки: навіщо «Мотор Січ» купувала в Росії крадені ракетні двигуни
Ракета Х-55 в музеї Харківського авіаційного заводу
Фото: Wikipedia

У російській пресі поступово спливають подробиці останньої гучної кримінальної справи щодо крадіжки 93 турбореактивних двигунів Р-95-300 для стратегічних ракет Х-55 і 37 тактичних керованих ракет класу «повітря-поверхня» Х-31, які підлягали знищенню. Оборудку було здійснено в 2010-2011 роках, у ній брали участь керівники чотирьох підприємств ВПК Російської Федерації, російські комерсанти і, в якості покупця краденого, – українське ПрАТ «Мотор Січ» (Запоріжжя).

На сьогодні частина російських екс-менеджерів і бізнесменів визнали свою провину і отримали різні терміни ув'язнення. Але двоє – екс-гендиректор «Тураєвського машинобудівного конструкторського бюро «Союз»(ТМКБ «Союз») Микола Яковлєв і комерційний директор концерну «Тактичне ракетне озброєння» (КТРВ) Віктор Ваган – провину не визнали. Вони перебувають у СІЗО Слідчого комітету Росії та продовжують знайомство зі своєю 200-томною справою. Не виключено, що незабаром з'являться і нові дані про оборудку – а саме, куди ж усе-таки поділися ці вкрадені двигуни і ракети.

На тлі вкрай напруженої ситуації в різних частинах світу, будь-яка інформація про можливі «розпродажі» російських тактичних ракет, здатних нести ядерні заряди, є неймовірно важливою для всіх провідних країн і міжнародних організацій.

Україна і ПрАТ «Мотор Січ», раніше – Запорізький моторобудівний завод, опинилися у вкрай делікатній і подвійній ситуації. Згідно з контрактами, ТМКБ «Союз» продав «Мотор Січі» 93 двигуна. Але, незважаючи на безпосередню участь в угодах, звинуватити підприємство і нашу країну в чомусь буде вкрай важко. Тим більше, Росії.

Вивчаємо матчастину. За часів СРСР саме на Запорізькому моторобудівному заводі вироблялися двигуни Р- 95-300 спеціально для стратегічних ракет Х-55. Це – дозвукова малогабаритна дальнього радіусу дії крилата ракета «повітря-поверхня» повітряного (носії – літаки Ту-95, Ту-160) базування для ураження наземних цілей із заздалегідь відомими координатами.

Після розпаду СРСР Російська Федерація відмовилася від продукції українського підприємства «Мотор Січ» і замінила його російським аналогом – двигуном ТРДД-50, виробництво якого було розгорнуто в Омську лише в 2000 році.

На складах російських військових частин все ще зберігається N-на кількість вже зроблених ракет з усією «начинкою». Скільки таких ракет взагалі було в Росії на момент розпаду Радянського Союзу, на жаль, не знає ніхто. Для порівняння: Україні у спадок від СРСР дісталося не менше 900 таких ракет. А тому, всі звіти РФ про знищення лінійки будь-яких стратегічних ракет – гра зі статистикою.

Чи здатні домовлятися? Відмовлятися просто так від своєї інтелектуальної власності, в яку було вкладено купу сил і коштів, а тим більше – знищувати її, ніхто не хотів. Тому, 18 листопада 1993 року Росія й Україна уклали «Угоду про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі». Цей документ дозволив почати «взаємовигідний обмін» між оборонними підприємствами Росії й України, який тривав аж до 2014 року.

Є один цікавий момент, який російські ЗМІ вважають за краще не повідомляти: в технічних документах запорізькі двигуни для ракет Х-55 описуються інженерами і технологами, крім усього іншого, як «короткоресурсні» – тобто одноразові. Запустили ракету – «витратили» двигун. Лише зберігали, але не запускали – двигун, вважай, новісінький! Перевірити, обслужити, заправити і ... «Пуск!».

«Угода 2010-2011 років між ТМКБ «Союз» і «Мотор Січ» – не перша і не єдина, – розповів автору на умовах анонімності один зі співробітників Міністерства промисловості і торгівлі РФ. – Як тільки у ракет сплива термін зберігання, їх списували за так званою «залишковою вартістю» і нібито утилізували. Лом продавали, виручка надходила до бюджету... Іноді – реальна, іноді – на папері... Скільки загалом було «утилізовано» ракет таким чином – не скажу».

Навіщо все це потрібно? Базуючись на цих технічних характеристиках, можна зрозуміти сенс угоди між російським ТМКБ «Союз» і української «Мотор Січ»: продати/купити практично новий, цілком працездатний і придатний до бойового застосування «виріб» за ціною металобрухту.

Користь обопільна: українська сторона отримувала можливість (тільки можливість – авт.) перепродати «вироби»; російська сторона отримувала готівку, в даному випадку – $2,4 млн. Але все одно виникає питання: що робила «Мотор Січ» з цими двигунами?

«Я б не приписував українським партнерам зайву безкорисливість. Угода між ТМКБ «Союз» і «Мотор Січ» була укладена (контракт №1323 / 658-I11-005-RU643) у січні 2011 року, тобто вже за часів президента Януковича, – продовжує співробітник Міністерства промисловості і торгівлі РФ. – І не треба розповідати, що представники «Мотор Січі» не знали, що саме вони купують. Завод-виробник мав повну можливість відстежити «життєвий шлях» своїх двигунів і зобов'язаний був знати, що жодним легальним шляхом Р-95-300 «у збірці і в упаковці», крім військових частин та російських баз зберігання, на ТМКБ «Союз» потрапити не могли».

Про що мовчать гіганти? У червні 2018 року Mind направляв офіційний запит на «Мотор Січ», де, зокрема, питав, навіщо підприємству знадобилися 93 одиниці двигунів Р-95-300, які призначені тільки для ракет Х-55 (і їх модифікації – авт.), і де зараз знаходяться ці двигуни. Офіційний запит керівництво «Мотор Січі» проігнорувало.

«Відповіді не буде, і причин декілька. У 1992 році, відповідно до угоди «Про переміщення ядерних боєприпасів з території України на бази в Російській Федерації», ми відмовилися і від ядерних боєприпасів, і від засобів їх доставки – тобто, і від усіх ракет Х-55 і їхніх модифікацій. Усі ракети або знищили під міжнародним контролем, або вивезли в Росію», – пояснив ситуацію екс-співробітник української Держслужби експортного контролю.

Виходячи зі змісту і сенсу цієї угоди, Україна більше ніколи не може мати ці «засоби доставки». Але тоді навіщо «Мотор Січ» купувала двигуни для стратегічних ракет у 2011 році? Якщо придбавали двигуни «як є» – це порушення міжнародних угод про «Режим контролю за ракетними технологіями», в якому Україна бере участь з 1997 року.

Що ще спливе (або злетить)? Хотілося б звернути увагу, що російські ЗМІ, розповідаючи подробиці кримінальної справи щодо продажу двигунів для ракет Х-55, не звернули особливої ​​уваги на ще одну цікаву деталь. У матеріалах процесу також згадується, що в 2010 році фахівці ТМБК «Союз» «привели ... титанові корпуси [ракет] Х-31 і прямоточних реактивних двигунів [31ДП] у товарний вигляд, а потім продали їх в кількості 37 одиниць».

Х-31 – тактична надзвукова керована високоманевренная ракета «повітря-поверхня» середньої дальності повітряного (носії – літаки МіГ-29, Су-27) базування. Ймовірно, незабаром з'явиться пряма інформація, що ці ракети теж були продані «Мотор Січі». Поки що – чекаємо.

Але навіть якщо суд в РФ на підставі документів і свідчень обвинувачуваних підтвердить факт продажу/покупки двигунів Р-95-300 і ракет Х-31, в Україні «відповідати» нема кому. Оборудка належить до періоду президентства Віктора Януковича, коли прем'єром був Микола Азаров, а главою Міноборони – Михайло Єжель. Усі вони сьогодні знаходяться на території Росії, і в будь-який момент можуть відповісти російському слідству: навіщо і як часто ПрАТ «Мотор Січ» купувало у російських «колег» крадене військове майно.

Але у них чомусь нічого не питають. Чи не тому, що напередодні виборчої кампанії в Україні подібні питання слід ставити і власникові «Мотор Січі» В'ячеславу Богуслаєву, відомому своєю проросійською політичною орієнтацією. А це самій Росії не зовсім зручно.

З іншого боку, до цих пір країни Заходу не висунули Україні претензій щодо передачі і використання цих ракет і комплектуючих третіми країнами. Отже, ці ракети і двигуни досі перебувають у зоні відповідальності Росії та її країн-сателітів.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті