mind
Відлуння ракетних афер: як «Мотор Січ» виявилася втягнутою у міжнародний скандал

Відлуння ракетних афер: як «Мотор Січ» виявилася втягнутою у міжнародний скандал

І чому це саме зараз – ну дуже невчасно

Цей матеріал також доступний російською
Відлуння ракетних афер: як «Мотор Січ» виявилася втягнутою у міжнародний скандал
Ракета Х-55 в музеї ВПС ЗС України
Фото: wikipedia.org

У підмосковному Воскресенську півроку триває судовий процес за звинуваченням низки російських комерсантів, чиновників і керівників підприємств Міноборони Російської Федерації в незаконному продажі Україні турбореактивних двигунів для крилатих ракет Х-55 класу «повітря – поверхня» середньої дальності. Чергове засідання мало відбутися 28 травня 2018 року, але його, з невідомих причин, перенесли на невизначений термін.

Суть кримінальної справи така: в 2012-2013 роках керівництво федерального казенного підприємства «Государственный казенный научно-испытательный полигон авиационных систем» (ФКП ГкНІПАС, розташоване за 60 км від Москви) уклало держконтракт на утилізацію 93 двигунів, знятих з ракет Х-55, здатних нести ядерний заряд. Але замість утилізації двигуни було відремонтовано і, через низку фіктивних фірм, продано під виглядом металобрухту українському ПАТ «Мотор Січ», яке раніше і виробляло їх для потреб Міноборони СРСР.

Інформацію про те, що двигуни були продані саме ПАТ «Мотор Січ» за ціною 1,2 млн рублів за штуку підтвердив підприємець Михайло Дзама, який допомагав «відмивати» і переводити гроші в готівку в ході операції. У лютому міськсуд Воскресенська засудив Дзаму до двох років ув'язнення. А також, колишній начальник вищезгаданого полігону Олег Пронін, який пішов на угоду зі слідством і здав всіх спільників. Запобіжний захід Проніну мали обрати на засіданні 28 травня.

Чим це загрожує Україні? Сьогодні світ вкрай нестабільний: ядерні випробування в Північній Кореї; коливання Китаю – кого з партнерів підтримати; відновлення протистояння США та Ірану. Адміністрація президента США заявила про одностороннє відновлення санкцій проти Республіки Іран, тому що «Тегеран порушив існуючу угоду, яка, також, не дозволяє вести розробку балістичних ракет для доставки ядерних боєголовок».

І Україна з цими славнозвісними двигунами, які наприкінці 2013-го – початку 2014-го «загубилися» десь на російсько-українському кордоні, знову опинилася одним з учасників світових геополітичних ігор.

Навіщо «Мотор-Січ» купувала старі двигуни? Крім керівництва підмосковного полігону авіаційних систем (ГкНІПАС) і наближених підприємців, у незаконних оборудках з продажу двигунів брали участь посадові особи Міністерства торгівлі і промисловості РФ, ЗАТ «Південно-Уральський спеціалізований центр утилізації» («Південно-Уральський СЦУ») і «Тураївского машинобудівного конструкторського бюро «Союз» (ТМКБ «Союз»).

Підприємство «Мотор Січ» за українськими законами нічого не порушувало. Воно купило свої ж старі двигуни – фактично, металобрухт. Офіційних звинувачень ані «Мотор Січі», ані Україні поки ніхто не висунув. Але ситуація з двигунами малоприємна, тому що провідним країнам світу достовірно відомо:

  • у 2013 році Україна не мала ні ядерних, ні термоядерних, ні фугасних, ні будь-яких інших бойових частин (БЧ) до ракет Х-55 або Х-55СМ, оскільки в Україні такі БЧ ніколи не вироблялися;
  • до 2013 року, тобто до дати поставок двигунів із Росії, в Україні не залишилося жодного стратегічного бомбардувальника, здатного здійснити пуск Х-55 або Х-55СМ;
  • у 2013 році Україна не мала жодного ймовірного супротивника. Держава тоді ще покладалася на Будапештський меморандум, тому взагалі мало переймалася розвитком власних збройних сил.

І сьогодні, не без активності Росії, у тих же провідних держав світу виникли закономірні питання:

  • навіщо ПАТ «Мотор Січ» купувало двигуни для крилатих ракет Х-55?
  • де і коли «загубилися» ці двигуни?
  • хто ці двигуни «знайшов»?

Що шукала СБУ на «Мотор Січі»? ПАТ «Мотор Січ» – одне з найбільших підприємств світу, яке виробляє двигуни для вертольотів та літаків і співпрацює з компаніями майже у 100 країнах світу.

Попри те, що публічний судовий процес щодо проданих двигунів триває вже півроку, ні ПАТ «Мотор Січ», ні його почесний багаторічний керівник В'ячеслав Богуслаєв, нардеп ВР від «Оппоблоку», а потім від «Волі народу», жодного разу не прокоментували ситуацію. Втім, українські спецслужби і держоргани теж мовчать. Хоча, сама «Мотор-Січ» знаходиться під ретельним наглядом.

Так, 23 квітня співробітники СБУ провели масштабні обшуки в головному офісі «Мотор Січі» в Запоріжжі. Офіційна версія – не дати можливості іноземному власнику акцій отримати повний контроль над потужностями та розробками українського стратегічного заводу, а потім перенести їх за кордон.

«На даний час представники компанії-нерезидента мають намір протиправно сконцентрувати придбаний пакет акцій, що забезпечує перевищення 50% голосів у вищому органі управління товариства, і отримати повний контроль над його діяльністю в сфері військових оборонних замовлень, що підтверджується матеріалами справи», – зазначалося в повідомленні на сайті СБУ 24 квітня.

За даними слідства СБУ, в рамках проведеної в 2016 році угоди купівлі-продажу акцій «Мотор Січ», на сьогоднішній день 56% акцій підприємства опосередковано володіє якийсь громадянин Китаю, власник Beijing Skyrizon Aviation Industry Investment Co.

А вже 3 травня Генпрокуратура Білорусі провела обшуки на Оршанском авіаремонтному заводі (ОАРЗ) у Вітебській області, в якому «Мотор Січ» у 2012 році придбала трохи більше 39% акцій. Другим власником, що має близько 59% акцій, є білоруське ЗАТ «Системи інвестицій та інновацій».

Коментуючи обшуки на білоруському заводі, В'ячеслав Богуслаєв заявив, що перегляд прогнозованих раніше перспектив розвитку Оршанського авіаремзаводу багато в чому обумовлений новою геополітичною ситуацією: «Сьогодні ОАРЗ не надають запчастини з РФ через Україну. Уряд Білорусі не захищає своє підприємство, – але ж на ньому працюють білоруси, – навіть для виконання держзамовлення білоруської армії». І додав, що тривають переговори про зміну білоруського акціонера ОАРЗ, не конкретизувавши при цьому їхні деталі.

Можливо, щось стане зрозумілим на зборах акціонерів ПАТ «Мотор Січ» 21 червня (раніше заплановане на 25 квітня було зірвано). Ймовірно, до цього часу відбудеться і перенесене засідання суду у Воскресенську, на якому стане зрозуміло, куди «зникли» 93 ракетних двигуни на кордоні України і Росії.

Шкода було просто знищити «хорошу річ». На жаль, це не перше «зникнення» запчастин до ракет Х-55 з території України. Так, у 1991 році, після розпаду Радянського Союзу, незалежна Україна отримала багату спадщину – в Прилуках (в/ч 26385) і Узині (в/ч 06679) зберігалося не менше 900 ракет Х-55 і Х-55СМ, і відповідна кількість боєголовок до них – ТК-66.

11 квітня 1992 року президенти Росії й України, Борис Єльцин і Леонід Кравчук, вирішили, що Україні воювати вже нема з ким, а от Російська Федерація ще, напевно, подумає. Було підписано міжурядову угоду «Про переміщення ядерних боєприпасів з території України на бази РФ».

На виконання цієї угоди сторони (за фінансової та технічної участі США. – Mind) витратили майже дев'ять років. У травні 2001 року вояки й технологи відрапортували своїм урядам і парламентам: усі малогабаритні ядерні боєголовки і засоби їхньої доставки (ракети Х-55 і Х-55СМ, стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС) або вивезені до Росії, або знищені в Україні.

Однак, вже 2004 року з'ясувалося, що в результаті нібито «пересортиці» вивезли і знищили не всі ракети. Знайшлися заповзятливі особи, які змогли, підмінивши сертифікати кінцевого користувача, під виглядом «макетів», «запасних частин» або «демонстраційних зразків», у період 1999 – 2000 років вивезти ракети до Ірану і Китаю. Посередником нібито виступило українське держпідприємство «Прогрес». І, нібито, за контрактом №PR-28-1/KE-2000 чи то 6, чи то 12, чи то 20 штук крилатих ракет Х-55 або ж Х-55СМ, або тих і інших «в асортименті» потрапили за кордон.

Де і коли виринали радянські ракетні технології? Юридично факт продажу крилатих ракет до Ірану та Китаю був підтверджений Апеляційним судом Київської області: у 2006 році екс-співробітника Служби безпеки України Володимира Євдокимова було засуджено до шести років позбавлення волі (згодом він був помилуваний президентом Віктором Ющенком і незабаром емігрував. – Mind).

Непрямі докази порушення Україною «Режиму контролю за ракетними технологіями» пізніше з'явилися на виставках і в світових ЗМІ:

  • 10 серпня 2004 року в Китаї відбувся перший пуск крилатої ракети CJ-10 (аналог Х-55) з бомбардувальника H-6;
  • у 2006 році Алі Шамхані, міністр оборони Ірану, оголосив: «Нам вдалося освоїти технологію виробництва крилатих ракет, дві з них перевезені на військову базу в Парчин для збірки і випробувань ...»
  • у 2012 році на виставці озброєнь в Ірані була продемонстрована крилата ракета «Soumar» як викапана схожа на Х-55, і з тими ж тактико-технічними характеристиками.

Інші «сліди», залишені цією давньою операцією й її учасниками, – контракти, платіжні доручення тощо – зберігаються сьогодні в секретному архіві суду. А головні учасники вже нічого нікому не розкажуть:

  • Олег Орлов, посередник, у 2004 році щасливо уникнув замаху на своє життя. Пізніше був заарештований в Чехії, пережив інсульт, екстрадований в Україну. Загинув у «Лук'янівському» СІЗО в липні 2007 року: за офіційною версією його задушив «співкамерник, який страждав на розлад психіки»;
  • Сергій Петров, посередник, у листопаді 2003 року дав свідчення правоохоронним органам Франції та Німеччини. У січні 2004 року, перебуваючи в ПАР, був підірваний у власному автомобілі;
  • Валерій Малєв, екс-директор «Укрспецекспорту». Згідно зі свідченнями Євдокимова, знав про реальні обставини продажу крилатих ракет. У березні 2002 року загинув в Україні через автокатастрофу;
  • Хайдер Сарфраз, посередник, за офіційною версією в січні 2004 року розбився на квадроциклі на Кіпрі.

Як встановив суд, ціна лише іранської частини угоди склала, як мінімум, $15 млн.

Як СРСР готувався до Третьої світової війни? У 50-х – 70-х роках минулого століття США і країни Західної Європи підозрювали Радянський Союз у підготовці до третьої світової війни. І на те були причини.

У СРСР проводилися навчання із застосуванням ядерної зброї та залученням до 50 000 чоловік особового складу. За сценарієм, йшло нанесення масованого ядерного удару по передньому краю оборони противника; потім висадка десанту в епіцентр ядерного вибуху, для утримання місця прориву, і потім – танкова атака за підтримки мотопіхоти та інших родів військ для виходу на оперативний простір.

Однак навчання, проведені в 1954 році на Тоцькому і в 1956-му на Семипалатинському полігонах показали: не можна точно скинути ядерну бомбу в потрібну точку: занадто високий ступінь радіоактивного забруднення місцевості, а обсяг безповоротних втрат у живій силі й техніці неприйнятний.

І тоді 1968 року Міністерство оборони СРСР вирішило: якщо одна потужна ядерна бомба заважає перемозі, то кілька десятків маленьких бомб – допоможуть, а заодно і зменшать безповоротні втрати до прийнятної величини.

Незабаром з'явилася ядерна ракета Х-55 – «стратегічна дозвукова малогабаритна дальнього радіусу дії (2 500 – 3 000 км) крилата ракета «повітря-поверхня» для запуску зі стратегічних бомбардувальників Ту-95 або ТУ-160; оснащується компактною бойовою частиною – термоядерною боєголовкою (ТК-66) потужністю до 200 кілотонн».

Її також називали – «виріб-120», або РКВ-500 – така абревіатура використовувалася на переговорах між СРСР і США про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (по кодифікації НАТО – AS-15 Kent). А двигуни Р95-300 для Х-55 були спеціально сконструйовані на Запорізькому моторобудівному заводі (назва ВАТ «Мотор Січ» за часів СРСР).

P.S. Mind направив офіційний запит керівництву ПАТ «Мотор Січ» із проханням пояснити ситуацію, що склалася. До моменту публікації матеріалу відповідь отримано не було. У разі її отримання редакцією думку українського підприємства буде розміщено на нашому сайті.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті