Кандидатська з економіки. Петро Порошенко, БПП та джерела фінансування

Кандидатська з економіки. Петро Порошенко, БПП та джерела фінансування

Завдяки чому «титульній» українській політсилі немає потреби збирати великі пожертви

Цей матеріал також доступний російською
Кандидатська з економіки. Петро Порошенко, БПП та джерела фінансування
Фото: solydarnist.org

Метою проекту «Кандидатська з економіки» було не лише проаналізувати, наскільки кандидати в президенти України орієнтуються в сучасних економічних викликах країни і готові на них реагувати, але і показати, як претенденти на «перше крісло» транслюють свої політичні погляди. Тобто якими принципами керуватиметься кожен із лідерів перегонів, здійснюючи повноваження глави держави. І спробувати, використовуючи різні оцінки або дії, спрогнозувати, яким чином розвиватиметься та чи інша галузь у разі перемоги конкретного кандидата.

Відповіді на ці питання можна шукати не лише в передвиборчих спічах, але і спираючись на інші непрямі дані. Наприклад, на найближче оточення того чи іншого ймовірного «батька/матері нації». Адже знати про те, хто платить, і про те, хто і яку політичну «музику» якому кандидатові в президенти замовлятиме, дуже важливо і корисно.

В інформаційному просторі миготить занадто багато посилань на різні реєстри, дрібні сайти, судові рішення або джерела, які вважають за краще залишатися анонімними. Редакція Mind вирішила ризикнути і опублікувати зібраний матеріал щодо трьох лідерів президентських перегонів. Ми розуміємо, що відносно певної частини матеріалів нам не вдалося знайти підтвердження у більш ніж одного джерела, тому не можемо претендувати на абсолютну коректність оцінок. Але принаймні всі три кандидати – в однакових умовах.

Історичні паралелі та перпендикуляри

Петро Порошенко ніколи не порівнював себе з іншим Петром Олексійовичем – Петром І. До весни 2014 року. Коли перед новим президентом України постало завдання не меншого масштабу, ніж перед його тезкою: відкинути азіатчину, припинити корупцію і «прорубати вікно» в Європу.

На жаль, український Петро Олексійович дев'ятьма роками раніше – під час політичної кризи осені 2005 року, коли він був змушений подати у відставку з поста секретаря РНБО, – навіть «опричнину» при президенті Вікторі Ющенкові не зміг очолити. Але, треба віддати йому належне, під час своєї нинішньої президентської каденції «вікно в Європу» прорубав, замість звичних шибениць і шпіцрутенів, а також заборон масових мітингів і одиночних пікетів вибрав верховенство права, захист особистих свобод громадян, загальне таємне голосування та всі інші атрибути «передового західного укладу».

Однак Україна заплатила за цей вибір дуже незначними змінами у відносинах між державою, підприємцями і простими громадянами. При тому що політики, як і за часів «злочинного режиму Януковича», повністю зберегли можливість фінансувати свою прихильність принципам представницької демократії виключно за рахунок і шляхом порушення норм кримінального права.

Великий вододіл

Призначення нових чиновників на ключові, з точки зору контролю над фінансовими потоками, посади почалося ще в березні 2014-го. Тоді до рук журналістів потрапила так звана шахматка, з якої випливало, що партії «УДАР», що стала одним із трьох головних «бенефіціарів» Революції гідності, належали «за заслуги» п'ять посад перших заступників міністра (АПК, екології, молоді та спорту, праці і соціальної політики, юстиції), 11 – простих заступників і п'ять – голів обласних держадміністрацій (Запоріжжя, Київ, Черкаси, Чернівці та Хмельницький).

Такі ж, а то й більші, «шматки» державного пирога в березні – квітні 2014 року одержали «Свобода», «Народний фронт», «Батьківщина». І лише БПП «Солідарність» (партія «повстала з попелу» значно пізніше, у вересні) не перепало нічого.

Природно, що перед Порошенком, після несподіваної навіть для нього самого перемоги в першому турі президентських виборів-2014, постало питання про необхідність «зачистки» дохідних місць від конкурентів напередодні позачергової (жовтень 2014-го) парламентської кампанії. І лише після неї настали «тиш та благодать»: усі території, повноваження і «фінансові» потоки були поділені, всі необхідні чиновники – призначені.

Однак незабаром виявилося, що прем'єр-міністр Арсеній Яценюк (27.11.2014–10.04.2016) не гірше за Юліюї Тимошенко чи Петра Порошенка знайомий з максимою «Кадри вирішують все». Саме тоді й з'явилися на вулицях Києва заклики «Біжи, кролик, біжи!», звернені не лише до Яценюка, а й до всіх, кого «Народний фронт» привів до влади в березні 2014 року і чиї посади збереглися в червні – липні та листопаді – грудні, тобто після президентських і парламентських виборів.

Таким чином, поділ і переподіл влади забрав у постреволюційної України довгих два роки – з березня 2014-го по травень 2016-го.

А тепер уявіть собі, скільки грошей за цей час пройшло повз майбутніх виборчих фондів конкретних кандидатів у президенти і конкретних партій? Втрати, наприклад, «Народного фронту», виявилися настільки великими, що у 2019 році Яценюку і його соратникам точно не вистачить грошей на дві повноцінні виборчі кампанії. Зате БПП «Солідарність» не втратив майже нічого, оскільки основними дебіторами партії були не чиновники, залежні від примх парламентських фракцій і комітетів або від міністрів – тимчасових правителів, а зовсім інші люди. Вони або користувалися депутатською недоторканністю, або – за посадою – були підзвітні лише президенту.

Гроші політичних партій не люблять, щоб їх рахували

Як розповів один із співробітників Держслужби фінансового моніторингу, що побажав зберегти анонімність, в Україні не винаходили «фінансово-політичний велосипед». Наприклад, нещодавно існував відомий холдинг, до якого входили автомобілебудівні заводи, кондитерські фабрики, банк, страхова компанія тощо. Три співвласники цього бізнесу розділили активи на три частини і оформили їх на три корпоративних інвестфонди: «Сова» (ЄДР 34294419), «ВІК» (ЄДР 34294509) та «Прайм Ессетс Капітал» (ЄДР 33549199).

Усі три раніше належали політично значущим особам – Олегу Гладковському (Свинарчуку), Ігорю Кононенку і Петру Порошенку відповідно. Що зробили всі троє? Вони нібито передали фонди в управління якоїсь Fusion Capital Partners. Тільки ось англійські букви в назві не означають абсолютно нічого: керуюча компанія – це звичайне ТОВ (ЄДР 35363845), щоправда, з незвичайними кінцевими бенефіціарами. Якщо пройти по всьому ланцюжку засновників і директорів, в її кінці ми виявимо... Ігоря Кононенка та Олега Гладковського. Тобто за фактом вони передали свої активи в управлінні самим собі.

Причина в податкових пільгах. Якщо купити якийсь цінний папір за 1000 грн, а продати за 2000 грн, то різниця, за умови її реінвестування, наприклад, у ті самі цінні папери, не оподатковується. А тепер уявімо собі, що в цьому випадку йдеться про суми в мільярди гривень. Так чому б з цих грошей не надати спонсорську допомогу якійсь громадській організації?

Апарат БПП «Солідарність» станом на вересень 2018 року офіційно налічував 792 людини. Це на всю Україну: 24 області плюс Київ плюс 490 районів (якщо рахувати разом з окупованими і анексованими територіями) і 176 міст обласного підпорядкування. Чи можуть 792 співробітники організувати на всій цій величезній території хоча б документообіг, не кажучи вже про агітацію, забезпечення кадрами виборчих комісій і т. д.? Навряд чи. Однак за рахунок коштів, про які партія офіційно звітує перед НАЗК, «прогодувати» більший апарат – нереально.

Рішення було знайдено просте: поруч з БПП «Солідарність» у реєстрі знаходиться просто громадська організація «Солідарність» (ЄДР 39721371). Вона про пожертвування на свою адресу звітувати не зобов'язана, її витрати ніхто не контролює. Тому БПП практично не потребує ані донорів – фізичних осіб, ані сторонніх спонсорів – юросіб. За необхідності й розміщення білбордів, і друк листівок організовується за кошти та з ініціативи «громадських працівників».

За поспит не платять

Описана вище схема, до якої можна додати ще кілька десятків прізвищ і назв, не є секретом ані для НАЗК, ані для Держфінмоніторингу, ані для ДФС. Остання нарахувала аж 46 закритих недиверсифікованих венчурних корпоративних інвестиційних фондів, яких запідозрила «в емісії цінних паперів для участі в кримінальних схемах ухилення від сплати податків» (УД №32017100110000110 від 20.12.2017).

А НКЦПФР підтвердила ці підозри. «За останні три роки ми зупинили обіг цінних паперів на 1 трлн грн»,– заявив у жовтні 2018 року глава комісії Тимур Хромаєв.

У цьому й полягає економічний сенс збереження діючої сьогодні в Україні системи організації влади: партії не можуть існувати без підтримки інвестфондів та іншого великого бізнесу. Крім того, повна відсутність будь-якої ідеології в програмі будь-якої партії цілком дозволяє включити її до складу якоїсь великої фінансової або промислової корпорації, що володіє багатопрофільними диверсифікованими активами і, відповідно, достатніми фінансовими ресурсами, що дозволяють оплатити президентські чи парламентські вибори.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті