Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський, жарти, ТВ і гроші

Метою проекту «Кандидатська з економіки» було не лише проаналізувати, наскільки кандидати в президенти України орієнтуються в сучасних економічних викликах країни і готові на них реагувати, але і показати, як претенденти на «перше крісло» транслюють свої політичні погляди. Тобто якими принципами керуватиметься кожен із лідерів перегонів, здійснюючи повноваження глави держави. І спробувати, використовуючи різні оцінки або дії, спрогнозувати, яким чином розвиватиметься та чи інша галузь у разі перемоги конкретного кандидата.

Відповіді на ці питання можна шукати не лише в передвиборчих спічах, але і спираючись на інші непрямі дані. Наприклад, на найближче оточення того чи іншого ймовірного «батька/матері нації». Адже знати про те, хто платить, і про те, хто і яку політичну «музику» якому кандидатові в президенти замовлятиме, дуже важливо і корисно.

В інформаційному просторі миготить занадто багато посилань на різні реєстри, дрібні сайти, судові рішення або джерела, які вважають за краще залишатися анонімними. Редакція Mind вирішила ризикнути і опублікувати зібраний матеріал щодо трьох лідерів президентських перегонів. Ми розуміємо, що відносно певної частини матеріалів нам не вдалося знайти підтвердження у більш ніж одного джерела, тому не можемо претендувати на абсолютну коректність оцінок. Але принаймні всі три кандидати – в однакових умовах.

Творчий та фінансовий зліт проекту «Квартал-95» розпочався у 2003 році. Тоді у світі налічувалося кілька десятків «телевізійних», «міжнародних», «міжрегіональних» і «регіональних» ліг/чемпіонатів КВК. До цього часу російська «АМіК» була надприбутковою глобальною корпорацією. А через 10 років, після конфлікту та початку розриву єкономічних і культурних зв’язків із Росією, «гумористичну» нішу в Україні дуже швидко зайняли колишні КВКшники: Володимир Зеленський і два брати – Сергій і Борис Шефіри.

«...А пам'ятаєш, як усе починалося?»

У середині 1990-х Сергій Шефір очолював у Кривому Розі громадську організацію «Клуб веселих і кмітливих», зареєстровану за адресою вул. Телевізійна, 12 (з 2009 року за цією адресою розташовується готель «Дружба»). Разом із братом Борисом він писав тексти для відомої команди «Запоріжжя – Кривий Ріг – Транзит» (чемпіон Вищої ліги КВК 1997 року). Тому успіх «Кварталу-95» і Студії «Квартал-95» важко уявити без участі брати Шефірів.

Однак гроші на «розкрутку» українському «Маслякову» дали абсолютно інші люди – Андрій Харламов і Юрій Маховський. Саме вони розділили з Володимиром Зеленським та братами Шефірами внески до статутного фонду першої Студії «Квартал-95» (ЄДР 32633808), внісши по 25%. Решта 50% на трьох поділили Зеленський (18%) і брати Шефір (по 16%).

На даний час розподіл часток виглядає наступним чином: Сергієві Шефіру належить 34% Студії, Юрію Маховському та Андрію Харламову – по 25%, а Борису Шефіру – 16%.

Хто такі Харламов і Маховський?

«Андрій Харламов успішно займався торгівлею, у тому числі продавав автомобілі Skoda. У нього були вільні гроші і бажання допомогти перспективним гумористам. У підсумку він профінансував переїзд «квартальщиків» до Києва, купив їм квартири на вул. Маршала Тимошенка, допоміг орендувати офіс у таксопарку на вул. Перспективній (сегодня ул Брановицкого, д. 3), інвестував у «Квартал» разом із партнерами від $300 000 до $500 000», – розповідав один з учасників проекту того часу.

У свою чергу Юрій Маховський описував ту історію інакше: «Це я з 1997 року був основним спонсором Зеленського. Вкладав гроші, хотів зробити з ним успішний шоу-бізнес [як у Олександра Маслякова]. А цей «гуморист» і Харламов мене зі справи просто викинули...».

Конкурент Маслякова

Восени 2003-го Андрій Харламов профінансував концерт «Кварталу-95» у Жовтневому палаці, а телеканал «1+1» концерт записав і показав. Після цього до Зеленського та його колег прийшли слава і гроші. Лише від продажу квитків вони виручили від $40 до $50 тис. «Ми з ними відразу контракт підписали...», – згадує екс-керівник телеканалу.

Співпраця «Кварталу-95» з «1+1» тривала до 2005 року, коли вся команда перейшла на телеканал «Інтер». За словами людей, близьких до телевізійної «кухні», причиною стали кращі фінансові перспективи.

«Не знаю, як у 2005, я тоді ще не працював із Зеленським, але в 2011-2012 рр. весь проект, включаючи «Вечірній Київ», «Розсміши коміка», «Вечірній квартал» та інші програми, коштував «Інтеру» приблизно $11 млн на рік. Наприклад, за «Розсміши коміка» платили по $150 000 за випуск. А «Вечірній квартал» коштував набагато більше (шоу охоплювало в середньому, 30-35% аудиторії України віком 18+)», – поділився один з комерційних екс-директорів проекту.

Однак, Володимир Зеленський за весь цей час не показував такі суми у своїх деклараціях. Багато активів – наприклад, вілла в італійському Форте-дей-Мармі, виявилися оформлені на офшорні компанії. В офшорах зберігаються й основні фінансові кошти групи.

Офшорний «Клуб кмітливих»

«Наша кампанія на сьогодні коштує 70 млн грн. Це гроші мої, гроші моїх компаньйонів, засновників Студії «Квартал 95» і гроші друзів», – говорив Володимир Зеленський.

Розібратися у фінансових потоках будь-якого телеканалу – непросте завдання навіть для контролюючих органів. «Скільки грошей і від кого «заходить», скільки – «виходить», хто і кому заносить готівку; кому і на що саме належать авторські та суміжні права – незрозуміло», – поділився з Mind аналітик Держфінмоніторингу.

Але іноді можна відстежити цілком конкретні зв'язки. Наприклад, у списку бенефіціарів Студії «Квартал-95» і в історії фінансових потоків фігурує компанія Art Fox Studio (HE 198522, Кіпр). Її реальні власники явно неспроста заклали в назву паралель із знаменитою Fox Studio Art – продуцентом мультфільмів «Сімпсони», «Футурама» та інших.

Український «клон» був зареєстрований у 2007-му – через два роки після того, як Володимир Зеленський і його команда почали співпрацю з «Інтером». У 2009 році Art Fox Studio придбала 50%-у частку в капіталі Студії «Квартал-95» нібито за $12 млн. Була присутня ця компанія і в статутних фондах «Кварталу-95» (ЄДР 37663088), «Кінокварталу» (ЄДР 35692227), а також – у капіталі «Студії»-двійника (ЄДР 34478276).

При цьому в складі засновників і кінцевих бенефіціарів першої «Студії» (ЄДР 32633808) значилися офшорна Green Family (HE 307005, Кіпр) і дехто Тимур Міндич, бізнес-партнер Ігоря Коломойського. А одним з директорів Green Family була Оксана Лазаренко – дружина Івана Баканова, який сьогодні є лідером партії «Слуга народу». Компанію було зареєстровано у травні 2012-го, коли Зеленський вів переговори про перехід його команди на «1+1».

«Вільний кандидат»

У навколотелевізійних колах висловлюється думка, що через Art Fox Studio екс-власник телеканалу «Інтер» Валерій Хорошковський контролював гроші, що перераховуються Студії «Квартал-95» і «Кінокварталу» за їхні програми і концерти. Хоча реальний контроль над Art Fox Studio приписується Ярославу Порохняку – бізнес-партнеру Хорошковського, Володимир Зеленський раніше спростовував присутність Хорошковського серед акціонерів «Кварталу». Як і відкидав свою «підвладність» власнику «1+1» Ігорю Коломойському.

«Мені нецікаво займатися чимось, якщо там нечесні гроші або якщо я виконую чиюсь волю. Зараз багато пишуть про мою залежність від пана Коломойського. У мене немає з ним ніяких домовленостей, підписів, меморандумів про те, що я служу хазяїну Коломойському.  Він мені не хазяїн. У мене немає ніякого хазяїна», – нещодавно заявив Зеленський в інтерв’ю одному з телеканалів.

За його словами, усі великі телеканали та великі підприємства в Україні належать «фінансовим китам». «Але це ж не означає, що всі люди, які працюють на цих каналах, не самостійні.  У них контракти з цим підприємством, і хто господар цього підприємства, за великим рахунком, не повинно нікого хвилювати. І в усьому світі те ж саме, якісь групи володіють якимись каналами», – наголосив кандидат у президенти.

До речі, передісторія політичної кар’єри лідера «Кварталу-95» розпочалася ще у травні 2009 року, напередодні президентських виборів-2010. Тоді Борис Шефір та Оксана Лазаренко зареєстрували у Києві громадську організацію «Народне лобі» (ЄДР 36521328). Це був прообраз «Партії рішучих змін», пізніше перейменованої на «Слугу народу».